Постанова № 29713084, 04.03.2013, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2013 року Справа № 11/5005/10936/2012

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Білецької Л.М.- доповідача

суддів: Верхогляд Т.А., Тищик І.В.,

при секретарі судового засідання: Погорєловій Ю.А.

За участю представників сторін:

від скаржника - ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська:

Товста Н.А., довіреність №18118/10/10-020 від 23.07.12;

від позивача: Старовицька О.П., довіреність №б/н від 21.12.12;

від відповідача: Ляшенко К.В., довіреність №б/н від 14.01.13.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2013 року у справі № 11/5005/10936/2012 (суддя Мельниченко І.Ф.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ГІЛЬДІЯ-К", м. Дніпропетровськ

до товариства з обмеженою відповідальністю "БАЗИС-ПАРТНЕР", м. Дніпропетровськ

про визнання договору надання маркетингових послуг від 01.03.2012 року № 12-03 недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

17.12.2012 року до господарського суду Дніпропетровської області звернулось товариства з обмеженою відповідальністю "ГІЛЬДІЯ-К", м. Дніпропетровськ із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "БАЗИС-ПАРТНЕР", м. Дніпропетровськ про визнання договору надання маркетингових послуг від 01.03.2012 року № 12-03 недійсним.

В обґрунтування підстав звернення із позовною заявою позивач посилався на те, що при укладанні оскаржуваного договору, він був введений в оману щодо суті послуги, а отже укладений договір не був спрямований на настання реальних правових наслідків.

Договір містить ознаки нікчемності, ще й з огляду на те, що він є таким, що порушує публічний порядок та спрямований на вибуття майна підприємства та завдання йому грошових збитків (внаслідок укладення невигідного договору). Цей договір завідомо суперечить інтересам держави, суспільства.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області у справі № 11/5005/10936/2012 від 15.01.2013 року (суддя Мельниченко І.Ф.) відмовлено в задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "ГІЛЬДІЯ-К", м. Дніпропетровськ.

Рішення мотивовано тим, що договір є укладеним, досягнуто всіх домовленостей щодо змісту його основних умов, помилка сторони щодо економічної обґрунтованості договору не може бути підставою для визнання його недійсним.

Суд, також зазначив, що встановлені Актом перевірки від 25.07.2012 року Державної податкової інспекції у Жовтневому м. Дніпропетровську доводи щодо фіктивності (удаваності) правочину не можуть бути прийняті до уваги, оскільки до матеріалів справи залучені докази, які підтверджують факт виконання сторонами умов спірного договору щодо надання послуг. Роботи були без заперечень прийняті заявником і вартість цих робіт була сплачена у повному обсязі.

Договір не порушує публічного порядку, оскільки відсутній намір на здійснення таких дій, а також вина, яка може бути встановлена тільки вироком суду, постановленого у кримінальній справі.

13.02.2013 року до Дніпропетровського апеляційного господарського суду звернулась Державна податкова інспекція у Жовтневому м. Дніпропетровську (далі - ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська) із апеляційною скаргою на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2013 року у даній справі.

В обґрунтування підстав звернення з апеляційною скаргою ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська посилається на такі обставини:

- безпідставно не було залучено до участі у справу податкову інспекцію, але дана оцінка Акту проведеної нею перевірки від 25.07.2012 року;

- цим самим податкова інспекція позбавлена можливості захистити свої інтереси та надати обґрунтовані пояснення з приводу правової позиції у справі;

- не знайшла оцінки обставина, що до господарського суду позивач звернувся з цим позовом тільки після оскарження податкового повідомлення-рішення, про що є відповідний позов у окружному адміністративному суді;

- це є способом спростування висновків податкового органу, викладених у акті перевірки, щодо порушення податкового законодавства.

Отже, ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "ГІЛЬДІЯ-К", м. Дніпропетровськ задовольнити.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2013 року прийнято апеляційну скаргу до розгляду колегією суддів у складі: головуючий суддя: Білецька Л.М. (доповідач), судді: Парусніков Ю.Б., Тищик І.В.

На підставі розпорядження секретаря судової палати Лотоцької Л.О. № 226 від 28.02.2013 року справа передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя: Білецька Л.М. (доповідач), судді: Верхогляд Т.А., Тищик І.В.

04.03.2013 року від представника позивача та представника відповідача надійшли відзиви на апеляційну скаргу (а.с.2-5 т.2), в яких останні зазначають, що доводи апеляційної скарги податкового органу є безпідставними та необґрунтованими, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2013 року - прийнято у відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів справі.

04.03.2013 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Представник ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представники позивача та відповідача в судовому засіданні заперечували проти задоволення вимог апеляційної скарги податкового органу та просили оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2013 року у справі № 11/5005/10936/2012 (суддя Мельниченко І.Ф.) не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом спору є оспорювання дійсності укладеного між сторонами Договору №12-03 від 1 березня 2012 року про надання маркетингових послуг.

Причиною виникнення спору є різна правова оцінка учасниками правовідносин елементів структури договору (волевиявлення та змісту прав і обов'язків сторін), в тому числі і щодо його реальності, вигідності (внаслідок нестабільності цін на ринку позивач помилився в своїх розрахунках та вважає договір економічно необґрунтованим та таким, щодо якого втрачено комерційний інтерес). На підставі Акта виїзної перевірки ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 25.07.2012 року, він дізнався про нікчемність правочину ще і через те, що договір порушує публічний інтерес, що і спонукало позивача звернутися з позовом про визнання правочину недійсним.

У відповідності до ст.91 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Ухвали місцевого господарського суду оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду лише у випадках, передбачених статтею 106 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів Державної податкової служби під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України.

Зазначені нормативно-правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України.

Що стосується рішення суду від 15.01.2013 року у цій справі і права податкового органу на його оскарження, то з тексту позовної заяви і рішення вбачається, що воно частково стосується компетенції заявника апеляційної скарги, оскільки йдеться про висновки щодо нікчемності правочину, викладені в Акті перевірки № 1970/226/25535021 від 25.07.2012 року, за змістом якого безпідставно було включено до складу податкового кредиту ПДВ суми в розмірі 120 000 грн. у правовідносинах між сторонами, у тому числі. Саме така сума ПДВ зазначена щодо сплати у Акті сторін про надання послуг від 30 березня 2012 року (а.с.11 т.1) з загальної суми, що підлягала сплаті за оспорюваним договором.

Судом першої інстанції дана вірна оцінка доводам позивача щодо помилкового укладення договору і суд прийшов до правильного висновку про те, що економічна невигідність договору не може бути підставою для визнання його недійсним.

Щодо порушення правочином публічного порядку і внаслідок цього нікчемності правочину, слід зазначити наступне.

Відповідно ст.228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) (в редакції, що діяла з 01.01.2011 року):

- правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне -з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

Відповідно п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України обов'язково має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять наявність обставин, що перелічені у ч.1 ст.228 ЦК України, що правильно встановлено судом першої інстанції.

Крім того, відповідно ч.1 та ч.2 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Позивач зазначає про те, що його дії не були спрямовані на настання реальних наслідків.

За приписами ст.234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом.

Між тим, позивачем не наведено доказів щодо фіктивності здійснюваної діяльності. Тому, він невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчиненого правочину, ототожнюючи його з незаконним правочином, не наводячи при цьому жодних конкретних норм, яким суперечить оспорюваний правочин.

Отже, судом першої інстанції було враховано припис акту цивільного законодавства України, викладений в ч.1 ст.204 ЦК України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Крім того, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року слід зазначити наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю.

Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст.228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком, про що обґрунтовано зазначено у рішенні суду першої інстанції.

Зважаючи на ту обставину, що доводи про недійсність правочину внаслідок того, що він порушує публічний порядок, не є основними і єдиними у цій справі, і що питання про недійсність податкового повідомлення-рішення , виданого на підставі Акта виїзної перевірки від 25.07.2012 року, розглядається у порядку адміністративного судочинства, де це питання є основним і якому буде надана відповідна оцінка, то посилання на цю обставину не може бути підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 10.12.1996р. № 02-5/422 "Про судове рішення" - рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2013 року у справі № 11/5005/10936/2012, оскільки суд першої інстанції повно та всебічно встановив фактичні обставини справи, дав їм належну юридичну оцінку, вірно застосував норми матеріального і процесуального права.

Наведені у апеляційній скарзі доводи, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не спростовують його висновків.

Керуючись ст.ст.99, 101, 103, 105 ГПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2013 року у справі № 11/5005/10936/2012 (суддя Мельниченко І.Ф.) залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2013 року у справі № 11/5005/10936/2012 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.М. Білецька

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя І.В. Тищик

Повний текст складений 05.03.2013 року.