Постанова № 29712420, 27.02.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2013 р. Справа № 5023/5210/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., судді Плахов О.В., Шутенко І.А.

при секретарі Деркач Ю.О.

за участю представників сторін:

позивача - Пількевич В.В.

відповідача - Басарт Л.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Борівського комунального підприємства теплових мереж, м. Борова (вх. № 304Х/2-5) на рішення господарського суду Харківської області від 08.01.13 р. по справі № 5023/5210/12

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Борівського комунального підприємства теплових мереж, м. Борова

про стягнення 111259,03 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою в якій просив суд стягнути з відповідача - Борівського підприємства теплових мереж, м. Борова заборгованість у сумі 111259,03 гривень, у тому числі, 23325,14 гривень пені, 4511,73 гривень річних, 4783,11 гривень інфляційних втрат та 78639,05 гривень штрафу. Позовні вимоги позивач обґрунтовував неналежним виконанням Відповідачем умов укладеного між сторонами договору № 30/09-02 на купівлю-продаж природного газу, укладеного між сторонами 30 вересня 2011 року. Крім того, позивачем також були заявлені до стягнення 2225,19 гривень судового збору.

Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Аріт К.В.) від 08.01.2013 р. по справі № 5023/5210/12 в задоволенні клопотання Відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій відмовлено; в задоволенні клопотання відповідача про надання відстрочки виконання рішення строком на 8 місяців відмовлено; позов задоволено частково; стягнуту з відповідача на користь позивача 23325,14 гривень пені, 4511,73 гривень 3% річних, 4768,80 гривень інфляційних втрат, 78639,05 гривень 7% штрафу та 2224,90 гривень судового збору; в частині стягнення 14,31 гривень інфляційних втрат відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області № 5023/5210/12 від 08.01.2013 р. в частині стягнення пені в розмірі 23325,141 грн., штрафу в розмірі 78639,05 грн., інфляційних втрат в розмірі 4768,80 грн. та в частині відмови в задоволенні клопотань про зменшення штрафних санкцій та надання відстрочення; прийняти нове рішення про зменшення розміру стягнення штрафних санкцій на 90 % та стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 2332,51 грн., штрафу в розмірі 7863,90 грн., інфляційних втрат в розмірі 2778,42 грн., а іншій частині по стягненню пені, штрафу та інфляційних втрат в позовних вимогах відмовити; надати відстрочення у виконанні рішення суду строком на 8 місяців; в частині стягнення 3 % річних залишити рішення без змін.

В обґрунтування своїх вимог відповідач, зокрема, вказує на те, що господарський суд безпідставно залишив без задоволення подане ним клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та про відстрочку виконання рішення.

Також відповідач вказує, що суд невірно визначив розмір інфляційних, які підлягають стягненню з нього на користь позивача за прострочення виконання зобов'язань зі сплати заборгованості.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав позицію, викладену в апеляційній скарзі, просить її задовольнити.

Представник позивача просить суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на відповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, обставинам справи та вимогам чинного законодавства України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, 30 вересня 2011 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Борівським підприємством теплових мереж було укладено договір № 30/09-02 на купівлю-продаж природного газу (далі - договір). Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Відповідно до п. 1.1 договору, продавець (Позивач) зобов'язувався передати покупцеві (Відповідачеві) у IV кварталі 2011 року та 2012 році імпортований природний газ, для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами і організаціями та іншими споживачами, а покупець (Відповідач), в свою чергу, зобов'язувався прийняти і оплатити природний газ в обсязі, на умовах цього договору.

Додатковою угодою № 1 від 11 жовтня 2011 року змінено п. 5.2. договору, який викладено в наступній редакції: "ціна за 1000 куб. м. природного газу становить 3382,00 гривень без урахування збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 3382,00 гривень, крім того цільова надбавка - 2%, та ПДВ - 0%, всього з цільовою надбавкою та ПДВ - 3449,64 гривень. До ціни газу додається загальний тариф на послуги з транспортування природного газу, який становить 302,30 гривень, крім того ПДВ - 20% - 60,46 гривень, всього з ПДВ - 362,76 гривень".

Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 1 від 11 жовтня 2011 року до основного договору, решта умов цього договору залишається незмінною і обов'язковою для виконання сторонами".

На виконання вимог вищевказаного договору позивач поставив відповідачу природний газ, згідно з наступними актами акти приймання-передачі природного газу:

- акт б/н від 31 жовтня 2011 року на суму 308678,58 гривень;

- акт б/н від 30 листопада 2011 року на суму 725244,30 гривень;

- акт б/н від 31 грудня 2011 року на суму 774645,37 гривень.

Вищевказані акти приймання-передачі природного газу були підписані сторонами з обох сторін та скріплені печатками підприємств (а.с.20-22).

За таких обставин, господарський суд правоміро дійшов висновку про те, що Позивач виконав свої договірні зобов'язання у повному обсязі та передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 1808568,25 гривень за період з жовтня 2011 року по грудень 2011 року.

Пунктом 6.1. договору сторони передбачили, що оплата за газ здійснюється покупцем (Відповідачем) виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Судом першої інстанції також правомірно встановлено, що Відповідач розрахувався за поставлений Позивачем природний газ в повному обсязі, але з простроченням строків, встановлених сторонами в договорі, у зв'язку з чим, Позивач нарахував Відповідачеві 111259,03 гривень штрафних санкцій, у тому числі, 23325,14 гривень суми нарахованої пені, 4511,73 гривень суми 3% річних, 4783,11 гривень суми інфляційних втрат та 78639,05 гривень суми 7% штрафу.

З метою досудового врегулювання спору, Позивач направив на адресу Відповідача вимогу № 26/2-60-12 від 10 жовтня 2012 року про сплату відповідної заборгованості (а. с. 23-24). Факт направлення Позивачем вимоги підтверджується поштовим чеком № 7147 від 10 жовтня 2012 року та описом вкладення (а.с.11-12).

Відповідач, в свою чергу, відповіді на вимогу не надав, заборгованість не погасив.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позову, крім іншого, виходив з того, що відповідач прострочив виконання зобов'язання зі сплати заборгованості за укладеним між сторонами договором. При цьому, суд також відмовляючи відповідачу в задоволенні клопотань про зменшення розміру штрафних санкцій та про відстрочку виконання рішення мотивував свої висновки тим, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника (споживачами), не є обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності, не є винятковим випадком який ускладнює чи унеможливлює виконання судового рішення, тощо.

Однак, викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, не повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, і хоча судом правовідносинам, що склалися між сторонами в цілому була надана належна правова оцінка, однак при цьому суд безпідставно дійшов висновку щодо відхилення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, в зв'язку з чим, прийняте по справі рішення підлягає зміні.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктами 1-2 Ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)

Враховуючи те, що термін виконання відповідачем свого зобов'язання з оплати природного газу визначено умовами договору, що відповідач в обґрунтування своїх вимог не надав доказів вчасної сплати заборгованості, висновки господарського суду про прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання є правомірними.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, висновки господарського суду про покладення на відповідача відповідальності у вигляді сплати 4511,73 гривень 3% річних, та 4768,80 гривень інфляційних втрат є законними та обґрунтованими.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на невірне визначення судом розміру інфляційних колегія суддів вважає безпідставними. Здійснений останнім контрозрахунок розміру інфляційних (а. с. 48) суперечить положенням договору, оскільки в ньому відповідач помилково визначає строки виконання ним своїх зобов'язань з оплати щомісячно спожитого газу.

Зокрема, пунктом 6.1. договору встановлено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Як вже було зазначено вище, факт поставки газу засвідчувався сторонами при підписанні актів б/н від 31 жовтня 2011 року на суму 308678,58 гривень; б/н від 30 листопада 2011 року на суму 725244,30 гривень; б/н від 31 грудня 2011 року на суму 774645,37 гривень.

Таким чином, оплата по кожному з актів повинна була відбутися до 14 числа слідуючого місяця за місяцем в якому було підписано відповідний акт.

Встановлений порядок розрахунків відповідачем при складанні контррозрахунку був помилково не врахований, оскільки останній невірно визначав строки виконання своїх зобов'язань зі сплати поставок за кожним з актів.

Частиною 1 ст. 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько - правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 ГК України, у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно - господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст.610 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.2. договору, у разі невиконання покупцем (Відповідачем) умов пункту 6.1 договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю (Позивачу) крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу. Пеня сплачується протягом 3 банківських днів з моменту отримання покупцем (Відповідачем) вимоги продавця (Позивача). У разі несплати пені у вказаний строк покупець (Відповідач) вважається таким, що має заборгованість за цим договором.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач нарахував Відповідачу 23325,14 гривень пені та 78639,05 гривень 7% штрафу.

Господарський суд правомірно встановив, що здійснений позивачем розрахунок пені та 7% штрафу є арифметично вірним.

Проте, господарський суд безпідставно залишив без задоволення подане відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій за прострочення виконання ним свого зобов'язання зі сплати отриманого природного газу.

За змістом ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

В пункті 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вказано, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України

Таким чином, господарський суд може реалізувати вставлене п. 3 ст. 83 ГПК України право на зменшення розміру неустойки за наявності таких умов:

- це необхідно для захисту прав і законних інтересів сторін або третіх осіб;

- про це є клопотання заінтересованої сторони.

Статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено завдання суду, а саме, встановлено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, охорона прав та охоронюваних Законом інтересів кожної особи є обов'язком суду.

Зазначений обов'язок суд повинен виконувати в кожному випадку, коли цього потребує певна особа, яка звернулася до суду в передбаченому процесуальним законом порядку.

В даному випадку, господарський суд відмовляючи в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій неповно з'ясував обставини, які мають істотне значення для справи, що з урахуванням вимог ст. 104 ГПК України, є підставами для зміни судового рішення.

Зокрема, поза увагою суду залишилися доводи відповідача, які на переконання судової колегії є достатніми підставами для задоволення його клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Як свідчать матеріали справи, відповідач до 29.02.2012 р. заборгованості по договору поставки газу сплатив в повному обсязі. Таким чином, прострочення виконання зобов'язання мало місце за незначний проміжок часу. Матеріали справи не містять та позивачем не надано суду жодного доказу того, що в результаті такого прострочення позивач поніс певні збитки. Зазначеним обставинам суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки.

Крім того, поза увагою суду залишився той факт, що присуджені до стягнення штрафні санкції у вигляді 23325,14 гривень пені та 78639,05 гривень 7% штрафу є надмірно великими в порівнянні з існуючою у відповідача в певні проміжки заборгованістю, яка до того ж станом на 29.02.2012 р. вже була сплачена.

Матеріали справи також свідчать про те, що відповідач весь отриманий природний газ використав для виробництва теплової енергії, якою забезпечував бюджетні організації, та населення (частка останніх в споживанні становить 98%).

Прострочення виконання зобов'язань з оплати спожитого природного газу мало місце в зв'язку з несвоєчасною оплатою споживачами теплової енергії її вартості (згідно з довідкою голови Борівської районної державної адміністрації від 18.12.2012 р. станом на 01.12.2012 р. заборгованість бюджетних установ перед відповідачем складала 2803252,53 грн.,), а так само в зв'язку з неповним відшкодуванням державою різниці між тарифами та собівартістю на теплову енергію для населення та бюджетних організацій (за наданими відповідачем відомостями, в т.ч. згідно з витягами з протоколів засідання територіальної комісії Харківської області з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу а. с. 60-67, обсяг невідшкодованої різниці між тарифами та собівартістю по населенню за 2005-2012 роки складає 4008838 грн.).

Зазначене свідчить про тяжкий фінансовий стан Борівського комунального підприємства теплових мереж, м. Борова і стягнення штрафних санкцій в розмірі, заявленому позивачем при зверненні до суду може мати негативні наслідки для його діяльності.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи Борівське комунальне підприємство теплових мереж, м. Борова є соціально значущим підприємством, оскільки воно забезпечує централізоване теплопостачання населення та підприємств бюджетної сфери в Борівському районі Харківської області.

Вказані обставини також були безпідставно залишені судом першої інстанції поза увагою при прийнятті оскаржуваного рішення.

За таких обставин, колегія суддів вбачає підстави для захисту прав і законних інтересів відповідача, зокрема шляхом зміни прийнятого по даній справі рішення, задоволення поданого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені та 7% штрафу) до 10 відсотків від заявленої позивачем до стягнення суми.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 7863,90 грн. штрафу та 2332,51 грн. пені, а в решті позовних вимог в частині стягнення зазначених штрафних санкцій слід відмовити.

Щодо клопотання відповідача про надання відстрочки у виконанні рішення колегія суддів зазначає.

Відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України, суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до ст. 121 ГПК України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника, або за своєю ініціативою, господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Пунктом 2 Роз'яснень Вищого Арбітражного суду України № 02-5/333 від 12 вересня 1996 року „Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що підставою для відстрочки, розстрочки, можуть бути конкретні обставини, які ускладнюють виконання рішення, або роблять його неможливим встановленим господарським судом способом.

Зі змісту клопотання про відстрочку виконання судового рішення вбачається, що воно заявлене фактично з тих саме підстав, що і клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Проте, з огляду на необхідність забезпечення прав та інтересів обох сторін по даній справі, зменшення судом апеляційної інстанції розміру штрафних санкцій до 10% від заявленої позивачем до стягнення суми цих санкцій, та ненадання відповідачем жодного доказу неможливості погашення заборгованості в відповідному розмірі на даний час, колегія суддів погоджується з висновками господарського суду про відмову в задоволенні зазначеного клопотання.

За змістом ч. 2 ст. 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір по даній справі виник в результаті неправильних дій відповідача, колегія суддів, керуючись ч. 2 ст. 49 ГПК України вважає за необхідне судовий збір за подання позову та апеляційної скарги в повному обсязі покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 4 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Борівського комунального підприємства теплових мереж, м.Борова задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 08.01.13 р. по справі №5023/5210/12 змінити, та викласти його в наступній редакції:

«Клопотання Борівського комунального підприємства теплових мереж, м. Борова про зменшення розміру штрафних санкцій задовольнити.

В задоволенні клопотання Борівського комунального підприємства теплових мереж, м. Борова про надання відстрочки виконання рішення строком на 8 місяців відмовити.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Борівського підприємства теплових мереж (63801, Харківська область, Борівський р-н, смт. Борова, вул. Поштова, 3, код ЄДРПОУ 32468926) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 2332,51 гривень пені, 4511,73 гривень 3% річних, 4768,80 гривень інфляційних втрат, 7863,90 гривень 7% штрафу та 2225,19 гривень судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 14,31 гривень інфляційних втрат, 20992,63 грн. пені, 70775,15 грн. 7% штрафу відмовити.»

В іншій частині апеляційну скаргу Борівського комунального підприємства теплових мереж, м. Борова залишити без задоволення.

Повний текст постанови підписано 27.02.2012 р.

Головуючий суддя Здоровко Л.М.

Суддя Плахов О.В.

Суддя Шутенко І.А.