Рішення № 29708295, 25.02.2013, Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/29/13

Єдиний унікальний № 2517/8886/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2013 року Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області у складі:

головуючого-судді Циганка М.О.,

при секретарі Чміль С.І., за участю позивачів, представників сторін ОСОБА_1 ОСОБА_2 О, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Приватного підприємства «Ян» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,-

встановив:

Позивачі звернулися до суду з позовом до Приватного підприємства «Ян» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

Свої уточнені позовні вимоги (а.с.1,41) мотивують тим, що вони перебували у трудових відносинах з відповідачем, а з 29 лютого 2012 року були звільнені з займаних посад на підставі п. 1) ч. 1 ст. 36 КЗпП України. На день звільнення з роботи підприємство не провело з позивачами виплат всіх належних їм сум при звільненні. Натомість 24.04.2012 р. позивачам передали із центрального офісу відповідача відомість по заробітній платі, яку запропонували підписати, мотивуючи тим, що гроші передасть директор ОСОБА_5, як це робилося завжди. Проте цього разу зарплату позивачам ніхто не видав, а повідомили, що її утримали повністю в рахунок погашення недостачі, яка виникла у магазині, якоби з їх вини. При цьому добровільно відшкодувати недостачу у день звільнення позивачі не давали. Також у день звільнення позивачам не було видано і трудових книжок, що унеможливлювало реєстрацію у Прилуцькому центрі зайнятості населення для пошуку роботи та отримання допомоги по безробіттю. Після звільнення з роботи позивачі тривалий час не мали ніякого доходу, чим не могли задовольнити свої та своїх сімей нагальні соціальні потреби: харчування, побутові товари, оплату комунальних послуг, тощо. Тому позивачі і просять суд стягнути з відповідача: на користь ОСОБА_3 в рахунок невиплаченої заробітної плати 3420 грн. 00 коп., та в рахунок середнього заробітку, посилаючись на свої розрахунки, за весь час затримки розрахунку при звільненні 36928 грн.50 коп.; на користь ОСОБА_4 в рахунок невиплаченої заробітної плати 2164 грн.76 коп. та в рахунок середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні 23376грн.50 коп., а також 5000 грн. моральної шкоди в користь кожного.

Позивачі та їх представник в судовому засіданні підтримали уточнені позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовних вимог не визнав повністю, посилаючись на обставини, викладені в наданому до суду письмовому запереченні, (а.с. 12-14,48,49) суть яких зводиться до наступного. Факт розрахунку із ОСОБА_3 і ОСОБА_4 стверджується особистими підписами останніх у відомості на виплату грошей № ВЗП-000033 за лютий 2012 року, згідно з якою ОСОБА_3 отримав 2802,35 грн., а ОСОБА_4 1773,81 грн., які включали заробітну плату за останній місяць роботи даних працівників у належному ПП «Ян» магазині № 12 у м. Прилуки, а також грошову компенсацію кожному із них за 8 календарних днів невикористаної відпустки. Та обставина, що указана відомість була складена у квітні 2012 р. 26.04.2012 р. не може бути підставою для виплати позивачам компенсації за несвоєчасний розрахунок у порядку ст. 117 КЗпП України, оскільки грошові кошти (розрахунок) були несвоєчасно отримані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із власної вини, без вини ПП «Ян». Зокрема, наприкінці робочого дня 29.02.2012 р. даним працівникам було оголошено наказ про проведення у магазині № 12 у м. Прилуки переобліку товарно-матеріальних цінностей, після чого останні заявили про своє небажання брати участь у переобліку та про свій намір звільнитись з роботи саме 29.02.2012 р., а не в інший день, про що склали відповідні заяви і самовільно залишили робочі місця до закінчення робочого часу. Пізніше не вдавалося установити з ними звязок. Дані обставини підтверджуються актом від 29.02. 01.03.2012 р., тому підприємство не з власної вини не розрахувалося із працівниками. Крім того, відповідач акцентує увагу на тому, що позивачі звернулися до відповідача із заявами 29.02.2012 р. надвечір і вимагали звільнення за угодою сторін у той же день, а тому розрахунок 29.02.2012 р. не міг бути проведений з ними фізично, оскільки головний офіс ПП «Ян» знаходиться у м. Києві, а опрацювання поданих заяв, оформлення відповідних наказів по них і зняття із банківського рахунку необхідної готівки для виплати зарплати і компенсації за невикористану відпустку потребує певного часу. 01.03.2012 р. розрахунок також не міг бути проведений, оскільки дані працівники на робочі місця не зявились. Також відповідач не визнав вимоги позивачів про стягнення моральної шкоди, оскільки останні не надали жодного доказу на підтвердження спричинених підприємством страждань, тому в задоволенні позову просить суд відмовити. Також ним було подано заяву про застосування строку позовної давності, посилаючись на ст. 233 КЗпП України, та Рішення Конституційного суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012 р., згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору до суду у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому підписана особисто позивачами відомість на виплату грошей № ВЗП-000033 від 24 квітня 2012 р. є свідченням того, що позивачі дізналися про фактичний розрахунок із ними, тому позивачами пропущено передбачений законом строк звернення до суду щодо стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

Дослідивши та оцінивши наявні в справі докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

З копій наказів № 121/5 від 24.10.2011 р. та № 47/2-к від 29.02.2012 р. вбачається, що ОСОБА_3 було прийнято на роботу на посаду товарознавця магазину № 12 м. Прилуки з 24 жовтня 2011 року, а з 29 лютого 2012 року звільнено з роботи за угодою сторін п. 1 ст. 36 КЗпП України, при цьому бухгалтерії зробити остаточний розрахунок і виплатити компенсацію за невикористану чергову відпустку в кількості 8 календарних днів (а. с.5,2).

З копій наказів № 130/1 від 04.11.2011 р. та № 46/1-к від 24.02.2012 р. вбачається, що ОСОБА_4 було прийнято на роботу на посаду продавця магазину № 12 м. Прилуки з 05 листопада 2011 року, а з 29 лютого 2012 року звільнено з роботи за угодою сторін п. 1 ст. 36 КЗпП України, при цьому бухгалтерії зробити остаточний розрахунок і виплатити компенсацію за невикористану чергову відпустку в кількості 8 календарних днів (а. с. 3-4).

З копії Акту від 29.02.-01.03.2012 р., складеного членами комісії із проведення переобліку товарно-матеріальних цінностей в магазині № 12 у м. Прилуки, вбачається, що працівники магазину ОСОБА_4 та ОСОБА_3 29.02.2012 р. самовільно залишили робочі місця 29.02.2012 р. Зязатися із указаними працівниками у будь-який спосіб протягом 01 березня 2012 р. не видалося можливим (а. с. 16).

З копій наказів № 52/3-к та № 52/4-к від 01.03.2012 р. вбачається, що на підставі акту від 29.02.2012 р. було внесено зміни до наказів № 46/1-к та №47/2-к від 29.02.2013 р. в частині строку розрахунку із звільненими працівниками, а саме: бухгалтерії зробити остаточний розрахунок і виплатити компенсацію за невикористану чергову відпустку в кількості 8 календарних днів не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником (позивачами) вимоги про розрахунок (а. с. 17-18).

З копії довідки про середню заробітну плату ОСОБА_3, виданої ПП «Ян», вбачається, що заробітна плата останнього за лютий 2012 р. складає 3420 грн., а його середньоденна заробітна плата складає 102,00 грн. (а. с. 19).

З копії довідки про середню заробітну плату ОСОБА_4, виданої ПП «Ян», вбачається, що заробітна плата останньої за лютий 2012 р. складає 2164,76 грн., а її середньоденна заробітна плата складає 64,56 грн. (а. с. 20).

З копії відомості № ВЗП-000033 за лютий 2012 р. від 24.04.2012 р. вбачається, що маються підписи позивачів на виплату грошей : ОСОБА_3 - 2802,35 грн., ОСОБА_4 1773,81 грн. (а. с. 15).

З довідки, виданої ПП «Ян» № 13 від 15.01.2012 р. вбачається, що згідно даних книги обліку трудових книжок на ПП «Ян» трудова книжка ОСОБА_3 при влаштуванні останнього на роботу 24.10.2011 р. відділу кадрів підприємства ним не передавалась, а відділом кадрів підприємства від ОСОБА_3 не приймалась. На даний час трудова книжка ОСОБА_3 на ПП «Ян» відсутня. (а. с. 50).

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Тобто відповідач повинен був здійснити повний розрахунок із позивачами 29 лютого 2012 року.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 2 Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року зі змінами, якою був затверджений Порядок обчислення середньої заробітної плати, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 8 Постанови нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні, а випадках, передбачених чинним законодавством,- на число календарних днів за цей період.

Відповідно до листа Мінпраці та соціальної політики від 23.08.2011р. N 8515/0/14-11/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2012 рік" встановлені наступні показники робочих днів: березень-21; квітень-20; травень-20; червень-19; липень-22; серпень-22; вересень-20; жовтень-23; листопад-22; грудень -21. Тобто за 2012 рік 210 робочих днів.

Відповідно до листа Мінсоцполітики від 21.08.2012 р. N 9050/0/14-12/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2013 рік" встановлені наступні показники робочих днів: січень 21; лютий 17 (по момент ухвалення рішення суду). Тобто за 2013 рік 38 робочих днів. Отже, загальна кількість робочих днів складає: 210+38 = 248.

Отже, середній заробіток ОСОБА_3 за період затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення, тобто з 01 березня 2012 року по 25 лютого 2013 року включно буде складати: 102 грн. * 248 = 25 296 грн., де 102 грн. середньоденна заробітна плата згідно з довідкою ПП «Ян».

Середній заробіток ОСОБА_4 за період затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення, тобто з 01 березня 2012 року по 25 лютого 2013 року включно буде складати: 64,56 грн. * 248 = 16 010 грн. 88 коп., де 64,56 грн. середньоденна заробітна плата згідно з довідкою ПП «Ян».

Суд не може взяти до уваги математичні розрахунки позивачів їх середньоденної заробітної плати, оскільки така чітко визначена довідками ПП «Ян». Щодо відсутності позивачів на робочих місцях 29.02.2012 р. та 01.03.2012 р., то суд не може взяти до уваги Акт від 29.02.-01.03.2012 р., складений членами комісії із проведення переобліку товарно-матеріальних цінностей в магазині № 12 у м. Прилуки, оскільки такий спростовується матеріалами цивільної справи (провадження № 2/2517/1402/12), зокрема витягом з табелю за лютий 2012 р. (а. с. 145), з якого вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 29.02.2012 р. були на роботі. Дана обставина також підтверджується карткою рахунку : 301 за 01.10.11 31.03.12, з якої вбачається, що 29.02.2012 р. в магазині № 12 м. Прилуки проводилися податкові операції (а. с. 49-59).

Таким чином, як встановлено в судовому засіданні відповідач в день звільнення позивачів - 29.02.2012 року не виплатив належні суми у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, тому суд вважає, що заборгованість по заробітній платі в сумі: по ОСОБА_3 3420 грн. 00 коп. та середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні в сумі 25296 грн. 00 коп.; по ОСОБА_4 заборгованість по заробітній платі в сумі 2164 грн. 76 коп. та середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні в сумі 16010 грн. 88 коп.; підлягає стягненню з відповідача на користь позивачів.

Твердження відповідача про факт розрахунку з позивачами всіх належних їм сум при звільненні, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією відомості на виплату грошей № ВЗП-000033 за лютий 2012 р., за якою ОСОБА_3 отримав 2802,35 грн., а ОСОБА_4 1773,81 грн., не заслуговують на увагу та спростовуються рішенням Прилуцького міськрайсуду від 21.11.2012 р.(а. с. 214-217) та ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 03 січня 2013 р. (а. с. 254-258)., якими встановлено що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначених вище коштів як недостачу до каси ПП «Ян» не вносили, незважаючи на наявність в матеріалах справи (провадження № 2/2517/1402/12) прибуткових касових ордерів (а. с. 73,76,79,81), а лише розписувались у відомості про отримання заробітної плати, але коштів не отримували, і хто вносив дані кошти в касу ПП « Ян» їм невідомо, і сума коштів, нарахованих підприємством як недостача та зазначена у відомості про виплату таких за лютий 2012 р. співпадає, при цьому ПП «Ян» не доведено ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, оскільки суду не надано належних та допустимих доказів щодо отримання позивачами заробітної плати за лютий 2012 р., а тому суд бере до уваги як належні та допустимі докази саме копії довідок про середню заробітну плату наданих відповідачем по ОСОБА_4 та ОСОБА_6, та зазначені в них заробітну плату останніх за лютий 2012 р. та середньоденну зарплату (а.с.19,20).

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній,

господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Щодо застосування позовної давності до вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі, то на зазначену вимогу позовна давність не поширюється, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом (у розглядуваному випадку із заявою) про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Вимоги ж позивачів в частині стягнення на їх користь моральної шкоди, яку вони оцінюють в 5000 грн. кожний, підлягають частковому задоволенню. Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України та керуючись роз'ясненнями Постанови ПВС України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 п.13, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності, а оскільки відповідачем були порушені права працівника у сфері трудових відносин (систематичною протягом тривалого часу не виплатою заробітної плати), що призводило позивачів до душевних страждань (відсутність матеріальних засобів до існування та нарахуванню відповідної заборгованості по даним платежам), а також додаткових зусиль для організації свого життя, суд виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості вважає необхідним стягнути з відповідача на користь ОСОБА_3 300 грн. та ОСОБА_4 200 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, в іншій частині позову щодо стягнення моральної шкоди слід відмовити, тому, враховуючи все вищевикладене, позов підлягає до часткового задоволення.

Також відповідно до ст. 88 ч. 3 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог

На підставі ст. ст. 116, 117, 237-1 Кодексу законів про працю України, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 208, 209, 212-215, 294,367 ЦПК України , суд

вирішив:

Позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Приватного підприємства «Ян» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди задовольнити частково .

Стягнути з Приватного підприємства «Ян» в користь ОСОБА_3 3420 грн. 00 коп. невиплаченої заробітної плати, 25296 грн. 00 коп. середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, та 300 грн. в відшкодування моральної шкоди, а всього 29016 грн. 00 коп.

Стягнути з Приватного підприємства «Ян» в користь ОСОБА_4 2164 грн. 76 коп. невиплаченої заробітної плати, 16010 грн. 88 коп. середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, та 200 грн. в відшкодування моральної шкоди, а всього 18375 грн. 64 коп. .

В іншій частині позовних вимог - відмовити .

Стягнути з Приватного підприємства «Ян» в дохід держави 473 грн. 92 коп. судового збору.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Приватного підприємства «Ян» в користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заробітної плати за один місяць .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному суді Чернігівської області через Прилуцький міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя М.Циганко