Рішення № 29699984, 25.02.2013, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "25" лютого 2013 р. Справа № 15/5007/1473/12

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кравець С.Г.

при секретарі Пастощук О.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Котвицької О.Г. - представника за довіреністю від 07.08.2012р.,

від відповідача: не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія "Полісся-Продукт (м.Житомир)

до Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

про стягнення 9040,35грн. (згідно із заявою про збільшення позовних вимог)

Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія "Полісся-Продукт" звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 7716,38грн., із яких 6445,47грн. основного боргу, 644,55грн. - 10% штрафу, 141,63грн. - 3 % річних та 484,76грн. пені.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 27.12.2012р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія "Полісся-Продукт" прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №15/5007/1473/12 та призначено до розгляду на 24.01.2013р.

У зв'язку з невиконанням вимог ухвали суду та неявкою в судове засідання відповідача ухвалою суду від 24.01.2013р. розгляд справи було відкладено на 12.02.2013р.

Ухвалою суду від 12.02.2013р. розгляд справи було відкладено на 25.02.2013р. зважаючи на заявлене представником позивача клопотання, невиконання вимог ухвал суду та з метою повного всебічного і об'єктивного розгляду справи і необхідністю витребування додаткових доказів.

19.02.2013р. на адресу господарського суду Житомирської області від позивача надійшла уточнена та доповнена позовна заява вих.№57 від 18.02.2013р. про стягнення заборгованості (а.с.60-61), відповідно до якої позивач просить стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельної компанії "Полісся-Продукт" 9040,35грн., із яких 5013,77грн. основного боргу, 3000,00грн. - штрафу, 198,95грн. - 3 % річних та 827,63грн. пені.

Щодо заяви позивача від 18.02.2013р. судом приймається до уваги викладене у пункті 30 Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", а саме, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Враховуючи викладене, а також передбачені ст.22 ГПК України права позивача, господарський суд оцінює подану позивачем заяву від 18.02.2013р. як заяву про збільшення позовних вимог та приймає її до розгляду. Розгляд справи здійснюється в межах позовних вимог з урахуванням заяви від 18.02.2013р.

Крім цього, в судовому засіданні представник позивача подав клопотання вих.№63 від 25.02.2013р. (а.с.77) про відмову від позову в частині стягнення з відповідача суми нарахованого штрафу в розмірі 1500,00грн.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позов та просив стягнути з відповідача 5013,77грн. основного боргу, 1500,00грн. - штрафу, 198,95грн. - 3 % річних та 827,63грн. пені.

Відповідач в судове засідання не з'явився, вимог ухвали суду не виконав, відзиву на позов не надав, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується реєстром Ф103 на відправку рекомендованої кореспонденції господарського суду Житомирської області за 13.02.2013р.

Слід зазначити, що копія ухвали господарського суду Житомирської області від 27.12.2012р. про порушення провадження у справі, яку було направлено на адресу СПД ОСОБА_2 (АДРЕСА_1), повернулась до господарського суду з відміткою відділення зв'язку "за закінченням терміну зберігання".

До господарського суду також, із відміткою відділення зв'язку "за закінченням терміну зберігання", повернулась копія ухвали від 24.01.2013р. про відкладення розгляду справи на 12.02.2013р., яка направлялась відповідачу за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцем проживання СПД ОСОБА_2 є: АДРЕСА_1 (а.с.47-48).

Відповідно до вимог ч.1 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Згідно ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

У пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006р. (з відповідними змінами) №01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" вказано, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній", і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення судом певних процесуальних дій.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

З огляду на те, що неявка в засідання суду відповідача та неподання ним письмового відзиву, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно із ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

29.08.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія "Полісся-Продукт" (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди №109/11 (а.с.9-13), за яким орендодавець зобов'язується надати у строкове користування орендареві за плату частину нежилого приміщення площею 14кв.м. (надалі - приміщення), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2. Приміщення надається орендареві для здійснення ним господарської діяльності у відповідності до господарчих цілей, та відповідно діючому законодавству України (п.1.1. договору).

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч.1 ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Приміщення, що орендується, вважається переданим орендодавцем в оренду з моменту підписання акту приймання-передачі приміщення, який сторони зобов'язуються підписати на протязі 5 робочих днів з моменту підписання цього договору (п.2.2. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору оренди, 01.09.2011р. сторони підписали акт прийому-передачі приміщення в оренду (а.с.14), з якого вбачається, що ТОВ ТК "Полісся-Продукт" передало, а підприємець ОСОБА_2 прийняла в оренду частину приміщення магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 14кв.м. В акті зазначено, що він є невід'ємною частиною договору оренди.

Частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк встановлений договором.

Згідно п.п.2.1, 2.3 договору, цей договір набуває чинності з моменту підписання сторонами договору. Строк дії договору оренди становить 12 місяців (надалі - строк оренди).

У відповідності з ч.3 ст.291 Господарського кодексу України, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому ст.188 цього Кодексу.

Згідно пункту 9.1. договору оренди, цей договір припиняє свою дію після закінчення терміну оренди, або за двосторонньою письмовою згодою сторін щодо дострокового припинення дії цього договору, або іншим чином, як це передбачено чинним законодавством.

Матеріали справи свідчать про те, що 01.04.2012р. між ТОВ ТК "Полісся-Продукт" та підприємцем ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду до договору оренди №109/11 від 29.08.2011р., відповідно до п.1 якої орендодавець та орендар, розглянувши умови договору №109/11 від 29.08.2011р. дійшли згоди розірвати даний договір з 01.04.2012р. (а.с.16).

Пунктом 13.1 договору оренди передбачено, що всі додатки до цього договору є невід'ємними частинами цього договору.

Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками сторін. Ця додаткова угода є невід'ємною частиною договору №109/11 від 29.08.2011р. (п.3, п.4 додаткової угоди).

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору оренди №109/11 від 29.08.2011р. та додаткової угоди від 01.04.2012р. до вказаного договору, 01.04.2012р. сторони підписали акт прийому-передачі нежилого приміщення (а.с.17), з якого вбачається, що підприємець ОСОБА_2 (орендар) передала, а ТОВ ТК "Полісся-Продукт" (орендодавець) прийняло приміщення загальною площею 14кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 14кв.м.

Отже, орендоване приміщення фактично перебувало у користуванні відповідача сім місяців - в період з вересня 2011р. (акт передачі позивачем та прийняття відповідачем майна від 01.09.2011р.) по березень 2012р. включно (акт повернення відповідачем та прийняття позивачем майна від 01.04.2012р.).

Звертаючись з позовом у даній справі позивач посилається на несплату відповідачем орендної плати за договором оренди №109/114 від 29.08.2011р. в сумі 5013,77грн. Зазначену суму боргу, а також 1500,00грн. - штрафу, 198,95грн. - 3 % річних та 827,63грн. пені позивач просить стягнути з відповідача на користь ТОВ Торгівельна компанія "Полісся-Продукт".

Частинами 1,5 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з п.3.1. договору оренди, за оренду приміщення протягом строку оренди орендар зобов'язується сплачувати договірну щомісячну орендну плату, розмір якої становить 2500,00грн.

Частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до пункту 3.2. договору, орендні платежі сплачуються орендарем щомісячно, до 20 числа поточного місяця за минулий місяць, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця. Орендар зобов'язується протягом 5 днів з моменту підписання даного договору сплатити орендну плату за перший та останній місяці оренди. За погодженням сторін ними можуть використовуватися інші форми розрахунків, не заборонені діючим законодавством України. Якщо орендодавець бажає змінити банківський рахунок для отримання орендних платежів, він зобов'язаний повідомити про це орендаря у письмовій формі не менше ніж за 15 днів до дати здійснення відповідного платежу.

Таким чином, за час фактичного користування орендованим приміщенням відповідач повинен був сплатити орендну плату в сумі 17500,00грн. (7х2500=17500).

З наявних у справі меморіальних ордерів від 06.09.2011р. на суму 2500,00грн., від 17.01.2012р. на суму 2000,00грн., від 01.03.2012р. на суму 3000,00грн., від 03.04.2012р. на суму 3000,00грн., від 10.05.2012р. на суму 1545,00грн. та прибуткового касового ордеру від 03.07.2012р. на суму 770,00грн. (а.с. 66-70, 72) вбачається, що відповідачем проведено оплату орендних платежів на суму 12815,00грн. Неоплаченою залишилась заборгованість в сумі 4685,00грн. (17500,00грн. - 12815,00грн.). При цьому, згідно поданих до справи платіжних документів (а.с.66-70, 72), вбачається, що відповідачем не було виконано умови п.3.2. договору щодо здійснення протягом 5-ти днів з моменту підписання договору оплати орендної плати за перший та останній місяці строку оренди.

Сума заборгованості в розмірі 4685,00грн. з орендної плати є підтвердженою належними доказами, наявними у справі, а тому позов в цій частині є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню. Позовні вимоги в частині стягнення 328,77грн. (5013,77грн. - 4685,00грн.) заборгованості не підтверджуються наявними в матеріалах справи документами, а тому не підлягають задоволенню.У задоволенні позову в цій частині суд відмовляє.

Крім стягнення основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь пеню в сумі 827,63грн. за прострочення відповідачем зобов'язання по сплаті орендної плати та 3% річних в сумі 198,95грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно встановлених обставин справи підтверджується порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди №109/11 від 29.08.2011р.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 3 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до п.6 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений даним законом, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як уже зазначалось, пунктом 8.1. договору сторони передбачили сплату пені у розмірі подвійної облікової ставки за кожен день прострочки у разі несвоєчасної оплати орендної плати.

Згідно ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені та 3% річних (а.с.62-64), господарський суд встановив, що позивачем при обрахунку сум пені та 3% річних не взято до уваги те, що нарахування пені та 3% річних починається з наступного дня після того, коли зобов'язання мало бути виконанно, тобто, не з 20 числа наступного місяця, а з 21 числа наступного місяця.

Зважаючи на наведене, з урахуванням законодавчо встановлених обмежень щодо строків нарахування пені та встановлених судом строків сплати орендних платежів, а також розміру основного боргу, правомірним є нарахування пені у розмірі 671,94грн. та 3% річних у сумі 184,70грн. за визначений позивачем у розрахунку період.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення на свою користь з відповідача пені та 3% підлягають частковому задоволенню в сумі, відповідно 671,94грн. та 184,70грн. У задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 155,69грн. та 3% річних в сумі 14,25грн. суд відмовляє.

Крім цього, посилаючись на пункт 8.1 договору оренди №109/11 від 29.08.2011р., позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 1500,00грн. - штрафу.

При цьому, слід зазначити, що в судовому засіданні представник позивача подав клопотання вих.№63 від 25.02.2013р. (а.с.77), згідно якого ТОВ ТК "Полісся-Продукт", враховуючи значний розмір нарахованого відповідно до умов п.8.1 договору оренди №109/11 від 29.08.2011р. штрафу в розмірі 3000,00грн., відмовляється від позову в частині стягнення з відповідача суми нарахованого штрафу в розмірі 1500,00грн. та просить стягнути штраф в сумі 1500,00грн.

Приписами статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач до прийняття рішення по справі вправі відмовитись від позову. Відмова позивача від позову викладається в адресованій господарському суду письмовій заяві, підписаній позивачем, що долучається до справи (ст.78 ГПК України).

Відповідно до ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, зокрема, позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Розглянувши клопотання позивача від 25.02.2013р., враховуючи право позивача на відмову від позову, господарський суд відповідно до ст.78 ГПК України приймає відмову позивача від позову в частині стягнення 1500,00грн. штрафу, оскільки вважає, що ця відмова не суперечить діючому законодавству і не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, та припиняє провадження в частині стягнення 1500,00грн. штрафу на підставі п.4 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як уже зазначалось, умовами договору оренди (п.8.1.) сторони передбачили також сплату штрафу у розмірі десяти відсотків від суми річної вартості орендної плати.

У відповідності до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Слід зазначити, що частиною другою статті 9 Цивільного кодексу України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, зокрема, Господарський кодекс України, який набрав чинності одночасно з Цивільним кодексом України, та норми якого у регулюванні майнових відносин суб'єктів господарювання є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У даному випадку, сторони визначили розмір штрафу у відсотковому співвідношенні від суми річної вартості орендної плати, а саме, у розмірі 10% від суми річної вартості орендної плати, що не суперечить чинному законодавству та прямо передбачено ч.2 ст.549 ЦК України, ст.231 ГК України.

Судом враховується також, що 29.08.2011р. сторони підписали договір без будь-яких зауважень, отже, підписуючи договір, відповідач у відповідності з п.3 ст.181 Господарського кодексу України погодився з його умовами, у тому числі й застосуванням штрафних санкцій. При цьому, відповідач не скористався своїм правом, закріпленим п.4 ст.181 Господарського кодексу України щодо надання протоколу розбіжностей до договору, а також п.5 ст.231 Господарського кодексу України, яким передбачено, що у разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

З врахуванням викладеного, а також у зв'язку порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди та відмовою позивача від позову в частині стягнення з відповідача частини суми нарахованого штрафу, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1500,00грн. штрафу. Позов в цій частині підлягає задоволенню.

Cтаття 33 Господарського процесуального кодексу України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Водночас, доказів погашення існуючої суми заборгованості відповідачем суду до справи не надано, як не надано і доказів у спростування позовних вимог.

За таких обставин, позов суд задовольняє частково, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 4685,00грн. основного боргу, 1500,00грн. штрафу, 184,70грн. 3% річних та 671,94грн. пені. Провадження у справі в частині стягнення 1500,00грн. штрафу слід припинити на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України. У задоволенні позову в частині стягнення 328,77грн. основного боргу, 155,69грн. пені та 14,25грн. 3% річних у позові слід відмовити.

Судові витрати відповідно до ст.49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст.ст.6, 9, 11, 525, 526, 530, 546, 548, 549, 610, 611, 612, 625, 626, 627, 628, 629, 759, 762 ЦК України, ст.ст.174, 181, 188, 193, 230, 231, 232, 283, 291 ГК України та керуючись ст.ст. 22, 33, 49, п.4 ч.1 ст. 80, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія "Полісся-Продукт" (10001, м.Житомир, вул.Кооперативна, 12, ідентифікаційний код 32265298):

- 4685,00грн. основного боргу,

- 671,94грн. пені,

- 1500,00грн. штрафу,

- 184,70грн. 3% річних,

- 1253,66грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Припинити провадження у справі в частині стягнення 1500,00грн. штрафу.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 04.03.13

Суддя Кравець С.Г.

Віддрукув

1 - в справу;

2 - позивачу (рек. з пов.)

3 - відповідачу (рек. з пов.)