Постанова № 29687331, 19.02.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 18» лютого 2013 р. Справа №5023/5037/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Ісаєвій А.Ю.,

за участю представників сторін:

позивача - Демчик О.В., за довіреністю №14-17 від 18.01.2013 року;

відповідача - Заварзіна Н.М., за довіреністю №03 від 03.01.2013 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ (вх.№134Х/2-7) на рішення господарського суду Харківської області від 18.12.2012 року по справі №5023/5037/12,

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ,

до Комунального підприємства «Чугуївтепло», м.Чугуїв,

про стягнення 42654,59 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.12.2012 року по справі №5023/5037/12 (суддя Френдій Н.А.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства «Чугуївтепло» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 11512,41грн. пені, 4353,70 грн. 7% штрафу, 4470,75 грн. 3% річних, 6451,63 грн. інфляційних витрат та витрати зі сплаті судового збору в розмірі 1609,50 грн.

В решті позову відмовлено.

Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 18.12.2012 року по справі №5023/5037/12 в частині зменшення пені та 7% штрафу і прийняти в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з Комунального підприємства «Чугуївтепло» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 11512,41 грн. - пені 435370 грн. - 7% штрафу.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що Вищий господарський суд України, щонайменше в 17 (сімнадцяти) постановах дійшов до висновку, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу, його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки. При розгляді даної справи суд першої інстанції дослідив лише ступінь виконання зобов'язання боржником, не виконавши при цьому вимоги закону щодо оцінки майнового стану сторін, які беруть участь у зобов'язанні, та інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу, що призвело до порушення ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України. В оскаржуваному рішенні не вмотивовано, не наведено та необґрунтовано, в чому саме полягає винятковість обставин у даній справі. Відповідачем не надано належних доказів щодо винятковості обставин, які є підставою для зменшення штрафу та пені.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.2013 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

15.02.2013 року відповідач надав через канцелярію суду заперечення на апеляційну скаргу (вх.№1416), в яких просить рішення господарського суду Харківської області від 18.12.2012 року по справі №5023/5037/12 залишити без змін. Відповідач зазначає, що господарським судом Харківської області при прийнятті оскаржуваного рішення повно, всебічно та об'єктивно досліджено всі обставини справи та надано відповідну правову оцінку. Крім того, місцевий господарський суд звернув належну увагу на ту обставину, що КП «Чугуївтепло» є теплопостачальним підприємством, яке забезпечує централізоване теплопостачання в м.Чугуїв, а саме, 77% послуг теплопостачання надається населенню, 19,5% послуг надається бюджетній сфері та наявна значна заборгованість за надані послуги від населення, яке не покрита.

В судовому засіданні 18.02.2013 року представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги у повному обсязі та просив її задовольнити.

Представник відповідача проти позиції позивача заперечував та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, з підстав, викладених у письмових запереченнях, які долучені до матеріалів справи.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, 30.09.2011 року між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (позивач у справі, продавець) та Комунальним підприємством «Чугуївтепло» (відповідач у справі, покупець) укладено договір №14/2510/11 купівлі-продажу природного газу (а.с. 10-15).

Пунктом 1.1 договору сторони передбачили, що продавець зобов'язався передати у власність покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що продавець передає покупцеві з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року газ в обсязі до 4880,0 тис.м.куб. (чотири мільйони вісімсот вісімдесят тисяч кубічних метрів).

Згідно п. 11.1 договору, цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.10.2011 року до 31.12.2012 року, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг з його транспортування - до повного погашення заборгованості.

Відповідно до пункту 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

На виконання договору купівлі-продажу природного газу позивач поставив у жовтні 2011 року - грудні 2011 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 3859395,27 грн., що підтверджується наявними у справі актами приймання-передачі, які підписані позивачем та відповідачем у справі, а також скріплені печатками (а.с. 18-21).

Проте, відповідачем не вчасно проводились розрахунки за поставлений газ, що підтверджується сальдо підприємства та виписками по рахунках (а.с. 23-24)

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських

зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

При цьому колегія суддів зазначає, що згідно з п.3 ст.3 Цивільного кодексу України однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цього законодавства; мають право врегульовувати в договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегульовувати свої відносини на власний розсуд.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вже зазначалося, розрахунки за поставлений природний газ відповідачем проводились невчасно, а саме з порушенням строків визначених у п. 6.1 договору.

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі не виконання покупцем пункту 6.1 цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу. Пеня сплачується протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання покупцем вимоги продавця.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач звертався до відповідача з вимогою від 16.10.2012 року №26/2-81-12 (а.с. 25-26) про сплату штрафних санкцій у розмірі 31732,21 грн., а саме: за період з 15.11.2011 року по 13.12.2011 року пеню у сумі 3678,74 грн., за період з 15.12.2011 року по 30.12.2011 року пеню у сумі 7644,54 грн., за період з 15.01.2012 року по 21.05.2012 року пеню у сумі 11701,54 грн. та штраф у розмірі 8707,39 грн.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем не було сплачено зазначених штрафних санкцій, незважаючи на порушення строків розрахунку за договором.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що, оскільки відповідачем порушені строки щодо своєчасної оплати за договором №14/2510/11, то він повинен нести відповідальність, передбачену умовами договору (п.7.2 договору), у вигляді сплати пені, що за період з 15.11.2011 року по 21.05.2012 року (згідно розрахунку позивача, який знаходиться в матеріалах справи - а.с. 29-31) становить 23024,82 грн. та штрафу в розмірі 8707,39 грн. При цьому колегія суддів зазначає, що розрахунок пені та штрафу, який було надано до суду першої інстанції та міститься в матеріалах справи, перевірено та встановлено, що він відповідає вимогам чинного законодавства та умовам договору.

Щодо зменшення розміру пені та штрафу, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, а саме, з Комунального підприємства «Чугуївтепло», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Частина 3 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Пленум Вищого господарського суду України в п.3.17.4 постанови від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз'яснив, що вирішуючи, в тому числі і з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушала зобов'язання (пункт 3 ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Суд першої інстанції звернув увагу на те, що заборгованість, яка є предметом розгляду даного спору, утворилась у зв'язку із неможливістю виконання відповідачем умов договору №14/2510/11 від 30.09.2011 року у визначені в угоді строки. КП «Чугуївтепло» є теплопостачальним підприємством, яке забезпечує централізоване теплопостачання в м. Чугуїв, і 77% послуг теплопостачання надається населенню, 19,5% послуг надається бюджетній сфері (дитячі садки, школи, ліцеї, лікарня), а заборгованість населення за надані послуги постачання сплачується не в повному обсязі і з затримкою, і яка станом на 01.10.2012 року становить 4762490,91 грн., та заборгованість бюджетних організацій також сплачується із значною затримкою по факту виділення коштів із бюджетів і станом на 01.10.2012 року становить 984488,15 грн. Грошові кошти надходять на розподільчий рахунок підприємства відповідача згідно постанови Кабінету Міністрів України №1082 від 03.12.2008 року. На рахунок НАК «Нафтогаз України» відповідно до встановленого нормативу відраховуються кошти за спожитий газ, а частина коштів залишається в розпорядженні підприємства для сплати за електричну енергію, для сплати податків, заробітної плати.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача тільки суми неустойки, інфляційних втрат та 3% річних, адже на момент звернення з позовною заявою сума основної заборгованості відсутня, оскільки відповідачем було здійснено всі необхідні оплати хоча із порушенням визначених у договорі строків. Тобто, вказане свідчить, що відповідачем вчинювалися дії, направлені на належне виконання умов договору.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, керуючись п.3 ст.551 Цивільного кодексу України, п.1 ст.233 Господарського кодексу України, п.3. ст.83 Господарського процесуального кодексу України, зменшив розмір пені та штрафу на 50%, об'єктивно оцінивши обставини справи. Штрафні санкції, які бажає отримати апелянт є його чистим прибутком, а для відповідача можуть стати причиною погіршення його діяльності із-за відсутності коштів та погіршення теплопостачання у споживачів - населення та бюджетних організацій.

Таким чином, колегія суддів вважає, що першої інстанції правомірно зменшив розмір неустойки та штрафу, які заявлені позивачем до стягнення, отже оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній частині підлягає залишенню без змін.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вказаних положень позивачем заявлено до стягнення 6451,63 грн. - інфляційних збитків, 4470,75 грн. - 3% річних.

В обґрунтування заявлених сум до стягнення позивачем зроблений розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, який відповідає вимогам чинного законодавства та відносинам, що склалися між сторонами, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що нараховані суми інфляційних втрат та 3% річних підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Стаття 32 Господарського процесуального кодексу України визначає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, оскільки суд першої інстанції дослідив належним чином факт неналежного виконання відповідачем умов договору, а саме, щодо своєчасної сплати у визначені у договорі строки грошових коштів за придбання газу. Крім того, судом першої інстанції з урахуванням позиції Вищого господарського суду України, викладеної у п.3.17.4 постанови пленуму від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», досліджено наявність обставини та правових підстав для зменшення розміру неустойки та штрафу.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги та досліджені в судовому засіданні докази не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 18.12.2012 року по справі №5023/5037/12 має бути залишене без змін.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 91, 99, 101, п.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 18.12.2012 року по справі №5023/5037/12 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 19 лютого 2013 року.

Головуючий суддя Пуль О.А.

Суддя Білоусова Я.О.

Суддя Хачатрян В.С.