Рішення № 29684035, 12.02.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.02.13 р. Справа № 5006/13/127/2012

Господарський суд Донецької області у складі судді Макарової Ю.В., при секретарі судового засідання Гречух В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом: Приватного науково-виробничого підприємства «Мікротех», м. Харків

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", Донецька обл., м. Маріуполь

про: стягнення 6556грн.00коп

За участю представників сторін

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Альошина С.В. (за довіреністю № 09/75 від 03.01.2013р)-юрисконсульт.

СУТЬ СПОРУ

Позивач, Приватне наукове-виробниче підприємство «Мікротех», м. Харків, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", Донецька обл., м. Маріуполь про стягнення 6556грн.00коп., що складається з суми основного боргу в розмірі 6283грн.00коп., неустойки в розмірі 195грн.00коп. та 3% річних у сумі 78грн.00коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 1112 від 21.03.2011р. щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару.

18.01.2013р. через канцелярію суду позивач разом з супровідним листом б/н від 14.01.2013р. надав пояснення, якими повідомив суд, що вказані в акті звірки взаєморозрахунків станом на 20.11.2012р. сплачені відповідачем 10.01.2012р. грошові кошти в сумі 1137грн.78коп. та 30.01.2012р. в сумі 4936грн.00коп. відповідно до бухгалтерського обліку позивача враховані в рахунок оплати попередніх поставок товару в рамках договору № 1112 від 21.03.2011р., які не є спірними, оскільки були погашені відповідачем у повному обсязі в добровільному порядку та не становлять предмет розгляду по даній справі; надав клопотання, яким просив суд розглянути справу без участі уповноваженого представника за наявними в матеріалах справи доказами.

08.02.2013р. позивач через канцелярію суду надав в тому числі акт приймання наданих послуг від 28.11.2012р. за договором про надання юридичних послуг № 06/11/12 від 28.11.2012р. та звернувся до суду із заявою про розподіл судових витрат від 01.02.2013р., якою повідомив про оплату відповідачем боргу в розмірі 6556грн.00коп., посилаючись на ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та ст. 7 Закону України «Про судовий збір» просив суд вирішити питання про розподіл судових витрат.

При цьому, позивачем у підтвердження викладених у заяві від 01.02.2013р. обставин надана засвідчена копія банківської виписки з 01.01.2013р. по 31.01.2013р., яка підтверджує сплату відповідачем лише суми у розмірі 6283грн. 20коп., тобто в розмірі лише заявленої до стягнення суми основного боргу. Разом з тим, з заявою в порядку ст. 78ГПК України про відмову від позову в частині стягнення неустойки в розмірі 195грн.00коп. та 3% річних у сумі 78грн.00коп. позивач до суду не звертався.

Відповідач 12.02.2013р. надав через канцелярію суду відзив № 09/95 від 11.02.2013р., яким просив суд припинити провадження по справі через відсутність предмету спору, при цьому посилається на повну оплату суми основного боргу у розмірі 6283грн. 20коп. платіжними дорученнями №2675 від 30.01.2013р. та № 2677 від 30.01.2013р.

В судовому засіданні 12.02.2013р. відповідач підтримав свою позицію, викладену письмово, підтвердив факт оплати лише заявленої до стягнення суми основного боргу, повідомив про відсутність будь-яких додаткових доказів в обґрунтування власної правової позиції по суті спору.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши під час судових засідань представника відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 ГПК України, суд ВСТАНОВИВ:

21.03.2011р. між Приватним науково-виробничим підприємством «Мікротех», м. Харків (постачальником) та Публічним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", Донецька обл., м. Маріуполь (покупцем) був укладений договір № 1112 (далі-договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію, номенклатура, вартість та обсяг якої при укладанні договору обумовлені в специфікації № 1 (Додаток № 1), що є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 2.1 договору ціни в грн. без ПДВ, з навантажувальними та транспортними витратами.

Згідно із п. 2.2 договору сума договору на момент укладання: 6456,00грн. +ПДВ 20% - 1291,20грн. Всього: 7747,20 з ПДВ.

У відповідності із п. 3.1 договору розрахунки за поставлену продукцію здійснюються на умовах: по факту поставки протягом 20 календарних днів з моменту поставки.

Пунктом 9.1 договору сторони погодили строк дії договору: від дня підписання по 31.12.2011р.

Специфікаціями № 5 та 6 до договору № 1112 від 21.03.2011р. сторони визначили номенклатуру товару, його якісні характеристики, кількість, ціну та загальну вартість, яка відповідно становить 5804грн.40коп. та 478грн.80коп.

Пунктом 5 специфікації № 5 до договору сторони погодили наступні умови оплати: 100%, протягом 30 календарних днів від дати надходження ТМЦ; п. 5 специфікації № 6 до договору сторони встановили строк оплати - 100%, не пізніше 30 календарного дня місяця від дати надходження ТМЦ.

Графіком поставки до специфікації № 5, який є додатком до договору № 1112 від 21.03.2011р. сторони встановили період поставки погодженого специфікацією № 5 товару.

Договір № 1112 від 21.03.2011р. та Специфікації до нього підписані сторонами без будь-яких заперечень і скріплені печатками підприємств.

За змістом позовної заяви, позивач у виконання п. 1.1 договору здійснив поставку передбаченого специфікацією № 5 до договору товару за видатковими накладними № 0000001861 від 24.05.2012р. на суму 5498грн.40коп. та № 0000002386 від 03.07.2012р. на суму 306грн.00коп.; товар, погоджений сторонами специфікацією № 6 до договору був переданий відповідачу за видатковою накладною № 0000002407 від 04.07.2012р. на суму 478грн.00коп.

Як стверджує позивач у позові, відповідач свої зобов'язання щодо здійснення розрахунку за поставки товару не виконав, у зв'язку з чим за останнім виникла заявлена сума боргу у розмірі 6283грн.00коп.

Позивач звернувся до відповідача з претензією № 377 від 14.08.2012р., листом № 425 від 05.10.2012р. оплатити суму боргу, які залишились без відповіді та задоволення.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Предметом позову є стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 6283грн.00коп., неустойки в розмірі 195грн.00коп. та 3% річних у сумі 78грн.00коп., підставою позову є поставка товару за договором № 1112 від 21.03.2011р.

Договір № 1112 від 21.03.2011р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні -покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивачем у виконання умов договору № 1112 від 21.03.2011р. за видатковими накладними № 0000001861 від 24.05.2012р., № 0000002386 від 03.07.2012р., № 0000002407 від 04.07.2012р. поставлений відповідачу товар.

Поставлений згідно зазначених накладних товар на підставі повідомлення № 05/1061 від 25.03.2011р., що повністю відповідає вимогам ч. 3 ст. 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року N 99 та містить П.І.Б. уповноважених на приймання товару осіб, зразки їх підписів та печатки (штампу) юридичної особи - покупця, прийнято уповноваженими особами відповідача, що підтверджується підписом останніх на накладних.

Крім того, факт отримання товару за накладними № 0000001861 від 24.05.2012р., № 0000002386 від 03.07.2012р., № 0000002407 від 04.07.2012р. підтверджується відбитком печатки відповідача як юридичної особи в графі „Отримав".

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки товару, отже суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав у відповідності з умовами договору № 1112 від 21.03.2011р.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до п. 3.1 договору сторони погодили, що розрахунки за поставлену продукцію здійснюються по факту поставки протягом 20 календарних днів з моменту поставки.

Згідно із п. 9.3 договору всі додатки, поправки до договору мають силу тільки у випадку їх виконання в письмовій формі та підписання сторонами.

Так, у подальшому сторони встановили інший строк оплати товару, а саме: у п. 5 специфікації № 5 до договору сторони погодили наступні умови оплати: 100%, протягом 30 календарних днів від дати надходження ТМЦ; п. 5 специфікації № 6 до договору сторони встановили строк оплати - 100%, не пізніше 30 календарного дня місяця від дати надходження ТМЦ.

Як стверджує позивач у позові, станом на день звернення до суду значиться прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов'язання з оплати отриманого товару у сумі 6283грн.00коп.

Суд зазначає, що за видатковими накладними № 0000001861 від 24.05.2012р. на суму 5498грн.40коп., № 0000002386 від 03.07.2012р. на суму 306грн.00коп., № 0000002407 від 04.07.2012р. на суму 478грн.00коп. був поставлений товар загальною вартістю 6283грн.20коп., однак в свою чергу позивач просить суд стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 6283грн.00коп. Оскільки суд відповідно до ст. 83 ГПК України не має право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання про це заінтересованої особи, яке до суду не надходило, суд розглядає позовні вимоги в межах заявлених та вважає заявлену позивачем суму боргу - 6283грн.00коп. обґрунтованою.

Однак, у ході розгляду справи судом встановлено, що відповідач після порушення провадження по справі в добровільному порядку заборгованість за поставлену продукцію сплатив у повному обсязі, що підтверджується наданими до матеріалів справи платіжними документами, які сторонами не заперечуються та не спростовуються.

Сплата боргу, яка є предметом судового розгляду за змістом п. 1.1 ч. 1 ст. 80 ГПК України є підставою припинення провадження у справі.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд також стягнути з відповідача неустойку у розмірі 195грн.00коп. та 3% річних у сумі 78грн.00коп., нараховані наступним чином: за накладною № 0000001861 від 24.05.2012р. за період з 24.06.2012р. по 26.11.2012р. на суму боргу 5498грн.50коп., за накладною № 0000002386 від 03.07.2012р. за період з 03.08.2012р. по 26.11.2012р. на суму боргу 306грн.00коп.; за накладною № 0000002407 від 04.07.2012р. за період з 04.08.2012р. по 26.11.2012р. на суму боргу 478грн.80коп.

В обгунтування заявленої вимоги позивач посилається на п. 8.2 договору № 1112 від 21.03.2011р., ст. 231 Господарського кодексу України.

Згідно з п. 8.2 договору питання, не обумовлені договором, регулюються діючим законодавством України.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до ст.. 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Заявлена позивачем до стягнення неустойка за своєю правовою природою є пенею.

Неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання (ст. 546 Цивільного кодексу України).

Водночас правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 Цивільного кодексу України). В першу чергу кодекс виходить з того, що суб'єкти цивільних правовідносин мають право на власний розсуд визначитися із тим, чи використовувати будь-яке забезпечення виконання зобов'язань, а також вільно обрати спосіб забезпечення, керуючись ст. 546 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Але, як вбачається зі змісту укладеного між сторонами договору № 1112 від 21.03.2011р., сторони письмово не визначили пеню, як засіб забезпечення виконання зобов'язань з своєчасної оплати товару за договором поставки № 1112 від 21.03.2011р. та її розмір.

Слід зазначити, що застосування такого способу забезпечення виконання зобов'язання як пеня у даній сфері правовідносин не є обов'язковим в силу прямої вказівки закону.

За приписами статті 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але умовами договору № 1112 від 21.03.2011р. сторони не узгодили дану відповідальність відповідачем.

Отже, вимога в частині стягнення суми в розмірі 195грн.00коп. не може бути задоволена судом через недотримання сторонами передбаченої ст. 547 Цивільного кодексу України обов'язкової письмової форми для такого виду забезпечення виконання зобов'язань, як пеня.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку з тим, що в країні відбулися інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошей, строк оплати яких наступив, але не сплачених.

Суд дослідивши представлений позивачем арифметичний розрахунок 3% річних встановив, що обрані позивачем початки періодів нарахування 3% річних не суперечать визначеним сторонами у письмовій формі строкам оплати спірного товару, представлений позивачем розрахунок є вірними, а заявлена позивачем сума 3% річних у розмірі 78грн.00коп. є такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 500грн.00коп.

Оскільки статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, то суд вважає, що в контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами, а також в тому випадку, коли відповідні послуги надавались адвокатом стосовно конкретного боржника та повноваження адвоката підтвердженні відповідними документами.

В підтвердження повноважень адвоката, позивачем до матеріалів справи додано копію свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю №3628 від 27.10.2010р. на ім`я Гопей Олександр Васильович.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між позивачем та адвокатом Гопей Олександром Васильовичем підтверджуються письмовим договором про надання юридичних послуг № 06/11/12 від 28.11.2012р., відповідно до умов якого адвокат зобов'язується готувати процесуальні документи, брати участь в судових засіданнях та представляти інтереси клієнта особисто в господарському суді Донецької області по справі про стягнення суми заборгованості з ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», за що клієнт зобов'язаний провести оплату наданих послуг у порядку та розмірі, зазначених у цьому договорі.

Згідно із п. 1.2 договору оплата послуг, наданих за цим договором, складає 500грн.00коп.

Розділом 2 договору сторони визначили права та обов'язки адвоката, розділом 3 права та обов'язки клієнта.

У відповідності із п. 6 договору цей договір набирає чинності 26.11.2012р. та діє до 26.11.2013р.

Позивач відповідно до платіжного доручення № 816 від 27.11.2012р. перерахував адвокату суму в розмірі 500грн.00коп., призначення платежу - оплата за послуги адвоката з підготовки позовної заяви про стягнення боргу з ПАТ ММК імені Ілліча.

Позивачем та адвокатом 28.11.2012р. складений акт приймання-передачі наданих послуг, згідно з яким адвокат надав, а позивач прийняв послуги на загальну суму 500грн.00коп.: підготовка тексту позовної заяви про стягнення боргу за договором поставки з ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» у розмірі 6556грн.00коп., підготовка позовної заяви з додатками для направлення до господарського суду Донецької області. Сторони засвідчують, що послуги надано належної якості та своєчасно і в повному обсязі відповідно до проведеної замовником оплати.

Суд приходить до висновку, що до судових витрат відноситься оплата послуг адвоката в розмірі 500грн., оскільки підписавши та скріпивши печаткою акт приймання наданих послуг від 28.11.2012р. сторони за договором № 06/11/12 від 28.11.2012р. підтвердили, що послуги адвоката надавались виключно при розгляді даної справи (ціна позову 6556грн.00коп.) та саме за надання цих послуг здійснена оплата.

За змістом ст. 44 ГПК України витрати з оплати послуг адвоката відносяться до складу судових витрат, які підлягають розподілу у загальному порядку, встановленому ст. 49 ГПК України.

Згідно статті 48 ГПК України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України „Про адвокатуру".

До факторів, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, відносяться обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення, ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення, вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі, необхідність виїзду у відрядження, професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката тощо.

Оскільки адвокат Гопей О.В. займався підготовкою та подачею в суд необхідних для розгляду справи документів, про що свідчить підпис останнього на супровідних листах б/н від 14.01.2013р. та б/н від 07.02.2013р., яким надавалися витребувані судом документи, на клопотанні про розгляд справи за відсутності представника позивача, б/н від 11.01.2013р., беручи до уваги, що підписавши та скріпивши своєю печаткою акт приймання наданих послуг від 28.11.2012р. позивач фактично прийняв та погодився з повним виконанням адвокатом свої обов'язків по наданню правової допомоги, суд дійшов висновку, що вартість наданих послуг є об'єктивною та співрозмірною з розміром заявлених вимог.

Приймаючи до уваги обґрунтованість позовних вимог в частині заявленої суми основного боргу в розмірі 6283грн.00коп та її погашення відповідачем вже після подання позову, відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір у відповідній частині покладаються на відповідача, на відповідача також покладаються судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 546-549, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 216, 230, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, п. 1.1 ч. 1 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного науково-виробничого підприємства «Мікротех», м. Харків до Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", Донецька обл., м. Маріуполь про стягнення суми основного боргу в розмірі 6283грн.00коп., неустойки в розмірі 195грн.00коп. та 3% річних у сумі 78грн.00коп. задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (юридична адреса: 87504, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Левченко,1, код ЄДРПОУ 00191129) на користь Приватного науково-виробничого підприємства «Мікротех» (юридична адреса: 61004, м. Харків, вул. Селянська, будинок 34А, квартира 34, код ЄДРПОУ 30291682) 3% річних у сумі 78грн.00коп., витрати на оплату судового збору в розмірі 1561грн.63коп. та оплату послуг адвоката в сумі 485грн.13коп.

Провадження у справі за позовом Приватного науково-виробничого підприємства «Мікротех», м. Харків до Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", Донецька обл., м. Маріуполь в частині стягнення основного боргу в сумі 6283грн.00коп.- припинити, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

В решті позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

У судовому засіданні 12.02.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 18.02.2013р.

Суддя Макарова Ю.В.