Постанова № 29679940, 21.02.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2013 року 810/361/13-а

Суддя Київського окружного адміністративного суду Басай О.В.,

при секретарі судового засідання Короташ О.Б.,

за участю:

представника позивача - Кучерявої І.П.,

представника відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Ольшаницьке хлібоприймальне підприємство"

до Рокитнянської міжрайонної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Приватне акціонерне товариство "Ольшаницьке хлібоприймальне підприємство" з позовом до Рокитнянської міжрайонної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав викладених в позовній заяві та пояснив, що висновки викладені в Акті перевірки про порушення вимог ст.198.6 Податкового кодексу України є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених податкових накладних сформовано податковий кредит. Проте, як ствердив позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та контрагентом угод. Просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, проте на адресу суду надіслав заперечення з яких вбачається, що даний позов не визнає та зазначив, що договір на виконання капітального ремонту дорожнього покриття є нікчемними, оскільки позивач та його контрагент уклали цей договір без мети реального настання правових наслідків. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є таким, що прийняте у відповідності до вимог чинного податкового законодавства. Просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши позовну заяву, заслухавши думку представника позивача, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов слід задовольнити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Приватне акціонерне товариство "Ольшаницьке хлібоприймальне підприємство" 05.01.1993 року взято на податковий облік в органах державної податкової служби (а. с. 10).

Також, позивач зареєстрований як платник ПДВ згідно свідоцтва платника податку на додану вартість №14027367, видане Рокитнянською ДПІ Київської області.

Судом встановлено, що у період з 07.09.2012 року по 13.09.2012 року відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинах із ППФ "Фактура" за період з 01.06.2011 року по 30.06.2011 року. За результатами даної перевірки складено акт №21/220-00954550 від 17.09.2012 року (а. с. 87-92).

У ході проведення перевірки податковим органом встановлено, що між позивачем та ППФ "Фактура" у періоді що перевірявся був укладений договір №222 від 29.06.2011 року на виконання робіт по капітальному ремонту дорожнього покриття території підприємства.

В результаті перевірки відповідачем встановлено порушення ч.1 ст.202, ст.203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України, а саме вчинення нікчемних правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, а також відсутність об'єкту оподаткування, які підпадають під визначення ст.185, ст. 188, ст. 198 Податкового кодексу України. В результаті вищенаведеного позивачем не виконано вимоги абз. 1, 2 п.198 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого завищено податковий кредит за червень 2011 року в сумі 51667, 00 грн.

Як вбачається зі змісту вищенаведеного Акта перевірки, під час аналізу господарських правовідносин між позивачем та ППФ "Фактура" податковим органом було використано акт №5142/23-2/30537065/203 від 07.10.2011 року про результати проведення документальної перевірки ППФ "Фактура" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Техно-грін-ЛВО" за період з 01.06.2011 року по 30.06.2011 року в якому встановлено, що ППФ "Фактура" здійснювало діяльність спрямовану на вчинення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам. Таким чином, усі фінансово-господарські операції, відображені ППФ "Фактура" за червень 2011 року не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до "вигодонабувача".

На підставі вищенаведеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000922301 від 28.09.2012 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі 51668, 00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 51667, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 1, 00 грн. (а. с. 26).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач оскаржив його до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

З огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарської операції між позивачем та ППФ "Фактура", судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

В матеріалах даної справи містяться наступні письмові докази, а саме, угода №222 від 29.06.2011 року на виконання капітального ремонту дорожнього покриття території ПАТ "Ольшанське хлібоприймальне підприємство"; договірна ціна на капітальний ремонт покриття території ПАТ "Ольшанське хлібоприймальне підприємство"; договірна ціна за формою локального кошторису; довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за червень 2011 року; акт приймання виконаних будівельних робіт за червень 2011 року; акт №2 приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2011 року; виписка з особового рахунку за 29.06.2011 року; виписка з особового рахунку за 12.07.2011 року; виписка з особового рахунку за 01.08.2011 року; виписка з особового рахунку за 12.09.2011 року; податкова накладна №222 від 29.06.2011 року; податкова накладна №94 від 12.07.2011 року; податкова накладна №17 від 01.06.2011 року; податкова накладна №89 від 12.09.2011 року (а. с. 28-41).

Також, суд звертає увагу, що всі ці документи, були надані позивачем податковому органу під час здійснення перевірки, що відображено в Акті перевірки.

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт виконання капітального ремонту дорожнього покриття території ПАТ "Ольшанське хлібоприймальне підприємство"

У ході судового розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача (ППФ "Фактура") був зареєстрований юридичною особою, а також був платником податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки немає посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ППФ "Фактура" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та контрагентом - ППФ "Фактура" у судовому порядку нікчемним, а також визнання недійними первинних бухгалтерських документів, що підтверджують їх виконання.

Водночас, в матеріалах справи відсутні докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили з приводу незаконних дій посадових осіб ППФ "Фактура" .

Посилання відповідача на відсутність мети у позивача та його контрагента - ППФ "Фактура" щодо реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків не приймається судом до уваги, з таких підстав.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як вбачається з Акта перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду даної справи, відносно посадових осіб позивача та ППФ "Фактура" не було прийнято вироку суду з питань ухилення від сплати податків.

Поряд з цим, відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2 ст.198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду. Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

В п.198.3 ст.198 ПКУ зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПКУ визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної. Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку. Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Із системного аналізу вищенаведених норм Податкового кодексу України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Таким чином, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

Враховуючи, що позивачем, як доказ здійснення господарської операції, були надані суду належним чином засвідчені копії первинних документів, які відповідно до вимог статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" фіксують факт здійснення господарської операції, суд вважає висновок податкового органу про нікчемність укладеної між позивачем та ППФ "Фактура" угоди безпідставним.

Статтями 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Проте, податковим органом не доведено, що господарська операція по виконанню капітального ремонту дорожнього покриття території ПАТ "Ольшанське хлібоприймальне підприємство" є фіктивна, не доведено недобросовісності позивача та його контрагента, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується виключно на висновках акта №5142/23-2/30537065/203 від 07.10.2011 року про результати проведення документальної перевірки ППФ "Фактура" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Техно-грін-ЛВО" за період з 01.06.2011 року по 30.06.2011 року.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що податкове повідомлення-рішення №0000922301 від 20.03.2012 року прийнято відповідачем безпідставно, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позов є підставним та обґрунтованим, а тому його слід задовольнити.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення №0000922301 від 28 вересня 2012 року прийняте Рокитнянською міжрайонною Державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства "Ольшаницьке хлібоприймальне підприємство" вул. Привокзальна, 3, с. Ольшаниця, Рокитнянський район, Київська область, 09635, код ЄДРПОУ 00954550 судовий збір в сумі 516,68 грн. (п'ятсот шістнадцять гривень 68 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Басай О.В.

Постанова в повному обсязі виготовлена 26 лютого 2013 року у зв'язку з перебуванням 25 лютого 2013 року судді Басая О.В. у відрядженні.