Ухвала суду № 29675941, 27.02.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2013 року Справа № 24995/12/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Савицької Н.В. та Ліщинського А.М.,

при секретарі судового засідання - Васильків А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.12.2011р. у адміністративній справі за позовом Колективного виробничого підприємства «Енергомонтаж» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість, -

В С Т А Н О В И Л А:

15.09.2011р. позивач Колективне виробниче підприємство /КВП/ «Енергомонтаж» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції /ДПІ/ у Личаківському районі м.Львова № 0000982320/7147/10/232 від 29.03.2011р.; стягнути з відповідача понесені судові витрати (Т.1, а.с.3-7).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30.12.2011р. заявлений позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському районі м.Львова № 0000982320/7147/10/232 від 29.03.2011р.; стягнуто з державного бюджету на користь позивача понесені судові витрати в розмірі 03 грн. 40 коп. сплаченого судового збору (Т.4, а.с.51-57).

Не погодившись з винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржила відповідач ДПІ у Личаківському районі м.Львова, яка покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити (Т.4, а.с.58-61).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивачем в порушення вимог закону відображено коригування ПДВ в лютому 2011 року, хоча повернення коштів від КП РМР «Теплотранссервіс» мало місце в січні 2011 року, через що такі дії не відповідають приписам пп.192.1.1 п.192.1 ст.192 Податкового кодексу /ПК/ України.

Окрім цього, відповідно до бази ДПС, податкової звітності, системою автоматизованого співставлення в розрізі контрагентів на рівні ДПА України по КВП «Енергомонтаж» та його контрагентів (ТзОВ «СК «Ново-Строй», ТзОВ «Олбит», ПП «Інтерпросервіс ИА», ТзОВ «Ремо», ПП «Мок-Спарта») встановлено проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. Також в ході проведення перевірки не встановлено фактів прийому-передачі товарів та їх транспортування. За таких умов наведені господарські правовідносини є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків; наявність лише отриманих податкових накладних без фактичного здійснення господарської діяльності (оприбуткування товару, надання послуг чи їх оплата) не може бути підставою для включення визначених у цих накладних сум податку на додану вартість /ПДВ/ до складу податкового кредиту.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, представника відповідача на підтримання поданої скарги, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, протягом 25.02.2011р.-10.03.2011р. ревізорами відповідача ДПІ у Личаківському районі м.Львова проведено позапланову виїзну перевірку КВП «Енергомонтаж» з питань правильності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів за періоди: грудень 2010 року (уточнюючий розрахунок), червень-липень 2010 року, листопад-грудень 2010 року, за результатами якої складено Акт перевірки № 161/23-2/01018671 від 15.03.2011р. (Т.1, а.с.16-61).

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», по причині чого підприємством завищено податковий кредит на суму 1079519 грн.

На підставі Акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000982320/7147/10/232 від 29.03.2011р. про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ в загальному розмірі 1349398 грн. 75 коп., з яких 1079519 грн. за основним платежем та 269879 грн. 75 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1, а.с.8).

За результатами процедури апеляційного узгодження сум податкових зобов'язань скарги позивача щодо збільшення грошового зобов'язання були відхилені, про що податковими органами відповідних рівнів прийняті рішення про результати розгляду скарг (Т.1, а.с.9-15).

Підставою для винесення вказаного податкового повідомлення-рішення є висновки податкового органу по результатах проведеної перевірки про те, що згідно автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА України за період червень - липень 2010 року, листопад - грудень 2010 року виявлені розбіжності у складі податкового кредиту, а саме: за червень, липень 2010 року - по контрагенту ТзОВ «СК «Ново-Строй», за червень 2010 року - по контрагенту ТзОВ «Олбилт», за липень 2010 року - по контрагенту ТзОВ «Ремо», за липень 2010 року - по контрагенту ПП «Мок-Спарта», за грудень 2010 року - по контрагенту КП «Теплотранссервіс», за липень 2010 року - по контрагенту ПП «Інтерпросервіс ИА».

В акті перевірки зазначено, що розбіжність виникла внаслідок:

по контрагенту ТзОВ «СК «Ново-Строй» за червень, липень 2010 року за рахунок подання позивачем декларації з ПДВ та подання контрагентом декларації за вказаний період без зазначення позивача в покупцях;

по контрагенту ТзОВ «Олбилт» за червень 2010 року за рахунок того, що подана контрагентом декларація за вказаний період має статус «До відома», тому відповідач вважає що неможливо провести перевірку такого;

по контрагенту ТзОВ «Ремо» за липень 2010 року за рахунок того, що подана контрагентом декларація за вказаний період має статус «До відома»;

по ПП «Мок-Спарта» за липень 2010 року, оскільки контрагент не подає звітність;

по ПП «Інтерпросервіс ИА» за грудень 2008 року за рахунок того, що по позивачу контрагентом в деклараціях з ПДВ відображено суму ПДВ 870160 грн. 55 коп. в складі податкової декларації за грудень 2008 року;

по контрагенту КП РМР «Теплотранссервіс» розбіжність виникла на підставі того, що у складі податкової декларації за січень 2011 року останній провів коригування сум на підставі повернення коштів, дата отримання покупцем розрахунку - 17.01.2011р. З метою уникнення виникнення розбіжностей за грудень 2010 року по контрагенту КП РМР «Теплотранссервіс» позивач в період отримання розрахунків - коригування повинен був подати уточнюючий розрахунок до податкової декларації того звітного періоду, у якому мало місце повернення коштів (попередньо перерахованих авансів), а саме січень 2011 року.

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що наведені податковим органом обставини не свідчать про відсутність реальної можливості надання послуг і поставки товарів по укладеним договорам; висновки про нікчемність угод здійсненні без дослідження первинних документів.

В ході судового розгляду справи податковим органом не було надано належних доказів, які б підтвердили вину позивача, яка полягає в намірі порушити публічний порядок. Відтак, правочини, які укладені позивачем, не є нікчемними, тобто їхня нікчемність законом не встановлена.

Таким чином, порушення контрагентами позивача податкової дисципліни не може слугувати достатньою підставою для позбавлення платника податку - КВП «Енергомонтаж» права на отримання податкової вигоди у вигляді зменшення податкових зобов'язань та права на відшкодування ПДВ у разі, якщо ним виконані усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та він має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Стосовно решти порушень суд керувався тим, що період січень-лютий 2011 року не охоплюється проведеною перевіркою, до цих правопорушень слід було застосувати приписи Податкового кодексу України, а не Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Предметом доказування у розглядуваній справі є дослідження обставин про те, чи не були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету, чи мали операції із придбання товарів та послуг реальний характер, яким чином придбавалися товари і надавалися послуги, а також дійсна можливість здійснення таких операцій.

При цьому, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

* неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

* відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

* облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

* здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

* відсутність первинних документів обліку.

Матеріалами справи стверджується, що між позивачем та контрагентами ТзОВ «СК «Ново-Строй», ТзОВ «Олбит», ПП «Інтерпросервіс ИА», ТзОВ «Ремо», ПП «Мок-Спарта» були укладені договори поставки та про виконання робіт, вказані відносини оформлялися специфікаціями, видатковими і податковими накладними, а факти проведення оплати придбаних товарів підтверджується платіжними документами позивача (Т.1, а.с.80-336, Т.2, а.с.4-57, 65-111, 121-140, Т.3, а.с.3-32, 80-90, 121-124, 203-206).

Також позивачем надані докази подальшого використання придбаних товарів та робіт у своїй господарській діяльності (Т.2, а.с.112-118, Т.3, а.с.46-76, 91-114, 117-120, 125-202, 207-252).

Із правовстановлюючих документів про право власності на об'єкти нерухомості убачається, що у власності позивача перебувають складські приміщення за адресою: м.Львів, вул.Зелена, 269А (Т.3, а.с.7-8), на підтвердження транспортування товарів позивачем надано копії подорожніх листів вантажного автомобіля та довідку про перелік вантажних транспортних засобів, які перебувають на його балансі (Т.3, а.с.33-45, 77-79, 115-116, 253-267, Т.4. а.с.2).

Таким чином, між позивачем та його контрагентом в дійсності були виконані вищевказані господарські операції, дії останніх були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а не вчинялися в цілях заниження об'єкта оподаткування, несплати податків.

Тобто, внаслідок проведення таких операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість.

Покликання податкового органу щодо виявлених розбіжностей податкового обліку позивача та його контрагентів, невідображення у податковому обліку контрагентів податкових зобов'язань є невірними, оскільки вказані обставини не вказують на відсутність реальної можливості виконання розглядуваних господарських зобов'язань. При цьому, вказані висновки сформульовані відповідачем без дослідження первинних бухгалтерських документів.

Відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):

пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пп.2.4 п.2 Положення «Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку», затв. наказом Міністерства фінансів України № 168/704 від 05.06.1995р., первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійсненні господарської операції і складання первинного документа.

Системний аналіз вищезазначених норм, наявних в матеріалах справи договорів, податкових накладних, актів прийому-передачі свідчить про те, що документи, які позивач відобразив в бухгалтерському та податковому обліках, відповідають критеріям первинного документу, через що зазначені дії позивача щодо формування податкового кредиту є правомірними.

Як вбачається з установлених судом обставин справи, подані позивачем акти прийому-виконання виконаних робіт та інші документи містять інформацію щодо змісту виконаних робіт у рамках названих договорів, є достовірними доказами виконання контрагентами позивача вимог, обумовлених названими правочинами.

Також представленими документами стверджується реальність проведених господарських операцій та їх товарний характер. Внаслідок проведення вищевказаних операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість (безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат).

Окрім того, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що достатньою підставою для правомірного формування податкового кредиту за умови реальності проведених господарських операцій є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка є водночас податковим і розрахунковим документом, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Позивачем на підставі податкових накладних правомірно були включені до податкового кредиту відповідні суми ПДВ; наведені податкові накладні не мають недоліків та порядок їх заповнення відповідає вимогам встановленим чинним законодавством.

Також несплата платником податків до бюджету сум податкових зобов'язань, що виникають внаслідок вчинення певного господарського зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання цього господарського зобов'язання таким, що суперечить інтересам держави. Інтереси держави у такому випадку є повністю захищеними через механізм примусового стягнення з платника податків суми податкового боргу та застосування до платника податків адміністративних санкцій у формі штрафів та пені.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України по цій категорії спорів, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Пунктом 1.3 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п.10.2 ст.10 цього Закону платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Правом видачі податкової накладної користується виключно платник податку на додану вартість, зареєстрований як такий на підставі ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суб'єкти господарської діяльності, з якими позивач мав взаємовідносини, були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платниками податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій.

Таким чином, наведені особи мали право надавати покупцю (замовнику) відповідні податкові накладні.

В частині визнання нікчемними розглядуваних господарських зобов'язань колегія суддів враховує, що статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, через що у кожній справі суд повинен встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

1) - вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

2) - такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;

3) - мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Як вбачається з обставин справи, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено зазначених умов, а апелянтом не доведено, що на момент здійснення правочинів та його виконання позивач та його контрагент мали намір на укладення правочину всупереч інтересам держави або суспільства.

Таким чином, фіктивний характер діяльності контрагента позивача та порушення ним податкової дисципліни не може слугувати підставою для позбавлення платника податків - КВП «Енергомонтаж» - права на формування податкового кредиту з ПДВ у разі, якщо ним виконані усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та він має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податків позивач не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом, а тому у разі невиконання контрагентами позивача своїх зобов'язання щодо декларування та сплати необхідних сум податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Додатково колегія суддів враховує, що за загальним правилом, несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

З урахуванням викладеного факт порушення контрагентом-постачальником своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Встановлення судом необґрунтованості заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди тягне за собою відмову в її задоволенні.

У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Із системного аналізу чинного законодавства слідує, що контрагент договору не може нести відповідальність за порушення, допущені іншою стороною у своїй діяльності, оскільки право на податковий кредит залежить лише від законності самої операції та правильності оформлення податкової накладної.

Також покупець не може відповідати за дії продавця, який не звітує перед податковим органом, не перераховує суми ПДВ до бюджету, не перебуває за своєю юридичною адресою або ліквідований. Чинним законодавством не передбачено обов'язку покупця контролювати дії продавця і перевіряти виконання ним своїх податкових зобов'язань.

При цьому сама по собі несплата податку продавцем (в тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Слід також врахувати, що у розглядуваній справі податковий орган не представив належних доказів обізнаності позивача щодо діяльності контрагентів, зокрема щодо створення їх з протиправною метою і несплати ними податків, наявності зговору на викрадення коштів державного бюджету шляхом безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат тощо; суду не були надані докази про встановлення таких фактів у рішеннях інших судів тощо.

Представлене судове рішення - ухвала колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Львівської обл. від 07.12.2012р., якою залишено без змін постанову судді Галицького районного суду м.Львова від 29.10.2012р. про скасування постанови про порушення кримінальної справи щодо керівника позивача Верещинського О.І. за ознаками злочинів, передбачених ч.3 ст.212, ч.5 ст.191 КК України, також слугує підтвердженням вищенаведених висновків (Т.4, а.с.90-92).

За наведених обставин підстав для втрати позивачем права на формування податкового кредиту, а також донарахування податкових зобов'язань з ПДВ, колегія суддів не знаходить.

Таким чином, матеріалами справи та нормами чинного податкового законодавства підтверджено правомірність включення позивачем сум до податкового кредиту, а також безпідставність визначення податкових зобов'язань з ПДВ.

При винесенні постанови по справі колегія суддів враховує рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між; вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

У вищевказаному рішенні наголошується й на тому, що платник податків не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню.

Щодо решти порушень, які слугували підставою для збільшення грошових зобов'язань позивача з ПДВ, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до матеріалів справи 07.12.2010р. між позивачем та КП РМР «Теплотранссервіс» укладено договір № 071210/10 про надання послуг з реконструкції об'єктів теплопостачання в центральній частині м.Рівне (Т.3, а.с.121-124). Оплата по вказаному договору підтверджується випискою банку (Т.3, а.с.86, 89). Контрагентом позивача виписано податкову накладну № 1871.1 від 16.12.2010р. на суму 1000000 грн. (в тому числі ПДВ) та № 1892.1 від 22.12.2010р. на суму 263750 грн. (в тому числі ПДВ).

17.01.2011р. КП РМР «Теплотранссервіс» здійснив повернення раніше отриманих коштів згідно додаткової угоди № 1749 від 17.01.2011р., а також провів коригування кількісних і вартісних показників до податкових вищезазначених накладних відповідно до розрахунку № 1 від 17.01.2011р. та № 2 від 17.01.2011р., які позивач отримав 07.02.2011р., що підтверджується наведеними розрахунками, копією конверта, витягом з журналу реєстрації вхідної кореспонденції (Т.4 а.с.4).

Таким чином, коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних № 1871.1 від 16.12.2010р. та № 1892.1 від 22.12.2010р. здійснено контрагентом 17.01.2011р.

Разом з тим, розглядувана перевірка позивача охоплювала періоди грудень 2010 року (уточнюючий розрахунок), червень-липень 2010 року, листопад-грудень 2010 року.

Таким чином, період січень-лютий 2011 року не охоплюється проведеною перевіркою, також до вказаних правовідносин належить застосовувати норми Податкового кодексу України, а не Закону України «Про податок на додану вартість», який втратив чинність з 01.01.2011р.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до задоволення.

Із огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.12.2011р. у адміністративній справі № 2а-10156/11/1370 залишити без задоволення, а вказану постанову суду - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: Н.В.Савицька

А.М.Ліщинський