Постанова № 29662188, 26.02.2013, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2013 року Справа № 803/276/13-a

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Каленюк Ж.В.,

при секретарі судового засідання Шаблій Л.П.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Арсенюк О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до другого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції про скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся з адміністративним позовом до другого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції про скасування постанов від 21 січня 2011 року ВП № 20639766 про стягнення з боржника виконавчого збору та від 21 березня 2012 року ВП № 31778415 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що постановою державного виконавця від 16 липня 2010 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області виконавчого листа від 22 червня 2010 року № 2-1228 про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства (ПАТ) «ОТП Банк» заборгованості за кредитним договором в сумі 700 000,00 грн. та 1 820,00 грн. судових витрат.

01 червня 2011 року між боржниками і стягувачем укладена мирова угода в процесі виконання рішення, яка за поданням державного виконавця була визнана судом.

Постановою державного виконавця від 29 грудня 2011 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання рішення на підставі пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».

05 лютого 2013 року позивач отримав копії постанови відповідача від 21 січня 2011 року про стягнення виконавчого збору у сумі 70 182,00 грн. та постанови від 21 березня 2012 року про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору.

Вважає, що зазначені постанови підлягають скасуванню у зв'язку із порушенням при їх винесенні норм Закону України «Про виконавче провадження".

Відповідно до статті 46 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 09 вересня 2010 року, чинній на момент винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору) у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби (ДВС), якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом.

Отже, державний виконавець мав право винести постанову про стягнення з боржника виконавчого збору лише за умови фактичного стягнення суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом. Проте, державним виконавцем в примусовому порядку фактично не було стягнуто з боржника жодної суми. Виконавчі провадження були закінчені у зв'язку із визнанням судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання.

Крім того, пунктом 5 частини першої статті 21 Закону України «Про виконавче провадження» інші виконавчі документи (в тому числі постанова про стягнення виконавчого збору) може бути пред'явлена до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом. За правилами частини першої статті 24 цього Закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання. Виконавче провадження з примусового виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 21 січня 2011 року відкрите з порушенням встановленого строку - 21 березня 2012 року.

З наведених підстав позивач просить позов задовольнити.

Від відповідача письмові заперечення проти позову не надходили.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримує повністю з підстав, викладених у позовній заяві, та просить їх задовольнити повністю. Суду додатково пояснив, що кошти на погашення заборгованості перед стягувачем відповідачем примусово не стягувалися (на рахунки ДВС для подальшого їх розподілу відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження»). А тому відсутня база для розрахунку виконавчого збору за правилами статті 46 Закону України «Про виконавче провадження» станом на 21 січня 2011 року. Позивач не отримував постанови про відкриття виконавчого провадження від 16 липня 2010 року, про стягнення з боржника виконавчого збору від 21 січня 2011 року та про відкриття провадження з примусового виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 21 березня 2012 року; він з 2002 року проживає за іншою адресою. Копії двох останніх постанов отримав 05 лютого 2013 року на свою заяву до відповідача від 01 лютого 2013 року.

Представник відповідача у судовому засіданні адміністративний позов не визнає. Вважає, що державним виконавцем дотримано встановленого порядку надіслання сторонам виконавчого провадження копій постанов про відкриття виконавчого провадження, а для розрахунку виконавчого збору взято до уваги суму стягнення - заборгованості, судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення за виконавчим листом.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, дійшов висновку, що позов підставний і підлягає задоволенню.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Судом встановлено, що в другому відділі ДВС Луцького міськрайонного управління юстиції на виконанні знаходилися виконавчі листи № 2960 та № 2961 у справі № 2-1228/10 про стягнення солідарно з двох боржників - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «ОТП Банк» 700 000,00 грн. заборгованості за кредитним договором від 09 січня 2008 року № ML-А00/002/2008, а також 1700,00 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення (а.с.38).

Постановою державного виконавця від 16 липня 2010 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 22 червня 2010 року № 2961 та надано боржнику ОСОБА_3 семиденний строк для його добровільного виконання (а.с.41).

Частиною п'ятою статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження) було обумовлено, що копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом. При цьому стаття 27 вказаного Закону дозволяла копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, які повинні бути доведені державним виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилати адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією. На підтвердження виконання зазначених вимог відповідачем надано витяг з частини 6 журналу реєстрації вихідної кореспонденції за 2010 рік № 04-26 (а.с.39-40).

Разом з тим, стаття 30 Закону у вказаній вище редакції вимагала, щоб державний виконавець, починаючи виконувати рішення, пересвідчився, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону. Таких доказів відповідачем суду надано не було. Водночас, з копії паспорта позивача (а.с.27) слідує, що останній не проживає з 2002 року за адресою надсилання йому кореспонденції відповідачем.

01 червня 2011 року між ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» (після заміни сторони виконавчого провадження ПАТ «ОТП «Банк») та ОСОБА_4, ОСОБА_3 укладено мирову угоду щодо подальшого стягнення заборгованості за кредитним договором, яка на цей час становила 645 379,30 грн., умови подальшого погашення заборгованості встановлено за графіком, з щомісячними платежами не пізніше 15-го числа кожного місяця аж до 07 грудня 2016 року (а.с.8). Мирова угода за поданням державного виконавця другого відділу ДВС Луцького міського управління юстиції визнана ухвалою Луцького міськрайонного суду від 01 вересня 2011 року (а.с.9).

Постановою державного виконавця від 29 грудня 2011 року ВП № 20639766 на підставі пункту 2 частини першої статті 49, статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» закінчено виконавче провадження у зв'язку із укладенням мирової угоди. Постанову про стягнення з боржника виконавчого збору виведено в окреме провадження (а.с.48).

Судом також встановлено, що 21 січня 2011 року державним виконавцем другого відділу ДВС Луцького міського управління юстиції прийнято постанову ВП № 20639766 про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі 70 182,00 грн. (а.с.11).

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналізуючи зібрані та дослідженні в ході судового розгляду справи докази, суд дійшов висновку, що постанова від 21 січня 2011 року ВП № 20639766 про стягнення з боржника виконавчого збору винесена із порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження", а тому є протиправною та такою, що підлягає скасуванню з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої і третьої статті 46 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, яка діяла станом на 21 січня 2011 року), пункту 4.16 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158, у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом. Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. Порядок отримання державним виконавцем коштів та видача їх стягувачам встановлені у розділі 11 Інструкції, пункт 11.1.6 якої визначає, що державному виконавцю забороняється проводити видачу та переказ стягнутих ним сум стягувачам без зарахування на депозитний рахунок державної виконавчої служби.

Відповідно до Закону України від 04 листопада 2010 року № 2766-VI "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)" Закон України "Про виконавче провадження" діє в новій редакції, яка набрала чинності 09 березня 2011 року.

Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Тобто, з 09 березня 2011 року змінився у сторону збільшення розмір виконавчого збору, який стягується з боржника за невиконання рішення майнового характеру у строк наданий для добровільного його виконання. До цього часу право органу державної виконавчої служби на стягнення виконавчого збору виникало лише у разі стягнення з боржника сум, що є базою для нарахування розміру виконавчого збору, тобто, виконавчий збір підлягав стягненню з боржника у разі, якщо рішення було виконано (повністю чи частково) у примусовому порядку, і залежав від суми, яка була фактично стягнута.

Проте, як встановлено судом, в примусовому порядку державним виконавцем за час виконавчого провадження, тобто з 16 липня 2010 року (відкриття виконавчого провадження) по 29 грудня 2011 року (закінчення виконавчого провадження), не було стягнуто з позивача жодних сум за виконавчим листом від 22 червня 2010 року № 2961, хоч рухоме та нерухоме майно в межах суми стягнення 701 820,00 грн. позивачу заборонено відчужувати на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 16 липня 2010 року, про що свідчать витяги про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (а.с.44-45)., постанова про арешт коштів боржника (позивача) від 21 січня 2011 року (а.с.43).

До такого висновку суд дійшов на підставі аналізу статей 43, 45 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 04 листопада 2010 року): Грошові суми, стягнуті з боржника, зараховуються державним виконавцем на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби. Розподіл стягнутих державним виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаної від реалізації майна боржника) здійснюється у такому порядку: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок сторін та інших осіб на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, не покриті авансовим внеском сторін та інших осіб; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми; 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені державним виконавцем відповідно до вимог цього Закону. Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється по мірі їх стягнення. Сума, що залишилася після сплати штрафів, повертається боржнику.

Відповідачем не надані докази того, що внаслідок проведення дій з примусового виконання виконавчого листа від 22 червня 2010 року № 2961 з депозитного рахунку ДВС на рахунок стягувача в порядку, передбаченому Інструкцією про проведення виконавчих дій, були перераховані будь-які суми. Навпаки, позивач підтвердив копіями квитанцій про самостійний переказ коштів на рахунок стягувача за виконавчим листом в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 09 січня 2008 року № ML-А00/002/2008 коштів у сумі 63 401,00 грн. шляхом внесення готівки у касу банку у вересні-грудні 2010 року та січні-червні 2011 року (а.с.33-37).

За таких обставин, стає зрозумілим, що не знайшов підтвердження факт примусового виконання відповідачем виконавчого листа від 22 червня 2010 року № 2961 у порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження ".

Надані відповідачем документи виконавчого провадження ВП № 20639766 не свідчать про те, що останній, діючи відповідно до Закону України "Про виконавче провадження " після спливу строку на добровільне виконання виконавчого листа від 22 червня 2010 року № 2961, встановленого у постанові про відкриття виконавчого провадження від 16 липня 2010 року, стягнув з ОСОБА_3 701 820,00 грн.

Таким чином, суд вважає, що оскільки у відповідача фактично відсутня база для визначення суми виконавчого збору згідно з положеннями частини першої статті 46 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору), то і підстав для прийняття постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі 70 182,00 грн. не було.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 09 вересня 2010 року, як і відповідно до статті 22 Закону в редакції від 04 листопада 2010 року, інші виконавчі документи (в тому числі постанови про стягнення з боржника виконавчого збору) можуть бути пред'явлені до виконання - протягом року, якщо інше не встановлено законом.

Відповідачем також не обґрунтовано відкриття 21 березня 2012 року виконавчого провадження ВП № 31778415 з примусового виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 21 січня 2011 року (а.с.12). Зі змісту постанови від 21 березня 2012 року слідує, що постанова про стягнення виконавчого збору набрала законної сили 21 січня 2011 року, а пред'явлена до виконання лише 20 березня 2012 року, що вказує на порушення відповідачем правил, встановлених Законом України «Про виконавче провадження» в частині відкриття виконавчого провадження.

Оскільки беззаперечних доказів про отримання позивачем оскаржених постанов після їх прийняття та надіслання відповідач не надав, то суд вважає, що, отримавши 05 лютого 2013 року на власну заяву до відповідача від 01 лютого 2013 року їх копії (а.с.28), ОСОБА_3 як сторона виконавчого провадження звернувся з даним адміністративним позовом строк, встановлений частиною другою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) строк.

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх і беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятої постанови.

Відповідно до частини другої статті 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень і скасування рішення чи окремі його положення. Відтак, позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправними і скасування постанов від 21 січня 2011 року ВП № 20639766 про стягнення з боржника виконавчого збору та від 21 березня 2012 року ВП № 31778415 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору.

Задовольняючи позов суд враховує, що згідно з частиною першою статті 94 КАС України на користь позивача слід присудити з Державного бюджету України судові витрати у сумі 736,23 грн., понесені у зв'язку зі сплатою при зверненні до суду з даним позовом судового збору за квитанцією від 13 лютого 2013 року № 9450675 (а.с.2).

Керуючись статтями 2, 71, 94, частиною третьою статті 160, статтями 162, 163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України "Про виконавче провадження ", суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову другого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції від 21 січня 2011 року ВП № 20639766 про стягнення з боржника виконавчого збору.

Визнати протиправною та скасувати постанову другого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції від 21 березня 2012 року ВП № 31778415 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору.

Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 судові витрати у сумі 736,23 грн. (сімсот тридцять шість грн. 23 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, яка буде складена у повному обсязі 01 березня 2013 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ж.В. Каленюк