Постанова № 29661053, 20.02.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2013 року № 2а-7959/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Лунь З.І.

за участю секретаря

судового засідання Івашків В.І.

представників сторін:

від позивача: Дубик В.Я.,

від відповідача: Томашівський О.Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю спільного українсько-російського підприємства "Технобуд" до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.07.2012 року № 0002412320/9762, № 0002422320/9765, № 0002432320/9761 та № 0002462320/9763.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю спільне українсько-російське підприємство «Технобуд» звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ДПІ у Личаківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень за від 27.07.2012 року №0002412320/9762, №0002422320/9765, №0002432320/9761та №0002462320/9763, прийнятих ДПІ у Личаківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби.

Позивач в судовому засіданні зазначив, що висновки акта перевірки про не підтвердження господарських операцій з контрагентами ПП «Екоенергобуд», ТзОВ «Союз плюс сервіс», ТзОВ «СМТ Україна», ТзОВ «Бест Сейлер ЛТД», ПП «Сатаж», внаслідок чого встановлено порушення формування валових витрат, що призвело до заниження об'єкту оподаткування податком на прибуток та формування сум податкового кредиту з податку на додану вартість при декларуванні та сплаті цього податку спростовуються доданими до матеріалів справи первинними бухгалтерськими документами та іншими доказами. Позивач вказує на те, що платник податку не може відповідати за податковими зобов'язаннями іншого платника податків, а тому прийняті на підставі таких висновків податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню. Просить позов задовольнити.

Відповідач в запереченні на позовну заяву, вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими, оскільки під час проведення перевірки не було встановлено факту передачі товарно-матеріальних цінностей, робіт (послуг) від контрагентів ПП «Екоенергобуд», ТзОВ «Союз плюс сервіс», ТзОВ «СМТ Україна», ТзОВ «Бест Сейлер ЛТД», ПП «Сатаж». Просить у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.

Працівниками ДПІ у Личаківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби проведено планову виїзну документальну перевірку ТзОВ СП „Технобуд" з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2009 року по 31.03.2012 року. За результатами перевірки складено акт від № 176/22-10/13815583 від 11.07.2012р. (далі - Акт перевірки), на підставі якого прийнято оскаржувані податкове повідомлення-рішення від 27.07.2012 року №0002412320/9762 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 302094 грн., №0002422320/9765 про завищення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 1490482 грн., №0002462320/9763 про завищення суми від'ємного значення податку на додану вартість в розмірі 85271 грн., №0002432320/9761 про збільшення суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 62989 грн.

В Акті з врахуванням не підтвердження факту отримання товарно-матеріальних цінностей, робіт (послуг) від контрагентів позивачу, зроблено висновок про порушення пунктів п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 283/97-ВР від 22.05.1997 року (із змінами і доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток сумі 241675 грн. та завищення від'ємного значення оподаткування податку за 2010 рік в сумі 1514384 грн. та за І кв. 2010 року в сумі 1490482 грн.; порушення п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п. 7.5 ст.7 п.4.1 ст.4 Закону України від 03.04.1997 року №168\97 ВР «Про податок на додану вартість» зі змінами і доповненнями та п. 188.1. ст. 188 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2756-VI із внесеними змінами та доповненнями сумі 1151998 грн. в т.ч. липень 2009 року на суму 6196 грн., серпень 2009 року на суму 833 грн., вересень 2009 року на суму 38132 грн., жовтень 2009 року на суму 4910 грн., листопад 2009 року на суму 189761 грн. грудень 2009 року на суму 500679 грн., січень 2010 року на суму 265195 грн., березень 2010 року на суму 58062 грн., липень 2010 року на суму 58038 грн., серпень 2010 року 28503 грн., квітень 2011 року на суму 1679 грн. та завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування на суму 138993 грн. в т.ч. за жовтень 2010 року на суму 100979 грн., за листопад 2010 року на суму 4373 грн., за січень 2011 року на суму 25218 грн., за лютий 2011 року на суму 8423 грн.

Що стосується оскаржуваних по даній справі повідомлень рішень №0002462320/9763 про завищення суми від'ємного значення податку на додану вартість в розмірі 85271 грн., №0002432320/9761 про збільшення суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 62989 грн. судом досліджено, що вказані повідомлення рішення прийняті на підставі встановлених порушень, а саме п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 п.4.1 ст.4 Закону України від 03.04.1997 року №168\97 ВР «Про податок на додану вартість» зі змінами і доповненнями та п.188.1. ст.188 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2756-VI (із змінами та доповненнями) внаслідок чого встановлено неправомірність віднесення до податкового кредиту суми 135662 грн. в т.ч. липень 2009 р. на суму 6196 грн., серпень 2009 р. на суму 833 грн., вересень 2009 р. на суму 38132 грн., жовтень 2009 р. на суму 4910 грн., липень 2010 р. на суму 320 грн., та завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування на суму 85271 грн. в т.ч. за жовтень 2010 року на суму 85271 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, ТзОВ СП «Технобуд» на підставі договорів №02/10/10 від 02.10.2010р., №21/10-М від 18.10.2010р. та №18/10/10/С від 18.10.2010р. укладених з ПП «Екоенергобуд» протягом жовтня - листопада 2010р. отримано виконання комплексу робіт по влаштуванню залізобетонного каркасу будівлі готельного комплексу, влаштуванню металевої зашивки стін з утеплювачем будівлі торгівельного комплексу всього на суму 194597 грн. , в т.ч. ПДВ - 32432,98 грн. На підтвердження проведених взаєморозрахунків позивачем представлено акт виконаних робіт за жовтень 2010 р. на суму 41499,97 грн. в т.ч. ПДВ 6916,67 грн. (довідка про вартість виконаних підрядних робіт в стм. Східниця); податкова накладна від 12.10.2010р. №1012000028 на суму 14000 грн. в т.ч. ПДВ 2333,33 грн. попередня оплата за виконані послуги; акт виконаних робіт за жовтень 2010 р. на суму 65200,25 в т.ч. ПДВ 10866,71 грн. (довідка про вартість виконаних підрядних робіт в при будівництві ТЦ Метро Кеш енд Кері); податкова накладна від 29.10.2010р. №1029000241 на суму 65200,25 грн. в т.ч. ПДВ 10866,71 грн. (будівництво ТК Метро Кеш енд Кері); акт виконаних робіт за жовтень 2010 р. на суму 34006,48 грн. в т.ч. ПДВ 5667,75 грн. (довідка про вартість виконаних підрядних робіт в при будівництві ТЦ Метро Кеш енд Кері); податкова накладна від 29.10.2010р. №1029000242 на суму 34006,48 грн. в т.ч. ПДВ 5667,75 грн. (будівництво ТК Метро Кеш енд Кері); акт виконаних робіт за листопад 2010 р. на суму 53891,16 грн. в т.ч. ПДВ 8981,86 грн. (довідка про вартість виконаних підрядних робіт в при будівництві ТЦ Метро Кеш енд Кері).

Вартість отриманих робіт ТОВ СП «Технобуд» оплачувало на поточний рахунок постачальника, на підтвердження чого долучено до матеріалів справи виписки з банківського рахунку, що також підтверджується в акті перевірки, де вказується, що розрахунки між підприємствами проведено повністю через розрахунковий рахунок.

Відповідно до Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДР) про ПП «Екоенергобуд» від 16.01.2013р. - в період 2010р. підтверджено відомості про юридичну особу.

Крім того, як вказується в акті перевірки ПП «Екоенергобуд» в період здійснення господарської діяльності з виконання робіт згідно з договорами з ТОВ СП «Технобуд» звітувалось поданням декларацій зокрема по податку на додану вартість з декларуванням сум податкового зобов'язання та податкового кредиту.

ТзОВ СП «Технобуд» на підставі договору №280704-П від 28.07.2009р., укладеного з ТзОВ «Союз плюс сервіс» протягом серпня - вересня 2009р., липня 2010р. отримано виконання комплексу робіт по влаштуванню покрівлі на об'єктах замовника. На підтвердження проведених взаєморозрахунків позивачем представлено акт виконаних робіт від 18.09.2010 р. №3 на суму 29458,8 грн. в т.ч. ПДВ 4909,8 грн. (монтаж каналізаційної кладки, улаштування підкладного шару, улаштування покрівлі з мякої черепиці); акт виконаних робіт від 12.08.2010 р. №1 на суму 17562 грн. в т.ч. ПДВ 2927 грн. (монтаж каналізаційної кладки, улаштування підкладного шару, улаштування покрівлі з мякої черепиці); акт виконаних робіт від 31.08.2010 р. №2 на суму 22518 грн. в т.ч. ПДВ 3753 грн. (монтаж каналізаційної кладки, улаштування підкладного шару, улаштування покрівлі з мякої черепиці); акт виконаних робіт від 31.08.2010 р. №2 на суму 1919,2 грн. в т.ч. ПДВ 319,87 грн. (монтаж каналізаційної кладки, улаштування підкладного шару, улаштування покрівлі з мякої черепиці); податкові накладні

Відповідно до Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДР) про ТзОВ «Союз плюс сервіс» від 16.01.2013р. - в період серпня - вересня 2009р., липня 2010р. підтверджено відомості про юридичну особу. Крім того долучено ліцензію на будівельну діяльність ТзОВ «Союз плюс сервіс».

Вартість отриманих робіт ТОВ СП «Технобуд» оплачувало на поточний рахунок постачальника, на підтвердження чого долучено до матеріалів справи виписки з банківського рахунку, що також підтверджується встановленим в акті перевірки, де вказується, що розрахунки між підприємствами проведено повністю через розрахунковий рахунок.

ТзОВ СП «Технобуд» на підставі угод з ТзОВ «СМТ - Україна» протягом липня, вересня 2009р. отримано товарно-матеріальних цінностей загалом на суму 80888,1 грн. в т. ч. ПДВ 13481,35 грн. На підтвердження проведених взаєморозрахунків позивачем представлено: видаткова накладна №РН 0000193 від 17.07.2009р. на загальну суму 2323,5 грн. в т.ч. ПДВ 387,25 грн.; видаткова накладна №РН 0000201 від 24.07.2009р. на загальну суму 34852,5 грн. в т.ч. ПДВ 5808,75 грн.; видаткова накладна №РН 0000297 від 18.09.2009р. на загальну суму 43412,1 грн. в т.ч. ПДВ 7282,35 грн.; податкова накладна №239 від 17.07.2009р. на загальну суму 2323,5 грн. в т.ч. ПДВ 387,25 грн.; податкова накладна №252 від 24.07.2009р. на загальну суму 34852,5 грн. в т.ч. ПДВ 5808,75 грн.; податкова накладна №369 на загальну суму 43412,1 грн. в т.ч. ПДВ 7282,35 грн.

Відповідно до Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДР) про ТзОВ «СМТ - Україна» від 16.01.2013р. - в період липня, вересня 2009р. підтверджено відомості про юридичну особу.

Вартість отриманих товарно-матеріальні цінностей ТОВ СП «Технобуд» оплачувало на поточний рахунок постачальника, на підтвердження чого долучено до матеріалів справи банківські виписки, що також підтверджується встановленим в акті перевірки, де вказується, що розрахунки між підприємствами проведено повністю через розрахунковий рахунок.

ТзОВ СП «Технобуд» на підставі договору №01-10/10П від 01.10.2010р. укладеного з ТзОВ «Бест Сейлер ЛТД» протягом в жовтні 2010р. отримано товарно-матеріальних цінностей загалом на суму 398419,32 грн. в т.ч. ПДВ - 66403,22 грн.. На підтвердження проведених взаєморозрахунків позивачем представлено договір купівлі продажу №01-10/10П від 01.10.2010 року., видаткова накладна РН 221007 від 22.10.2010р. на загальну суму 398419,32 грн. в т.ч. ПДВ 66403,22 грн., податкова накладна №221007 від 22.10.2010р. на загальну суму 398419,32 грн. в т.ч. ПДВ 66403,22 грн. Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи звіт списання товарно-матеріальних цінностей №ТЕ-0000135 від 29.10.2010р. пункт 67, 68, 69 якого підтверджує використання товару придбаного в ТзОВ «Бест Сейлер ЛТД» при виконанні ремонтно-будівельних робіт Торгового центру «МЕТРО Кеш енд Кері».

Відповідно до Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДР) про ТзОВ «Бест Сейлер ЛТД» від 16.01.2013р. - в період жовтня 2010р. підтверджено відомості про юридичну особу.

Вартість отриманих товарно-матеріальні цінностей ТОВ СП «Технобуд» оплачувало на поточний рахунок постачальника, що підтверджується в акті перевірки, де вказується, що розрахунки між підприємствами проведено повністю через розрахунковий рахунок.

ТзОВ СП «Технобуд» на підставі договору будівельного підряду від 28.11.2008р., укладеного з ПП «Сатаж» протягом вересня 2009р. отримано виконання комплексу робіт по підготовчих роботах та бетонуванню. На підтвердження проведених взаєморозрахунків позивачем представлено договору будівельного підряду від 28.11.2008р., акт здачі приймання виконаних робіт за вересень 2009 року на загальну суму 51520 грн. в т.ч. ПДВ 8586,67 грн., податкова накладна№16 від 21.09.2009р. на загальну суму 150000 грн. в т.ч. ПДВ - 25000 грн.

Відповідно до Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДР) про ПП «Сатаж» від 16.01.2013р. - в період вересня 2009р. підтверджено відомості про юридичну особу. Крім того долучено Виписку з ЄДР, довідку з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій ПП «Сатаж», ліцензію на будівельну діяльність ПП «Сатаж».

Правовідносини, що виникають у зв'язку із визначенням та формуванням платником податку на прибуток валових витрат, регулюються Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств" № 283/97-ВР від 22.05.1997 року (із змінами і доповненнями)

Згідно з п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 283/97-ВР від 22.05.1997 року (із змінами і доповненнями), не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 283/97-ВР від 22.05.1997 року (із змінами і доповненнями), валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У відповідності до п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 283/97-ВР від 22.05.1997 року (із змінами і доповненнями), до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Стаття 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яка регламентувала правила ведення податкового обліку, не встановлює вимог до форми та змісту документів, що використовуються з метою податкового обліку. У п. 5.11 ст. 5 цього Закону заборонено встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат, крім зазначених у цьому законі. Відтак, підставою для включення певних видатків до складу валових витрат є розрахункові, платіжні та інші документи, встановлені законодавством.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. N 88, зареєстрованого в Мінюсті Україні від 05.06.95 р. за N 164/704 (надалі Положення).

Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Положення, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Відтак, підлягають застосуванню загальні вимоги до первинного документа, встановлені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" N 996-XIV від 16.07.99 р. (далі Закон N 996-XIV). Згідно з цими вимогами документи повинні мати такі обов'язкові реквізити, як назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Правилами ведення податкового обліку не передбачено обов'язку позивача підтверджувати, понесені ним витрати з придбання послуг з перевезення вантажів виключно - товарно-транспортними накладними. Отже, позивач вправі підтвердити наявність понесених ним витрат не лише товарно-транспортними накладними, але і іншими первинними документами такими, як: акт наданих послуг, видаткові накладні, адже витрати позивачем можуть формуватись не лише по події з надання послуг, але і по події - перерахування коштів в оплату таких послуг.

Досліджені судом акти виконаних робіт, видаткові, податкові накладні, якими підтверджено факти виконання робіт (надання послуг) позивачу містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені для оформлення первинних документів. Отже первинні документи, надані позивачем податковому органу для перевірки вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідають, а тому є належними і допустимими доказами, що фіксують господарські операції та які є підставою для включення зазначених у них сум до складу валових витрат з податку на прибуток підприємств.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено реальний характер спірних фінансово-господарських операцій та наявність у позивача передбачених законодавством підстав для віднесення сум за цими операціями до складу валових витрат. У зв'язку з чим суд дійшов висновку про те, що позивачем правомірно, у відповідності з приписами чинного законодавство віднесено до складу валових витрат витрати по наведених вище контрагентах.

По згаданих господарських операціях позивачем було сформовано податковий кредит. Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України від 03.04.1997 року №168\97 ВР «Про податок на додану вартість» чинного на період здійснення операцій, - податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається за договірною вартістю товарів (послуг) … і складається із сум податків нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку.

п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР із змінами та доповненнями "…Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата, здійснення першої з подій : або дата списання з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг)…, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг)"

п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР із змінами та доповненнями «…Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту)…»

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону "Про податок на додану вартість" платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Відповідно до частини 2 статті 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу. У даному випадку суд взяв до уваги висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 31.01.2011 року в справі № 21-47а10 наступного змісту. Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Закон України "Про податок на додану вартість", так само як і інші закони, не ставлять в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірені періоди було надано податкові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які не мають недоліків та, порядок заповнення яких, відповідав встановленому чинним законодавством.

Контрагенти позивача на час здійснення господарських операцій були належним чином зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Зазначені обставини давали право позивачу включити суму податку на додану вартість до кладу податкового кредиту.

Договори укладені позивачем з зазначеними в Акті перевірки контрагентами, були підписані з належним чином зареєстрованими та діючими юридичними особами, були чинними на момент їх виконання та повністю виконані сторонами, на підтвердження чого позивачем долучено до матеріалів справи договори, видаткові та податкові накладні, акти здачі-приймання робіт, банківські виписки.

Згідно з долученими до матеріалів справи банківськими виписками позивачем здійснено оплату за отримані товарно-матеріальні цінності.

Щодо покликання відповідача на неможливість здійснення контрагентами позивача господарських операцій, то суд зазначає, що чинним законодавством України не заборонено залучати до виконання робіт чи надання послуг третіх осіб.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В процесі розгляду справи відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд не бере до уваги покликання відповідача на незнаходження контрагентів за місцезнаходження, відсутність трудових ресурсів, очновних фондів, транспотних засобів з огляду на те, що в законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність трудових та матеріальних ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит та витрати лише за їх наявності.

Щодо встановлених органами податкової служби порушень податкового законодавства іншими контрагентами, то один платник податків (позивач) не може відповідати за податкові зобовязання іншого, оскільки в податковому законодавстві відсутня норма, яка надає право податковому органу виключати з податкового кредиту та витрат одного платника фактично понесені чи нараховані витрати внаслідок несплати податку іншим платником та застосовувати при цьому фінансові санкції.

Щодо позиції відповідача про непредставлення до перевірки документів, що підтверджують факт транспортування товарно-матеріальних цінностей, то суд зазначає наступне.

Відповідно до Закону "Про автомобільний транспорт" та Наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні", зареєстр. в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року № 128/2568, обов'язок щодо наявності товарно-транспортної накладної покладено на перевізника та його водія.

Правила ведення податкового обліку визначено статтею 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", однак вказана стаття не містить переліку обов'язкових документів, якими повинні бути підтверджені валові витрати.

Таким чином, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Всі інші зазначені в Акті перевірки порушення з боку контрагентів (відсутність за місцезнаходженням, визнання банкрутом, припинення юридичної особи і не зняття з податкового обліку) мали місце значно пізніше, після виконання укладених з Позивачем договорів. Це підтверджується датами встановлення порушень з боку контрагентів в Акті перевірки та даними стосовно таких контрагентів, розміщеними Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Відповідно до Витягів, Довідок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців в графі «статус відомостей про юридичну особу» про контрагентів на час здійснення господарських операцій вказано -«підтверджено».

Згідно з п.5 ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» - в Єдиному державному реєстрі містяться також відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Згідно з ст. 18 Закону України від 15.05.2003 р. "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Оцінюючи такі доводи відповідача, cуд вважає їх безпідставними.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази, подані позивачем переконують у підставності позовних вимог. Мету та реальність здійснення позивачем господарських операцій, на які платник податку (позивач) покликається як на підставу виникнення у нього права на віднесення сум до валових витрат та включення нарахованого ПДВ до податкового кредиту, відповідачем беззаперечними доказами спростовані не були.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з купівлі у контрагента товарів, на які платник податку покликається як на підставу виникнення у нього права на формування та включення до податкового кредиту сум ПДВ, відповідачем не спростована.

Чинне законодавство не встановлює обов'язок покупця сплачувати ПДВ повторно ще й до бюджету у разі, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця в складі ціни товару. ПДВ, яке включене в ціні товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету.

Чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту чи бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість при недекларуванні зобов'язання та/або несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування.

Податковим органом не наведено достатньо переконливих доводів про наявність обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника податків, не наведено обґрунтованих доказів та доводів, які б ставили під сумнів реальність вищенаведених правовідносин.

Щодо донарахування відповідачем податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Відповідно до п.5,6 ч.1 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженим Наказом ДПА України від 22 грудня 2010 року №984 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772, за результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до п.5.2 ч.2 згаданого Порядку, - у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів;

у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки;

у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

В порушення наведеного в акті перевірки та розрахунках сум донарахувань та застосування штрафних (фінансових) санкцій відсутні обґрунтування порушень, що призвели до прийняття податкового повідомлення рішення про завищення суми від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток.

Згідно з ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платником податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема бюджетного відшкодування, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), відтак позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо судових витрат, то такі відповідно до вимог ст.94 КАС України, належить присудити на користь позивача в розмірі 2146,00 грн..

Керуючись ст.ст. 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби від 27.07.2012 року № 0002412320/9762, № 0002422320/9765, № 0002432320/9761 та № 0002462320/9763.

Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю спільного українсько-російського підприємства "Технобуд" (місцезнаходження: 79017, м. Львів, вул. О. Бесараб, 11 А/8, ідентифікаційний код 13815583) 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до в строк та в порядку, передбаченому ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Постанову в повному обсязі складено 25.02.2013 року

Суддя Лунь З.І.