Ухвала суду № 29660874, 25.02.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

Головуючої: Пнівчук О.В.

Суддів: Шишка А.І., Томин О.О.

Секретаря Лисак І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом прокурора Тлумацького району в інтересах держави в особі Будзинської сільської ради Тлумацького району до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, завданої злочином, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тлумацького районного суду від 09 січня 2013року,-

в с т а н о в и л а :

Рішенням Тлумацького районного суду від 09 січня 2013 року задоволено позов прокурора Тлумацького району.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави в особі Будзинської сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області заподіяну матеріальну шкоду, завдану злочином в сумі 39 595 грн.96 коп., а також 395 грн.95 коп. судового збору.

На дане рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм процесуального права та неповне з'ясування обставин у справі.

Апелянт вказав, що задовольняючи позов прокурора в інтересах держави, суд виходив із того, що вироком Тлумацького районного суду від 30.03.2012 року він визнаний винним у тому що, працюючи на посаді начальника цеху №2 філії «Івано-Франківський спеціалізований кар'єр» ДП «Івано-Франківський облавтодор ВАТ «Державної акціонерної компанії «Автомобільні дороги України» та будучи службовою особою, вичинив злочини, передбачені ч.1 ст.364, ч.1 ст.197-1 КК України та завдав державі шкоди в розмірі 39 595 грн. 95 коп.

Проте вироком встановлено, що він діяв не у власних інтересах, а з корисливих мотивів в інтересах третіх осіб, використав надане службове становище.

Відповідно до положень ст.1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Відтак, на думку ОСОБА_1, він не є належним відповідачем у даній справі, а суд першої інстанції помилково послався на положення ст.1166 ЦК України, який визначає загальні підстави відшкодування шкоди.

Крім того, при ухваленні рішення, суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що з 05.03.2012 року Делівська сільська рада переуклала договір з ВАТ «Державної акціонерної компанії «Автомобільні дороги України» ДП Івано-Франківський облавтодор», а тому Будзинська сільська рада, в інтересах якої прокурор заявив позов, не має жодного відношення до вищевказаних земель.

Згідно довідки, виданої виконкомом Делівської сільради, Делівське родовище вапняків в урочищі «Лісне» орендує ДП «Івано-Франківський облавтодор», яке проводить плату за оренду землі відповідно до договору заборгованості по оплаті немає.

Отже, на думку апелянта, жодних збитків державі не завдано.

З наведених підстав апелянт просив рішення суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити.

У засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 доводи скарги підтримали з наведених в ній мотивів.

Представник прокуратури заперечив вимоги апеляційної скарги, посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303, ч.ч.2,3 ст.213 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що обвинувальним вироком Тлумацького районного суду від 30.03.2012 року, який залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20.06.2012 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.364, ч.1 ст.197-1 КК України. На підставі п.п. «г,ґ» ст.1 ст.14 Закону України «Про амністію у 2011 році» від 08.07.2011 року ОСОБА_1 від призначеного покарання звільнено (а.с.5-15).

Вказаним вироком також встановлено, що ОСОБА_1 працюючи на посаді начальника цеху № 2 філії «Івано-Франківський спеціалізований кар'єр» ДП «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «Державної акціонерної компанії «Автомобільні дороги України», будучи службовою особою, умисно, зловживаючи своїм службовим становищем, в порушення вимог ст.ст.125, 126 Земельного Кодексу України та всупереч інтересам служби, з метою незаконного видобування корисної копалини місцевого значення - вапняку, в період з серпня 2008р. по листопад 2010р.: самовільно зайняв земельну ділянку площею 0,7879 га, ринковою вартістю 114640 грн. в урочищі «Ліски», що належить до земель запасу сільськогосподарського призначення Будзинської, Делівської сільських рад; на самовільно зайнятій земельній ділянці провів зняття родючого шару ґрунту, чим спричинив шкоду в розмірі 16992 грн. 95 коп., а втрачений середній дохід, який можна було отримати від використання земельної ділянки за цільовим призначенням становить 1296 грн.; провів видобування корисної копалини - вапняку із порушенням встановленого законодавством порядку в кількості 550 м. куб. на суму 21307 грн.

На підставі п.п. «г,ґ» ст.1 ст.14 Закону України «Про амністію у 2011 році» від 08.07.2011 року ОСОБА_1 від призначеного покарання звільнено (а.с.5-15).

Також встановлено, що розмір шкоди, завданої злочинними діями ОСОБА_1 становить 39 595 грн. 95 коп.

Цивільний позов в рамках даної кримінальної справи не розглядався.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції послався на положення ч.4 ст.61 ЦПК, ст.ст.22,1166 ЦК України та виходив з того, що застосування відносно ОСОБА_1 амністії не звільняє останнього від обов'язку відшкодувати збитки, завдані державі злочином, а тому вимоги прокурора підставні.

Колегія суддів з таким висновком погоджується, з огляду на наступне.

В силу дії ч.4 ст.61 ЦПК України, вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Згідно ст.14 Закону України «Про амністію у 2011 році», амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, який покладено на винну особу вироком або рішенням суду.

Відповідно до ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Як вбачається з обвинувального вироку Тлумацького районного суду від 30.03.2012 року злочинними діями ОСОБА_1 завдано державі шкоди в розмірі 39 595 грн. 95 коп., яка на даний час не відшкодована.

Відтак, висновок суду першої інстанції щодо підставності позовних вимог прокурора відповідає фактичним обставинам справи, а рішення ухвалене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права.

Посилання апелянта на те, що матеріальна шкода завдана ним під час виконання службових обов'язків, а тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення ст.1172 ЦК України не заслуговують на увагу.

Відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідач же визнаний винним у тому, що він зловживаючи своїм службовим становищем, з корисливих мотивів, в інтересах третіх осіб використав надане йому службове становище всупереч інтересам служби, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом державним інтересам, а сума спричиненої матеріальної шкоди становить 39595 грн. 95 коп.

Твердження ОСОБА_1 щодо відсутності збитків, спростовуються обвинувальним вироком Тлумацького районного суду від 30.03.2012 року та вищенаведеними обставинами справи.

Посилання апелянта на те, що Делівська сільська рада переуклала договір з ВАТ «Державної акціонерної компанії «Автомобільні дороги України» ДП Івано-Франківський облавтодор», а тому Будзинська сільська рада, в інтересах якої прокурор заявив позов, не має жодного відношення до вищевказаних земель не заслуговують на увагу, оскільки відповідач засуджений за самовільне зайняття земельної ділянки площею 0,7879 га в урочищі «Ліски», що належить до земель Будзинської сільської ради.

Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення не встановлено.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Тлумацького районного суду від 09 січня 2013року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуюча Пнівчук О.В.

Судді: Томин О.О.

Шишко А.І.