Постанова № 29658844, 26.02.2013, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2013 року м. ПолтаваСправа № 816/442/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Чеснокової А.О.,

при секретарі - Пшенишному В.С.,

за участю:

представника позивача - Капліна В.В.,

представників відповідача - Тур Н.І., Мурич Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Виробничо-будівельного колективного підприємства "Рассвет" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

01 лютого 2013 року позивач ВБКП "Рассвет" (далі за текстом - позивач, підприємство) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької ОДПІ (далі за текстом - відповідач, податковий, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11 січня 2013 року № 0000101501/5 та № 0000111501/55.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що податковий орган протиправно ставить йому у вину допущення порушень податкового законодавства, які фактично не мали місця в господарській діяльності підприємства.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представники відповідача проти позову заперечували, просили суд відмовити у його задоволенні, дії Кременчуцької ОДПІ вважають правомірними, а спірні податкові повідомлення-рішення - такими, що відповідають чинному податковому законодавству.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ТОВ "Рассвет" 01 липня 1997 року зареєстроване як юридичну особу (ідентифікаційний код 24831310) виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради (свідоцтво про державну реєстрацію серії А00 № 630003 (том І а.с. 13)). Позивач перебуває на податковому обліку у Кременчуцькій ОДПІ.

Відповідачем в період з 12 листопада 2012 року по 20 грудня 2012 року проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на прибуток за 9 місяців 2012 року.

За результатами перевірки 20 грудня 2012 року складено акт № 5648/15-121/24831310 (том І а.с. 16-21), в якому зафіксовано порушення позивачем пункту 138.1, статті 138, статті 139 Податкового кодексу України, що стало наслідком завищення суми витрат підприємства на суму6218051,00 грн. та заниження податку на прибуток на 592375,00 грн. за 9 місяців 2012 року.

На підставі акта перевірки від 20 грудня 2012 року № 5648/15-121/24831310 податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення форми "П" від 11 січня 2013 року № 0000101501/5 (том І а.с. 9), яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму в розмірі 3397217,00 грн. та форми "Р" від 11 січня 2013 року № 0000111501/55 (том І а.с. 11), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 592375,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) в розмірі 296187,50 грн.

Позивач, не погоджуючись із позицією відповідача щодо правомірності донарахування податкових зобов'язань та штрафних (фінансових) санкцій, вважає спірні податкові повідомлення-рішення необґрунтованими, протиправними, такими, що суперечать законодавству з питань оподаткування, обмежують та порушують права, свободи та інтереси позивача, оскільки прийняті без урахування фактичних обставин, з порушенням чинного законодавства, а також без наявності правових підстав для винесення, внаслідок чого податкові повідомлення-рішення від 11 січня 2013 року № 0000101501/5 та № 0000111501/55 підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку спірним податковим повідомленням-рішенням Кременчуцької ОДПІ від 11 січня 2013 року № 0000101501/5 та № 0000111501/55, суд виходить з наступного.

З акта перевірки від 20 грудня 2012 року № 5648/15-121/24831310 вбачається, що одним з висновків податкового органа, що стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, стали відомості проведеного аналізу податкової звітності позивача з податку на додану вартість та податку на прибуток за періоди з липня по вересень 2012 року, перше півріччя 2012 року, ІІІ квартал 2012 року відповідно до яких контролюючим органом встановлено розбіжності між обсягами придбання та витратами від операційної діяльності. Зазначене призвело до висновку про допущення завищення суми витрат підприємства в 3373949,00 грн.

Відхиляючи вищевказане твердження податкового органа суд зауважає на той факт, що податковим органом не досліджувались жодні первинні бухгалтерські документи та відомості головної книги підприємства. В судовому засіданні встановлено, що інспектором Кременчуцької ОДПІ зроблено висновок про наявність завищення витрат підприємства лише не підставі аналізу податкових декларацій позивача.

Враховуючи відсутність у відповідача жодних доказів на підтвердження висновку акта перевірки у цій частині, суд визнає останній безпідставним, необґрунтованим та таким, що спростовується документами, наявними в матеріалах справи.

Інший висновок акта перевірки від 20 грудня 2012 року № 5648/15-121/24831310, що призвів до прийняття податкових повідомлень-рішень Кременчуцької ОДПІ від 11 січня 2013 року № 0000101501/5 та № 0000111501/55 ґрунтується на відомостях акта документальної планової виїзної перевірки позивача за період з 01 квітня 2011 року по 30 червня 2012 року від 12 вересня 2012 року № 3561/22-209/24831310. Інспектор, керуючись відомостями зазначеного акта документальної планової виїзної перевірки, дійшов висновку про неправомірне неврахування позивачем у своєму бухгалтерському обліку та при формуванні податкових зобов'язань з податку на прибуток за 9 місяців 2012 року висновків зазначеної перевірки, якою встановлено витрати за І півріччя в розмірі 2320162,00 грн., та протиправне не врахування позивачем суму витрат, визначену податковим повідомленням-рішенням від 28 вересня 2012 року № 0012482301/1502.

Спростовуючи викладене твердження акта перевірки від 20 грудня 2012 року № 5648/15-121/24831310, суд підтримує доводи позивача про те, що податкове повідомлення-рішення від 28 вересня 2012 року № 0012482301/1502, неврахування якого при формуванні витрат та податкових зобов'язань з податку на прибуток ставиться контролюючим органом у вину позивачу, скасоване постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2012 року у справі № 2а-1670/6454/12 (том І а.с. 162-173), залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року (том ІІ а.с. 4-13).

Таким чином, суд визнає правомірним неврахування податкового повідомлення-рішення від 28 вересня 2012 року № 0012482301/1502 при формуванні витрат та податкових зобов'язань з податку на прибуток ТОВ "Рассвет" під час перебігу процедури судового оскарження зазначеного податкового повідомлення-рішення, оскільки останнє не вважалось узгодженим та не є таким на дату розгляду даної справи судом.

Висновок акта перевірки від 20 грудня 2012 року № 5648/15-121/24831310 про нікчемність правочинів позивача з ПП "Троян-СВ" також не може бути оцінений судом як обґрунтований та неупереджений з наступних підстав.

Судом досліджено первинні документи бухгалтерської та фінансової звітності, господарсько-правові договори, рахунки-фактури, податкові та видаткові накладні, ТТН та інші докази транспортування, виписки з розрахункового рахунка, оборотно-сальдові відомості, журнали-ордери та відомості по рахунках, акти списання у виробництво позивача, оформлені на виконання угод з ПП "Троян-СВ" за охоплений перевіркою період, які в повному обсязі спростовують доводи акта перевірки від 20 грудня 2012 року № 5648/15-121/24831310 та свідчать про правомірне формування позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток за правочинами з ПП "Троян-СВ".

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Вимогами частин 1, 3 статті 9 вказаного Закону передбачено, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизації інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до вимог статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми. Таким чином, господарська операція, яка не відбулась, не може бути об'єктом оподаткування.

З огляду на викладене, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними бухгалтерськими документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Дослідивши первинні бухгалтерські документи, складені контрагентом позивача для документального оформлення виконаної угоди, суд не має підстав для визнання їх такими, що не відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності - зауваження до змісту та форми зазначених документів відсутні.

Таким чином, вказані первинні бухгалтерські документи оформлені належним чином, із акта перевірки випливає, що порушень при їх оформленні відповідачем у ході проведення перевірки не виявлено.

Враховуючи вищевикладене, реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом за період, охоплений перевіркою, підтверджується належним чином оформленими документами, доказів, які б спростовували зазначений факт, відповідачем не надано, в зв'язку із чим суд вважає достатньою підставою для визнання факту здійснення господарської діяльності між позивачем та ПП "Троян-СВ" реальним. Судом встановлено, що вищезазначені угоди виконані в повному обсязі, сторони претензій та зауважень один до одного не мають, а отже, підстави для визнання правочинів між вказаними суб'єктами господарювання неправомірними - відсутні.

Посилання відповідача на висновок акта перевірки ПП "Троян-СВ" про визнання усіх угод зазначеного підприємства за період з травня по липень 2012 року нікчемними, як на підставу для невизнання сум витрат позивача за липень 2012 року, суд відхиляє з мотивів безпідставності та зазначає, що відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Суд зазначає, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Кременчуцькою ОДПІ не надано належних доказів щодо визнання господарсько-правових угод між позивачем та ПП "Троян-СВ" нікчемними.

Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що податковий орган формально та суб'єктивно підійшов до встановлення фактичних обставин правомірності формування позивачем витрат та їх декларування, що в повному обсязі підтверджується матеріалами справи.

З вищенаведених обставин судом відхиляються посилання податкового органу, щодо завищення позивачем витрат на суму 6218051,00 грн. та заниження податку на прибуток за 9 місяців 2012 року на суму 592375,00 грн.

Відповідно до частин 2-3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень покладено на податковий орган.

Відповідач не довів суду правомірність прийнятих ним спірних податкових повідомлень-рішень, отже, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги Виробничо-будівельного колективного підприємства "Рассвет" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 11 січня 2013 року № 0000101501/5.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 11 січня 2013 року № 0000111501/55.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Виробничо-будівельного колективного підприємства "Рассвет" (ідентифікаційний код 24831310) витрати зі сплати судового збору в розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 01 березня 2013 року.

Суддя А.О. Чеснокова