Постанова № 29657381, 25.02.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 лютого 2013 року № 2а-5133/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ШАРТЕ М"до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києвапровизнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0010932310/0 від 23.12.2010 та № 0010922310/0 від 23.12.2010

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ШАРТЕ М" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0010932310/0 від 23.12.2010 та № 0010922310/0 від 23.12.2010.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2012 позовну заяву було залишено без розгляду.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2011 у справі № 2а - 5133/11/2670 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2012 без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.10.2012 у справі № К/9991/89870/11 касаційну скаргу задоволено, скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2011, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Супровідним листом № К/9991/89870/11 від 24.10.2012 справу направлено до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-5133/11/2670.

Свої позовнівимоги позивач обґрунтовує наступним.

Податкові зобов'язання позивачу нараховані за результатами невиїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарських взаємовідносин з ТОВ "С.Дж.Р.Груп" за період з 01.09.2008 по 30.06.2009. Підставою для нарахування податкових зобов'язань стало визнання податковим органом договорів укладених між позивачем та ТОВ "С.Дж.Р. Груп" такими, що не спричиняють не спричиняють реального настання правових наслідків.

Позивач, не погоджуючись з такими висновками податкового органу зазначає, що у період, який перевірявся, дійсно мав господарські правовідносини з ТОВ "С.Дж.Р. Груп" за договорами № 1808 від 18.08.2008 та № 1408 від 14.08.2008, які мали реальний характер та за якими позивачем було отримано товар та послуги використані ним у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку, а документи бухгалтерського та податкового обліків за цими операціями були оформлені у відповідності до вимог податкового законодавства.

Також позивач зазначив про те, що чинним законодавством на платника податків не покладено обов'язку перевіряти безпосередньо контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування.

Представник позивача у судовому засіданні 28.01.2013 підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, через канцелярію суду 27.11.2012 надав письмові заперечення, у яких просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю. Доводи відповідача викладені в письмових запереченнях та наведені його представником під час судового засідання аналогічні доводам та висновкам викладеним в акті перевірки № 1016/23-10/31452543 від 23.11.2010. Також відповідач посилався на те, що постановою Печерського суду міста Києва від 07.12.2011 у справі № 1-п-32/11 ОСОБА_1, який є директором ТОВ "С.Дж.Р. Груп" визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 367 ч.2 Кримінального кодексу України та звільнено від кримінальної відповідальності на підставі Закону України "Про амністію у 2011 році".

У судовому засіданні 28.01.2013 представник відповідача заперечила проти позову та просила суд задовольнити позов у повному обсязі.

У судовому засіданні 28.01.2013 представники сторін не заперечували проти розгляду справи в порядку письмового провадження та подали заяву, в якій просили здійснити розгляд справи в порядку письмового провадження, за відсутності представників сторін.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З урахуванням наведеного суд, заслухавши у судовому засіданні представників позивача та відповідача ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Підчас судового розгляду справи, суд,

В С Т А Н О В И В:

В період з 18.11.2010 по 19.11.2010 Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва проведена невиїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Шарте М" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарських взаємовідносин з ТОВ "С.Дж.Р.Груп" за період з 01.09.2008 по 30.06.2009.

Перевіркою встановлено порушення пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 35053,00 грн. та порушення підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" , в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 165 700,00 грн.

До такого висновку податковий орган дійшов виходячи з наступного.

В ході перевірки встановлено, що ТОВ "Шарте М" мало фінансово - господарські відносини з ТОВ "С.Дж.Р. Груп" за договором на постачання товару № 1808 від 18.08.2008 та № 1408 від 14.08.2008.

В ході перевірки встановлено включення ТОВ "Шарте М" до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ "С.Дж.Р.Груп" на загальну суму 160 700,20 грн., що відповідають даним податку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість за період з вересня 2008 року по червень 2009 року.

Згідно інформації вказаної в АІС "Податки" стан платника ТОВ "С.Дж.Р.Груп" - запит на встановлення місцезнаходження.

Відповідно до р. 01 податкового розрахунку комунального податку, поданого до ДПІ у Печерському районі міста Києва за період з 01.04.2009 по 31.07.2009 кількісний склад працівників ТОВ "С.Дж.Р.Груп" за базовий податковий період складає 1 особу, а згідно поданих до ДПІ у Печерському районі м. Києва декларацій з податку на прибуток вбачається відсутність основних засобів на підприємстві в зв'язку з відсутністю додатку К1 до декларації з податку на прибуток.

За результатами документальної невиїзної перевірки ТОВ "С.Дж.Р.Груп" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.08.2008 по 31.05.2010 згідно акту № 823/23-10/34981754 від 14.10.2010 встановлено порушення частини п'ятої статті203, частин першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах здійснених ТОВ "С.Дж.Р.Груп" при придбанні та продажу товарів (послуг).

Директором та засновником ТОВ «С.Дж.Р.Груп» є ОСОБА_1, який відповідно до матеріалів кримінальної справи № 69-107 від 27.09.2010 порушеної відносно нього та невстановлених слідством осіб за фактом створення фіктивного підприємства ТОВ «С.Дж.Р.Груп» за ознаками злочину, передбаченого ст. 205 ч. 2 Кримінального кодексу України та протоколу допиту свідка, який проводився старшим слідчим з ОВС СВ ПМ ДПА у Житомирській області Андрійчуком Р.Б., показав, що він не має ніякого відношення до діяльності підприємства ТОВ «С.Дж.Р.Груп», документи щодо фінансово - господарської діяльності він не підписував та не уповноважував на це будь-яких осіб. Підприємство він погодився зареєструвати на своє ім'я за грошову винагороду.

З огляду на зазначене податковий орган дійшов висновку про те, що договори укладені між ТОВ "Шарте М" та ТОВ «С.Дж.Р.Груп» не спричиняють реального настання правових наслідків.

За результатами перевірки складено акт № 1016/23-10/31452543 від 23.11.2010 на підставі якого прийнято податкові повідомлення - рішення № 0010932310/0 від 23.12.2010 за платежем податок на прибуток на загальну суму 52 580 грн., у тому числі штрафні (фінансові) санкції на суму 17 527 грн. та № 0010922310/0 від 23.12.2010 за платежем податок на додану вартість на загальну суму 248 550 грн., у тому числі штрафні (фінансові) санкції на суму 82 850 грн.

Товариство за обмеженою відповідальністю "Шарте М" не погоджуючись з податковими повідомленнями - рішеннями № 0010932310/0 від 23.12.2010 та № 0010922310/0 від 23.12.2010, вважаючи їх недійними та такими, що підлягають скасуванню звернулось з відповідними позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суть офіційного з'ясування всіх обставин у справі визначена в частинах четвертій та п'ятій статті 11 цього Кодексу, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи зобов'язує суд встановити обставини справи для забезпечення прийняття правосудного рішення, в тому числі незалежно від посилань чи доводів сторін.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України однією з загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, є спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною другою статті 215 вказаного Кодексу встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Статтею 228 цього Кодексу визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті. До таких обмежень, згідно з підпунктом 5.3.1 вказаного Закону, віднесено включення до валових витрат на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності та відповідно до підпункту 5.3.9 -витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Пунктом 5.11 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону Країни "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно із підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону Країни "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону, встановлено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону Країни "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 зазначеного Закону, встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України в №1112/11/13-10 від 20.07.2010 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1.Встановлення факту здійснення господарської операції.

2.Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3.Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4.Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції, при цьому, суд має виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Позивач у позовній заяві зазначає про те, що, відповідач необґрунтовано дійшов висновку про те, що договори укладені з ТОВ "С.Дж.Р. Груп" № 1808 від 18.08.2008 та № 1408 від 14.08.2008 не спричиняють реального настання правових наслідків, оскільки вони мали реальний характер та за ними було отримано товар та послуги використані ним у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку, що підтверджується відповідними первинним документами.

На підтвердження реальності та товарності фінансово - господарських відносин з ТОВ "С.Дж.Р. Груп" позивачем надано суду копії договорів № 1808 від 18.08.2008 та № 1408 від 14.08.2008, актів здачі - прийняття робіт (надання послуг), видаткові накладні, податкові накладні та банківські виписки.

Відповідно до пункту 2 договору № 1808 від 18.08.2008 асортимент товару та кількість передбачаються у накладних, які складаються по замовленню покупця, і є невід'ємною частиною договору.

Підпунктом 5.2 пункту 5 зазначеного договору, встановлено, що форма розрахунку: платіжне доручення.

Таким чином, документами, які мають підтверджувати факт здійснення поставки товару за договором №1808 від 18.08.2008 є замовлення, накладна та платіжне доручення.

Позивачем на підтвердження реальності правовідносин за зазначеним договором надано суду видаткові накладні, водночас не надано платіжних доручень та замовлень, як і не надано доказів на підтвердження здійснення транспортування товару поставленого за договором № 1808 від 18.08.2008.

Підпунктом 2.5 пункту 2 договору № 1408 від 14.08.2008 встановлено, що механік виконавця при кожному відвіданні замовника передає його представникові спеціальну картку, в якій останній проставляє дату відвідання, час прибуття та вибуття і завіряє зазначені дані своїм підписом.

Згідно з підпунктом 3.1 пункту 3 зазначеного встановлено, що замовник сплачує виконавцю за технічне обслуговування та ремонт станку 100% попередньою оплатою згідно рахунків - фактур.

Таким чином, документами, які підтверджують факт надання послуг за договором, є спеціальні картки в яких проставляється дата та час прибуття та вибуття виконавця та рахунки фактури, у той час, як позивачем на підтвердження отримання послуг за зазначеним договором надано суду лише акти здачі - прийняття (надання послуг).

Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідно до підпункту 1.1 пункту 1 договору № 1408 від 14.08.2008 предметом договору є надання послуг з технічного обслуговування та ремонту пневматичного шовкотрафаретного станку, у той час, як відповідно до більш ніж половини актів здачі - прийняття (надання послуг) були надані послуги у сфері реклами, а не з технічного обслуговування та ремонту пневматичного шовкотрафаретного станку, з огляду на що вони не можуть бути належним доказом надання послуг за зазначеним договором.

З огляду на викладене, враховуючи те, що, як було встановлено судом, позивачем не надано достатніх первинних документів, зокрема, замовлень, платіжних доручень, спеціальних карток та рахунків - фактур, які відповідно до умов договорів укладених позивачем з ТОВ "С.Дж.Р. Груп", а також те, що позивачем не надано суду документів на підтвердження здійснення транспортування товару поставленого за договором № 1808 від 18.08.2008, суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження реальності та товарності договорів укладених з ТОВ "С.Дж.Р. Груп", а отже не доведено факт здійснення поставки товару та надання послуг.

Таким чином, суд вважає, що позивачем не доведено товарності та реальності господарських правовідносин з ТОВ "С.Дж.Р. Груп", а відтак, у позивача не було правових підстав для формування податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинам з зазначеними контрагентами.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги необґрунтовані та не підлягають задоволенню.

Керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ШАРТЕ М" до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0010932310/0 від 23.12.2010 та № 0010922310/0 від 23.12.2010 - відмовити повністю.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.П. Огурцов