Ухвала суду № 29652482, 28.02.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-5204/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Брагіна О.Є. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

28 лютого 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 січня 2013 року у справі за позовом комунального підприємства «Тетіївтепломережа» до Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

Комунальне підприємство «Тетіївтепломережа» (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000191503 від 11 травня 2012 року та зобов'язання вчинити дії щодо відображення податкових зобов'язань.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02 січня 2013 року вимоги адміністративного позову задоволено частково: скасовано податкове повідомлення - рішення № 0000191503 від 11 травня 2012 року. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказану постанову суду з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та постановити нову, якою відмовити в задоволені вимог адміністративного позову повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Тетіївською міжрайонною державною податковою інспекцією Київської області ДПС була проведена камеральна перевірка комунального підприємства Київської обласної ради «Тетіївтепломережа» з питань щодо своєчасності сплати платежів до бюджету з податку на додану вартість за період серпень, листопад, грудень 2009 року, про що складено Акт № 134/152/24879282 від 04 травня 2012 року.

Вказаним актом встановлено порушення позивачем вимог пп.5.3.1, п. 5.3, ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21 грудня 2000 року. А також пп. 7.8.1, п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року (із змінами та доповненнями), а саме: несвоєчасна сплата податку на додану вартість по деклараціях за серпень, листопад, грудень 2009 року на суму 19 920 грн., з терміном прострочення більше 90 днів.

На підставі акта перевірки відповідачем були прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000191503 від 11 травня 2012 року, яким позивачу визначено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3 984 грн.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до пп. 5.3.1 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а також Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, окрім того, реквізит «призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником також самостійно і саме він (платник податків) несе відповідальність за правильність та повноту інформації зазначену у платіжному дорученні. Банки, натомість, кошти з рахунків клієнтів списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції, а отже - право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства належить виключно платнику.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком з огляду на наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивачем 18 вересня 2009 року було подано відповідачу податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2009 року та додатки до неї. В рядку 27 (сума ПДВ, яка підлягає до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного періоду) позивач визначив суму ПДВ, яка підлягала до сплати в бюджет, у розмірі 3 633 грн.

17 грудня 2009 року позивачем подано податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2009 року та додатки до неї. В рядку 27 (сума ПДВ, яка підлягає до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного періоду) позивач визначив суму ПДВ, яка підлягала до сплати в бюджет, у розмірі 8 267 грн.

19 січня 2010 року позивачем було подано податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2009 року та додатки до неї. В рядку 27 (сума ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного періоду) позивач визначив суму ПДВ, яка підлягала до сплати в бюджет, у розмірі 8 020 грн.

Задекларовані суми податку на додану вартість позивачем були сплачені за серпень 2009 року 22 вересня 2009 року у сумі 3 633 грн. (платіжне доручення № 393 від 22 вересня 2009 року); за листопад 2009 року 18 грудня 2009 року у сумі 8 267 грн. (платіжне доручення № 547 від 18 грудня 2009 року); за грудень 2009 року 20 січня 2010 року у сумі 8 020 грн. (платіжне доручення № 22 від 20 січня 2010 року)

У вказаних платіжних дорученнях позивача зазначено призначення платежу: в платіжному дорученні № 393 від 22 вересня 2009 року податок на додану вартість за серпень 2009 року; в платіжному дорученні № 547 від 18 грудня 2009 року податок на додану вартість за листопад 2009 року; в платіжному дорученні № 22 від 20 січня 2010 року податок на додану вартість за грудень 2009 року.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-III, податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Підпунктом 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону № 2181-III, передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Як зазначалося вище, позивачем самостійно було подано до контролюючого органу податкові декларації з визначеними у них суми ПДВ, що підлягають сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного періоду та сплачено задекларовані суми, що підтверджується платіжними дорученнями.

Отже, позивачем своєчасно та повному обсязі сплачено задекларовані податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Розподіл сплачених позивачем сум в рахунок погашення податкового боргу колегія суддів вважає протиправними, з огляду на наступне.

Так, відповідно до п. 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Нацбанку України від 21 січня 2004 року №22, зареєстрованої в Мінюсті України 29 березня 2004 року за № 377/8976, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками (п. 3.8 вищезазначеної Інструкції).

Отже, із наведених правових норм вбачається, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства належить виключно платнику.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.

Серед таких заходів відсутній такий, як зміна призначення платежу, самостійно визначеного платником податків, а відтак податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначеного платником податків.

Підпунктом 7.7 ст. 7 Закону № 2181-III, що визначає принцип рівності бюджетних інтересів, передбачено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Разом з тим, ні вказана норма, ні в цілому Закон не визначає повноваження саме податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податків.

Отже, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету є неправомірним.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верхового суду України у справах щодо застосування вказаної норми права у аналогічних правовідносинах (постанова ВСУ від 01 грудня 2009 року у справі 21-1234во09; постанова у справі 21-1162во09, та інші), а також правовій позиції Вищого адміністративного суду України, викладеній в Інформаційному листі адміністративним судам України від 20.07.2010р. № 1112/11/13-10.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог адміністративного позову щодо зобов'язання вчинити дії щодо відображення податкових зобов'язань, оскільки суди не мають права перебирати на себе на себе функції органу, на якого законодавством покладено такі повноваження.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено належними доказами правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та прийняття його в межах повноважень, що передбачені законами України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку про те, що податкове повідомлення-рішення № 0000191503 від 11 травня 2012 року прийнято без достатніх підстав та з порушенням норм чинного законодавства, а тому скасоване обґрунтовано.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення (ст. 254 КАС України) та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді І.О. Грибан

О.А. Губська

Повний текст ухвали виготовлений 28 лютого 2013 року

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.