Постанова № 29644121, 19.02.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2013 р. Справа № 2а-1670/4418/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

за участю секретаря судового засідання Коршунова Ю.А.,

за участю представників сторін:

позивача - Булочкіної Т.В., Краснопір В.М.,

відповідача - Кобзій Я.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Науково-виробничого підприємства "Фероліт" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13.09.2012р. по справі № 2а-1670/4418/12 за позовом Науково-виробничого підприємства "Фероліт" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

03 липня 2012 року Науково - виробниче підприємство "Фероліт" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.09.2012р. у задоволенні позову Науково-виробничого підприємства "Фероліт" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення було відмовлено у повному обсязі.

Позивач не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13.09.2012р. та прийняти нову про задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу позивачем було вказано, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та допустив порушення норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Науково - виробничого підприємства "Фероліт" зареєстровано 02.08.2000 року Виконавчим комітетом Комсомольської міської ради Полтавської області, перебуває на обліку в Комсомольському відділенні Кременчуцької ОДПІ та є платником податку на додану вартість.

В період з 20.12.2011 по 26.12.2011 працівниками Комсомольського відділення Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області проведено позапланову невиїзну документальну перевірку НВП "Фероліт" з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "МІПВЕ" за період з 01.04.2011 по 31.05.2011.

За результатами перевірки складено акт від 03.01.2012 № 1/15-321/31103705, яким зафіксовано порушення позивачем п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України та ч. 1, 5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України в результаті чого завищено податковий кредит та відповідно занижена сума ПДВ у розмірі 141 271,66 грн., в тому числі за квітень 2011 року на суму - 55 227,49 грн. та за травень 2011 року на суму - 86 044,17 грн.

За результатами розгляду вказаного акту Комсомольським відділенням Кременчуцької ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 24.01.2012 № 16/120000111600, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 176 589,58 грн (в тому числі за основним платежем в сумі 141 271,66 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 35 317,92 грн).

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач оскаржив його до ДПА у Полтавській області.

За результатами розгляду скарги НВП "Фероліт" ДПС у Полтавській області прийнято рішення № 979/10/10-215 від 17.04.2012, яким скасовано податкове повідомлення-рішення Комсомольського відділення Кременчуцької ОДПІ від 24.01.2012 № 16/120000111600 в частині застосування фінансових санкцій в розмірі 35 316,92 грн. В іншій частині оскаржуване податкове повідомлення рішення залишено без змін.

На підставі рішення, прийнятого за результатами розгляду первинної скарги, Комсомольським відділенням Кременчуцької ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення № 0000361600/18 від 18.04.2012, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 141 272,66 грн. (в тому числі за основним платежем в сумі 141 271,66 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 1,00 грн).

Не погоджуючись з вказаними рішеннями позивач оскаржив їх до ДПС України.

За результатами розгляду повторної скарги позивача ДПС України прийнято рішення від 25.05.2012 року № 8928/6/10-2115, яким рішення ДПС у Полтавській області від 17.04.2012 № 979/10/10-215 та податкове повідомлення-рішення № 0000361600/18 від 18.04.2012 залишені без змін, а скаргу без задоволення.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволені позову, виходив з того, що позивачем не надані документи (крім податкових накладних, видаткових накладних, рахунків-фактури, платіжних доручень) на підтвердження фактичного отримання придбаного товару, а видаткові накладні, рахунки-фактури не відповідають вимогам щодо оформлення первинних бухгалтерських документів, товарно-транспортні накладні оформлені неналежним чином.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки від 03.01.2012 № 1/15-321/31103705, фактичною підставою для висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту стало те, що актом перевірки контрагента позивача встановлено, що по ТОВ "Міжнародний інститут води та енергозбереження" перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкта оподаткування, несплати податків, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Таким чином, ТОВ «МІПВЕ» (34958133) здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб, Його контрагенти-покупці, як: направляли фінансово-грошові потоки, працювали в одному сегменті ринку, де існують залагоджені стабільні зв'язки та учасники якого обізнані стосовно один одного. Фактично ж враховуючи відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської діяльності, трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів підприємство фінансово-господарською діяльністю в розумінні ст. 3 ГК України не займалося. Вищевикладене свідчить про відсутність у ТОВ «МІПВЕ» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських можливостей, господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань Останнє, в свою чергу, свідчить про відсутність наміру ТОВ «МІПВЕ» (34958133) створення правових наслідків, Тобто такі угоди носять фіктивний характер, а податковий кредит сформований даним контрагентом не дійсний.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що між позивачем (покупець) та ТОВ "Міжнародний інститут води та енергозбереження" (продавець) укладено договір від 21.04.2011 № 21/04-2011, відповідно до умов якого продавець зобов'язаний поставити і передати у власність покупця чавун переробний із завищеним вмістом сірки, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та оплатити його на умовах передбачених цим договором. Згідно специфікацій до вказаного договору продавець повинен поставити чавун із завищеним вмістом сірки загальною кількістю 750 тон.

На підтвердження правильності формування податкового кредиту позивачем до суду надано видаткові накладні № 167 від 21.04.2011, № 172 від 26.04.2011, № 178 від 28.04.2011, № 181 від 29.04.2011, № 143 від 06.05.2011, № 155 від 12.05.2011, № 158 від 13.05.2011, № 231 від 23.05.2011, № 247 від 26.05.2011, № 248 від 30.05.2011; податкові накладні № 108 від 21.04.2011, № 109 від 26.04.2011, № 110 від 28.04.2011, № 111 від 29.04.2011, № 148 від 06.05.2011, № 7 від 12.05.2011, № 11 від 13.05.2011, № 13 від 23.05.2011, № 37 від 24.05.2011, № 44 від 26.05.2011, № 45 від 30.05.2011, рахунки-фактури № 172 від 26.04.2011, № 167 від 21.04.2011, № 178 від 28.04.2011, № 181 від 29.04.2011, № 143 від 06.05.2011, № 155 від 12.05.2011, № 158 від 13.05.2011, № 231 від 23.05.2011, № 239 від 24.05.2011, № 248 від 30.05.2011, № 247 від 26.05.2011.

На підтвердження транспортування чавуну позивачем суду надано товарно-транспортні накладні.

Матеріалами справи підтверджено, що у подальшому придбаний товар позивачем були використано у власній господарській діяльності.

Суд апеляційної інстанції відмітив, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" судом апеляційної інстанції робиться висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб -через банківські установи. Так, наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

У відповідності до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Як вбачається з матеріалів справи, контрагентом на адресу позивача були виписані податкові накладні, що відповідають вимогам п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

Сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними позивачем була включена до податкового кредиту відповідного періоду, вищезазначені податкові накладні відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, дані відповідають додаткам до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій з податку на додану вартість.

Суд апеляційної інстанції, зазначає, що позивачем належним чином була підтверджена правомірність віднесення до податкового кредиту суми ПДВ наданими до перевірки належно оформленими податковими накладними, зібрані по справі докази підтверджують виконання зобов'язань між сторонами спірного правочину.

Фахівець податкового органу в акті підтверджує надання первинних документів, але стверджує, що не встановлено підтвердження факту реальності здійснення господарської операції за квітень, травень 2011 року.

Щодо посилання відповідача на те що товарно-транспортна накладна, яку було надано до перевірки не має обов'язкових реквізитів, колегія судів зазначає.

Відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми.

Крім того, слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Підприємством позивача правомірно відображено в податковій звітності правові взаємовідносини з вищевказаним суб'єктом господарювання.

Разом з цим колегія судів зазначає, що в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентом.

Тобто позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Так, відповідачем не було доведено наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Додатково суд апеляційної інстанції взяв до уваги той факт, що згідно з змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій спірного правочину вмотивований виключно посиланням на проведенні заходи податкової інспекції на обліку в якій знаходиться контрагент позивача. Однак в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нереальність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, угода між позивачем та вказаним контрагентом за період перевірки була укладена у відповідності до норм чинного законодавства та є такою, що відповідає всім вимогам, що встановлюються до даного виду договорів доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.

Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За таких обставин суд апеляційної інстанції, не може погодитися з висновком податкового органу, викладеним у акті перевірки відносно нікчемності укладених правочинів позивачем , оскільки в силу статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або, якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідачем до суду не надано жодних доказів, що укладений між позивачем та контрагентом у спірних правовідносинах договір в судовому порядку оспорювався, є такими, що набули законної сили, рішення судів з приводу визнання вказаного договору недійсним.

Цивільне право говорить, що зміст правочину становлять права та обов'язки про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися.

В акті перевірки крім як про невідповідність змісту правочинів (договорів підряду), укладених позивачем з ТОВ «МІПВЕ» також стверджується про порушення публічного порядку з посиланням на ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно з якою «правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним».

Однак суд апеляційної інстанції зазначає, що у вищезазначеному акті перевірки не міститься жодних фактів та не наведено, в чому саме полягає спрямованість укладених угод на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, тобто посилання на зазначену норму Цивільного кодексу України було зроблено перевіряючими безпідставно.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про безпідставність висновку відповідача стосовно порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України та ч. 1, 5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про правомірність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Підстави для скасування судового рішення та ухвалення нового закріпленні в ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права, неповно з'ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, дав неналежну оцінку доказам, а його висновки не відповідають фактичним обставинам справи, колегія судів вважає за необхідне, відповідно до ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 159, 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Науково-виробничого підприємства "Фероліт" задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13.09.2012р. по справі № 2а-1670/4418/12 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Науково-виробничого підприємства "Фероліт" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.01.2012 р. № 16/120000111600 та від 18.04.2012 р. № 0000361600/18.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Чалий І.С.Судді Зеленський В.В. Пянова Я.В.

Повний текст постанови виготовлений 25.02.2013 р.