Ухвала суду № 29643350, 13.02.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2013 р.Справа № 2а-11458/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Мельнікової Л.В.

суддів - Подобайло З.Г., Григорова А.М.

за участю секретаря судового засідання - Співак О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2012 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення, -

В с т а н о в и л а:

У серпні 2012 року позивач - Публічне акціонерне товариство «Харківський підшипниковий завод» (далі по тексту - ПАТ «Харківський підшипниковий завод») звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення - рішення відповідача - Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові (далі - СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові) №0000380841 від 22.06.2011 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 208029 грн. та нарахована штрафна санкція у сумі 52007,25 грн., посилаючись на хибність висновків відповідача щодо наявності порушень підприємством податкового законодавства, викладених в акті перевірки від 03.06.2011 року №1541/41-018/05808853 «Про результати позапланової невиїзної перевірки Публічного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» (код ЄДРПОУ 05808853) з питань дотримування податкового законодавства по податку на додану вартість за період з 01.06.2009 року по 31.12.2009 року та податку на прибуток за період з 01.04.2009 року по 31.12.2009 року по правовим відносинам з ПП «Укр.будпром-Сервіс» (код ЄДРПОУ 34282032)».

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року позовні вимоги ПАТ «Харківський підшипниковий завод» задоволені в повному обсязі.

Не погоджуючись з судовим рішенням, в апеляційній скарзі СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволені позовних вимог ПАТ «Харківський підшипниковий завод».

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідно до положень ст. 200 КАС України задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом встановлено, що фахівцями СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові на підставі наказу № 404 від 20.05.2011 року, проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ПАТ «Харківський підшипниковий завод» з питання дотримання податкового законодавства по податку на додану вартість за період з 01.06.2009 р. по 31.12.2009 року та податку на прибуток за період з 01.04.2009 року по 31.12.2009 року по правовим відносинам з ПП «Укр.будпром-Сервіс» (код ЄДРПОУ 34282032), за результатами якої складено акт від 03.06.2011 р. № 1541/41-018/05808853 (а.с. 18-38 том 1).

Згідно з висновками акта перевірки № 1541/41-018/05808853 від 03.06.2011 р встановлено порушення позивачем:

вимог частини 5 статті 203, статті 215, пункту 1 статті ст. 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочину, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним по правочинам, здійсненим АТ «Харківський підшипниковий завод» з ПП «Укр.Будпром-Сервіс»;

п.п. 7.2.3. п.7.2, п.п. 7.4.1. п.7.4, п.п. 7.7.1 п.7.7 , абз. "а" п.п.7.7.2 п.7.7. ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», а саме завищення суми податкового кредиту по податковим накладним отриманим від постачальника ПП «Укр.будпром-Сервіс» на суму 208029,00 грн. по періодах: липень, серпень, вересень, листопад, грудень 2009 року, що призвело до завищення від'ємного значення на суму 208029,00 грн. по періодах: липень, серпень, вересень, листопад, грудень 2009 року, та бюджетного відшкодування на суму 208029,00 грн. по періодах: серпень, жовтень, грудень 2009 року, січень 2010 року.

Зазначені висновки податковим органом зроблено, у тому числі, з урахуванням інформації, отриманої від Харківської об'єднаною державної податкової інспекції, що міститься в акті перевірки контрагента позивача від 06.04.2011 року № 664/234/34282032 про результати позапланової виїзної перевірки приватного підприємства «Укр.Будпром-сервіс» (код за ЄДРПОУ 34282032) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 06.04.2011», в якому встановлено: неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ПП «Укр.Будпром-сервіс» та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України в перевіряємому періоді; порушення ст. 203, 215, 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Укр.Будпром-сервіс» з постачальниками та покупцями; відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст.ст. 3, 4, 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст.ст. 3, 4, 5 Закону України «про оподаткування прибутку підприємств». Враховуючи обставини встановлені в ході проведення зазначеної перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочини між ПП «Укр.Будпром-сервіс» та покупцями (зокрема й ПАТ «Харківський підшипниковий завод») здійснені без мети настання реальних наслідків та є нікчемними і не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю та, як наслідок, відсутність об'єктів оподаткування по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям за період 01.04.2008 року-06.04.2011 року в розумінні ст. 3, ст. 4, п. 7.3, п. 7.4 ст. 7 Закону України «про податок на додану вартість». Таким чином, факт визнання угод нікчемними та безпідставність складення податкових накладних контрагентом ПП «Укр.Будпром-сервіс» в сукупності свідчать про відсутність правових підстав для формування позивачем податкового кредиту за операціями з виконаних робіт ПП «Укр.Будпром-сервіс», які фактично не відбулися.

На підставі висновків акту перевірки позивача від 03.06.2011 р. № 1541/41-018/05808853 СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000380841 від 22.06.2011року (а.с. 16 том 1).

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог ПАТ «Харківський підшипниковий завод», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України, передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог , які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Суд встановлено, що зміст договорів, укладених позивачем з вищезазначеними контрагентами, не суперечить актам цивільного законодавства. Судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст договорів не відповідав дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів. Таких доказів у відповідності до вимог ст. 71 КАС України відповідачем судам першої та апеляційної інстанції не надано.

Відповідачем не надано доказів наявності притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб як позивача так і ПП «Укр.Будпром-сервіс» за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення.

Виходячи з положень ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» формування податкового кредиту залежить від документального підтвердження нарахування (сплати) податку. Внаслідок застосування зазначених правил, платник податку повинен визначити дату виникнення права на включення відповідних сум податку до податкового кредиту, та відповідно - суму податку, яку він має право включити до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Положеннями п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів, не підтверджені податковими накладними або митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 вказаного Закону - валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Виходячи зі змістового аналізу наведеної норми, основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання таких товарів у власній господарській діяльності.

Згідно ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність об'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення чи реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України (подалі ПК України), відповідно до п. 198.1 ст. 198 якого право на віднесення сум податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких актив як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, надані президентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачанні яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітної періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) і послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України).

Згідно п. 138.1 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 статті 138;

- інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5 статті, 138.10 - 138.12 статті 138, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 статті 138 та у статті 139 Кодексу.

Пунктом 138.2 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Положеннями ст. 1 Закону України від 16.07.1999 року N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Вирішуючи спір, суд виходив з того, що позивач - ПАТ «Харківський підшипниковий завод» має документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій з ПП «Укр.Будпром-сервіс».

Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх доводів щодо неправомірності формування податкового кредиту та об'єкту оподаткування позивача податковим органом не констатовано порушень законодавства, що стосуються обставин виконання договірних відносин.

При цьому, колегія суддів зазначає, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

На думку колегії суддів, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Таких доказів на виконання приписів ч. 2 ст. 71 КАС України судам першої та апеляційної інстанції податковим органом не надано.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, постановою Харківського окружного суду від 31.05.2012 року по справі № 2а-11256/11/2070, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2012 року, за позовом ПАТ «Харківський підшипниковий завод» до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові було скасовано податкове повідомлення-рішення №0000460841 від 13.07.2011 року, що було прийнято на підставі висновків акту перевірки позивача №1746/41-018/05808853 від 30.06.2011 року щодо неможливості фактичного здійснення господарських операцій за вищевказаними договорами підряду (а.с. 62-67, 87-90 том 2). Під час судового розгляду справи № 2а-11256/11/2070 судом були дослідженні вищезазначені договори підряду, укладені між позивачем та ПП «Укр.будпром-Сервіс», та встановлено, що фактичне виконання робіт підтверджується вище переліченими актами приймання виконаних підрядних робіт, які мають всі вищеназвані реквізити, що також підтверджено податковим органом в акті перевірки.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Виходячи з наведеного, колегія суддів не вбачає підстав, передбачених ст.ст. 201, 202 КАС України для зміни чи скасування судового рішення та приходить до висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Інші доводи апеляційної скарги висновки колегії суддів не спростовують.

В порядку, визначеному ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

На підставі наведеного та керуючись ч. 1 ст. 41, ст.ст. 185, 195, 197, 198 ч. 1 п. 1, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2012 року по справі № 2а-11458/11/2070 залишити без змін.

Ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя - (підпис) Л.В. Мельнікова

Судді (підпис) З.Г. Подобайло

(підпис) А.М. Григоров

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 18 лютого 2013 року.

Згідно з оригіналом Л.В. Мельнікова