Рішення № 29639977, 20.02.2013, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

=====

справа № 22-ц/796/73/2013 Головуючий у 1-й інстанції: Богінкевич С.М.

Доповідач: Поліщук Н.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2013 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого судді Поліщук Н.В.

Суддів Шкоріної О.І., Стрижеуса А.М.

при секретарях Василевському Я.П., Задорожному А.Г., Бабіч К.А.

за участю представника позивача Гіппіуса Р.О.

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києва справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», в інтересах якого діє представник за довіреністю ОСОБА_3, на заочне рішення Подільського районного суду м.Києва від 21 грудня 2011 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Рєвєрс» про визнання права власності на предмет іпотеки та цінні папери, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» про визнання кредитного договору недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» про визнання недійсним договору іпотеки,-

в с т а н о в и л а:

В січні 2011 року ПАТ «Ерсте Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, зобов»язання вчинити дії. В подальшому позивач збільшив розмір позовних вимог, а згодом змінив позовні вимоги та в остаточному варіанті просив суд визнати право власності на предмет іпотеки за договором іпотеки №014/0398/2/21574 від 15 серпня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, що належить на праві власності ОСОБА_5: майнові права на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 52,9 кв.м в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором №014/0398/2/21574 від 15 серпня 2008 року на загальну суму 57517,93 дол. США, що по курсу НБУ станом на 18 травня 2011 року еквівалентно 458 906,80 грн., що складається з: основної суми боргу - 49976,26 дол. США (398735,59 грн.); відсотків - 6213,89 дол. США (49577,52 грн.); пені за прострочення відсотків - 1327,78 дол. США (10593,69 дол. США). Визнати ПАТ «Ерсте Банк» інвестором за договором інвестування/резервування №31 від 14 квітня 2008 року. Визнати право власності на цінні папери - іменні безпроцентні (цільові) (бездокументарні) облігації серії А, з №423021 по 428310, код ISIN UA4000002927, випуск яких зареєстровано державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (свідоцтво №825/2/06 від 29 грудня 2006 року), емітентом яких є ТОВ «Компанія Рєвєрс» (ЖДРПОУ 24099486) в кількості 5290 шт., що належать ОСОБА_5 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів №968/08Б від 14 квітня 2008 року, за ПАТ «Ерсте Банк». Зобов»язати ОСОБА_5 виселитися з житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 судові витрати.

Не погодившись із позовом, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подано окремі зустрічні позовні заяви до ПАТ «Ерсте Банк». ОСОБА_4 у своїй зустрічній позовній заяві, в якій в подальшому змінив предмет позову та збільшив розмір позовних вимог, просив визнати окремі умови кредитного договору несправедливими та недійсними; визнати кредитний договір недійсним в цілому. ОСОБА_5 у своїй зустрічній позовній просила визнати недійсним договір іпотеки.

За клопотанням представника ПАТ «Ерсте Банк» ухвалою Подільського районного суду м.Києва від 18 жовтня 2011 року позовні вимоги до ОСОБА_6 залишені без розгляду.

Заочним рішенням Подільського районного суду м.Києва від 21 грудня 2011 року в задоволенні первісного та зустрічних позовів відмовлено.

Не погодившись із ухваленим заочним рішенням ПАТ «Ерсте Банк», в інтересах якого діє представник за довіреністю ОСОБА_3, подано апеляційну скаргу, у якій особа, що її подала, просить скасувати рішення Подільського районного суду м.Києва від 21 грудня 2011 року в частині відмови у задоволенні позову ПАТ «Ерсте Банк» та постановити нове про задоволення позову ПАТ «Ерсте Банк». Обґрунтовує тим, що висновки суду першої інстанції про наявність у позивача правових підстав для набуття права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку у відповідності до вимог Закону України «Про іпотеку» є помилковими, оскільки цим же законом, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №703 від 22 червня 2011 року, не встановлено способу та можливості реєстрації права власності на майнові права на нерухоме майно.

В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Відповідачі та треті особи в судове засідання не з»явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, на підставі ст.. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила слухати справу за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого по справі рішення в тій частині в якій воно оскаржується, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову суд першої інстанції виходив з того, що п.5.5.1 розділу 5 «Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки» договору іпотеки встановлений порядок позасудового врегулювання інтересів іпотекодержателя на підставі ст.ст.36-38 Закону України «Про іпотеку», отже у позивача наявні правові підстави для реєстрації права власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

З такими висновками колегія суддів не погоджується, у зв»язку з наступним.

Як установлено судом та убачається з матеріалів справи, 15 серпня 2008 року між ПАТ «Ерсте Банк», на той час ВАТ «Ерсте Банк», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №014/0398/2/21574 про надання кредитних коштів у сумі 50000 дол. США, зі сплатою 13,5% річних, зі строком користування до 18 серпня 2038 року.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов»язань, що випливають із кредитного договору, ПАТ «Ерсте Банк» 15 серпня 2008 року уклало з ОСОБА_5 договір іпотеки №014/0398/2/21574. Предметом іпотеки за цим договором є майнові права на квартиру №31 поверх 4 секція 1 , загальна площа 52,9 кв.м, житлова площа 26,4 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , будівництво якої не завершено і яка в майбутньому стане власністю іпотекодавця - до оформлення правовстановлюючих документів та належної реєстрації права власності на вищевказану квартиру, яка після оформлення правовстановлюючих документів та належної реєстрації права власності стане забезпеченням виконання зобов»язань іпотекодавцем за кредитним договором.

Також, з метою забезпечення виконання позичальником зобов»язань, що випливають із кредитного договору, ПАТ «Ерсте Банк» 15 серпня 2008 року уклало з ОСОБА_4 та ОСОБА_6 договір поруки №014/0398/2/21574/1, в якому остання виступала поручителем.

Позичальник належним чином умови договору не виконував, що і стало підставою для звернення кредитора до суду з позовом.

Ст.37 Закону України «Про іпотеку» передбачає право іпотекодержателя набути право власності на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов»язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Відповідно до ст.. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов»язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов»язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст.. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває у предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент набуття на підставі оцінки предмет іпотеки суб»єктом оціночної діяльності.

Відповідно до абзацу 2 п.1.1 договору іпотеки - у відповідності до цього договору іпотекодержатель має право у випадку невиконання позичальником своїх зобов»язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок майна, заставленого на нижче вказаних умовах.

Відповідно до п.5.5.1 договору іпотеки у відповідності до ст.36 Закону України «Про іпотеку» цей договір є договором про задоволення вимог іпотекодержателя, на підставі якого іпотекодержатель на власний розсуд може: згідно ст.37 Закону України «Про іпотеку» задовольнити забезпечені іпотекою вимоги іпотекодержателя за кредитним договором шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. В цьому випадку цей договір (п.5.5.1) є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

З урахуванням наведених правових норм та умов договору, не виключається можливість звернення стягнення на предмет в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі частини другої ст.. 16 ЦК України має право вимагати застосування його в судовому порядку. Зазначені роз»яснення містяться і в Постанові №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування законодавства при вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Таким чином, висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав наявності правових підстав для реєстрації права власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, є помилковими.

Проте, колегія суддів уважає, що позов не підлягає задоволенню з інших правових підстав.

Так, відповідно до п. 1.1 , укладеного між сторонами 15 серпня 2008 року Кредитного договору, строк користування кредитними коштами установлено до 14 серпня 2038 року із сплатою 13,50 відсотків річних.

П.1.3 Договору обумовлює повернення кредиту та сплату відсотків позичальником щомісячно відповідно до графіку платежів, наведеного в Додатку №1 до цього Договору.

Вказаний пункт 1.3 Договору містить позначку, згідно якої розмір періодичних платежів за відсотками, зазначений в графіку платежів, є змінною величиною. Сума фактичних нарахувань за відсотками залежить від кількості днів фактичного користування кредитом та суми залишку заборгованості за кредитом на день нарахування відсотків, дати фактичного погашення поточної заборгованості за кредитом, корегувань відсоткової ставки та облікової політики Кредитора.

Одночасно Повідомлення позичальника-фізичної особи про умови надання споживчого кредиту, що є додатком до Кредитного договору, містить визначення відсоткової ставки як фіксованої та обов»язок банку щодо повідомлення позичальника про зміну відсоткової ставки.

Додаток до зазначеного повідомлення містить визначення сум, що підлягають сплаті щомісячно як проценти за користування кредитом.

Проте, з даних розрахунку заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором убачається, що сума планового погашення відсотків відмінна від суми, встановленої відповідно до вказаного вище графіка, окрім того, в матеріалах справи містяться два розрахунки, у яких сума планового погашення відсотків за позиціями з 17 по 27 є відмінною одна від одної ( том 1 а.с. 12, 83).

Заперечуючи проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги представник відповідача посилається на факт відсутності простроченої заборгованості та обрахування банком розміру відсотків , що підлягають сплаті, за підвищеною відсотковою ставкою. На спростування таких заперечень, позивачем не надано обґрунтованих доводів правомірності проведених розрахунків при встановленні розміру відсотків в різних сумах щомісячно, які не відповідають визначеним у графіку.

Матеріали справи не містять підстав та методики розрахунку сум платежів за відсотками , з яких виходив позивач, визначаючи розмір заборгованості за вказаним видом платежів, що унеможливлює їх перевірку судом та встановлення підстав відмінності від сум, визначених та узгоджених сторонами в графіку платежів.

Поряд з цим, з матеріалів справи убачається, що ОСОБА_4 станом на час звернення до суду з позовом за розрахунками позивача не мав іншої простроченої заборгованості, аніж за відсотками. Одночасно при плановому погашенні кредиту 309,22 долари , фактичне погашення становило 523,74 долари; окрім цього, фактичне погашення відсотків відбувалось щомісячно, але за розрахунками позивача заборгованість склала 3666,98 доларів, у зв»язку із чим банк звернувся з позовом до суду.

Відповідно до положень ч.4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з»ясуванню обставин справи.

В ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції представнику позивача роз»яснювались положення диспозитивності та змагальності цивільного судочинства.

У контексті одного із основоположних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності сторін - вирішальним фактором є обов»язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами обсягу простроченої заборгованості , що унеможливлює визначення розміру частини кредиту, що залишилася та відповідних процентів, належних від суми кредиту, та відповідно визначення складових, що підлягали б сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.

Окрім того, колегія суддів ураховує, що заставна вартість предмета іпотеки визначена у сумі 572 430 грн. 90 коп. В ході розгляду справи позивач неодноразово збільшував та змінював позовні вимоги та остаточно визначив розмір заборгованості у загальній сумі, що є еквівалентом 458 906 грн. 80 коп., та зважаючи, що іпотекодавець є відмінним від боржника, а вимог про стягнення суми заборгованості із боржника не заявляється, зазначені вище чинники не можна уважати співмірними.

Відтак, ураховуючи конкретні обставини справи, застосування такого виду задоволення вимог іпотекодержателя як набуття права власності на предмет іпотеки, що ототожнюється із способом звернення стягнення на предмет іпотеки, суперечило б загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини, та не відповідало б загальним засадам цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність ( пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та визнання права власності на предмет іпотеки у зв»язку із недоведеністю таких позовних вимог. Інші вимоги є похідними від зазначених, а тому також задоволенню не підлягають.

Заочне рішення в частині відмови в задоволенні зустрічних позовів не оскаржується, тому апеляційний суд, виходячи з наданих йому законом повноважень, не перевіряє законність рішення в цій частині.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 305, 307, 309, 313, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», в інтересах якого діє представник за довіреністю ОСОБА_3, задовольнити частково.

Заочне рішення Подільського районного суду м.Києва від 21 грудня 2011 року в частині відмови у задоволенні первісного позову Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Рєвєрс» про визнання права власності на предмет іпотеки та цінні папери скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні таких позовних вимог.

В іншій частині заочне рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - суддя Н.В. Поліщук

Судді О.І. Шкоріна

А.М. Стрижеус