Рішення № 29632644, 20.02.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-62/17941-2012 20.02.13

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток», м.Київ, ЄДРПОУ 19482987

до відповідача: Державного підприємства «Еко», м.Київ, ЄДРПОУ 32309722

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фонду державного майна України, м.Київ, ЄДРПОУ 00032945

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, м.Київ, ЄДРПОУ 37508596

про визнання права власності

Суддя Любченко М.О.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

від третьої особи 1: Сіднєнко О.Л. - по дов.

від третьої особи 2: Левицька В.М. - по дов., Запорожець С.О. - по дов.

В засіданні суду брали участь:

прокурор: Лиховид О.С. - по посв.

Згідно із ст.77 ГПК України

в засіданні суду 20.02.2013р.

оголошувалась перерва

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток», м.Київ звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Державного підприємства «Еко», м.Київ про визнання права власності на вбудовані приміщення перукарні площею 440 кв.м на першому поверсі будинку, який розташовано за адресою: м.Київ, бул.Лесі Українки, 36/10.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток» є правонаступником товариства покупців членів трудового колективу Орендного підприємства «Чарівний завиток», яке набуло у власність спірне майно на підставі договору купівлі-продажу №8 від 18.07.1995р., укладеного з Представництвом Фонду державного майна України у Печерському районі міста Києва. Нормативно позивач посилається на приписи ст.41 Конституції України, ст.ст.321, 328, 392 Цивільного кодексу України.

Відповідач у відзиві №12 від 08.01.2012р. зазначив, що нежитлове приміщення площею 433,6 кв.м, яке знаходиться за адресою: м.Київ, бул.Лесі Українки, 36/10, передано відповідачем у користування позивачу за договором оренди №11-10 від 01.01.2004р., внаслідок чого відсутні підстави для задоволення позову.

Ухвалою від 13.12.2012р. до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, залучено Фонд державного майна України.

Третя особа 1 у поясненнях без номеру та дати, які надійшли на адресу господарського суду 23.01.2013р., проти задоволення позову заперечила та зазначила про відсутність у матеріалах справи акту інвентаризації, згідно із яким Орендному підприємству «Чарівний завиток» було передано цілісний майновий комплекс за адресою: 252095, м.Київ-95, бул.Л.Українки, 36.

Крім того, Фонд державного майна України зазначив про безпідставність позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток» щодо визнання права власності на нерухомість за адресою бул.Лесі Українки, 36/10, виходячи з того, що предметом договору купівлі-продажу №8 від 18.07.1995р. був цілісний майновий комплекс по бул.Л.Українки, 36.

Ухвалою від 16.01.2013р. до участі у розгляді справи в якості третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, залучено Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

Третя особа 2 у поясненнях №2432-03/37 від 22.01.2013р., №2432-03/81 від 11.02.2013р. зазначила про відсутність підстав, з якими закон повязує можливість визнання права власності позивача на спірне майно у судовому порядку.

Крім того, Міністерством економічного розвитку і торгівлі України у поясненнях №2432-03/81 від 11.02.2013р. заявлено про застосування строку позовної давності до вимог позивача.

11.02.2013р. (вих. №05/1/3 від 08.01.2013р.) про вступ у справу повідомила Прокуратура міста Києва.

Прокурор письмових пояснень по суті спору не представив, у судовому засіданні 20.02.2013р. проти задоволення позову заперечив.

19.02.2013р. до господарського суду міста Києва надійшло клопотання №108 від 15.02.2013р. відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю представника Державного підприємства «Еко» приймати участь у судовому засіданні. За висновками суду, вказане клопотання підлягає залишенню судом без задоволення з урахуванням наступного.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийнття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов?язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Твердження відповідача про неможливість представника Державного підприємства «Еко» приймати участь у судовому засіданні не можуть бути належною підставою для відкладення розгляду справи, враховуючи, що відповідач не був позбавлений права та можливості направити для участі в судовому процесі іншого представника. Наразі, наданий відповідачем в обґрунтування клопотання про відкладення розгляду справи 20.02.2013р. листок непрацездатності від 12.02.2012р. на ім'я Вірченко Н.В., не свідчить про перебування вказаної особи на лікарняному 20.02.2013р. Крім того, суд також враховує те, що у клопотанні позивача відсутні будь-які посилання на бажання надати додаткові докази, які мають значення для розгляду справи.

За таких обставин, клопотання №108 від 15.02.2013р. відповідача про відкладення розгляду справи залишено судом без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та третіх осіб, господарський суд встановив:

18.07.1995р. між Представництвом Фонду державного майна України у Печерському районі міста Києва (продавець) та товариством покупців членів трудового колективу Орендного підприємства «Чарівний завиток» (покупець) було підписано договір №8 купівлі-продажу державного майна.

Пунктом 1.1 вказаного договору встановлено, що продавець зобов'язується передати у власність покупця державне майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Чарівний завиток», який знаходиться за адресою: 252095, м.Київ-95, бульв.Л.Українки, 36, без виділення земельної ділянки, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі. Орендоване майно підприємства включає в себе всі його активи й пасиви, інвентар, обладнання, устаткування та інше майно, згідно з актом інвентаризації.

08.08.1995р. Представництвом Фонду державного майна України у Печерському районі міста Києва було оформлено свідоцтво №7 від 08.08.1995р. про право власності на майно цілісного майнового комплексу «Чарівний завиток» (м.Київ-159, б.Л.Українки, 36/10). Вказаний документ видано товариству покупців членів трудового колективу Орендного підприємства «Чарівний завиток».

Виходячи з того, що у відповідності до п.1.2 статуту позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток» створене за рішенням від 18.07.1995р. членів трудового колективу Орендного підприємства «Чарівний завиток» для здійснення господарської діяльності на базі приватизованого майна цілісного майнового комплексу Орендного підприємства «Чарівний завиток», придбаного за договором №8 від 18.07.1995р., що укладений між Представництвом Фонду державного майна України у Печерському районі м.Києва та товариством покупців, за твердженням позивача, існують підстави для визнання права власності останнього на вбудовані приміщення перукарні площею 440 кв.м на першому поверсі будинку, який розташовано за адресою: м.Київ, бул.Лесі Українки, 36/10.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток» не підлягають задоволенню, виходячи з наступного:

За змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В силу норм п.1 ч.2 ст.16 вказаного Кодексу та ч.2 ст.20 Господарського кодексу України способом захисту прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання права.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача. Підставою позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За приписами ст.321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Зазначена норма гарантує власнику можливість вимагати не лише усунення порушень його права власності, що вже відбулися, а й звертатися до суду за захистом своїх прав, що можуть бути реально порушені в майбутньому, тобто застосовувати такий спосіб захисту своїх порушених прав, як попередження або припинення можливого порушення його прав власника в майбутньому.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З наведених норм закону випливає, що позов про визнання права власності може пред'являтись у випадках, коли належне певній особі право або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою або у разі втрати документів, що засвідчують приналежність їй такого права.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, при зверненні до суду з вимогами про визнання права власності позивачем повинно бути доведено, зокрема, факт набуття відповідного майнового права.

Як було зазначено судом вище, в якості підстави позову позивачем визначено договір №8 від 18.07.1995р.

Проте, за висновками суду, зі змісту вказаного договору неможливо встановити факт набуття Товариством з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток» права власності на вбудовані приміщення перукарні площею 440 кв.м на першому поверсі будинку, який розташовано за адресою: м.Київ, бул.Лесі Українки, 36/10, виходячи з того, що предметом відповідного договору був цілісний майновий комплекс Орендного підприємства «Чарівний завиток».

Ухвалами господарського суду від 13.12.2012р., 16.01.2013р., 23.01.2013р. позивача було зобов'язано надати суду, зокрема, відомості стосовно складу майна, яке входило до цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: м.Київ-159, бул.Лесі Українки, 36.

При цьому, Товариством з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток» витребуваних судом документів до матеріалів справи не представлено, доказів перебування вбудованих приміщень площею 440 кв.м за адресою: м.Київ, бул.Лесі Українки, 36/10, у складі відповідного майнового комплексу не надано.

Одночасно, відповідно до п.1.2 договору №8 від 18.07.1995р. право власності на майно переходить до покупця з моменту підписання акту прийому-передачі.

Пунктом 3.2 зазначеного правочину встановлено, що передача об'єкта приватизації продавцем і прийняття покупцем засвідчується актом прийому-передачі, який підписується сторонами.

За змістом п.8.2 договору №8 від 18.07.1995р. перелік проданого майна повинен відповідати акту інвентаризації.

08.08.1995р. між сторонами договору №8 від 18.07.1995р. було підписано акт передачі державного майна Орендного підприємства «Чарівний завиток», у відповідності до якого Представництво Фонду державного майна України у Печерському районі м.Києва передало, а товариство покупців членів трудового колективу Орендного підприємства «Чарівний завиток» прийняло продане 18.07.1995р. шляхом викупу державне майно згідно з актом інвентаризації.

Дослідивши зміст акту від 08.08.1995р., господарський суд встановив, що вказаний документ не містить відомостей про передання товариству покупців членів трудового колективу Орендного підприємства «Чарівний завиток» вбудованих приміщень перукарні площею 440 кв.м на першому поверсі будинку, який розташовано за адресою: м.Київ, бул.Лесі Українки, 36/10.

Ухвалою господарського суду від 23.01.2013р. витребувано у Печерської районної в місті Києві державної адміністрацій та Державного архіву міста Києва належним чином засвідчені копії договору №8 від 18.07.1995р. купівлі-продажу державного майна, укладеного між Представництвом Фонду державного майна України у Печерському районі міста Києва та товариством покупців членів трудового колективу орендного підприємства «Чарівний завиток», акту інвентаризації, акту приймання-передачі до вказаного договору, а також інших наявних документів стосовно вказаного правочину.

04.02.2013р. Державний архів міста Києва надав лист №02-13/С-34/204 від 31.01.2013р., за змістом якого документи Представництва Фонду державного майна України у Печерському районі міста Києва на зберігання до вказаної установи не надходили та зберігаються в архівному відділі Печерської районної в місті Києві державної адміністрації.

Одночасно, у відповідності до супровідного листа №105/01-1000/1 від 14.02.2012р. Печерської районної в місті Києві державної адміністрації на адресу господарського суду міста Києва направлено протокол засідання інвентаризаційної комісії Орендного підприємства Чарівний завиток»; звіт про фінансові результати та їх використання за 4 місяці 1995р. Орендного підприємства «Чарівний завиток»; розрахунок складу та вартості устаткування, що передається в оренду; перелік працівників; акт інвентаризації розрахунків з покупцями; звіт про фінансові результати та їх використання; лист №2 від 10.05.1995р.; акт від 29.04.1995р.; довідка №3 від 26.04.1995р.; інвентаризаційний опис основних орендованих засобів станом на 01.05.1995р.; договір №8 від 18.07.1995р.; акт передачі державного майна від 08.08.1995р.

При цьому, зі змісту наданих Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією документів також не вбачається набуття товариством покупців членів трудового колективу орендного підприємства «Чарівний завиток» права власності на вбудовані приміщення перукарні площею 440 кв.м на першому поверсі будинку, який розташовано за адресою: м.Київ, бул.Лесі Українки, 36/10.

Посилання позивача на приписи Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, яке затверджено Постановою №250 від 03.04.1993р. Кабінету Міністрів України, Постанови №36 від 18.01.1995р. Кабінету Міністрів України, що визначають поняття основних засобів підприємства вказаних висновків суду не спростовують.

Крім того, як встановлено судом, адреси нерухомого майна, яке було предметом договору №8 від 18.07.1995р. (252095, м.Київ-95, бульв.Л.Українки, 36) та про визнання права власності на яке позивач звернувся з розглядуваним позовом (м.Київ, бул.Лесі Українки, 36/10), є різними.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами у розумінні норм ст.ст.32, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, а судом не встановлено факту набуття Товариством з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток» права власності на вбудовані приміщення перукарні площею 440 кв.м на першому поверсі будинку, який розташовано за адресою: м.Київ, бул.Лесі Українки, 36/10.

Одночасно, як свідчать матеріали справи, згідно із інвентаризаційним описом товарно-матеріальних цінностей станом на 01.11.2002р., актом про передачу майна від 31.03.2003р. житловий будинок по бул.Лесі Українки, 36/10, корпус А передано Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції Державному підприємству «Еко».

01.01.2004р. між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) підписано договір №11-10 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.

За приписами п.1 зазначеного договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлове приміщення прощею 433,6 кв.м, розміщене за адресою: м.Київ, бул.Лесі Українки, 36/10, на першому поверсі 13-ти поверхового житлового будинку, що знаходиться на балансі Державного підприємства «Еко», вартість якого визначена згідно з незалежною експертною оцінкою на 31.10.2003р. і становить 1175029 грн.

У відповідності до п.2.2 договору №11-10 від 01.01.2004р. передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, за висновками суду, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток» до Державного підприємства «Еко» про визнання права власності на вбудовані приміщення перукарні площею 440 кв.м на першому поверсі будинку, який розташовано за адресою: м.Київ, бул.Лесі Українки, 36/10, не підлягає задоволенню.

Крім того, за висновками суду, відсутність у позивача правоустановчих документів на спірне майно, виключає правомірність звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток» з позовом про визнання права власності в порядку норм ст.392 Цивільного кодексу України, оскільки відповідно до вказаної норми за захистом своїх прав на майно може звертатися саме власник.

Також, виходячи з того, що судом встановлено обставини для відмови у позові по суті, заява Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про застосування строку позовної давності, яка була викладена у поясненнях №2432-03/81 від 11.02.2013р., не приймається судом до уваги.

Клопотання №54 від 22.01.2013р. відповідача про призначення судової експертизи з метою з'ясування питання достовірності наявного у матеріалах справи договору купівлі-продажу №8 від 18.07.1995р. не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Відповідно до ст.41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

За змістом п.1 листа №01-8/2651 від 27.11.2006р. Вищого господарського суду «Про деякі питання призначення судових експертиз», п.2 Постанови №4 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Тобто, необхідною передумовою вчинення вказаної процесуальної дії є встановлення судом тих обставин, що факти, які входять до предмету доказування по справі, не можуть бути встановлені іншими засобами доказування окрім використання спеціальних знань при проведенні судової експертизи.

Наразі, у судовому засіданні 23.01.2013р. судом було оглянуто оригінал договору №8 від 18.07.1995р. та свідоцтва №7 від 08.08.1995р., будь-яких розбіжностей у текстах оригіналів та наявних у матеріалах справи копій не виявлено, внаслідок чого підстави для призначення судової експертизи відсутні.

Таким чином, клопотання №04-09/1916 від 03.11.2011р. відповідача про призначення судової експертизи залишено судом без задоволення як безпідставне.

Одночасно, клопотання №2432-03/41 від 22.01.2013р. Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про призначення судової експертизи залишено судом без розгляду, враховуючи зміст заяви б/н від 20.02.2013р. третьої особи 2.

Клопотання №2432-03/38 від 22.01.2013р. третьої особи 2 про повернення позовної заяви і доданих до неї документів позивачу без розгляду не підлягає задоволенню, виходячи з того, що приписами Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості вчинення судом дій на підставі ст.63 вказаного нормативно-правового акту після порушення провадження по справі.

Крім того, судом враховано, що у відповідності до ч.2 ст.6 Закону України «Про судовий збір» у разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

Згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 2951,56 грн., який було сплачено позивачем згідно із квитанцією №106 від 13.12.2012р., підлягає віднесенню на Товариство з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток».

Наразі, виходячи з того, що вартість вбудованих приміщень перукарні на 1 поверсі житлового будинку, що знаходиться за адресою: м.Київ, бул.Л.Українки, 36, у відповідності до експертного висновку, який було складено Товариством з обмеженою відповідальністю «Роял Бізнес Сістем-ЛТД», становить 1175029 грн. стягненню з позивача в доход Державного бюджету України підлягає сума недоплаченого судового збору у розмірі 20549,02 грн.

При цьому, судом враховано, що відомостей стосовно зміни вказаної вартості спірного майна після проведення відповідної експертизи матеріали справи не містять.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток», м.Київ до Державного підприємства «Еко», м.Київ про визнання права власності на вбудовані приміщення перукарні площею 440 кв.м на першому поверсі будинку, який розташовано за адресою: м.Київ, бул.Лесі Українки, 36/10.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток» (03110, м.Київ, Солом'янський район, вул.Олексіївська, буд.3, ЄДРПОУ 19482987) в доход Державного бюджету України судовий збір в сумі 20549,02 грн.

У судовому засіданні 20.02.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 25.02.2013р.

Суддя Любченко М.О.