Постанова № 29623266, 17.12.2012, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

17.12.2012 р. Справа № 2а-6845/11/1470

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Зіньковський О.А., в порядку письмового провадження вирішив адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Восток", вул.Дружби народів 8, м.Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55001;доЮжноукраїнської об'єднана ДПІ в Миколаївській області ДПС, вул. Комсомольська 3, м.Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55001;проскасування податкових повідомлень - рішень від 06.04.11р. №0000192301, №0000202301, №0000212301, №0000222301; Товариство з обмеженою відповідальністю "Восток" (позивач) звернулось з адміністративним позовом до Южноукраїнської об'єднаної ДПІ в Миколаївській області ДПС (відповідач) з вимогою скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 06.04.11р. №0000192301, №0000202301, №0000212301, №0000222301 (т.1, а.с.5-20).

Ухвалою суду від 01.02.12р. провадження у справі було зупинено для проведення судової експертизи (т.4, а.с.26).

Представник позивача надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження (т.4, а.с.101).

Відповідач, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, у судове засідання не з'явився, позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову та відповідні докази (т.1, а.с.196-203, т.4. а.с.64-78).

Відповідно до ст.122 та ст.128 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Дослідивши матеріали справи суд, - встановив:

У період з 04.02.11р. по 03.03.12р. відповідачем була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.08р. по 31.12.10р., та іншого законодавства за період з 01.01.08р. по 31.12.10р., за результатами якої 18.03.11р. було складено відповідний акт №31/23-01/19292376 (т.1, а.с.23-80).

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем, 06.04.2011р., були прийняті відповідні податкові-повідомлення рішення, а саме:

- №0000192301 про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 232478грн. 00коп. (т.1, а.с.121); №0000202301 про сплату 30777грн. 00коп. ПДВ та штрафних санкцій в сумі 7694грн. 25коп. (т.1, а.с.122); №0000212301 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 198138грн. 00коп. (т.1, а.с.123); №0000222301 про сплату за платежем: податок на прибуток 36232грн. 50коп., з яких за основним платежем 28986грн. 00коп., та штрафних санкцій в сумі 7246грн. 50коп. (т.1, а.с.124).

Заперечення позивача до акту перевірки (т.1, а.с.251-255) та відповідні скарги в адміністративному порядку до ДПА Миколаївської області та ДПА України були залишені без задоволення (Рішення ДПА у Миколаївській області про результати розгляду скарги позивача (т.1, а.с.256-261), Рішення ДПА України від 01.09.11р. (т.1, а.с.262-268).

В своєму позові позивач послався на порушення відповідачем вимог податкового законодавства. На підтвердження своєї правової позиції позивачем було надано судову практику.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав:

Стаття 19 ч.2 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Зазначені норми дають підстави для висновку про те, що діяльність органів або посадових осіб, які здійснюють владні управлінські функції, має здійснюватись виключно в межах їх законодавчо визначених повноважень і реалізація таких повноважень повинна відповідати способу, встановленому законодавством. Таким чином, порушення з боку владних органів чи їх посадових осіб може виражатись як в діях поза межами власних повноважень, так і в порушенні способу реалізації цих повноважень.

Так, відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків.

На підтвердження реальності здійснення позивачем господарських операцій у періоді що перевірявся останнім було надано суду копії відповідних документів.

Судом були досліджені наступні докази:

- свідоцтво про державну реєстрацію позивача (т.1, а.с.192);

- Реєстр суб'єктів господарювання, з яким позивач перебував у господарських відносинах (т.1, а.с.108-115); банківські витяги щодо розрахункових операцій (т.1, а.с.128-147);

- довідка Южноукраїнської ОДПІ №34/17-106/2488506339 від 09.02.11р. "Про результати невиїзної позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимого податкового законодавства СПД ОСОБА_1. за період з 20.01.08р. по 20.01.11р. (т.1, а.с.148-151);

- податкові накладні виписані приватним підприємством "Командор-Люкс" (т.1. а.с.156-160);

- довідка про анулювання свідоцтва платника ПДВ ПП "Командор Люкс" з 12.10.10р. (т.1, а.с.163) у зв'язку із банкрутством;

- накладні на товари виписані ПП "Командор Люкс" (т.1, а.с.164-168);

- журнал реєстрації довіреностей позивача (т.1, а.с.169-175);

- платіжні доручення про сплату вартості товару (масло моторне тощо) (т.1, а.с.176-180);

- податкові декларації позивача з ПДВ (т.2, а.с.2-9);

- подорожні листи службового легкового автомобіля та накази про відрядження до ПП "Командор -Люкс" до м.Одеса (т.2, а.с.23-39);

- пояснення щодо надання уточнюючого розрахунку по декларації з ПДВ (т.3, а.с1-2);

- первинні документи щодо господарських операцій в 2010р. з транспортування вантажів (накладні, акти виконаних робіт, рахунки -фактури тощо (т.3. а.с.3-184);

- реєстр податкових накладних (т.3, а.с.185-188);

- податкові накладні ТОВ "ЕК Викеркаар", АТЗТ "Укрінтерекспедіція", ТОВ "Асстра-Україна", ПП ОСОБА_2., ПП ОСОБА_3., ПП ОСОБА_4., ТОВ "Легіон-Юг", (т.3, а.с.189-279);

- декларації з ПДВ з додатками та оборотними відомостями (т.3, а.с.280-318);

- акт ДПІ у Малиновському р. м.Одеса від 15.02.11р. про неможливість проведення перевірки ПП "Командор Люкс" щодо фінансово -господарських відносин з ТОВ "Восток" (т.4, а.с.20-21);

- рахунки на оплату утилізації масел моторних ТОВ науково -виробничого підприємства "НовінТех" та акти виконаних робіт (т.4, а.с.45-48);

Таким чином, факт придбання позивачем товарів (послуг) у ПП "Командор Люкс", а також факт надання та отримання позивачем відповідних транспортних послуг підтверджується зазначеними документами.

Суд не приймає в якості належного доказу посилання відповідача на акт ДПІ у Малиновському р-ні м.Одеси від 15.02.11р. про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Командор Люкс" щодо підтвердження відносин із платниками податків (т.4, а.с.20-21);

Зазначений акт підтверджує тільки факт не проведення перевірки податковими органами з різних причин (відсутність за юридичною адресою, банкрутство контрагента тощо).

Позивач та його контрагенти, які виписали податкові накладні, були зареєстровані як платники податку на додану вартість на момент вчинення відповідних господарських операцій. Вказаний факт відповідачем не заперечувався.

На підставі зазначених доказів, суд дійшов висновку, що господарські правовідносини позивача та його контрагентів є реальними, товарними, направленими на досягнення економічного ефекту та на отримання прибутку. Правочини не мають ознак нікчемності або фіктивності, не суперечать інтересам держави, оскільки були укладені та реалізовані в рамках законної господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Крім того, з акту перевірки ДПІ вбачається, що на момент реалізації правовідносин позивача з контрагентами вони були зареєстровані, як діючі підприємства, суб'єкти підприємницької діяльності і платники податків.

Безпідставним та необґрунтованим також є посилання відповідача на господарську діяльність контрагентів безпосереднього партнера позивача. Суд приймає до уваги та досліджує господарські взаємовідносини тільки між позивачем та його безпосередніми контрагентами.

Слід також зазначити, що відповідно до п.10 Постанови Пленуму ВС України №9 від 06.11.09р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", згідно з ч.5 ст.12 ЦК України, добросовісність набувача майна (робіт, послуг) презюмується.

Пункт 18 зазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України надає перелік правочинів, які є нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок: такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні, соціальні основи держави, зокрема:

- правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності;

- правочини, спрямовані на незаконне відчуження, або незаконне володіння, користування землею, як основним національним багатством, її надрами, іншими природними ресурсами;

- правочини щодо відчуження викраденого майна;

- правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу, або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Таким чином, оспорювані правочини між позивачем та його контрагентом щодо придбання та поставки робіт (послуг) не є нікчемними по закону, як помилково стверджує відповідач.

Відповідачем не надано суду будь -яких доказів застосування до контрагентів позивача фінансових санкцій, порушення кримінальних справ та інших допустимих та достатніх доказів на підтвердження наявності безтоварності (реальності) господарських операцій або порушення публічного порядку з боку контрагентів або позивача.

Крім цього, слід зазначити, що органи податкової служби не наділені повноваженнями за власною ініціативою визнавати нікчемними (недійсними) господарські угоди між двома суб'єктами господарювання з огляду на норми Закону "Про державну податкову службу" та ст.20 ПК України.

В той же час, судом встановлено (доказів про інше відповідачем суду не надано) що у позивача була відсутня як головна мета одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди. Навпаки, судом було встановлено намір здійснювати та фактичне здійснення реальної підприємницької діяльності позивачем та його контрагентами.

Суд також дійшов висновку, що дії позивача, як платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Проаналізувавши зміст наданих відповідачем доказів (акт перевірки тощо) суд встановив, що висновки про нікчемність операцій (правочинів) позивача та його контрагентів є необґрунтованим, оскільки відповідачем не наведено правової підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди -нікчемними правочинами. Висновки відповідачем зроблені без дослідження усіх первинних документів та самих оспорюваних правочинів. Посилання відповідача на частини 1, 5 ст.203, ст.215, частину 1 ст.216 ЦКУ є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними у судовому порядку.

Зазначені висновки безпосередньо стосуються податкового повідомлення-рішення №0000202301 від 06.04.11р. Так, відповідно до змісту рішення про сплату за платежем: ПДВ - 38471,25грн., з яких основний платіж - 30777грн., за штрафними санкціями 7694,25грн., воно винесено у зв'язку з порушенням (на думку відповідача) п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону "Про податок на додану вартість".

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, нарахованих, сплачених платником податку по придбанню товарів, (робіт, послуг) з метою подальшого використання у виробництві для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності, що підтверджується видатковими накладними та записами в журналі реєстрації довіреностей на отримання товару.

В підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ позивачем були надані податкові накладні, які не мають недоліків (відповідачем не встановлено) і порядок заповнення яких відповідає встановленому законодавству, а саме:

- у березні 2010р. на суму ПДВ - 19566грн. (податкова накладна №4030 від 04.03.10р. номенклатура: масло, на суму без ПДВ 40763,40грн., на суму ПДВ 8152грн.; №18035 від 18.03.10р. номенклатура: масло, мастила на суму без ПДВ 23392,50грн., сума ПДВ 4678,50грн.; №26036 від 26.03.10р. номенклатура: масло та мастило на суму без ПДВ 33675грн., сума ПДВ 6735грн.);

- у травні 2010р. на суму ПДВ - 9129грн. (відповідно до податкової накладної №27054 від 27.05.10р. номенклатура: масло та мастила на суму без ПДВ 45646,80грн., сума ПДВ 9129,16грн.);

- у червні 2010р. на суму ПДВ - 2082грн. (податкова накладна №23063 від 23.06.10р. номенклатура: масло моторне на суму без ПДВ 10410грн., ПДВ 2082грн.), (т.1, а.с.156-160);

Зазначена правова позиція також висловлена в Листі ВАС України від 20.07.10р. №1112/11/13-10, та в Постановах Верховного Суду України від 13.01.09р. та від 26.09.06р. по справі №21-358во06, а саме: у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Оскільки діюче законодавство не встановлює підстави для нарахування ПДВ і накладення штрафних санкцій податкові органи не можуть нараховувати ПДВ і накладати штрафні санкції на покупця при несплаті ПДВ продавцем.

Доказів на спростування наведеного відповідачем не надано.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що за повідомленням-рішенням №0000202301 від 06.04.11р. відповідачем безпідставно збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 38471,25грн, в т.ч. за основним платежем 30777грн. та штрафними санкціями 7694,25грн.

Вищевикладене також стосується й податкового повідомлення-рішення №0000212301 від 06.04.11р. Відповідно до змісту повідомлення-рішення: №0000212301 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 198138грн. 00коп., воно винесено у зв'язку з порушенням (на думку відповідача) п.5.1, абз.4 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.8.2.2 п.8.2 ст.8, п.8.6.1 п.8.6 ст.8 Закону України від 28.12.94р. №334/94 "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції на час виникнення правовідносин).

Так, в акті перевірки зазначено завищення суми валових витрат по придбаним запасам (масло) від ПП "Командор Люкс" на суму 153886,70грн. за період 1кв. 2010р. та півріччя 2010р.

В той же час, судом встановлено, що позивач мав реальні взаємовідносини з ПП "Командор Люкс": Факт отримання позивачем від ПП "Командор-Люкс" паливно-мастильних матеріалів також підтверджується відповідними видатковими накладними, а саме:

- видаткова накладна №04030 від 04.03.10р. на загальну суму 48916,08грн. (ПДВ 8152,68грн.);

- видаткова накладна №18035 від 18.03.10р. на загальну суму 28071грн. (ПДВ 4678,5грн.);

- видаткова накладна №26036 від 26.03.10р. на загальну суму 40410грн. (ПДВ 6735грн.);

- видаткова накладна №27054 від 27.05.10р. на загальну суму 54774,96грн. (ПДВ 9129,16грн.);

- видаткова накладна №23063 від 23.06.10р. на загальну суму 12492грн. (ПДВ 2082грн.).

Крім того, факт отримання товарів підтверджується записами в журналі реєстрації довіреностей позивача, виданих для отримання паливно-мастильних матеріалів від ПП "Командор Люкс" через директора Стуліна А М, а саме:

- довіреність ВОС серія №211 від 04.03.10р. через ОСОБА_1.

- довіреність ВОС серія №225 від 18.03.10р. через ОСОБА_1.

- довіреність ВОС серія №230 від 26.03.10р. через ОСОБА_1.

- довіреність ВОС серія №302 від 27.05.10р. через ОСОБА_1.

- довіреність ВОС серія №310 від 23.06.10р. через ОСОБА_1.

Розрахунки за паливно-мастильні матеріали по ПП "Командор:Люкс" додатково підтверджено наступними розрахунковими документами:

- платіжне доручення №1776 від 17.05.10р. на суму 48916,08грн.;

- платіжне доручення №1777 від 17.05.10р. на суму 28071,00грн.;

- платіжне доручення №1775 від 17.05.10р. на суму 40410,00грн.;

- платіжне доручення №1798від 14.07.10р. на суму 54774,96грн.;

- платіжне доручення №1799від 14.07.10р. на суму 12492,00грн.

Згідно даних з ЦБД юридичних осіб ДПА України, Господарським судом по справі №7/304-10-3237 ПП "Командор Люкс" визнано банкрутом тільки від 12.10.10р., а дата скасування державної реєстрації відбулась 01.11.10р.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що взаємовідносини між позивачем та ПП "Командор Люкс" відбулись до визнання його банкрутом та скасування державної реєстрації, а саме березень, травень та червень 2010 року.

Стосовно податкового повідомлення - рішення №0000222301 від 06.04.11р. суд зазначає наступне:

Відповідно до повідомлення-рішення: №0000222301 від 06.04.11р., про сплату за платежем: податок на прибуток - 36232,50грн., з яких основний платіж - 28986грн., за штрафними санкціями - 7246,50грн., воно прийнято у зв'язку з порушенням (на думку відповідача) позивачем: п.5.1, абз.4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.8.2.2 п.8.2 ст.8, п.8.6.1 п.8.6 ст.8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме - невірно застосована норма амортизаційних відрахувань по локальній мережі, внаслідок чого завищена сума амортизаційних відрахувань за 2010р. на суму 44251,3грн. 00коп.

У зв'язку із цим, суд зазначає, що пп. 8.2.2 п.8.2 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.94р. в редакції Закону України від 22.05.97р. №283/97-ВР, передбачено, що основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

- група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

- група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

- група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1,2 і 4;

- група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Згідно пп. 8.6.1 п.8.6 ст.8 Закону норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал): група 1-2 відсотки; група 2-10 відсотків; група 3-6 відсотків; група 4 - 15 відсотків.

З аналізу норм чинного законодавства суд дійшов висновку, що відповідач помилково вважає, що локальна мережа є передавальним пристроєм та відноситься до групи 1 основних засобів.

Так, згідно Постанови КМУ "Про затвердження Національного стандарту" №2 "Оцінка нерухомого майна" від 28/10/2004 №1442: передавальні пристрої - земельні поліпшення, створені для виконання спеціальних функцій з передачі енергії, речовини, сигналу, інформації тощо будь-якого походження та виду на відстань (лінії електропередачі, трубопроводи, водопроводи, теплові та газові мережі, лінії зв'язку тощо)";

- земельні поліпшення - результати будь-яких заходів, що призводять до зміни якісних характеристик земельної ділянки та її вартості.

З наведеного вбачається, що локальна мережа до передавальних пристроїв і земельних поліпшень не відноситься (локальна мережа відділена від землі), тому не може бути віднесена до 1 групи основних фондів.

Локальна мережа також не є телекомунікаційною мережею з точки зору Закону "Про телекомунікації" №1280-ІУ від 18.11.2003р.

Так, Законом України "Про телекомунікації" від 18.11.03р. №1280-ІУ визначено, що телекомунікаційна мережа визначається як "комплекс технічних засобів телекомунікацій та споруд, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах між кінцевим обладнанням", а кінцеве обладнання - як "обладнання, призначене для з'єднання з пунктом закінчення телекомунікаційної мережі з метою забезпечення доступу до телекомунікаційних послуг".

З наведеного вбачається, що локальна мережа не є телекомунікаційною мережею, оскільки її проектування, створення та експлуатація не підлягають ліцензуванню та регулюванню з боку державних установ. До локальних мереж передавання даних на підприємстві до кінцевого обладнання відповідно до Закону про телекомунікації належить обладнання, за допомогою якого підприємство здійснює підключення до мережі Інтернет або інших телекомунікаційних мереж (наприклад, модем, мережева карта та інше), а не комп'ютер.

Таким чином, локальна мережа не може бути віднесена до першої групи основних засобів, як помилково наведено в акті перевірки, до якої повинні відноситись комутатори, маршрутизатори, джерела безперебійного живлення, якими забезпечується функціонування саме телекомунікаційної мережі, а не локальної мережі, яка не відноситься до телекомунікаційної мережі.

Керуючись наведеними термінами, позивачем правомірно віднесено до четвертої групи основних засобів локальну мережу як "інші інформаційні системи".

Згідно з наказом керівника позивача від 28.12.06р. (т.1, а.с.190), локальне мережа віднесена до 4 групи основних фондів, з застосуванням норми амортизації у розмірі 10% замість 15% (нижче на 5%), відповідно до п.п. 8.6.1, п.8.6 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства", який надає право платнику податків "прийняти рішення про застосування інших норм амортизації, що не перевищують норм, визначених цим підпунктом".

Також судом досліджено наступні докази та інформаційні матеріали із вказаного питання:

- Постанова КМУ від 28.10.04р. №1442 "Про затвердження Національного стандарту №2 "Оцінка нерухомого майна" (т.1, а.с.185); Закон України "Про телекомунікації" (т.1, а.с.186); Указ Президента України про положення про технічний захист інформації в Україні №1229/99 від 27.09.99р. (т.1, а.с.187-189);

- наказ по підприємству позивача від 28.12.06р. про віднесення локальної мережі до 4 групи основних засобів (т.1, а.с.190);

- аудиторський звіт про результати перевірки позивача з питання законності застосування класифікації основних засобів відносно створеної локальної інтернет -мережі (т.1, а.с.191);

- розрахунок амортизаційних відрахувань по локальній мережі позивача (т.1, а.с.89-105);

- схема локальної мережі та договір про надання послуги доступу та використання місця в каналі кабельної каналізації від 24.09.10р. (т.2, а.с.17-22);

- акти введення в експлуатацію основних засобів (локальної мережі) від 29.12.06р. (т.4, а.с.2-11);

Крім того, суд погоджується на посилання позивача на судову практику із зазначеного питання (Ухвала ВАСУ від 27.10.10р. по справі №К-18055/09).

Таким чином, суд дійшов висновку, що в податковому повідомленні-рішенні №0000222301 від 06.04.11р. протиправно та безпідставно визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем: податок на прибуток 36232,50грн., з яких за основним платежем 28986грн. 00 коп., та за штрафними санкціями 7246грн. 50коп.

Зазначене також стосується й дії відповідача щодо зменшення амортизації на 44251грн. 30коп.

На підставі вищенаведеного, суд також дійшов висновку, що за податковим повідомленням-рішенням №0000212301 безпідставно зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 198138грн. (153886,70грн. + 44251,3грн.).

Стосовно податкового повідомлення -рішення №0000192301 від 06.04.11р. про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 232478грн. 00коп., то суд зазначає, що відповідно до його змісту, воно винесено у зв'язку з порушенням позивачем (на думку відповідача) п.7.2 ст.7, п.7.3 ст.7 Закону "Про ПДВ" (в редакції на час виникнення правовідносин).

Так, в акті перевірки №31/23-01/19292376 від 18.03.11р. було зазначено, що ТзОВ "Восток" безпідставно зменшено суму податкових зобов'язань згідно уточнюючого розрахунки за травень 2010р. на суму 232477,91грн. по ПП ОСОБА_1.

Ухвалою суду від 01.02.12р. було призначено відповідну експертизу. На вирішення експерту було поставлено наступні питання (т.4, а.с.27):

- мало чи не мало місце податкове зобов'язання по ПП "ОСОБА_1", за травень 2010р. на суму 232478грн., згідно податкового та бухгалтерського обліку;

- чи правомірно було відкориговане уточнюючим розрахунком за лютий 2011р. помилкове податкове зобов'язання по ПП "ОСОБА_1" на суму 232478грн. за травень 2010р.;

Відповідно до висновку судово-економічної експертизи №566-568 від 23.08.2012р. (т.4, а.с.31-36) встановлено, що податкове зобов'язання по ПП ОСОБА_1 за травень 2010р. на суму 232478грн. за бухгалтерським та податковим обліком ТОВ "Восток" не відображалось, на підставі чого в податковій декларації з ПДВ за травень 2010р. ТОВ "Восток" надлишково внесений розмір податкового зобов'язання суми нарахованого ПДВ в розмірі 232478грн., ТОВ "Восток" документально обґрунтовано відкоригувало уточнюючим розрахунком за лютий 2011р. помилкове податкове зобов'язання по ПП ОСОБА_1 на суму 232478грн. за травень 2010р.

Таким чином, висновки відповідача щодо порушення п.7.2, п. 7.3 ст.7 Закону "Про ПДВ", які наведені в повідомленні-рішенні №0000192301 від 06.04.11р., стосовно заниження суми податкових зобов'язань на суму 232477,91грн. є безпідставними та необґрунтованими.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Обґрунтованим, на думку суду, є посилання позивача на відповідну судову практику. Так, в Постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року по справі №К/9991/50772/12 зазначено, що навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи із загальних засад судочинства.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями ВСУ при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.08р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до положень ст.11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи надані позивачем докази та письмові доводи, суд вважає за можливе, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, вийти за межі позовних вимог та визнати оскаржувані рішення відповідача протиправними.

За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими, підкріплені належними та достатніми доказами, та, у зв'язку з цим, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись статтями 11, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати Податкові повідомлення-рішення Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області від 06.04.2011р. №0000192301, №0000202301, №0000212301, №0000222301.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток" сплачений судовий збір в розмірі 3грн. 40коп.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 КАС України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову може бути оскаржено в порядку передбаченому статтями 185, 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського адміністративного апеляційного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення у судому засіданні вступної та резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Зіньковський О.А.