Ухвала суду № 29611053, 27.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2013 року м. Київ К/9991/50497/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.11.2011 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012 року

у справі № 2а/1570/6000/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Союзенерготехнології» (далі -позивач, ТОВ «Союзенерготехнології»)

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси (далі -відповідач, ДПІ у Приморському районі м. Одеси)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Союзенерготехнології»звернулось у серпня 2011 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Приморському районі м. Одеси, в якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001422350 від 29.06.2011 року та № 0001732350 від 27.07.2011 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17.11.2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012 року, позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси № 0001422350 від 29.06.2011 року та № 0001732350 від 27.07.2011 року.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 1, п. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України); ст. ст. 3, 4, 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (зі змінами та доповненнями) (далі -Закон № 168); ст. ст. 185, 187, 188, 198 Податкового кодексу України (далі -ПК України); ст. ст. 7, 9, 11, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касацій скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справ, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини справи.

На підставі наказу ДПІ у Приморському районі м. Одеси № 1788 «Про проведення документальної невиїзної перевірки», посадовими особами податкового органу проведено невиїзну позапланову перевірку щодо підтвердження господарських відносин позивача з контрагентом ТОВ «ВКФ «Ізомайстер», за наслідками якої складено акт № 3903/23-05/36111071 від 20.06.2011 року.

Зазначеним актом зафіксовано порушення позивачем п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено суму ПДВ, яка підлягала нарахуванню до сплати в бюджет за грудень 2010 року на суму 172 663,92 грн.

На підставі акту перевірки № 3903/23-05/36111071 від 20.06.2011 року, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001422350 від 29.06.2011 року про донарахування ПДВ в сумі 172 663,92 грн. та № 0001732350 від 27.07.2011 року про нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 43 166,00 грн.

Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи зазначені податкові повідомлення-рішення, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акту перевірки, в якому зазначено, що позивачем порушено п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 ПК України, а перевірялась діяльність позивача за грудень 2010 року, тобто до набрання чинності Податковим кодексом України.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що встановлені порушення податкового законодавства, які відбулися у періоді, що перевірявся не можуть кваліфікуватися за приписами Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредитку виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів або послуг чи дата отримання платником податку товарів або послуг, що підтверджено податковою накладною. У даному випадку раніше відбулося отримання послуг, що підтверджується наявними в матеріалах справи актом прийняття робіт та податковою накладною, що дало право позивачу на формування суми податкового кредиту.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, не підтверджені податковими накладними або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог.

З аналізу зазначених норм судами вірно зазначено, що податкові накладні № 174 від 31.12.2010 року та № 57 від 29.12.2010 року оформлені відповідно до норм чинного законодавства та своєчасно отримані позивачем.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем своєчасно подано податкову декларацію з ПДВ та правомірно включено до неї суму податкового кредиту і суму податкових зобов'язань по господарській операції з ТОВ «ВКФ «Ізомайстер»та своєчасно сплатив ПДВ, що підтверджується податковою декларацією з ПДВ за грудень 2010 року, а також випискою з рахунку позивача в акціонерному банку «Південний».

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач з залученням субпідрядника ТОВ «ВКФ «Ізомайстер»виконав роботи на користь корпорації «Союз»та продав останній результати цих робіт, що підтверджується договором № 9/38-2170 П від 27.07.2009 року, податковою накладною № 57 від 29.12.2010 року та актом приймання виконаних будівельних робіт № 1 від 29.12.2010 року, підписаними позивачем та корпорацією «Союз».

За встановлених обставин у справі, колегія суддів касаційної інстанції підтримує позицію судів попередніх інстанцій, що податок на додану вартість за вищевказаними податковими накладними в сумі 172 663,92 грн. правомірно віднесений до складу податкового кредиту за грудень 2010 року.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків стосовно безпідставності твердження відповідача щодо порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, посилаючись на відсутність у ТОВ «ВКФ «Ізомайстер» необхідних умов для ведення господарської діяльності, балансова вартість основних фондів незначна, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, тому згідно з ч. 1, 5 ст. 203, пунктами 1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України угоди, укладені з контрагентами за період грудень 2010 року, мають ознаки нікчемності.

Оскільки, відповідачем у судовому засіданні не доведено, чому 10 осіб не в змозі виконати зазначені роботи, суди попередніх інстанцій правомірно вважають посилання відповідача на вказані обставини припущенням, а відсутність факту виконаних робіт недоведеною. Разом з тим, у наданому до суду акті перевірки не зазначено, які матеріальні, трудові та інші ресурси необхідні для виконання будівельних робіт.

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу; зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має спрямовуватись на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Згідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідачем не надано доказів визнання договорів укладених між ТОВ «Союзенерготехнології»та ТОВ «ВКФ «Ізомайстер»в судовому порядку недійсними.

Колегія суддів апеляційної інстанції, також зазначила, що спрямованості мети правочинів між позивачем та його контрагентами на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, податковим органом в ході перевірки не досліджувалось та в акті перевірки від 20.06.2011 року не наводиться.

Крім того, відповідач не навів жодної норми закону з посиланням на чине законодавство України, яка б передбачала наявність повноважень органів ДПС України на встановлення факту нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам ст. ст. 203, 215, 228, 662, 656 ЦК України в актах перевірок суб'єктів господарювання.

Враховуючи наведене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правомірними висновки судів попередніх інстанцій, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 172 663,92 грн., по постачальнику.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби -відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.11.2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012 року у справі № 2а/1570/6000/2011 -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько