Ухвала суду № 29610779, 21.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/39095/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Островича С.Е., Степашка О.І., Федорова М.О.

розглянула в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Судак Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14 грудня 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Різнопобут" до Державної податкової інспекції у місті Судак Автономної Республіки Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА

Товариство з обмеженою відповідальністю "Різнопобут" (далі -ТОВ "Різнопобут") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Судак Автономної Республіки Крим (далі -ДПІ у м. Судак) в якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14 грудня 2010 року позов ТОВ "Різнопобут" задоволено.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2011 року апеляційну скаргу ДПІ у м. Судак залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14 грудня 2010 року -без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої та апеляційної інстанції ДПІ у м. Судак подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14 грудня 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ "Різнопобут" у задоволенні позову.

ТОВ "Різнопобут" подало до суду письмові заперечення на касаційну скаргу ДПІ у м. Судак.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

ДПІ в м. Судак 26.02.2010 року було проведено невиїзну документальну перевірку з питання своєчасності сплати єдиного податку ТОВ "Різнопобут" за період з 16.01.2008 року по 19.01.2010 року. За результатами проведеної перевірки було складено акт від 26.02.2010 року №161/15-1/22273282,

В акті перевірки зафіксовано порушення позивачем п.п. 5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", що виявилось у несвоєчасній сплаті узгодженого податкового зобов'язання з єдиного податку згідно розрахунків сплати єдиного податку за період 4 квартал 2007 року по 4 квартал 2009 року.

На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 03.03.2010 року №0000151501/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 145,39 грн. та №0000141501/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 176,78 грн.

За результатами апеляційного узгодження позивачем вказаних податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Судак винесені податкові повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000151501/1 від 26.03.2010 року на суму 145,39 грн. та №0000141501/1 від 26.03.2010 року на суму 176,78 грн., №0000151501/2 від 01.06.2010 року на суму 145,39 грн. та №0000141501/2 від 01.06.2010 року на суму 176,78 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія судців Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 3 Указу Президента України від 03.07.1998 року №727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" встановлено, що суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку:

- 6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України "Про податок на додану вартість";

- 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

Згідно з п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 року №2181 платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку вказує у податковій декларації.

Відповідно до пп. 5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку для подання податкової декларації.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач подав до податкового органу розрахунки сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва - юридичною особою за 2008 рік декларація від 16.01.2009 року, за 2009 рік декларація від 19.01.2010 року, в яких відобразив суми єдиного податку за ставкою 10% з наростаючим підсумком та суми внесків, нарахованих на суму дивідендів.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач своєчасно та в повному обсязі сплатив відповідними платіжними дорученнями задекларовані суми податкових зобов'язань з єдиного податку за період з 16.01.2008 року по 19.01.2010 року, а також податок на дивіденди за 2007 рік та за 2008 рік.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач мав переплату єдиного податку у 1 кварталі 2009 року в сумі 308 грн., тому цю переплату врахував при сплаті єдиного податку у 2 кварталі 2009 року.

Стосовно податків на дивіденди за 2007 та 2008 роки, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що вони входили до структури єдиного податку за відповідні періоди, були визначені позивачем у відповідних розрахунках, у зв'язку з чим, вказівки в платіжних документах "призначення платежу: податок на дивіденди" є відповідним платіжним призначенням.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що податковим органом самовільно віднесено сплачені позивачем кошті на виконання вказаних податкових зобов'язань в рахунок сплати податкових зобов'язань за минулі періоди.

Пунктом 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»передбачено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) у рівних пропорціях.

Також судами попередніх інстанцій вірно зроблено висновок, що Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та Інструкцією про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, затвердженої наказом ДПА України від 18.07.2005 року №276, не передбачено на виконання функцій контролю за справлянням податкових зобов'язань, що здійснюється органами державної податкової служби України, прав податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податку у платіжних документах та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів при веденні оперативного обліку платежів до бюджету.

Підпунктом 3.1.1. п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»передбачено, що активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум в рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету є неправомірними, а відтак спірні податкові повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобов'язань є протиправними та підлягають скасуванню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Судак Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14 грудня 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко М.О. Федоров