Рішення № 29600806, 21.02.2013, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 лютого 2013 р. Справа № 16/13/2011/5003

за позовом: публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК", м.Одеса вручення

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м.Козятин Вінницької області

до закритого акціонерного товариства - науково-виробничої фірми "ЕЛЕКОМС", м.Вінниця

про стягнення 381 462,19 грн. заборгованості за кредитним договором

Головуючий суддя Нешик О.С.

Cекретар судового засідання Снігур О.О.

Представники :

позивача : Савишен О.Б. (довіреність №310512 від 31.05.2012 року);

відповідача - 1 : не з'явився;

відповідача - 2 : не з'явився

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство "ІМЕКСБАНК" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом про солідарне стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 та закритого акціонерного товариства - науково-виробничої фірми "ЕЛЕКОМС" заборгованості в сумі 381462,19 грн., яка утворилась внаслідок невиконання ФОП ОСОБА_1 вимог договору кредиту №65 від 11.03.2008 року, забезпеченого договором поруки від 25.05.2009 року, укладеним між сторонами.

Ухвалою суду від 22 квітня 2011 року порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 12.05.11 року.

В зв'язку з неявкою в судове засідання 12.05.2011 року представників відповідачів, ненаданням витребуваних судом документів ухвалою суду від 12.05.2011 року розгляд справи відкладено на 31.05.2011 року.

З огляду на необхідність витребування від сторін додаткових документів ухвалою суду від 31.05.2011 року розгляд справи відкладено на 16.06.2011 року.

Ухвалою суду від 16.06.2011 року матеріали зі справи №16/13/2011/5003 було направлено до Слідчого управління УМВС України у Вінницькій області. Провадження у справі зупинено до закінчення перевірки та прийняття слідчими органами відповідного рішення відносно направлених судом матеріалів зі справи №16/13/20011/5003 та дій посадових осіб ЗАТ НВФ "ЕЛЕКОМС" щодо укладення договору кредиту №65 від 11.03.2008 року, забезпеченого договором поруки від 25.05.2009 року між АКБ "ІМЕКСБАНК" та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1.

08 січня 2013 року господарським судом Вінницької області (суддею Нешик О.С.) було направлено лист №16/13/2011/5003/133/13 до Вінницького міського суду Вінницької області з проханням повідомити суд, на якій стадії судового розгляду знаходиться кримінальна справа №206/1635/2012 по обвинуваченню ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчиненні злочину, передбаченого ч.ч. 3, 4 ст.190; ч.2 ст.364; ч.2 ст.366 КК України; ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.190; ч.2 ст.364; ч.2 ст.366 КК України.

28 січня 2013 року до суду надійшла відповідь судді Вінницького міського суду Вінницької області Старинщук О.В., якою остання повідомила, що на даний час зазначена кримінальна справа знаходиться в стадій судового розгляду та призначена до слухання на 06.02.2013 року.

З метою з'ясування позиції учасників процесу стосовно вирішення питання щодо поновлення провадження у справі №16/13/2011/5003 було призначено судове засідання на 05.02.2013 року, під час якого представники ПАТ "ІМЕКСБАНК" та ФОП ОСОБА_1 не заперечили проти поновлення провадження у справі №16/13/2011/5003. Представник відповідача - закритого акціонерного товариства - науково-виробничої фірми "ЕЛЕКОМС" до суду не з'явився. Про дату, місце та час судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників процесу, суд дійшов висновку, що знаходження кримінальної справи №206/1635/2012 по обвинуваченню ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчиненні злочину, передбаченого ч.ч. 3, 4 ст.190; ч.2 ст.364; ч.2 ст.366 КК України; ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.190; ч.2 ст.364; ч.2 ст.366 КК України, на стадії судового розгляду є підставою для поновлення провадження у господарській справі №16/13/2011/5003.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 05.02.2013 року провадження у справі №16/13/2011/5003 поновлено та продовжено строк розгляду спору у даній справі на 15 днів з призначенням судового засідання на 21.02.2013 року. Вказаною ухвалою було зобов'язано сторін надати, зокрема, первинні бухгалтерські документи в підтвердження часткової сплати відповідачами заборгованості станом на час розгляду справи в суді, якщо такий факт мав місце.

В судовому засіданні 21.02.2013 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, заявлених у позові.

Представники відповідачів (фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 та закритого акціонерного товариства - науково-виробничої фірми "ЕЛЕКОМС") в судове засідання (21.02.2013 року) не з'явились при тому, що про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними у справі матеріалами, зокрема підписами уповноважених осіб від 14.02.2013 року та від 19.02.2013 року на поштових повідомленнях №22100 3560490 3 та №21034 2074857 5 відповідно.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідачів належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останніх в судове засідання для реалізації ними права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідачі своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористались, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

11.03.2008 року між АКБ "ІМЕКСБАНК" (далі-кредитор) та ФОП ОСОБА_1 (далі-позичальник) був укладений договір кредиту №65, згідно умов якого кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 199 000,00 грн., із сплатою 19% річних з кінцевим терміном повернення 10 березня 2011 року (п.1.1 договору).

Надання Кредиту проводилось шляхом переведення грошей з позичкового рахунку Позичальника НОМЕР_2 на його поточний рахунок НОМЕР_3, що були відкриті в філії АКБ "ІМЕКСБАНК" у м. Вінниці (платіжне доручення №1831 від 11 березня 2008 року).

Відповідно до п. 1.1.1. основна сума заборгованості повинна була погашатись Позичальником з першого по останнє включно число кожного місяця за наступним графіком:

- з квітня 2008 року по лютий 2011 року (включно) щомісячно по 5 500,00 грн.;

- 10 березня 2011 року - 6 500,00 грн.

01 листопада 2008 року між Кредитором та Позичальником було укладено додаткову угоду №1 до Договору, відповідно до якої відсоткова ставка за користування кредитом збільшилась до 32% річних.

28.07.2009 року загальними зборами акціонерів АКБ "ІМЕКСБАНК" було затверджено зміни до установчих документів та 14.08.2009 року проведено державну реєстрацію змін, згідно яких Публічне акціонерне товариство "ІМЕКСБАНК" став правонаступником Акціонерного комерційного банку "ІМЕКСБАНК".

Керуючись ст.104 ЦК України та ст. 59 ГК України, де передбачено, що правонаступникам переходить все майно, права і обов'язки юридичної особи, що припинила свою діяльність, до позивача перейшло право вимоги повернення кредиту та процентів за його користування до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за кредитним договором № 65 від 11.03.2008 р.

Підпунктом 2.4. Договору передбачено, що нарахування процентів (відсотків) за користування Кредитом здійснюється щоденно у валюті, в якій наданий Кредит та нараховуються з розрахунку факт/факт. При розрахунку відсотків враховується день надання та не враховується день повернення Кредиту.

На підставі п. 2.4.1. Договору Позичальник зобов'язався сплачувати відсотки за користування кредитом у валюті кредиту в період з першого по останнє число кожного місяця, починаючи з місяця надання Кредиту, а також в день повернення заборгованості за Кредитом в повній сумі.

Проте, з моменту отримання кредиту Позичальник належним чином не виконує взяті на себе зобов'язання відповідно до умов Договору щодо погашення основної заборгованості та відсотків за користування кредитом.

Станом на 01 березня 2011 року за Позичальником рахується заборгованість в сумі 356 928,10 грн., з яких:

- 192 500 грн. - основна заборгованість,

- 164 428, 10 грн. - заборгованість по сплаті відсотків.

Окрім того, 25.05.2009 року між позивачем, Закритим Акціонерним Товариством - Науково - Виробничою Фірмою "ЕЛЕКОМС" (поручитель) та ФОП ОСОБА_1 укладено Договір поруки.

Відповідно до п. 1.1. Договору поруки Поручитель зобов'язався перед Кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Позичальником, зобов'язань щодо повернення суми Кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених Договором кредиту № 65 від 11.03.2008 року.

Пунктом 3.1.1. Договору Поруки передбачено, що Поручитель зобов'язаний протягом одного робочого дня, від дати отримання повідомлення Кредитора про невиконання Позичальником забезпеченого порукою зобов'язання, виконати відповідне зобов'язання, шляхом перерахування непогашеної суми кредиту, відсотків та штрафних санкцій на рахунки Кредитора.

16.10.2009 року Кредитором, на виконання умов Договору поруки направлено Поручителю письмове повідомлення з розрахунком суми непогашеної заборгованості Позичальника за Кредитним договором, яке 19 жовтня 2009 року отримано Поручителем.

Станом на 01.03.2011 року зобов'язання Відповідача (Закритого Акціонерного Товариства - Науково - Виробничої Фірми "ЕЛЕКОМС") перед Позивачем за договором поруки не виконано.

У зв'язку з тим, що відповідачі в добровільному порядку не здійснюють повернення кредитних коштів, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Враховуючи викладене, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Виходячи із встановлених обставин спору, суд дійшов висновку, що між сторонами укладено кредитний договір, правовідносини по якому врегульовано в главі 71 ЦК України "Позика. Кредит. Банківський вклад".

Зокрема в ст. 1054 ЦК України вказано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 2 названої статті встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

З урахуванням наведеного позовні вимоги про стягнення з відповідачів 192500,00 грн. основного боргу, 164428,10 грн. заборгованості з нарахованих відсотків за користування кредитом підлягають задоволенню як обґрунтовані та правомірні.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідачів 24 534 грн.09 коп. пені, яка складається із 13 306 грн. 01 коп. пені за прострочення платежів по оплаті основної суми заборгованості (за період з 01.09.2010 року по 28.02.2011 року) та 11 228 грн. 08 коп. пені за прострочення платежів по оплаті відсотків (за період з 01.09.2010 року по 28.02.2011 року) за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Підпунктом 4.1 Договору кредиту передбачено наступне: у випадку прострочення Позичальником строків сплати відсотків, та/або прострочення строків повернення Кредиту, визначених цим Договором, позичальник сплачує Кредиторові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у цей період від несвоєчасно сплаченої суми.

Таким чином, заявлення позивачем вимог про стягнення заборгованості по пені за прострочення платежів по оплаті основної суми заборгованості та пені за прострочення платежів по оплаті відсотків є правомірним та обґрунтованим, оскільки відповідає чинному законодавству та умовам укладеного сторонами Договору.

Перевіркою правильності нарахування пені судом не виявлено помилок, з огляду на що вказана вимога задовольняється в повному обсязі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Проте, всупереч наведеним нормам та вимогам ухвал суду, відповідачі не подали до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основної заборгованості, заборгованості по відсотках, пені за прострочення платежів по оплаті основної суми заборгованості, пені за прострочення платежів по оплаті відсотків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Суд зауважує, що у випадку доведення у встановленому кримінально-процесуальним законом порядку факту вчинення злочину, що стосується укладення договору кредиту від 11.03.2008 року №65 і визначення винної у скоєнні такого злочину особи, у відповідача є право, за визначених процесуальним законом обставин, клопотати про перегляд рішення у даній справі за нововиявленими обставинами.

З огляду на вказане суд дійшов висновку про стягнення з відповідачів солідарно заборгованості у розмірі 381 462 грн. 19 коп.

Задовольняючи позовні вимоги судом також враховано норми матеріального права, зокрема ч.ч. 1, 2 ст.543 ЦК України згідно яких у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ч.1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. В частині 2 названої статті встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідачів відповідно до ст.49 ГПК України.

21.02.2013 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути солідарно з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (22100, АДРЕСА_1; ідентиф. номер НОМЕР_1) та закритого акціонерного товариства - науково-виробничої фірми "Елекомс" (21100, м.Вінниця, вул.К.Маркса, 8; код ЄДРПОУ 20110825) на користь публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" (юр.адреса: проспект Гагаріна, 12-а, м.Одеса, 65039; поштова адреса: вул.Винниченка, 2, м.Вінниця, 21009; код ЄДРПОУ 20971504) 192500,00 грн. - основної заборгованості по кредиту; 164428,10 грн. - заборгованості по відсотках; 24534,09 грн. - пені; 3814,63 грн. - витрат на державне мито та 236,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Повне рішення складено 27 лютого 2013 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. 5 прим.:

1 - до справи;

2,3 - позивачу - ПАТ "ІМЕКСБАНК" (за адресами: 65039 м.Одеса, проспект Гагаріна, 12а та 21009 м.Вінниця, вул.Винниченка, 2);

4 - відповідачу-1 ФОП ОСОБА_1 (АДРЕСА_2);

5 - відповідачу-2 ЗАТ НВФ "ЕЛЕКОМС" (21100 м.Вінниця, вул.К.Маркса, буд.8)