Ухвала суду № 29600487, 26.02.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-10005/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Старової Н.Е.

Коротких А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Інвесттрейд ЛТД» до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби про визнання неправомірними дій при проведенні перевірки та складанні акту, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 жовтня 2012 року адміністративний позов ТОВ «ТД Інвесттрейд ЛТД» до ДПІ у м. Іллічівську Одеської області ДПС про визнання неправомірними дій при проведенні перевірки та складанні акту - задоволено.

Своїм рішенням суд: визнав противоправними дії відповідача при проведенні перевірки та складанні акту № 633/23-0302/37109587 від 22 березня 2011 року про результати документальної невиїзної перевірки позивача з питання правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період грудень 2010 року; визнав противоправними висновки акту перевірки № 633/23-0302/37109587 від 22 березня 2011 року про результати документальної невиїзної перевірки позивача з питання правомірності нарахування правомірності податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період грудень 2010 року щодо встановлення нікчемності правочинів по придбанню товару (послуг) від ТОВ «АВС-Ресурси» на суму податкового кредиту 2 875 689, 10 грн. та щодо продажу товарів (послуг) на адресу покупців: ТОВ «Асоціація ТАІР», ТОВ «Березівкаагрошляхбуд», ТОВ «Вест ТД», ТОВ Глассрайз», ТОВ «Далгакиран компресор Україна», ПП «Імперія», ПП «Поліграфмайстер Південь», ПП «Стройіндустрія», ПП «Техно Сервіс Контроль», ТОВ «Флора-Експорт», ПП «Корпус-7», ТОВ «Юг-Пакинг Групп»; зобов'язав відновити в обліковій картці платника - ТОВ «ТД «Інвесттрейд Лтд», - особистого рахунку, а також в усіх електронних системах, у тому числі у системі «автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» зняті суми податку на додану вартість у розмірі 2 961 574, 73 грн. податкових зобов'язань та 2 875 689, 10 грн. податкового кредиту за грудень 2010 року.

Не погоджуючись з зазначеною постановою, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить її скасувати та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, з 17 березня 2011 року до 18 березня 2011 відповідачем проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питання правомірності нарахування позивачем податкових зобов'язань та податкового кредиту за період грудень 2010 року, за результатами якої складено акт № 633/23-0302/37109587 від 22 березня 2011 року.

Згідно висновків акту, складеного за результатами аналізу даних АІС «Реєстр платників податків», АІС «Аудит», АІС «Бест-Звіт», АІС «Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА України», встановлено порушення позивачем ч. 5 статті 203, ч. 1, 2 статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України в частині недодержанні вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем при придбанні та продажу товарів (послуг).

Податкове повідомлення-рішення за результатами перевірки та на підставі акту не приймалось, проте, інформація на підставі висновків акту була введена до бази даних АС «Аудит», з якої інформація автоматично надходить до бази даних «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України».

Згідно із статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України - завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо.

Враховуючи завдання адміністративного судочинства, яке, зокрема, полягає у поновленні судом порушених суб'єктивних прав юридичних осіб, адміністративний суд виходить з того, що він дійсно не уповноважений вирішувати питання про скасування акту перевірки суб'єкта владних повноважень, яке зокрема не ставилось позивачем у позові, але при вирішенні спору про оскарження дій суб'єкта владних повноважень має право і повинен з'ясувати усі обставини по справі, зокрема, підстави та порядок проведення перевірки, а також внесення відомостей податковим органом про результати перевірки до інформаційних баз, дослідити вчинені відповідачем дії та їх відповідність закону, перевірити порядок прийняття акту перевірки тощо.

Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 статті 75 ПК України - документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

З наведеної норми вбачається, що ініціюється перевірка з обов'язковим дотриманням вимог, встановлених пп. 75.1.2 п. 75.1 статті 75 ПК України щодо необхідності її проведення саме на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, тобто з урахуванням усіх перелічених документів в їх сукупності, а не лише на підставі даних податкових декларацій.

Між тим, відповідач здійснюючи перевірку без первинних документів та лише за результатами аналізу даних аналізу даних АІС «Реєстр платників податків», АІС «Аудит», АІС «Бест-Звіт», АІС «Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА України» фактично здійснив камеральну перевірку, змістом якої є арифметична перевірка заповнення даних, внесених платником податків у декларацію й правильності застосування коефіцієнтів, назвавши її, при цьому, позаплановою невиїзною документальною перевіркою.

Наведене вказує на порушення норм чинного законодавства при складанні акту перевірки, оскільки викладені в ньому факти не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського обліку, що є суб'єктивним припущенням перевіряючих та порушенням відповідачем не тільки встановленого законодавством порядку проведення перевірки, але й є доказом його невиконання.

Крім того, згідно п. 86.1 статті 86 ПК України - результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

З огляду на положення статті 86 ПК України випливає, що у разі вручення платнику податків акта перевірки приймається податкове повідомлення-рішення.

Як встановлено колегією суддів, податкове повідомлення-рішення за результатами перевірки та на підставі акту не приймалось. Проте, інформація на підставі висновків акту була введена до бази даних АС «Аудит», з якої інформація автоматично надійшла до бази даних «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України».

Отже відповідач, використовуючи висновки акту за результатами перевірки не вчинив жодних з передбачених законом дій, а саме не прийняв ні рішення, а ні довідку.

Поведінка суб'єкта владних повноважень у такий спосіб ставить суб'єкта господарювання (позивача) у правову невизначеність, оскільки, з одного боку, є висновки акту перевірки про встановлені порушення закону, а з іншого боку, такі дії відповідача зачіпають не лише законні інтереси позивача, а й позбавляють його можливості для оскарження такого акту або визнання його незаконним.

Також необхідно зазначити, що податкова декларація, згідно приписів п. 46.1 статті 46 ПК України - це документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

У відповідності до п. 179.5 статті 179 ПК України - податкова декларація заповнюється платником податку самостійно або іншою особою, нотаріально уповноваженою платником податку здійснювати таке заповнення, у порядку, передбаченому главою 2 розділу II цього Кодексу.

Внесення змін до податкової звітності, за замістом статті 50 ПК України, вчинюється шляхом подання уточнюючих розрахунків платником податків.

Згідно п. 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

Разом з цим, згідно вимог пп. 54.3.2 п. 54.3 статті 54 ПК України - контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, зокрема, якщо: дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до пп. 14.1.157 п. статті 14 ПК України - податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Окрім того, чинна форма «Р» податкового повідомлення-рішення згідно з додатком 2 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого Наказом ДПА № 985 від 22 грудня 2010 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 1440/18735 від 30 грудня 2010 року, передбачає місце для внесення даних про збільшення/зменшення податковим органом суми грошового зобов'язання.

Як висновок, за змістом вищезазначених норм платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, а у випадку заниження або завищення ним суми податкових зобов'язань, обов'язок визначати податкове зобов'язання платника податків або повідомляти про необхідність внесення відповідних змін до податкової звітності покладено на податковий орган шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення.

Також варто відзначити, що у відповідності до п.п. 3, 6 Порядку № 984 акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

За змістом викладених норм, акт перевірки повинен містити виключно висновки про порушення податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, тому зазначення в ньому порушень будь-якого іншого, ніж передбачено Порядком № 984, законодавства є перевищенням повноважень і суперечить вимогам ч. 2 статті 19 Конституції України.

Згідно даних перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем положень ЦК України в частині недодержанні вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем при придбанні та продажу товарів (послуг).

З викладеного вбачається, що податковий орган, склавши акт перевірки, а не довідку, не лише не зафіксував, ані завищення, ані заниження сум податкових зобов'язань, хоча дані про відхилення сум ПДВ вніс до інформаційної бази, а й не вказав жодної норми податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Зокрема, визнаючи договори позивача нікчемними, а також, визнаючи недійсними дані відображені ним у деклараціях за перевіряємий період, відповідач зобов'язаний був зняти з підприємства податкові зобов'язання, отримані ним у зв'язку з виконанням таких договорів, та прийняти відповідне рішення з подальшим внесенням відомостей до інформаційних баз. А інакше з вчинених відповідачем дій (невинесення ППР) можна зробити висновок, що він фактично, визначаючи суми податкових зобов'язань позивачу, порушив та втрутився в його особисте право на самостійне їх декларування.

Колегія суддів зазначає, що визнання податковим органом недійсним задекларованого податкового кредиту чи податкових зобов'язань як спосіб реагування на виявлені порушення податкового законодавства чинним законодавством не передбачені.

Суть висновків акту перевірки від 09 вересня 2011 року № 2002/23-04/31515812 полягає у тому, що позивач порушив вимоги ряду статей Цивільного кодексу України щодо реальності та дійсності правочинів з контрагентом, а тому сформований позивачем у вказаних періодах податковий кредит та податкові зобов'язання з покупцями відповідач вважає недійсними.

Позивач долучив до матеріалів справи копії документів - договори купівлі-продажу, поставки, приймання, розвантаження та відповідального зберігання, податкові та видаткові накладні, довіреності на отримання товару, копії банківських виписок щодо оплати товарів, реєстр отриманих та виданих накладних за грудень 2010 року, - які підтверджують проведення позивачем господарських операцій з контрагентами, як продавцями, так і покупцями.

Таким чином, належними доказами підтверджено, що на момент проведення перевірки у позивача були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до податкового кредиту сум, сплачених позивачем ТОВ «АВС Ресурси».

Аналіз наданих позивачем податкових та видаткових накладних, декларацій з ПДВ, інших первинних та платіжних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту по операціям з ТОВ «АВС Ресурси», які були предметом перевірки.

Аналізуючи в рамках невиїзної документальної перевірки лише декларації позивача та данні «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України», відповідач прийшов до висновку, що правочини укладені між позивачем та ТОВ «АВС Ресурси»не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Проте, слід зазначити, що стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини.

Так, згідно вказаної статті ЦК України - недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, нікчемним визнається правочин, якщо його недійсність встановлена законом. Оскільки недійсність таких правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі, то вони вважаються недійсними з моменту їхнього укладання, незалежно від пред'явлення позову та рішення суду. Отже, в цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Іншим видом недійсних правочинів є оспорювані правочини, відмінність яких від нікчемних полягає в тому, що оспорювані правочини припускаються дійсними, проте їх дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою особою.

Відповідно до статті 228 ЦК України - правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

З наведеного слідує, що оскільки недійсність вчинених позивачем правочинів з контрагентами законом прямо не встановлена, то такі правочини слід віднести до оспорюваних, а тому викладені в акті перевірки висновки податкового органу про нікчемність цих правочинів є передчасними та безпідставними.

Враховуючи вищезазначене, правомірним є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.

Отже при винесенні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 жовтня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Старова Н.Е.

Коротких А. Ю.