Постанова № 29595981, 25.02.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2013 р. Справа № 5023/5739/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В. О., суддя Кравець Т.В. , суддя Білоусова Я.О.,

при секретарі Деркач Ю.О.,

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - Скобова В.А. (дов.№29 від 29.01.2013р.),

3-х осіб - не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (вх.№305Х/2) позивача на рішення господарського суду Харківської області від 08.01.2013 року у справі № 5023/5739/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоресурс 2004" м. Харків;

за участю 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпінополіетилен" м. Харків;

до Публічного акціонерного товариства "Інноваційно-промисловий банк", м. Харків;

за участю 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Харківської міської ради, м. Харків

про визнання недійсними договорів іпотеки, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.01.2013 року у справі №5023/5739/12 (суддя Бринцев О.В.) в задоволенні позову відмовлено повністю (а.с.54-а.с.59).

Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 08.01.2013 року у справі № 5023/5739/12 та прийняти нове рішення, яким визнати недійсними повністю іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. від 04 липня 2007 року, реєстр. №1985 (зі змінами та доповненням) та іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. від 15 серпня 2008 року,реєстр.№5135 (зі змінами та доповненням), укладенні між Відкритим акціонерним товариством "Інноваційно-промисловий банк", правонаступником якого є ПАТ "Інноваційно-промисловий банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоресурс 2004". Також просить стягнути з Публічного акціонерного товариства "Інноваційно-промисловий банк" витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

При цьому скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, постановленим з порушенням норм процесуального права.

Позивач стверджує, що висновок суду щодо пропуску позивачем строку позовної давності є передчасними, оскільки за приписами абз.2 ч.5 ст.251 Цивільного кодексу України «за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку». Апелянт також вказує, що суд першої інстанції розглянув дану справу за відсутності документів, які витребовував у сторін.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.01.2013р. про прийняття апеляційної скарги до провадження.

19.02.2013р. від позивача надійшла телеграма (вх.№1552), в якій він просить суд відкласти розгляд справи №5023/5739/12 у зв'язку з відрядженням представника позивача Бондарчука С.Я.

Однак, колегія суддів зазначає, що зазначена телеграма надійшла колегії суддів о 17.25 год., тобто після судового засідання, яке було призначено на 10:00 год., а відтак не розглядалась колегією суддів.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував, свої доводи виклав у запереченнях (вх.№1498) на апеляційну скаргу, просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення господарського суду Харківської області від 08.01.2013р., як законне та обґрунтоване.

Представники третіх осіб у судове засідання 19.02.2013р. не з'явилися, відзивів на апеляційну скаргу не надали, про причини не з'явлення суд не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про час і місце слухання справи ухвалою суду від 23.01.2013 року. Зазначену ухвалу Харківська міська рада отримала 25.01.2013р., ТОВ "Укрпінополіетилен" отримало 30.01.2013р., що вбачається з повідомлень про вручення поштового відправлення, які містяться в матеріалах справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про належне повідомлення сторін у даній справі про час та місце судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноваженого представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 04 липня 2007 року між ВАТ "Інноваційно-промисловий банк" (ПАТ "Інноваційно-промисловий банк" - правонаступник) та ТОВ "Біоресурс 2004" (позивач по справі) був укладений Іпотечний договір, зареєстрований в реєстрі за №1985.

Відповідно до п. 1.1. вказаного договору іпотеки цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя (відповідача) за Кредитним договором № 33-2007 від 04.07.2007р., укладеним між іпотекодержателем та ТОВ "Укрпінополіетилен" (позичальник, третя особа на стороні позивача), майновим поручителем якого є іпотекодавець (позивач), згідно з яким банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти у розмірі 700000,00 грн. під 22% річних з кінцевим терміном повернення кредиту - до 02.07.2009р.

Згідно з п. 2.2. іпотечного договору предметом іпотеки є нежитлова будівля літ. "Б-2", загальною площею 2164,4 кв.м., розташована за адресою м. Харків, вул. Академічна, №1 (а.с.13).

Судом першої інстанції встановлено, що дана будівля належить позивачу на праві власності на підставі свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 03.03.2005р., виданого Виконавчим комітетом Харківської міської ради на підставі Розпорядження Харківського міського голови від 02.03.2005 року за № 539. Право власності на предмет іпотеки зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 11.03.2005р. Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризацій", номер витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно 6708330 від 11.03.2005р. (п. 2.3. договору іпотеки за реєстровим №1985) (а.с.13).

З матеріалів справи вбачається, що договір іпотеки неодноразово вносились зміни, зокрема, договорами про внесення змін від 04.07.2007р., 15.08.2008р. та 24.06.2010р. в зв'язку із зміною строків повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами, зміни ринкової вартості предмету іпотеки (а.с.29-а.с.21).

15 серпня 2008 року позивачем та відповідачем був укладений Іпотечний договір, зареєстрований в реєстрі за № 5135 (а.с.22-а.с.28).

Відповідно до п. 1.1. зазначеного договору іпотеки цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя (відповідача) за Кредитним договором №25-2008 від 15.08.2008р., укладеним між іпотекодержателем та ТОВ "Укрпінополіетилен" (позичальник, третя особа на стороні позивача), майновим поручителем якого є іпотекодавець (позивач), згідно з яким банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти у розмірі 1000000,00 грн. під 22% річних з кінцевим терміном повернення кредиту - до 13.08.2009р.

Згідно з п. 2.2. іпотечного договору №5135 позивачем в іпотеку була передана нежитлова будівля літ. "Б-2", загальною площею 2164,4 кв.м., розташована за адресою м. Харків, вул. Академічна, № 1 (а.с.23).

Дана будівля належить позивачу на праві власності на підставі свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 03.03.2005р., виданого Виконавчим комітетом Харківської міської ради на підставі Розпорядження Харківського міського голови від 02.03.2005 року за № 539. Право власності на предмет іпотеки зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 11.03.2005р. Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризацій", номер витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно 6708330 від 11.03.2005р. (п. 2.3. договору іпотеки за реєстровим №5135).

У договір іпотеки неодноразово вносились зміни, в зв'язку із зміною строків повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитним коштами. А саме: договорами про внесення змін від 30.08.2009р. та 24.06.2010р., які містяться в матеріалах справи (а.с.28, а.с.29).

Відповідно до п.п. 2.8. договорів іпотеки визначено, що іпотека буде поширюватися і на частину предмету іпотеки, яка не може бути виділена в натурі і була приєднана до предмету іпотеки після укладення цього договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Апелянт в обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що земельна ділянка, на якій розташовано нежитлову будівлю, що є предметом іпотеки за спірними договорами іпотеки, належить на праві власності Харківській міській раді.

Посилаючись на п. 2.8. договорів іпотеки, положення ст. 6 ЗУ "Про іпотеку" (в редакції від 15.50.2006р.) та ст.ст. 510, 511 ЦК України, позивач вважає, що, уклавши договори іпотеки, сторони зобов'язали Харківську міську раду в разі звернення стягнення на предмет іпотеки, змінити орендаря, належно виконувати обов'язок орендодавця по відношенню до нового орендаря, з яким вона нічого не погоджувала і жодних зобов'язань не укладала.

Позивач зазначає, що іпотека за цими договорами буде поширюватися і на частину предмету іпотеку, яка не може бути виділена в натурі і була приєднана до предмету іпотеки після укладення договорів без реєстрації права власності на неї, як на окремий об'єкт нерухомості, оскільки предметом іпотеки є винятково нежитлова будівля, зазначена у п.2.2. договорів, а земельна ділянка, на якій розташована вказана будівля, відповідно до умов договорів предметом іпотеки не є.

Судова колегія вважає, що з такою думкою апелянта погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 215 Цивільного кодексу України містить підстави для визнання правочину недійсним, зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, проте у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін бо інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно статті 18 Закону України "Про іпотеку", який є спеціальним законом по відношенню до норм Цивільного кодексу, Іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про:для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України; 2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. При іпотеці земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення;4) посилання на видачу заставної або її відсутність.

У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Пленум Верховного Суду України в п.7 Постанови від 06.11.2009р.N9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин з якими закон пов'язує настання певних юридичних наслідків.

Згідно з ч.4 статті 6 Закону України «Про іпотеку», якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Якщо ця земельна ділянка належить іншій особі та була передана іпотекодавцю в оренду (користування), після звернення стягнення на будівлі (споруди) їх новий власник набуває права і обов'язки, які мав іпотекодавець за правочином, яким встановлено умови оренди цієї земельної ділянки (користування нею).

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даній справі необхідною умовою для визнання спірних договорів недійсними є встановлення норми права, якій суперечать спірні договори і доведення факту невідповідності змісту договорів цій нормі.

При цьому суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач у позові не визначив конкретну частину статті 203 ЦК України, вимоги якої є, на його погляд, недодержаними. Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в даному випадку позовні вимоги не містять правових підстав, що в свою чергу є додатковою підставою для відмови від позову.

Як у суді першої, так і апеляційної інстанцій позивача не надано відповідних пояснень щодо наявності підстав для визнання договорів недійсними на підставі ст.203, 215 Цивільного кодексу України.

Крім того, відмовляючи в позові господарський суд Харківської області зазначив, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх порушених прав та інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Водночас, право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання. Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до приписів вказаної статті кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Передбачені законом способи захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу спрямовані на відновлення прав та інтересів позивачів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку та не прийняв до уваги доводи позивача в обґрунтування заявлених позовних вимог із посиланням на положення ст.ст. 510, 511 ЦК України та ст. 6 ЗУ "Про іпотеку" (в редакції від 15.05.2006р.) в частині можливості порушення в майбутньому прав та інтересів третіх осіб.

Як зазначив в ході судового розгляду представник відповідача, господарським судом Черкаської області розглядається справа № 03/5026/850/2012 за позовом ПАТ "Інноваційно-промисловий банк", м. Харків, до ТОВ "Біоресурс 2004", м. Черкаси про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечними договорами № 1985 від 04.07.2007р. та № 5135 від 15.08.2008р. і в зв`язку з поданням клопотання ТОВ "Біоресурс 2004" розгляд справи №03/5026/850/2012 зупинено до розгляду даної справи про визнання зазначених договорів недійсними. Відповідач в своїх запереченнях на апеляційну скаргу вказує на те, що одночасно боржник за кредитним договором ТОВ "Укрпінополієтилен" заявив про припинення своєї діяльності, тобто подальшу ліквідацію, що підтверджується матеріалами справи.

Щодо доводів апелянта про необґрунтованість підстав для застосування позовної давності, то колегія суддів вважає обґрунтованим та законним висновок суду першої інстанції, який виходив з наступного.

Відповідно до ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. У відповідності до положень ч.ч.3,4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні іпотечні договори №1985 та №5135 укладені 04.07.2007р. та 15.08.2008р. відповідно.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач довідався про ті обставини, які стали, на його думку, підставою недійсності договорів іпотеки під час укладення цих договорів, а з позовною заявою позивач звернувся лише 12.12.2012р., тобто, з пропуском строку позовної давності.

В обґрунтування своїх доводів апелянт також посилається на те, що витребувані судом першої інстанції документи не були надані, а тому в порушення ст. 43 ГПК України суд першої інстанції не надав можливості всім сторонам у справі взяти участь в судовому засіданні та не вжив заходів для витребування необхідних доказів.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з такими доводами апелянта не погоджується, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду даної справи ухвалою господарського суду Харківської області від 13.12.2012р. Дану ухвалу Харківська міська рада отримала 17.12.12р., ПАТ "Інноваційно-промисловий банк" - 20.12.2012р., ТОВ «Біоресурс 2004» -19.12.2012р. Ухвала направлена на адресу ТОВ "Укрпінополіетилен" повернулась до суду з довідкою «Укрпошти» за закінченням терміну зберігання».

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про належне повідомлення вищезазначених сторін у даній справі про час та місце судового засідання.

У відповідності до ст.33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та надання доказів покладений на сторони, а тому суд першої інстанції законно та обґрунтовано відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України розглянув дану справи за наявними в ній матеріалами.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, і не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі, тому рішення господарського суду Харківської області 08.01.2013 року у справі № 5023/5739/12 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоресурс 2004" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 08 січня 2013 року у справі №5023/5739/12 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 25.02.2013 року.

Головуючий суддя Фоміна В. О.

Суддя Кравець Т.В.

Суддя Білоусова Я.О.