Постанова № 29595974, 21.02.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2013 р. Справа № 5023/4083/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Медуниця О.Є.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю прокурора Здор Т.О. посвідчення № 013776 від 06 грудня 2012 року

представників сторін:

позивача - не з"явився

першої третьої особи - не з"явився,

другої третьої особи - не з"явився,

першого відповідача - не з"явився,

другого відповідача - Федоров О.В. довіреність від 12 жовтня 2012 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу другого відповідача (вх. № 129 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 20.12.12 року

за позовом Харківського міжрайонного природоохоронного прокурора, м. Харків,

в інтересах держави в особі Державного підприємства "Чугуєво-Бобчанське лісове господарство", смт. Кочеток;

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1) Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, м. Харків;

2) Відділ Держкомзему у Печенізькому районі Харківської області, с. Печеніги;

до:

1) Печенізької районної державної адміністрації с. Печеніги,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-ТУР", м. Харків,

про скасування розпорядження, визнання недійсним договору

ВСТАНОВИЛА:

Харківський міжрайонний природоохоронний прокурор в інтересах держави в особі ДП "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів Печенізької районної державної адміністрації Харківської області (перший відповідач та ТОВ "Харків -Тур" (другий відповідач) в якій просить суд: 1) винести рішення, яким скасувати розпорядження Печенізької районної державної адміністрації Харківської області від 10.09.2003 року за № 310 "Про затвердження проекту відведення земельної ділянки із земель лісового фонду та земель запасу Печенізької селищної ради та надання їх в оренду Харків-Тур"; 2) винести рішення, яким визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 3 га на території Печенізької селищної ради Печенізького району, що укладений Печенізькою райдержадмістрацією з ТОВ "Харків-Тур" 03.10.2003 року, скасувавши запис про державну реєстрацію за № 25 від 21.11.2003 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.12.2012 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Аюпова Р.М., суддя Шатерніков М.І., суддя Бринцев О.В.) позовні вимоги Харківського міжрайонного природоохоронного прокурора задоволені повністю. Скасовано розпорядження Печенізької районної державної адміністрації Харківської області від 10.09.2003 року за № 310 "Про затвердження проекту відведення земельної ділянки із земель лісового фонду та земель запасу Печенізької селищної ради та надання їх в оренду Харків-Тур". Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 3 га на території Печенізької селищної ради Печенізького району, що укладений Печенізькою райдержадмістрацією з ТОВ "Харків-Тур" 03.10.2003 року, скасувавши запис про державну реєстрацію за № 25 від 21.11.2003 року.

Другий відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необгрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу та у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області - без змін.

Позивач та перший відповідач своїх представників в судове засідання не направили, у своїх клопотаннях просять розглянути справу за відсутності їх представників.

Представники третіх осіб в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином.

Приймаючи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення прокурора та представника другого відповідача, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Вивченням матеріалів справи встановлено, що розпорядженням Печенізької районної державної адміністрації від 03.10.2003 року за № 310 затверджено проект відведення земельних ділянок ТОВ «Харків-Тур» для рекреаційного використання під розміщення будинків відпочинку загальною площею 3,0 га на території Печенізької селищної ради терміном на 50 років.

На підставі вищевказаного розпорядження, 03.10.2003 р. між Печенізькою райдержадміністрацією (першим відповідачем у справі) та ТОВ "Харків Тур" (другим відповідачем) укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований у Харківській регіональній філії ДП «Центр державного земельного кадастру» за № 25 від 21.11.2003 року, відповідно до умов якого, другому відповідачу (ТОВ «Харківтур») передано із земель лісового фонду та запасу земель Печенізької селищної ради Печенізького району Харківської області площею 3,00 га, із них землі лісового фонду - 2.9032 га, землі запасу - 0.0968га. Грошова оцінка землі - 28542,481 грн. Факт передачі відповідачу в оренду земельної ділянки підтверджується актом прийому-передачі земель підписаному сторонами 21.11.2003 року та скріплений їх печатками. Договір укладено строком на 49 років.

Прокурор посилається на те, що на підставі вказаного розпорядження та договору оренди першим відповідачем незаконно передано в оренду земельну ділянку лісогосподарського призначення з фактичною зміною цільового призначення для забудови та на приписи ст.ст. 18, 19, 20, 50, 51, 60, 61, 75, 149, Земельного кодексу а також на ст.. 203, 215 Цивільного кодексу України, просить визнати розпорядження Печенізької районної державної адміністрації від 03.10.2003 року за № 310 та договір оренди земельної ділянки від 03.10.2003 року недійсним, оскільки вони не відповідають вимогам законодавства.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ст.373 ЦК України, ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 1 статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

На підставі ч.2 статті 125 Земельного кодексу України, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону -частина 2 статті 126 Земельного кодексу України.

Пленум Верховного Суду України в п.7 Постанови від 06.11.2009р.№9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин з якими закон пов'язує настання певних юридичних наслідків. Отже, в даній справі необхідною умовою для визнання договору оренди земельної ділянки від 03.10.2003р. недійсним є встановлення обставин, визначених ст.48 ЦК УРСР 1963р. (чинного на момент укладення спірного договору) -невідповідності угоди вимогам Закону.

Згідно частини 1 статті 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

У відповідності ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У відповідності до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Зазначені положення ЦК УРСР та ЦК України узгоджуються з положеннями ч.1 ст. 207 ГК України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Господарський суд першої інстанції зробив вірний висновок про те, що доводи прокурора про невідповідність спірного розпорядження Печенізької районної державної адміністрації від 10.09.2003р. № 310 та договору оренди земельної ділянки від 03.10.2003р. приписам ч.2 ст.20 Земельного кодексу України є обґрунтованими.

З матеріалів справи вбачається, що власником (користувачем) земельної ділянки, загальною площею 3,0 га, яка знаходиться на території Печенізької сільської ради Печенізького району та яка була надану в оренду відповідачу -2 згідно спірних розпорядження та договору, є ДП "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство", яке визначено прокурором позивачем у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України, зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

З пункту 2 Розпорядження Печенізької районної державної адміністрації від 10.09.2003р. №310 та пункту 2.1. договору оренди земельної ділянки від 03.10.2003р. випливає, що спірна земельна ділянка надана відповідачем-1 відповідачеві-2 для рекреаційного використання під розміщення будинків відпочинку загальною площею 3,0 га . Разом з тим, спірна земельна ділянка до земель рекреаційного фонду (ст.ст.50-52 Земельного кодексу України) не відноситься. Доказів її вилучення з земель лісового фонду (ст.ст. 55-57 Земельного кодексу України) суду не надано.

Зі змісту статті 57 Земельного кодексу України вбачається, що використання на умовах оренди земель лісового фонду у рекреаційних цілях допускається виключно підприємствами, установами та організаціями, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Натомість, відповідачем-2 доказів створення у нього спеціалізованого лісогосподарського підрозділу, як того вимагає ст.57 Земельного кодексу України, не надано.

Колегія суддів, дослідивши договір оренди земельної ділянки, дійшла вірного висновку про невідповідність його змісту вимогам Закону в частині умов, зокрема, щодо розміру орендної плати.

Відповідно ст.2 Закону України "Про плату за землю" (в редакції чинній на момент ухвалення спірного розпорядження та укладення спірного договору оренди) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Статтею 23 та статтею 24 цього ж закону визначено, що грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Грошова оцінка землі застосовується для економічного регулювання земельних відносин при укладанні цивільно-правових угод, передбачених законодавством України.

Пунктом 3 частини 2 статті 14 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент ухвалення спірного розпорядження та укладення спірного договору оренди) розмір орендної плати є однією з істотних умов договору оренди землі.

Як вбачається з умов договору оренди земельної ділянки від 03.10.2003р. грошова оцінка земельної ділянки складає 28542.481 грн. При цьому, в договорі не зазначено на підставі яких документів, якою організацію встановлено цей розмір грошової оцінки землі. Суд не бере до уваги наявний в матеріалах справи звіт про грошову оцінку земельної ділянки, оскільки він здійснений харківською регіональною філією ДП «Центр державного кадастру» у 2004 році, грошова оцінка проведена станом на 17.09.2004 року (п.1.2 звіту) тобто після укладання спірного договору оренди. Інших документів, які б свідчили про здійснення грошової оцінки земельної ділянки, яка була надана в оренду другому відповідачу у встановленому діючому на той час законодавстві суду не надано. До того ж, відповідно до вказаного звіту, грошова оцінка земельної ділянки, наданої другому відповідачу в оренду в межах договору оренди від 03.10.2003 року, склала 65114,00 грн., а в договорі визначена грошова оцінка земельної ділянки - 28542.481 грн. Це означає, що розмір орендної плати вказаної у пункті 2.3. договору оренди визначений з порушенням наведених приписів чинного законодавства. Це в свою чергу означає невідповідність змісту договору оренди земельної ділянки від 19.09.2003р. вимогам Закону та наявність підстав для визнання його недійсним на підставі ст.48 ЦК УРСР як і на підставі п.1 ч.1 ст.203, ст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України.

Так само, існування наведених порушень означає невідповідність Закону (ст.ст. 2, 23, 24, Закону України "Про плату за землю" (в редакції чинній на момент ухвалення спірного розпорядження та укладення спірного договору оренди), п.3 ч.2 ст.14 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент ухвалення спірного розпорядження та укладення спірного договору оренди) розпорядження Печенізької районної державної адміністрації від 10.09.2003р. № 310, яким було ухвалено передати спірну земельну ділянку в оренду без зміни цільового призначення, без додержання приписів Закону про проведення грошової оцінки землі та без визначення розміру орендної плати у визначений Законом спосіб. Наявність цих порушень відповідно п.10 ч.2 ст.16 ЦК України та абз.3 ч.2 ст.20 ГК є підставою для визнання незаконним відповідного розпорядження як, рішення органу державної влади, що суперечать законодавству та ущемлює права та законні інтереси держави.

Порушення інтересів держави наразі полягає в тому, що внаслідок передачі в оренду земельної ділянки без додержання встановленого Законом порядку визначення орендної плати за землю держава недоотримала належні їй грошові кошти.

До цього ж наслідку призвело ще одне порушення вимог пункту 3 частини 2 статті 14 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент ухвалення спірного розпорядження та укладення спірного договору оренди), допущене відповідачами під час укладення спірного договору оренди -відсутність у договорі умов щодо індексації орендної плати.

Суд приймає до уваги наявність порушень наведених норм Закону України "Про плату за землю" та Закону "Про оренду землі" попри те, що у позовній заяві прокурор не посилався на них як на юридичну підставу позову. Суд при цьому, керується Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення" у пункті 2 якої визначено, що суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову). Також суд бере до уваги Постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції абзацом 7 пункту 3.12 якої визначено, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

Всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) відповідачі доказів на спростування викладених обставин не надали.

З наданих відповідачем-2 доказів, а саме документів, котрі стали підставою для винесення спірних розпорядження Печенізької районної державної адміністрації від 10.09.2003р. №310 та для укладення договору оренди земельної ділянки від 03.10.2003р. вбачається, що грошова оцінки землі дійсно не проводилася.

Слід зазначити, що господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що в даному випадку має місце невідповідність форми укладання договору оренди земельної ділянки від 03.10.2003р. вимогам Закону в частині умов щодо обов'язково нотаріального посвідчення зазначеного договору.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про оренду землі» (яка діяла на дату укладання договору оренди), договір оренди земельної ділянки посвідчується нотаріально за її місцезнаходженням: на строк до 5 років - за бажанням однієї із сторін договору; на строк більше 5 років - в обов'язковому порядку.

Згідно з п. 4 "Прикінцевих та перехідних положень" Цивільного кодексу України цей кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Відповідно до п. 9 "Прикінцевих та перехідних положень" Цивільного кодексу України до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Матеріалами справи встановлено, що договір оренди землі від 03 жовтня 2003 року укладений на термін 49 років.

Згідно з ч. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Таким чином, діючим на той час законодавством встановлено обов'язкову форму його укладання - нотаріальне посвідчення. Натомість колегією суддів встановлено, при вчиненні договору оренди земельної ділянки від 03.10.2003 року недодержано вимоги ч. 3 ст. 13 Закону України «Про оренду землі» (яка діла на дату укладання договору оренди) про нотаріальне посвідчення, він укладений в простій письмовій формі, у зв'язку із чим, у відповідності до ст.. 220 Цивільного кодексу України що спірний договір оренди землі від 03 жовтня 2003 року є нікчемним.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині порушення позивачем строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор довідався про порушення прав та охоронюваних законом інтересів держави спірними розпорядження Печенізької районної державної адміністрації від 10.09.2003р. №310 та договором оренди земельної ділянки від 03.10.2003р. з моменту проведення відповідної перевірки - серпень 2012 року. Тобто, станом на дату подачі позову (10.09.2012р.) трирічний строк позовної давності не скінчився, і таким чином підстав для відмови в позові на цій підставі немає. Такий висновок суду відповідає позиції Вищого господарського суду України, наведеній ним у постанові від 19.04.2012р. у справі №5023/7886/11.

За таких обставин, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність у справі достатніх підстав для задоволення позовних вимог прокурора про скасування розпорядження Печенізької районної державної адміністрації від 10.09.2003 №310; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 03.10.2003 р.; та скасувати його державну реєстрацію.

Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 20 грудня 2012 року залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 25.02.2013 року

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Медуниця О.Є.