Ухвала суду № 29594697, 06.03.2012, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2012 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Рівненської області у складі:

Головуючого судді: Демянчук С.В.

суддів: Бондаренко Н.В., Шимківа С.С.,

секретаря судового засідання: Приходько Л.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та заступника прокурора Рівненської області в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 жовтня 2011 року в справі за позовом заступника прокурора міста Рівне Рівненської області в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, ОСОБА_1 до ОСОБА_3 визнання часток у майні, що є об'єктом спільної сумісної власності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів ,-

в с т а н о в и л а :

Заступник прокурора звернувся із позовною заявою в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, ОСОБА_1, в якій просить визначити частки в квартирі АДРЕСА_1 : ОСОБА_1 - в розмірі 2/3, ОСОБА_3 - в розмірі 1/3.

В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1, оскільки вищевказана квартира була придбана ними за спільні кошти під час перебування у шлюбі. В жовтні 2007 року шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 було розірвано.

Після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 склалися неприязні відносини. Через постійні конфлікти спільно користуватись помешканням вони не можуть, тому ОСОБА_1 пропонувала в добровільному порядку вирішити питання про припинення права спільної власності на квартиру зі сплатою грошової компенсації та інші варіанти врегулювання спору щодо квартири.

Оскільки всі пропозиції ОСОБА_3 ігнорував, тому виникла потреба в судовому порядку визначити частки кожного із колишнього подружжя у

Провадження №22ц-1790/450/2012 Головуючий у суді 1 інстанції: ОСОБА_4

Доповідач: Демянчук С.В.

праві спільної сумісної власності на квартиру.

Просив визначити частки співвласників ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 відступивши від засади рівності часток подружжя - ОСОБА_1 - в розмірі 2/3, ОСОБА_3 - в розмірі 1/3.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 19 жовтня 2011 року позов заступника прокурора в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення часток у майні, що є об'єктом спільної сумісної власності задоволено частково.

Визначено частки співвласників ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 по 1/2 за кожним.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 8 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 7 грн. 50 коп.

Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 та заступник прокурора Рівненської області в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 подали апеляційні скарги. Вважають, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, при вирішенні спору не було з'ясовано всі обставини, які мають значення для вирішення справи.

ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі вказує, що суд першої інстанції при визначенні часток у праві спільної сумісної власності не забезпечив інтересів неповнолітнього сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після розпаду сім'ї постійно проживає з нею. В порушення вимог ст. 212 ЦПК України щодо оцінки доказів, суд першої інстанції залишив поза увагою важливі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зазначає, що при визначенні порядку користування спірною квартирою з урахуванням рівних часток кожного з подружжя, будуть істотно ущемлені інтереси дитини, оскільки забезпечити її з сином проживання (тобто двох осіб різної статі) в окремих кімнатах буде неможливо.

Також вказує, що за положеннями ст. 70 Сімейного кодексу України та відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в п. 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справи про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Суд першої інстанції формально зіслався у рішенні на ці положення, але практично їх не застосував.

Також звертає увагу на те, що поза увагою та оцінкою суду першої інстанції залишилися докази про те, що їх син ОСОБА_2 часто хворіє, відповідно, крім лікування, потребує посиленого харчування. Навчаючись у першому класі, він одночасно навчався у дитячій хореографічній школі, однак через самоусунення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків та надзвичайно скрутний її майновий стан, в даний час дитина позбавлена можливості розвивати свої здібності.

Просила скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 жовтня 2011 року і ухвалити нове рішення, яким визначити за нею, з урахуванням інтересів неповнолітнього ОСОБА_2, частку у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 у розмірі 2/3.

Заступник прокурора Рівненської області в апеляційній скарзі вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги ті обставини, що під час шлюбу ОСОБА_3 про матеріально-побутове забезпечення сім'ї не дбав, коштів до спільного сімейного бюджету не вносив, особисті грошові доходи витрачав на власний розсуд, в основному на придбання спиртних напоїв та азартні ігри, тривалий час не працював.

Зазначає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції також не врахував, що відповідно до виписки з амбулаторної карти дитини ОСОБА_2 часто хворіє, тому потребує постійного догляду мами, амбулаторного лікування, збалансованого харчування, покращення житлових умов, обладнання дитячої кімнати.

Звертає увагу на те, що доводи про те, що кошти, які ОСОБА_1 фактично отримала від ОСОБА_3 в рахунок аліментів, недостатньо для забезпечення повноцінного утримання, розвитку та лікування дитини, в судовому засіданні знайшли підтвердження, але судом першої інстанції не враховані.

Крім того зазначає, що поза увагою суду першої інстанції залишилося й те, що за особисті кошти ОСОБА_1 утримує квартиру, зробила в ній поточний ремонт. Докази, якими підтверджуються ці обставини суд не оцінив, заявлених свідків не допитав.

Просив скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 жовтня 2011 року та ухвалити нове рішення, яким визначити частку у приватній спільній сумісній власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 у розмірі 2/3.

В поданих на апеляційні скарги запереченнях ОСОБА_3 вказує на безпідставність доводів апеляційних скарг, та на законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції, яке просить залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та заступник прокурора Рівненської області, підтримавши свої апеляційні скарги повністю, надали пояснення в межах їх доводів.

ОСОБА_3, його представник ОСОБА_5, заперечуючи проти задоволення апеляційних скарг, покликалися на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, а також вимог, заявлених в суді першої інстанції, правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи частково позовні вимоги заступника прокурора міста Рівне Рівненської області в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання часток у майні, що є об'єктом спільної сумісної власності, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави вважати, що розмір матеріальної допомоги, яку надає ОСОБА_3, недостатні для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дитини.

На підтвердження такого висновку в рішенні наведені відповідні мотиви та докази з якими погоджується апеляційний суд, оскільки такий висновок суду ґрунтується на вимогах закону та відповідають обставинам справи.

З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом, що ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 20 липня 2002 року (шлюб зареєстровано відділом РАГС м. Сарни Рівненської області, актовий запис № 102) по 19 листопада 2007 року (свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1). Під час перебування у шлюбі ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 (договір купівлі-продажу від 19.12.2002 року № 6069).

Відповідно до ч. 1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Відповідно до ч. 2 ст. 307 ЦК України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними.

Згідно із положеннями ст. 70 Сімейного кодексу України та відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в п. 30 постанови від 21.12.2007 № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з меж заявленого позову, доводів апеляційних скарг, колегія суддів, враховуючи, що рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і доводи апеляційних скарг правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, дійшла висновку, що підстав для скасування рішення немає.

Відповідно до норм процесуального права передбачається, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності; в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких належних та, заслуговуючих на увагу доказів, які б спростовували висновки суду, ОСОБА_1 та заступник прокурора Рівненської області суду не надали.

Належними і допустимими доказами в передбаченому законом порядку ОСОБА_1 та заступник прокурора Рівненської області висновки суду не спростували.

Доводи апелянтів щодо неналежного використання спільних коштів, негативної поведінки ОСОБА_3 свого підтвердження не мають, оскільки таких доказів матеріали справи не містять.

Колегії суддів вважає, що у справі відсутні достатні докази які б свідчили про достатність підстав вважати, що розмір матеріальної допомоги, яку надає дитині ОСОБА_3, недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дитини. Навпаки, матеріали справи свідчать, що останній, як батько неповнолітнього, приймає посильну участь в матеріальному утриманні дитини та піклується про нього, про що свідчить те, що відповідач не втрачаючи зв"язок з дитиною, періодично бере його до себе для проживання, купляв речі для користування дитиною, які забезпечують його розвиток.

Поскільки доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, та, враховуючи, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, правильно встановив дійсні обставини справи, з'ясував характер взаємовідносин сторін, постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права, та зважаючи, що не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та заступника прокурора Рівненської області в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 жовтня 2011 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 53 (п'ятдесят три) грн. 65 коп. на реквізити рахунку для зарахування надходжень по коду класифікації доходів бюджету 22030001 «Судовий збір»: рахунок отримувача 31215206780002, отримувач УДКСУ у м. Рівному, банк отримувача ГУ ДКСУ у Рівненській області, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38012714, код банку отримувача 833017, код ЄДРПОУ апеляційного суду Рівненської області -02893096.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий суддя: С.В. Демянчук

Судді : Н.В. Бондаренко

С.С. Шимків