Рішення № 29594572, 20.02.2013, Рубіжанський міський суд Луганської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.02.2013 2/425/25/13

1224/191/12

Рубіжанський міський суд Луганської області у складі: 2/425/25/13

головуючого - судді Москаленко В.В.,

при секретарі - Прудовій О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рубіжанського міського суду Луганської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Комунального підприємства „Житловий сервіс" Рубіжанської міської ради, третя особа - Рубіжанський міський центр зайнятості Луганської області про зміну формулювання причин звільнення та стягнення вихідної допомоги , -

в с т а н о в и в :

У березні 2012 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до Рубіжанського міського суду Луганскої області з позовами до Комунального підприємства „Житловий сервіс" Рубіжанської міської ради, третя особа - Рубіжанський міський центр зайнятості Луганської області про зміну формулювання причин звільнення та стягнення компенсації.

Ухвалою Рубіжанського міського суду Луганської області від 28.05.2012 року цивільні справи за позовами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Рубіжанського міського суду Луганскої області за позовами до Комунального підприємства „Житловий сервіс" Рубіжанської міської ради, третя особа - Рубіжанський міський центр зайнятості Луганської області про зміну формулювання причин звільнення та стягнення компенсації були об'єднані в одне провадження.

Позовні вимоги позивачі обґрунтовують тим, що до 25.01.2012 року вони працювали в Комунальному підприємстві „Житловий сервіс" Рубіжанської міської ради: ОСОБА_1 працювала на посаді приймальника замовлень підприємства, ОСОБА_3 працювала на посаді майстра, ОСОБА_2 працювала на посаді інженера з організації експлуатації і ремонту. У зв'язку із порушенням, з боку відповідача, вимог законодавства про працю, позивачами було подані заяви від 24.01.2012 року та від 25.01.2012 року про звільнення з зазначених посад з 25.01.2012 року у зв'язку з невиконанням законодавства про працю відповідачем на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, проте відповідач безпідставно звільнив їх 06.02.2012 року за ч. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин, який відбувся 26.01.2012 року.

Позивачі зазначили , що відповідач не мав права самостійно змінювати підставу звільнення вказану ними в заявах про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, а тому накази відповідача про звільнення від 06.02.2012 року № 15К, № 16К, № 17 позивачів є незаконними.

З урахуванням всіх уточнень до позовних заяв від 14.05.2012 року (а.с. 30, 108, 173, том 1,а.с.51 т.3 ), позивачі просили змінити причину звільнення в наказах про звільнення з «Звільнити за прогул без поважних причин (п.4.ст.40 КЗпП України) ,вказавши причину «Звільнити за власним бажанням на підставі ч.3 ст. 38 Кодексу законів про працю України -

у зв'язку із невиконанням законодавства України про працю,умов колективногоі трудового договору»,

стягнути з відповідача вихідну допомогу в розмірі трьохмісячного середнього заробітку на користь ОСОБА_1 5113,29 грн., на користь ОСОБА_2 8484,24 грн., на користь ОСОБА_3 7982,88 грн., стягнути з відповідача на користь кожного із позивачів по 5000 грн моральної шкоди.

У судовому засіданні позивачі та їх представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі ,надав аналогічні пояснення по суті позову..

В судовому засіданні представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог.Пояснила, що недотримання строків виплати заробітної плати, які мали місце у липні-жовтні 2011 року, відбулось не з вини відповідача, а в силу фінансового становища підприємства відповідача КП «Житловий сервіс» Рубіжанської міської ради . Позивачі самостійно, без погодження з керівництвом, не з'явилися 26.01.2012 року на роботу, про що було складено відповідні акти від 26.01.2012 року, також позивачі не повернули спецодяг, ключі, інвентар. Відповідачем було зроблено запити до Управління охорони здоров'я м. Рубіжне щодо можливого звернення за медичною допомогою позивачів з 25.01.2012 року по 26.01.2012 року, на що було отримано відповідь лікарні, відповідно до якої з 25.01.2012 року по 26.01.2012 року позивачі по медичну допомогу до центральної міської лікарні м. Рубіжного та на станцію швидкої допомоги не зверталися, тобто позивачі були відсутні на роботі без поважних причин (а.с. 42, 43 том 1). Подання позивачами заяв про звільнення, на думку відповідача, не може бути законною підставою відсутності на робочому місці протягом усього робочого часу. В задоволенні позову представник відповідача просила відмовити повністю.

Представник третьої особи Рубіжанського міського центру зайнятості Луганської області у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог

Суд, заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті прийшов до наступного. .

Судом встановлено, що згідно наказу відповідача № 16 від 25.02.2010 року позивача ОСОБА_1 26.02.2010 року зараховано в штат КП „Житловий сервіс" Рубіжанської міської ради на посаду двірника з окладом згідно штатного розкладу 887 грн. на місяць (а.с. 52, том 1).

24.01.2012 року ОСОБА_1 написала заяву про звільнення її з 25.01.2012 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України в зв'язку з систематичною невиплатою заробітної плати, а також порушенням трудового та коллективного договору та яку отримано відповідачем 24.01.2012 року, про що є відповідна відмітка на заяві (а.с. 7, том 1).

25.01.2012 року ОСОБА_1 повторно написала заяву про звільнення її з 25.01.2012 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України в зв'язку з систематичною невиплатою заробітної плати, а також порушенням трудового та коллективного договору та яку отримано відповідачем 25.01.2012 року, про що є відповідна відмітка на заяві (а.с. 6, том 1).

Згідно наказу № 16-К від 06.02.2012 року ОСОБА_1 звільнено з роботи 06.02.2012 за прогул без поважної причини, який відбувся 26.01.2012 року відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 9 том 1).

Судом встановлено, що згідно наказу відповідача № 28 від 26.03.2010 року позивача ОСОБА_3 26.03.2010 року зараховано в штат КП „Житловий сервіс" Рубіжанської міської ради на посаду майстра з окладом згідно штатного розкладу 1879 грн. на місяць (а.с. 196, том 1).

24.01.2012 року ОСОБА_3 написала заяву про звільнення її з 25.01.2012 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України в зв'язку з систематичною невиплатою заробітної плати, а також порушенням трудового та коллективного договору та яку отримано відповідачем 24.01.2012 року, про що є відповідна відмітка на заяві (а.с. 151, том 1).

25.01.2012 року ОСОБА_3 повторно написала заяву про звільнення її з 25.01.2012 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України в зв'язку з систематичною невиплатою заробітної плати, а також порушенням трудового та коллективного договору та яку отримано відповідачем 25.01.2012 року, про що є відповідна відмітка на заяві (а.с. 150, том 1).

Згідно наказу № 15-К від 06.02.2012 року, ОСОБА_3 звільнено з роботи 06.02.2012 за прогул без поважної причини, який відбувся 26.01.2012 року відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 194 том 2).

Судом встановлено, що згідно наказу відповідача № 17 від 25.02.2010 року позивача ОСОБА_2 26.02.2010 року зараховано в штат КП „Житловий сервіс" Рубіжанської міської ради на посаду інженера з організації, експлуатації і ремонту житлового фонду з окладом згідно штатного розкладу 1775 грн. на місяць (а.с. 127, том 1).

24.01.2012 року ОСОБА_2 написала заяву про звільнення її з 25.01.2012 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України в зв'язку з систематичною невиплатою заробітної плати, а також порушенням трудового та коллективного договору та яку отримано відповідачем 24.01.2012 року, про що є відповідна відмітка на заяві (а.с. 86, том 1).

25.01.2012 року ОСОБА_2 повторно написала заяву про звільнення її з 25.01.2012 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України в зв'язку з систематичною невиплатою заробітної плати, а також порушенням трудового та колективного договору та яку отримано відповідачем 25.01.2012 року, про що є відповідна відмітка на заяві (а.с. 87, том 1).

Згідно наказу № 17-К від 06.02.2012 року, ОСОБА_2 звільнено з роботи 06.02.2012 за прогул без поважної причини, який відбувся 26.01.2012 року відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 82 том 1).

За змістом ч. 3 ст. 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк

розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Виходячи з норми цієї статті власник зобов'язаний звільнити працівника за власним бажанням у строки, які вказав сам працівник, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю або умови колективного чи трудового договору з цих питань.

Відповідно до положень ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Аналогічні вимоги містить ст. 24 Закону України «Про оплату праці».

Актами Територіальної державної інспекції праці у Луганській області від 09.09.2011 р(а.с.9-12,т.3) ,від 17.11.2011 р.(а.с.13-15 т.3),від 09.12.2011 р.(а.с.20-24,т.3),від 18.01.2012 р.(а.с. 25-28,т.3), від24.01.2012 р.(а.с.29-31,т.3) встановлено порушення трудового законодавства України в частині своєчасної виплати заробітної плати робітникам.

Даними актами встановлено,що у керівника підприємства була змога виплачувати заробітну плату своєчасно,але кошти не були направлені в першочерговому порядку на виплату заробітної плати ст.115 КЗпП України,ст.24 Закону України «Про оплату праці» . Директор КП «Житловий сервіс «Рубіжанської міської ради ОСОБА_4 була притягнута до адміністративної відповідальності за вказані порушення,що сторонами не оспорювалось.

Згідно з табелями обліку робочого часу (а.с. 44-46 том 1) позивачі були відсутні на роботі 26.01.2012 року , у зв'язку з чим складено акти про їх відсутність на роботі(а.с. 54, 130, 198 том 1).

24.01.2012 року працівниками відповідача у складі 7 осіб було складено акт про відмову позивачів отримати заробітну плату за грудень 2011 року та аванс за січень 2012 року (а.с. 55 том 1). 27.01.2012 року позивачам поштовим переказом на власні адреси були переведені та 30.01.2012 року отримані позивачами належні до сплати заробітну плату за грудень 2011 року та аванс за січень 2012 року: ОСОБА_1 у сумі 1444.00 грн., ОСОБА_2 у сумі 2077, 00 грн., ОСОБА_3 у сумі 1444,00 грн. (а.с. 33, 111, 176).

26.01.2012 року наказом директора відповідача № 18 було створено комісію по з'ясування причин відсутності робітників підприємства ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на робочих місцях 26.01.2012 року, відповідно до якого було створено комісію у складі 6 осіб (а.с. 39 том 1). Комісією було вжито такі заходи: 26.01.2012 року відвідали місця проживання зазначених робітників та 26.01.2012 року звернулися до Управління охорони здоров'я м. Рубіжне щодо отримання інформації про можливе звернення вказаних робітників до лікарні (а.с. 40, 41). 31.01.2012 року Управління охорони здоров"я надало відповідачу відповідь № 01-25-57 про те, що ОСОБА_1. ОСОБА_2, ОСОБА_3 у підрозділ центральної міської лікарні та на станцію медичної допомоги в період з 26.01.2012 року по 26.01.2012 року за медичної допомогою не зверталися.

Таким чином відповідачем було проведено низку заходів по виявленню причин відсутності позивачів на робочих місцях .

Судом вважає такі дії відповідача безпідставними оскільки судом встановлено та не заперечується сторонами ,що позивачі у своїх заявах про звільнення вказали з якого строку їх повинно бути звільнено та за якою статтею Кодексу законів про працю України. Отже вважати не вихід позивачів на роботу 26.01.2012 року прогулом підстав немає.

Відповідачем не надано суду доказів про те, що позивачі без поважних причин не вийшли на роботу. Підстав звільнення з роботи позивачів за ч.4 ст. 40 КЗпП України суд не знаходить

Відповідно до ст.. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.. 61 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд вважає,що з боку працедавця було допущено порушення вимог законодавства про працю, а саме в частині оплати праці та виплати заробітної плати, внаслідок чого позивачі подали заяву про звільнення на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України і саме з цих підстав мав бути розірваний з ними трудовий договір, а не на підставі ч.4 ст.40 КЗпП України. За таких обставин позовні вимоги в частині зміни причин звільнення в наказах про звільнення є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а запис в наказі підлягає виправленню .

За умовами ст..44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником чи уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 та 39), працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, но не менше тримісячного середнього заробітку.

Суд вважає позовні вимоги в частині стягнення на користь позивачі вихідної допомоги в розмірі трьохмісячного середнього заробітку не доведеними оскільки позивачами в порушення вимог ст. 60 ЦПК України не надано суду розрахунок середнього заробітку ,не обґрунтовано розмір сум , заявлених до стягнення.

При розгляди позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в сумі 5000 гривень кожному позивачу, суд виходить з наступного.

У відповідності до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають додаткових зусиль для організації свого життя.

На підставі п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної) прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних явищ.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі, жодних доказів на підтвердження даних обставин суду не надали. В той же час, судом встановлено, що позивачі в своїх заявах бажали звільнитися з роботи за власним бажанням.

Підстав для задоволення позовних вимог в цій частині суд не вбачає, так як позивачі не довели суду, що їм було заподіяно моральні страждання, вони втратила нормальні життєві зв'язки і вони застосувала додаткові зусилля для організації свого життя.

Таким чином,суд приходить до висновку ,що позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Комунального підприємства „Житловий сервіс" Рубіжанської міської ради, третя особа - Рубіжанський міський центр зайнятості Луганської області про зміну формулювання причин звільнення та стягнення вихідної допомоги підлягають частковому задоволенню - в частині зміни формулювання причин звільнення .Позовні вимоги про стягнення вихідної допомоги та моральної шкоди задоволенню не підялгають.

На підставі викладеного, керуючись ч.3 ст.38 КЗпП України ,ст.ст.10, 11, 60, 212 - 215 , ЦПК України ,суд

вирішив :

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Комунального підприємства „Житловий сервіс" про зміну формулювання причин звільнення та стягнення вихідної допомоги задовольнити частково .

Змінити причину звільнення в наказі № 16-К від 06.02.2012 року про звільнення ОСОБА_1 ,вказавши причину звільнення -звільнення за власним бажанням на підставі ч.3 ст.38 Кодексу законів про працю України - у зв"язку із невиконанням законодавства про працю,умов колективного і трудового договору.

Змінити причину звільнення в наказі № 17-К від 06.02.2012 року про звільнення ОСОБА_2 ,вказавши причину звільнення -звільнення за власним бажанням на підставі ч.3 ст.38 Кодексу законів про працю України - у зв"язку із невиконанням законодавства про працю,умов колективного і трудового договору.

Змінити причину звільнення в наказі № 15-К від 06.02.2012 року про звільнення ОСОБА_3 ,вказавши причину звільнення -звільнення за власним бажанням на підставі ч.3 ст.38 Кодексу законів про працю України - у зв"язку із невиконанням законодавства про працю,умов колективного і трудового договору.

В задоволенні інших вимог відмовити за необгрунтованістю.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області через Рубіжанський міський суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя В.В.Москаленко