Постанова № 29588445, 20.02.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.02.13 Справа № 5015/1877/12

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого-судді: Данко Л.С.,

Суддів: Давид Л.Л.,

Юрченко Я.О.,

При секретарі судового засідання: Кіт М.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 від 24.01.2013 р. (вх. № 236 від 05.02.2013 р.),

на рішення господарського Львівської області від 10 січня 2013 р.

у справі № 5015/1877/12 (суддя Т. Рим),

порушеній за позовом

Прокурора Галицького району м. Львова, м. Львів, в інтересах держави в особі:

Позивача-1: Виконавчого комітету Львівської міської ради, м. Львів,

Позивача-2: Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів,

Позивача-3: Міністерства екології та природних ресурсів України, м. Київ,

До відповідача-1: Львівського комунального підприємства «Центральний парк культури і відпочинку імені Богдана Хмельницького», м. Львів,

До відповідача-2: Приватного торгово-виробничого підприємства «Жубер», м. Львів,

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2, м. Львів,

Про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12 листопада 1992 року, укладений між Центральним парком культури і відпочинку імені Б.Хмельницького і Приватним виробничо-торговим підприємством «Жубер».

За участю представників сторін:

Від апелянта/третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача фізичної особи ОСОБА_2: представник не прибув,

Від прокуратури: Куцик В.Б. - п/к, згідно з посвідченням № 01165 від 24.10.2012р.,

Від позивача-1: Гнатковська М.І. - п/к за довіреністю від 11.12.2012 р. № 1-7вих-143,

Від позивача-2: Крикус В.В.- п/к за довіреністю від 02.01.2013р. № 2302-вих-2,

Від позивача-3: представник не прибув,

Від відповідача-1: ОСОБА_3 - п/к за довіреністю від 19.02.2012р. № 20,

Від відповідача-2: представник не прибув.

Представникам, які прибули в дане судове засідання роз'яснено права та обов'язки сторін, визначені у ст. ст. 20, 22, 27, 28, 29 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

Відповідно до протоколу розподілу справ КП «Документообіг господарських судів» від 05.02.2013 р., дану справу розподілено до розгляду судді - доповідачу Данко Л.С.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 06.02.2013 р. у склад колегії для розгляду справи № 5015/1877/12 господарського суду Львівської області введено суддів - Давид Л.Л. та Юрченко Я.О. (том. ІІ, а. с. 100).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.02.2013 року прийнято апеляційну скаргу скаржника/третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2, б/н від 24.01.2013р. (вх. № 236 від 05.02.2013 р.) (м. Львів) до провадження та розгляд скарги призначено на 20.02.2013 року, про що сторони були належним чином, під розписку, повідомлені рекомендованою поштою: апелянт/третя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 - 09.02.2013 р. рекомендованою кореспонденцією № 79010064940705 (том ІІ, а.с. 105), прокурор - 11.02.2013р. рекомендованою поштою № 790100649105 (а.с. 106), позивач-1 - 09.02.13р. (а.с. 103), позивач-2 - 09.02.2013р. (а.с. 104), позивач-3 - 13.02.2013р. (а.с. 102), відповідач-1 - 11.02.2013р. (а.с. 107), відповідач-2 - за вказаною адресою не знаходиться (оригінали повідомлень про вручення знаходяться - в матеріалах справи).

Апелянт/третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 повноважного представника в судове засідання не направила, була належним чином, під розписку, 09.02.2013 р. повідомлена про день, час та місце розгляду справи рекомендованою поштою № 79010064940705 (том ІІ, а.с. 105).

Представник прокуратури прибув, надав пояснення по суті апеляційної скарги, які є аналогічними викладеному у позовній заяві та додаткових поясненнях, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Клопотання скаржника про відкладення розгляду справи поклав на вирішення суду.

Представник позивача-1 прибув, через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду за вх. № 1152 подав відзив на апеляційну скаргу, надав усні пояснення аналогічні викладеним у відзиві на апеляційну скаргу, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Клопотання скаржника про відкладення розгляду справи просить відхилити з тих підстав, що інтереси третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: фізичної особи ОСОБА_2 у судових засіданнях представляв не тільки ОСОБА_8, який є кандидатом на посаду судді, а й п. ОСОБА_9, за довіреністю від 05.03.2012р. нотаріально посвідчена за № 834 та п. ОСОБА_11, довіреність від 16.05.2012р. нотаріально посвідчена за № 1493, які не скасовані, не відкликані, строк чинності довіреностей не закінчився, тому вважає, що неможливість одного з трьох представників скаржника бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права Третьої особи на участь у судовому засіданні.

Представник позивача-2, письмового відзиву на апеляційну скаргу не подав та пояснив, що підтримує в повному обсязі викладене позивачем-1 у відзиві від 20.02.2013р. (вх. № 1152), просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу третьої особи - без задоволення. Клопотання апелянта/третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи поклав на вирішення суду.

Позивач-3 повноважного представника у судове засідання не направив, через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду за вхідним № 145 подав відзив на апеляційну скаргу, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу третьої особи ОСОБА_2 - без задоволення. У відзиві (п. 2 прохальної частини) просить здійснювати розгляд справи без участі уповноваженого представника Мінприроди України.

Представник відповідача-1 прибув, письмового відзиву на апеляційну скаргу не подав, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору та апеляційної скарги, зокрема, пояснив, що про наявність спірного договору не знав, довідався в 2012 році під час прокурорської перевірки, спірного договору, додатків до нього, актів прийому-передачі майна не підписував, договору з відповідачем-2 не укладав, тому просить рішення місцевого суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідач-2 в судове засідання повноважного представника не направив, кореспонденція, яка надсилалася відповідачу-2 на адресу зазначену у позовній заяві не знаходиться.

Заслухавши думку представників сторін, які прибули в дане судове засідання, колегія суддів прийшла до висновку, клопотання третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 від 19.02.2013 р. (вх. № 1137 від 20.02.13р.) про відкладення розгляду справи з підстав наведених у цьому клопотанні - відхилити, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів даної справи, скаржник/третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2, була належним чином, під розписку, 09.02.2013 р. рекомендованою кореспонденцією № 79010064940705 повідомлена про день, час та місце розгляду даної справи (том ІІ, а.с. 105), відтак не була позбавлена конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до частини п'ятої статті 28 ГПК України громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.

З матеріалів справи № 5015/1877/12 вбачається, що інтереси третьої особи, крім представника ОСОБА_8 (довіреність від 05.03.2012р. нотаріально посвідчена за реєстраційним № 832 (том ІІ, а.с. 32) уповноважено представляти: ОСОБА_9, довіреність від 05.03.2012р., нотаріально посвідчена приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрована в реєстрі за № 834 (том І, а.с. 116, том ІІ, а.с. 11) та ОСОБА_11, довіреність від 16.05.2012р. нотаріально посвідчена приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_10 зареєстрована у реєстрі за № 1493 (том І, а.с. 83, том ІІ, а.с. 36).

Як вбачається із змісту довіреностей виданих фізичною особою ОСОБА_2 представникам: ОСОБА_9 та ОСОБА_11, вони наділені повноваженнями представляти її інтереси перед юридичними особами, в підприємствах, установах та організаціях різних форм власності …, в усіх судових установах, серед інших і в господарських судах, першої, апеляційної та касаційної інстанцій…, з усіма повноваженнями наданих законом позивачу, відповідачу, третій особі…, в т.ч. з подання позовних заяв, касаційних скарг, повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову, … оскарження рішення, постанови чи ухвали суду в усіх судових інстанціях, отримання виконавчого документу, … підписання документів, ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь у судових засіданнях та дослідженні доказів, замовляти проведення експертизи, заявляти клопотання і доводи, давати усні та письмові пояснення суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають в ході судового розгляду тощо. Зазначені довіреності нотаріально посвідчені, не скасовані, без зазначення строку їх закінчення, в силу ст. 247 ЦК України, зберігають свою чинність до припинення їх дії.

Доказів про припинення дії довіреностей виданих ОСОБА_9 та ОСОБА_11 та/або доказів про відсутність у п. ОСОБА_2 коштів на оплату їхніх послуг - відсутні, до апеляційної скарги та клопотання - не получено.

Як вбачається з копії Витягу наказу Львівського регіонального відділення Національної школи суддів України Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 17 січня 2013 року № 6-сп, представник апелянта ОСОБА_8, який діє згідно довіреності від 05.03.2012р. нотаріально посвідчена приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_10 за реєстровим № 832, станом на час розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції, як кандидат на посаду судді, на підставі рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 17 січня 2013 року № 2/зп-14 про розподіл кандидатів на посаду судді між юридичними вищими навчальними закладами, які здійснюватимуть спеціальну підготовку кандидатів на посаду судді, та за формами підготовки, згідно з Законом України «Про судоустрій та статус суддів», «Положення про порядок проходження спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді», п. 4.3.4 Статуту Національної школи суддів України, зарахований слухачем денної форми навчання та направлений на стажування у Личаківський районний суд м. Львова.

Отже, уповноважені представники скаржника ОСОБА_9 та ОСОБА_11 на підставі довіреностей, за обставин, що склалися (проходження ОСОБА_8 спеціальної підготовки кандидата на посаду судді), в силу норм Глави 17 ЦК України, не позбавлені права представляти інтереси ОСОБА_2 в Львівському апеляційному господарському суді.

Разом з тим, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.02.2013р. у справі № 5015/1877/12 (том ІІ, а.с. 101) участь повноважних представників сторін, в т.ч. третьої особи - не визнавалася обов'язковою.

Нормами чинного законодавства не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, відтак неможливість одного з представників апелянта/третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Разом з тим враховуючи, що сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників: апелянта/третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2, позивача-3, який подав клопотання про розгляд справи без участі його уповноваженого представника та представника відповідача-2.

Щодо відповідача-2 то належить зазначити, що за адресою, яка вказана у позовній заяві, він не знаходиться, рекомендована пошта повертається з написом працівника поштового відділення «Вибув».

Згідно п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році», п. 23 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008р. № 01-8/164 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році», зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Пунктом 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму ВГС України від 17.10.2012 року № 10, в редакції чинній на час постановлення місцевим господарським судом рішення у даній справі) визначено, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (стаття 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»).

Відповідно до інформації наданої Державним реєстратором (лист Управління державної реєстрації від 13.04.2012 р. № 1.7.-5467/03/01-вих-1420) та загальної інформації, ПТВП «Жубер» (м. Львів, вул. Шевська, 6) не виключено з ЄДРЮОФОП, відомості про державну реєстрацію припинення цієї юридичної особи у Державного реєстратора відсутні (том І, а.с. 60). Отже, неотримання відповідачем-2 поштової кореспонденції з процесуальними документами господарського суду, які йому надсилалися за адресою, що відповідає місцезнаходженню вказаному у позовній заяві є належним доказом надсилання стороні процесуальних документів суду, що підтверджується Списком згрупованих рекомендованих відправлень ЛАГС від 07.02.2013 р. (порядковий № 14 Списку).

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги. Статтею 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

В силу статті 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів даної справи, на розгляд господарського суду Львівської області подано позов прокурора Галицького району м. Львова в інтересах держави в особі: виконкому Львівської міської ради, Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, Міністерства екології та природних ресурсів України до Львівського комунального підприємства «Центральний парк культури і відпочинку імені Б.Хмельницького» та Приватного торгово-виробничого підприємства «Жубер» про визнання договору купівлі-продажу недійсним (том І, а.с. 10-19).

Ухвалою господарського суду Львівської області від 20.06.2012р. у справі № 5015/1877/12 залучено до участі у справі Третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2 (том І, а.с. 93-93).

Господарським судом Львівської області, 10 січня 2013 року, за наслідками розгляду справи № 5015/1877/12 (суддя Т.Рим) постановлено рішення, яким позовні вимоги задоволено (п. 1 резолютивної частини рішення). Визнано недійсним договір купівлі-продажу приміщення за адресою: АДРЕСА_1, укладений 12.11.1992 року між Центральним парком культури і відпочинку імені Богдана Хмельницького та Приватним торгово-виробничим підприємством «Жубер» (п. 2 резолютивної частини рішення) та стягнуто з відповідачів -1 та 2 судові витрати в доход Державного бюджету України (п. 3 та 4 резолютивної частини рішення) (том ІІ, а.с. 56-66).

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Львівської області від 10.01.2013р. у справі № 5015/1877/12, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 звернулася до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 24.01.2013 р. (вх. № 236 від 05.02.2013 р.), просить рішення господарського суду Львівської області від 10.01.2013 року у справі № 5015/1877/12 скасувати, в задоволенні позовних вимог прокурора Галицького району м. Львова в інтересах держави в особі: виконавчого комітету Львівської міської ради, Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, Міністерства екології та природних ресурсів України до Львівського комунального підприємства «Центральний парк культури і відпочинку імені Б.Хмельницького» та Приватного торгово-виробничого підприємства «Жубер» з участю третьої особи: ОСОБА_2 відмовити (том ІІ. а.с. 80-83).

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки в основу цього рішення покладено висновок № 2948 судово-почеркознавчої експертизи від 05.12.2012 року, при цьому відхилено клопотання представника Третьої особи ОСОБА_2 про призначення повторної судової експертизи, скаржник, надаючи оцінку висновку судово-почеркознавчої експертизи № 2948 від 05.12.2012 року та висновку спеціаліста № 6/69 від 13.04.2012 року, вважає, що судова почеркознавча експертиза підпису ОСОБА_3 на документах, які досліджувалися, проведена з порушеннями п.п. 2, 4, 7, 12, 14 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом МЮ України 08.10.98р. № 53/5, що на думку апелянта, є підставою для призначення повторної експертизи. З огляду на обставини зазначені в апеляційній скарзі, скаржник прийшов до висновку, що рішення місцевого суду є незаконним та необґрунтованим, тому вважає, що його слід скасувати і в задоволення позову - відмовити (том ІІ, а.с. 80-83).

Як вбачається з матеріалів даної справи та встановлено місцевим судом, Прокурор обґрунтовує позові вимоги наступними обставинами. Прокуратурою проводилась перевірка законності відчуження будинку АДРЕСА_1. В ході перевірки в ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» отримано реєстраційну та інвентаризаційні справи на будинок АДРЕСА_1. При вивченні матеріалів даних справ встановлено, що 12.11.1992 р. між Центральним парком культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького та ПВТП «Жубер» було укладено договір купівлі-продажу приміщення павільйону "Юність" загальною площею 300 м2. Під час допиту, директор Центрального парку культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького, ОСОБА_3 пояснив, що договору купівлі продажу від 12.11.1992 р. не укладав, підпис, який міститься в цьому договорі навпроти напису "директор", схожий на його, однак даний договір він не підписував. Також ствердив, що не підписував акта прийому-передачі вказаного майна від 20.12.1994 р. На підставі зазначеного договору та акта прийому-передачі Львівським міжміським БТІ ПВТП «Жубер» видано реєстраційне посвідчення № 549 та зареєстровано право власності будинок вулиці Лижв'ярській у місті Львові. За договорами купівлі-продажу від 17.06.1996 р. та 17.09.2008 р. змінювався власник названого будинку. З 18.09.2008 р. за ОСОБА_2 зареєстровано у ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" право власності на вказане приміщення. За фактом підробки документів (частина перша статті 358 Кримінального кодексу України) прокуратурою порушено кримінальну справу. В ході розслідування кримінальної справи проведено експертне дослідження, за результатами якого складено Висновок спеціаліста № 6/69 від 13.04.2012 року. Цим висновком встановлено, що: - підпис від імені директора Центрального парку культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького в договорі купівлі-продажу від 12.11.1992 року виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою з наслідуванням підписів ОСОБА_3; - підпис навпроти напису "від продавця" в акті прийому-передачі нежилих приміщень павільйону "Юність" від 20.12.1994 року, складеного у відповідності з оговором купівлі-продажу від 12.11.1992 року виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою з наслідуванням підписів ОСОБА_3; - підпис від імені "Орендодавець" навпроти напису "Директор ОСОБА_3" в доповненні до договору оренди житла нежитлових приміщень від 22.06.1992 року, укладеного 30.07.1992 року - виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою з наслідуванням підписів ОСОБА_3 Крім того, підставою для визнання недійсним договору називає те, що Парк не вправі був розпоряджатися майном, яке йому не належало, адже лише власник майна вправі визначати юридичну долю майна. Із зазначених підстав, просить визнати недійсним договір купівлі-продажу від 12.11.1992 р., укладений між Центральним парком культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького та ПВТП "Жубер". Як вбачається із матеріалів справи, прокурором подано клопотання про поновлення строків звернення з позовною заявою до суду. Клопотання обґрунтовує тим, що факт підроблення підписів колишнього директора Центрального парку культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького в договорі купівлі-продажу від 12.11.1992 року та акті прийому-передачі виявлений прокуратурою під час проведення перевірки у 2012 році.

Представники Позивача-1 та 2 погоджуються із позицією прокурора стосовно недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог ст. 225 ЦК УРСР. Відповідно до ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" не підлягають приватизації об'єкти, що мають загальнодержавне значення, зокрема, території та об'єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, парки загальнонаціонального значення. Відповідно до положень постанови Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 р. № 506 введено мораторій на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону про роздержавлення майна. Стверджують, що ні виконавчим комітетом місцевих Рад народних депутатів, ні, в наступному, Львівською міською радою та/або її виконавчим органом не приймались жодні рішення про передачу Парком відповідачу-2 спірної будівлі.

У відзиві на апеляційну скаргу Позивач-3, зокрема, зазначив, що рішення повноважним органом про приватизацію майна Центрального парку культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького не приймалось, угоди про відчуження об'єктів нерухомого майна Парк не укладав, права власності не зареєстрував. Таким чином, вважає, що будинок по АДРЕСА_1 належить територіальній громаді міста Львова, а не Центральному парку культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького.

Представник Відповідача-1 документально обґрунтованого відзиву на позов не надав, у судовому засіданні, усно, пояснив, що під час виконання ним обов'язків керівника Парку не підписував жодних договорів на відчуження будівлі по АДРЕСА_1, про існування договору-купівлі приміщення йому стало відомо лише у 2012 році, під час проведення перевірки органами прокуратури.

Щодо тверджень скаржника в апеляційній скарзі про те, що місцевий господарський суд, безпідставно, відхилив клопотання Третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 про призначення повторної судової експертизи від 24.12.2012 р. (том ІІ, а.с. 33-35), відтак судове рішення вважають безпідставним та незаконним, то колегією суддів встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що господарським судом Львівської області ухвалою від 08.08.2012 року (том І, а.с. 148-152) було призначено судову-почеркознавчу та технічну експертизи, яка була доручена Львівському НДІСЕ (експерт був попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків) з метою встановлення автентичності підпису ОСОБА_3 на оспорюваному договорі купівлі-продажу приміщення від 12.11.1992 р., акті прийому-передачі жилих приміщень павільйону "Юність" від 20.12.1994 р., на доповненні від 30.07.1992 р. до договору оренди нежитлового приміщення від 22.06.1992 р. та печатки Центрального парку культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького на вказаних вище документах.

Як вбачається з матеріалів даної справи, розгляд справи, неодноразово, відкладався. З протоколу судового засідання від 08.08.2012р. (том І, а.с. 144-145) та ухвали місцевого господарського суду від 08.08.2012 р. вбачається, що у судовому засіданні, приймали участь представники: від прокуратури Окілко В.М., від відповідача-1 ОСОБА_3, від третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_9

З мотивувальної частини зазначеної ухвали випливає, що в ході розгляду справи, судом відібрано експериментальні зразки підпису ОСОБА_3, які виконані на документах, датованих 1990-1994 роках, книгу наказів про прийняття на роботу за 1989-1990 роки з оригінальними підписами ОСОБА_3, перелік документів зазначено в ухвалі суду, та у судовому засіданні у ОСОБА_3 та зразки власного підпису, які виконані 08.08.2012р. (том І, а.с. 146-147).

Отже місцевий господарський суд в повному обсязі забезпечив учасникам судового процесу право бути присутнім на слуханні справи, рівність сторін і право на змагальне провадження під час дослідження доказів у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, Прокуратурою Галицького району м. Львова порушено кримінальну справу за фактом підроблення документів з метою використання його підроблювачем за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, що підтверджується Постановою від 17.04.2012р. (том І, а.с. 35-36) та в процесі розслідування у кримінальній справі Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром при ГУМВС України у Львівській області предметом дослідження були: Договір купівлі-продажу між центральним парком культури і відпочинку імені Б. Хмельницького та приватним виробничо-торгівельним підприємством «Жубер» від 12.11.1992 р., акт прийому-передачі майна від 20.12.1994 р. та доповнення до договору оренди нежитлового приміщення від 22.06.1992 року від 30.07.1992 р. в інвентарній справі ЛОСК БТІ та ЕО «Концерну «Сімекс», що підтверджується Висновком спеціаліста Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУМВС України у Львівській області від 13.04.2012 р.№ 6/69 (том І, а.с. 39-48).

Посилання апелянта на те, що місцевим судом при постановленні рішення у справі, покладено в основу, крім висновку судової експертизи № 2948 від 05.12.2012 р., висновок спеціаліста від 13.04.2012 р. № 6/69 є помилковим, оскільки, як вбачається з мотивувальної частини ухвали господарського суду Львівської області від 08.08.2012р. у справі № 5015/1877/12 (рядки 30-41-й зверху на сторінці 4-й ухвали)(том І, а.с.151), зазначений висновок спеціаліста оцінювався місцевим господарським судом відповідно до ст. 43 ГПК України, в т.ч. з урахуванням приписів постанови Пленуму ВГС України № 4 від 23.03.2012 р. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи», у зв'язку з чим, місцевим судом було призначено судову почеркознавчу та технічну експертизи.

Оглянувши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відхилення клопотання третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 про призначення повторної експертизи з огляду на таке.

Згідно з частинами 1, 2 статті 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, суд призначає експертизу, а остаточне коло таких питань встановлюється господарським судом в ухвалі.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза -це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

Відповідно до частини 4 статті 42 ГПК України, при необхідності, господарський суд може призначити повторну судову експертизу.

Повторною визнається судова експертиза, у проведенні якої експерт досліджує ті ж самі об'єкти і вирішує ті ж самі питання, які досліджувалися і вирішувалися у первинній судові експертизі. Нові об'єкти на дослідження повторної судової експертизи подаватися не можуть, так само як не можуть ставитися на її вирішення питання, які не розглядалися попередньою експертизою. Повторна судова експертиза призначається з ініціативи суду або за клопотанням учасників процесу, якщо висновок експерта визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або коли він викликає сумнів у його правильності, або за наявності істотного порушення норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Повторну судову експертизу може бути призначено також, якщо є розходження у висновках кількох експертів і їх неможливо усунути шляхом одержання додаткових пояснень експертів у судовому засіданні. Повторну судову експертизу слід доручати іншому експерту (Пункт 15.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" № 4 від 23.03.2012 року).

Колегією суддів не беруться до уваги посилання скаржника/третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2, що висновок судової експертизи є необґрунтованим та був проведений з порушенням норм Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, місцевим господарським судом було поставлено на обговорення учасників процесу можливість призначення судової почеркознавчої експертизи з метою встановлення автентичності підпису ОСОБА_3 на оспорюваному Договорі купівлі-продажу приміщення від 12.11.1992 р. (том І, а.с. 20-21), Акті прийому-передачі майна (нежилі приміщення павільйону "Юність" загальною площею 300 кв.м.) від 20.12.1994 р. (том І, а.с. 22) та доповненні до договору оренди нежитлового приміщення від 30.07.1992 р. (том І, а.с. 28), про що зазначено в ухвалі місцевого господарського суду від 25.07.2012 р. (том І, а.с. 122-123).

Враховуючи приписи статті 43 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності і сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, місцевий суд пропонував сторонам висловити свою позицію стосовно доцільності призначення такої судової експертизи, запропонувати власні запитання, які слід поставити перед судовим експертом, а також надати усі необхідні документи для проведення дослідження (ухвала від 08.08.2012р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження, яка, зокрема, не встановлює норми про докази як такі. З зазначеної статті Конвенції випливає, що Національний суд має оцінити представлені йому докази і вагомість будь-яких доказів, які сторона хоче долучити до справи. Зазначена стаття Конвенції не передбачає ні права, ні обов'язку Суду витребовувати докази у сторін, або в однієї сторони на користь іншої. Збирання та подання доказів у справу це обов'язок сторін (право на змагальне провадження). Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому в тому числі спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає пункт 1 ст. 6 Конвенції.

З огляду на наведене, покликання скаржника (рядки 20-25 зверху на стор. 3 описової частини апеляційної скарги)(том ІІ, а.с. 82), що в обов'язки суду покладено, в нашому випадку, в інтересах Третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2, «відбирати, відшукувати чи іншим способом збирати документи для проведення експертизи» суперечить ст.ст. 43, 22, 27, 28, 38 ГПК України та 6 Європейської конвенції з прав людини.

Як вбачається з матеріалів справи, у третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2, насправді не існувало жодних перешкод на ознайомлення з матеріалами справи, подання доказів.

При цьому, місцевим господарським судом при формулюванні питань судовому експерту враховано пропозиції всіх учасників процесу (том І, а.с. 127-129, 136-138), в т.ч. пояснення третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 (том І, а.с. 141-143).

За таких умов місцевим господарським судом учасникам процесу, в т.ч. третій особі без самостійних вимог, було створено всі умови для підготування та надання матеріалів з метою проведення судової експертизи.

Разом з тим, доводи скаржника/третьої особи: ОСОБА_2 про необґрунтованість висновку експерта спростовуються змістом висновку № 2948 складений 05.12.2012 р. (том ІІ, а.с. 13-15) судово-почеркознавчої експертизи, в якому встановлено, що виявлені розбіжності підпису на об'єктах дослідження з вільними та експериментальними зразками підпису ОСОБА_3 є суттєвими, стійкими і в кожному випадку достатні для висновку про те, що досліджувані підписи виконані не ОСОБА_3, а іншою особою. Поряд з цим встановлені експертом збіги на зроблений ним висновок не впливають. Наявність таких збігів можна пояснити намаганням їх виконавця наслідувати справжні підписи ОСОБА_3

За таких обставин колегія суддів не погоджується з тезою третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про те, що висновок судової експертизи є необґрунтованим, оскільки він, підтверджується й іншими матеріалами справи, зокрема, висновком спеціаліста НДЕКЦ ГУМВС України у Львівській області № 6/69 від 13.04.2012 року у кримінальній справі, що підтверджується Постановою прокурора Галицького району м. Львова про порушення кримінальної справи від 17 квітня 2012 року.

Колегією суддів встановлено, що Висновок № 2948 судово-почеркознавчої експертизи від 05.12.2012р. та висновок спеціаліста НДЕКЦ при ГУМУСУ України від 13.04.2012 р. не містить розходжень у висновках про те, що підписи від імені ОСОБА_3 на Договорі купівлі-продажу від 12.11.1992 р., в Акті прийому-передачі майна від 20.12.1994 р., в доповненні до договору оренди нежитлового приміщення від 22.06.1992 р. від 30.07.1992 р. виконані однією особою, але не ОСОБА_3, а іншою особою.

Аналогічно, суд не вбачає істотності у порушенні норм про призначення та проведення судової експертизи. Так, статтею 4 Закону України "Про судову експертизу" передбачено, що незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються: процесуальним порядком призначення судового експерта; забороною під загрозою передбаченої законом відповідальності втручатися будь-кому в проведення судової експертизи; існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду; створенням необхідних умов для діяльності судового експерта, його матеріальним і соціальним забезпеченням; кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу завідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків; можливістю призначення повторної судової експертизи; присутністю учасників процесу в передбачених законом випадках під час проведення судової експертизи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 12 Закону України "Про судову експертизу" незалежно від виду судочинства судовий експерт зобов'язаний провести повне дослідження і дати обгрунтований та об'єктивний письмовий висновок. Для цього судовому експертові надається право (статті 13 Закону України "Про судову експертизу") ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються предмета судової експертизи, і подавати клопотання про надання додаткових матеріалів; вказувати у висновку експерта на виявлені в ході проведення судової експертизи факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання.

Згідно з частиною 5 статті 42 ГПК України, висновок експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу. Висновок експерта є рівноцінним з іншими видами доказів. Метою оцінки є з'ясування можливості використання даного висновку як джерела фактів, на яких ґрунтується вирішення справи по суті, і водночас самих цих фактів як доказів. Як будь-які інші докази, висновок експерта оцінюється на предмет його допустимості, належності, достовірності і в сукупності -достатності для вирішення справи. Належність висновку експерта визначається наявністю зв'язків встановлених ним фактів і предмета доказування. Для визнання висновку експерта допустимим необхідно, щоб висновок ґрунтувався на результатах дослідження об'єктів, зібраних з дотриманням відповідних процесуальних вимог.

З огляду на наведене, визнавати чи відхиляти експертний висновок - це право господарського суду, який оцінює його сукупно з іншими доказами за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді справи.

Враховуючи наведені вище норми законодавства, що регулюють діяльність судових експертів в Україні, враховуючи чіткість та однозначність висновку судового експерта, в сукупності з аналогічним висновком спеціаліста № 6/69 від 13.04.2012 року, місцевий суд правомірно дійшов висновку про безпідставність клопотання Третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 про призначення повторної судової експертизи.

Як вбачається з матеріалів даної справи, рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 01.08.1974 р. № 420 (том І, а.с. 46) передано з 01.08.1974 р. територію парку культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького на баланс і утримання Дирекції парку та покладено на неї обов'язки із забезпечення робіт з озеленення та прибирання всієї території (п. 1 Рішення); заборонено на території парку будь-яке будівництво, ремонт та реконструкцію існуючих об'єктів без попереднього погодження з дирекцією парку та управлінням головного архітектора міста (п. 4 Рішення).

Рішенням виконавчого комітету Львівської обласної Ради народних депутатів від 09.10.1984 р. № 495 "Про мережу територій і об'єктів природно-заповідного фонду області" (том І, а.с. 47 - 48) затверджено межі територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення, зокрема, парк культури і відпочинку імені Б.Хмельницького.

Місцевим господарським судом встановлено, що між Центральним парком культури і відпочинку імені Б.Хмельницького (Орендодавець) та Приватним виробничо-торговельним підприємством «Жубер» (Орендар) було укладено угоду про оренду нежитлових приміщень від 01.04.1992 р. Згідно з цим договором Орендодавець здає, а Орендар приймає у тимчасове використання нежитлове приміщення будівлі бувшої естради, і прилеглої території для власних потреб (комісійний магазин, правління підприємства) по АДРЕСА_1, площею 100 м2 .

До названого договору оренди сторонами погоджено доповнення від 30.07.1992 р. Зокрема, цей договір доповнено пунктом 12.2 наступного змісту: "Орендар має право у будь-який час протягом /дослівно «на протязі»/ дії договору після сплати орендних платежів, сума яких буде перевищувати балансову вартість орендованих приміщень, та виконання умов, передбачених пунктом 12.1 цього договору, викупити орендоване майно. Порядок та умови викупу орендованого майна визначаються у додатковій угоді, яка укладається між сторонами".

Місцевим судом встановлено та зазначено в мотивувальній частині рішення, що в матеріалах інвентаризаційної справи міститься оригінал Договору купівлі-продажу від 12.11.1992 р., де Сторонами цього договору є Центральний парк культури і відпочинку імені Б.Хмельницького (Продавець) та Приватне виробничо-торговельне підприємство «Жубер» (Покупець) (надалі - Договір).

За умовами цього договору купівлі-продажу, продавець продає, а покупець купує приміщення павільйону «Юність» загальною площею 300 м2 відповідно до п. 12.2 Договору про оренду нежилих приміщень від 22 червня 1992 року і доповнення до нього від 30 липня 1992 року за умовами виконання покупцем всіх обов'язків, які передбачені договором від 22 червня 1992 року і доповнення до нього від 30 липня 1992 року.

Зазначений Договір підписано, від імені продавця директором Центрального парку культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького, ОСОБА_3 та скріплено печаткою підприємства, від імені покупця, договір підписано ОСОБА_4, представника ПВТП «Жубер» за довіреністю від 02.11.1992 р. та скріплено печаткою підприємства (том І, а.с. 20 - 21).

У підтвердження виконання умов Договору купівлі-продажу від 12.11.1992 року до справи долучено оригінал Акту прийому-передачі майна від 20.12.1994 р. За цим актом продавцем передано, а покупцем прийнято у власність нежитлові приміщення павільйону "Юність" загальною площею 300 м2. Акт скріплено печатками сторін договору та підписано, проте на вказано ким здійснено ці підписи (том І, а.с. 22).

Розпорядженням Галицької районної адміністрації від 11.04.1996 р. № 353 «Про розгляд листа ПВТП «Жубер» (том І, а.с. 31) дозволено ПВТП «Жубер» експлуатувати надбудову приміщень будинку на вулиці Лижв'ярській, згідно з прикладеними проектними пропозиціями.

На підставі зазначеного Договору, Акта прийому-передачі майна, розпорядження Галицької районної адміністрації від 11.04.96 р. № 353, Львівським міжміським БТІ 18.04.1996 р. видано ПВТП «Жубер» реєстраційне посвідчення № 549 та зареєстровано право колективної власності на приміщення площею 735,1 м2 по АДРЕСА_1 (том І, а.с. 29).

За Договором купівлі-продажу від 17.06.1996 р. (том І, а.с. 23-24) Приватне виробничо-торговельним підприємство «Жубер» продало Виробничо-торговому господарському об'єднанню «Концерн «Сімекс» нерухоме майно: будівлю, загальною площею 735,1 м2 за адресою: АДРЕСА_1 (п. 1.1. Договору).

За Договором купівлі-продажу від 17.09.2008 р. (том І, а.с. 25-26) Виробничо-торговое господарське об'єднання "Концерн "Сімекс" (Продавець) продало фізичній особі: ОСОБА_2 (Покупець) нежитлові приміщення загальною площею 735,1 м2 за адресою: АДРЕСА_1, та зазначене нежитлове приміщення було ним передано ОСОБА_2 на підставі Акта приймання-передачі від 17.09.2008 р. (том І, а.с. 27). З 18.09.2008 р. за ОСОБА_2 зареєстровано в ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" (реєстраційний № 10473940) право власності на вказане приміщення (том І, а.с. 34).

Прокуратурою Галицького району м. Львова проведено перевірку законності відчуження будинку АДРЕСА_1.

У зв'язку з цим проведено почеркознавче дослідження підпису від імені Центрального парку культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького у Договорі купівлі-продажу від 12.11.1992 р., Акті прийому-передачі майна: нежитлових приміщень павільйону "Юність" від 20.12.1994 р., доповненні до договору оренди житла нежитлових приміщень від 22.06.1992 р. від 30 липня 1992 року. У висновку спеціаліста НДЕКЦ при ГУМУСУ у Львівській області № 6/69 від 13.04.2012 р. визначено, що підписи від імені директора Центрального парку культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького на договорі купівлі-продажу від 12.11.1992 р., навпроти напису "від продавця" в акті прийому-передачі майна від 20.12.1994 р., від імені "Орендодовець" напроти напису "Директор ОСОБА_3" в доповненні від 30.07.1992 р. до договору оренди нежитлового приміщення від 22.06.1992 р., виконані не ОСОБА_3, а іншою особою з наслідуванням підписів ОСОБА_3 (том І, а.с. 39-41).

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, Прокурором Галицького району м. Львова 17.04.2012 р. порушено кримінальну справу за фактом підроблення документів з метою використання його підроблювачем за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України, про що складено відповідну постанову (том І, а.с. 35-36).

У висновку № 2948 судово-почеркознавчої експертизи від 05.12.2012 року по справі 5015/1877/12 (том ІІ, а.с. 13 - 15) встановлено, що підписи від імені ОСОБА_3, розташовані в графі "Продавець. Директор" перед прізвищем "ОСОБА_3" на договорі купівлі-продажу від 12.11.1992 р., в графі "від Продавця" в акті прийому-передачі майна від 20.12.1994 р., в графі "Орендодовець." Директор" перед прізвищем "ОСОБА_3" в доповненні від 30.07.1992 р. до договору оренди нежитлового приміщення від 22.06.1992 р., виконані однією особою, але не ОСОБА_3, а іншою особою.

У висновку № 2947 судової експертизи технічного дослідження документів від 26.11.2012 року (том ІІ, а.с. 17-20) зазначено, що надати висновок не є можливим у зв'язку з непридатністю для ідентифікації слідоутворюючої поверхні відтисків печаток, які містяться на договорі купівлі-продажу, укладеному 12.11.1992 року, доповненні від 30.07.1992 року.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Нормами статей 15 та 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільного права є визнання правочину недійсним.

Оскільки спірний договір було укладено в період дії Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 р., то аналіз підстав для визнання його недійсним місцевий суд правомірно проводив з урахуванням положень цього нормативно-правового акта.

Так, відповідно до частини першої статті 41 Цивільного кодексу УРСР, угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Згідно зі статтею 44 Цивільного кодексу Української РСР, повинні укладатись у письмовій формі: 1) угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР; 2) угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та інших угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР; 3) інші угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми. Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Відповідно до частини 1 статті 48 Цивільного кодексу УРСР, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

В пункті 9 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 р. № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" як правило, письмова угода укладається шляхом складання документа, що визначає її зміст, і підписується безпосередньо особою, від імені якої вона укладена або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для укладення угод органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють в межах повноважень, наданих законом, іншим правовим актом або установчими документами. Підписання особою (органом юридичної особи) угоди без відповідних повноважень, а також з порушенням наданих їй повноважень може згідно зі статтею 48 Цивільного кодексу бути підставою для визнання укладеної угоди недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону.

У відповідності з пунктом 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012 р. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" не може вважатися актом судової експертизи висновок спеціаліста, наданий заявникові (юридичній чи фізичній особі) на підставі його заяви, - навіть якщо відповідний документ має назву "висновок судового експерта" або подібну до неї, оскільки особа набуває прав та несе обов'язки судового експерта тільки після одержання нею ухвали про призначення експертизи. Із врахуванням наведеного положення, взявши до уваги висновок спеціаліста від 13.04.2012 р. № 6/69, місцевим судом призначено судову почеркознавчу та технічну експертизу.

Висновком експерта встановлено, що підписи від імені ОСОБА_3, розташовані в графі "Продавець. Директор" перед прізвищем "ОСОБА_3" на договорі купівлі-продажу від 12.11.1992 р., в графі "Від Продавця" в акті прийому-передачі майна від 20.10.1011 р. від 20.12.1994 р., в графі "Орендодовець." Директор" перед прізвищем "ОСОБА_3" в доповненні від 30.07.1992 р. до договору оренди нежитлового приміщення від 22.06.1992 р., виконані однією особою, але не ОСОБА_3, а іншою особою.

У висновку № 2947 судової експертизи технічного дослідження документів від 26.11.2012 року зазначено, що надати висновок не є можливим у зв'язку з непридатністю для ідентифікації слідоутворюючої поверхні відтисків печаток, які містяться на договорі купівлі-продажу, укладеному 12.11.1992 року, доповненні від 30.07.1992 року.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками судових експертів.

Окрім зазначеного вище, відповідно до статті 225 Цивільного кодексу УРСР, право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Частиною 1 статті 145 Цивільного кодексу УРСР було передбачено, що коли майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею. Враховуючи ту обставину, що покупець за оспорюваним договором зобов'язаний був перевірити право власності продавця на об'єкт купівлі-продажу, однак цього не зробив, оскільки майно вибуло з володіння продавця поза його волею, покупець не набув права власності на об'єкт продажу.

Таким чином, за обставин, коли: 1) оспорюваний договір купівлі-продажу приміщення від 12 листопада 1992 року не був підписаний керівником Парку; 2) відчуження майна відбулося на підставі договору купівлі-продажу, продавцем у якому виступав не власник майна, місцевий суд прийшов до законного висновку про необхідність задоволення позовних вимог та визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення від 12 листопада 1992 року.

Щодо угод, вчинених до набрання чинності ЦК України від 16.01.2003 р. (набрав чинності з 01.01.2004 р.), підстави і наслідки недійсності угод визначаються ст.ст. 47-58 ЦК УРСР від 18.07.1963 р., якщо угода не підпадає під дію інших законів, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод (постанова Верховного Суду України у справі № 20/622 від 26.01.2004 р.).

Відповідно до ч. 1 ст. 62 ЦК УРСР угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку представляють.

Таким чином, виходячи із змісту вищенаведених норм ЦК УРСР, підставою для виникнення, зміни та припинення цивільних прав та обов'язків особи від імені якої вчиняється угода, є підписання такої угоди лише належним чином уповноваженою особою.

Слід зазначити, що відповідно до положень п.п. 7, 9 Положення «Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд» затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 16.10.1979 р. № 940, положень п. 7 постанови Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 р. № 285 «Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд», які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, міністерства, державні комітети і відомства СРСР мають право передавати кооперативним та іншим господарським організаціям і приймати від них будинки і споруди. Міністерства, державні комітети і відомства республік і виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів передають кооперативним та іншим громадським організаціям і приймають від них будинки і споруди у порядку, встановленому Радою Міністрів відповідної союзної республіки.

Таким чином, на момент виникнення між сторонами правовідносин за угодою від 12.11.1992 року, передача основних засобів (у т.ч. будинків) державних підприємств, установ та організацій, іншим організаціям, здійснювалась виключно в порядку визначеному постановою Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 року № 285 «Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд» за рішенням відповідного виконавчого комітету місцевих Рад народних депутатів.

Отже, Центральний парк культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького будучи комунальною установою, що підтверджується Статутом Львівського Центрального парку культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького, затвердженим Головою виконкому Львівської міської Ради народних депутатів 05.12.1989 р. (том І, а.с. 49-52) та підпорядковуючись виконкому Львівської міської Ради народних депутатів, не вправі був укладати угоди (договори) з ПВТП «Жубер» на відчуження майна, окремих приміщень, така передача майна могла відбутися лише за рішенням відповідного виконкому місцевої Ради народних депутатів.

З огляду на аналіз законодавства, яке було чинним у період укладення спірного договору, а також на час розгляду даної справи господарським судом, прокурор, який звернувся до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

На дату укладення спірного договору, відчуження державного (комунального) майна можливе було лише за рішенням відповідного виконавчого комітету місцевих Рад народних депутатів, що підтверджується постановою Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 року № 285.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначено вище у цій постанові, рішенням виконкому Львівської міської Ради депутатів трудящих від 06.09.1951 р. № 1132 методом народної будови організовано в м. Львові Парк культури і відпочинку на бувшому пустирі в межах визначених цим рішенням (том І, а.с. 42), рішенням виконкому Львівської міської Ради депутатів трудящих від 07.02.1952 р. № 145 затверджено проект встановлення меж території міського парку культури і відпочинку … площею 26 га (том І, а.с. 43), рішенням виконкому Львівської обласної (промислової) Ради депутатів трудящих від 15.08.1963 р. № 886 території парків культури і відпочинку, зокрема, ім. Б. Хмельницького м. Львова передано на баланс і утримання відділів комунального господарства міських Рад депутатів трудящих (том І, а.с. 44). Рішенням виконавчого комітету Львівської міської Ради депутатів трудящих від 15.08.63р. № 561 (том І, а.с. 45) з 01.09.63р. передано територію і зелені насадження парку культури на баланс і утримання Ремонтно-будівельному управлінню зеленого будівництва. Будівлі та атракціони залишено на балансі парку культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького та зобов'язано дирекцію парку забезпечити прибирання території парку. Рішенням виконкому Львівської міської Ради депутатів трудящих від 01.08.1974р. № 420 (том І, а.с. 46) з 01.08.1974 року передано територію парку культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького на баланс та утримання дирекції парку та покладено на неї обов'язки по забезпеченню робіт з озеленення та прибирання всієї території. Заборонено на території парку будь-яке будівництво, ремонт та реконструкцію існуючих об'єктів без попереднього погодження з дирекцією парку та правлінням головного архітектора міста. Рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 09.10.1984 р. № 495 «Про мережу територій і об'єктів природно-заповідного фонду області» створено парк-пам'ятку садово-паркового мистецтва місцевого значення «Парк культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького» (том І. а.с. 47-48). Ухвалою Львівської міської ради № 3033 від 29.12.2005р. «Про затвердження меж ДКП «Львівський центральний парк культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького у м. Львові» затверджено межі земельної ділянки парку культури орієнтовно площею 27,5 га. Згідно Статуту Львівського Центрального парку культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького, затвердженого 05.12.1989 р. (том І, а.с. 49-52), Парк діє на підставі «Положення про соціалістичний державний парк культури і відпочинку», виданого на підставі постанови Ради Міністрів України від 26.08.1971 р. № 602, підпорядкований виконкому Львівської міської Ради народних депутатів, є юридичною особою, володіє, користується і розпоряджається наданим йому майном у відповідності з діючим законодавством.

З огляду на вищенаведене та виходячи із предмету спору у даній справі (визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення павільйону «Юність» загальною площею 300 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, укладений 12.11.1992р.) прокурор відповідно до ст. 2 ГПК України, пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 № 3-рп/99, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» правильно вказав органи (позивачів) уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Слід зазначити, що земельні правовідносини не є предметом спору у даній справі.

Стосовно заяви Третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 про застосування позовної давності, то суд при ухваленні рішення враховував таке.

Прокурор у позовній заяві просить відновити позовну давність у зв'язку з її пропуском з поважних причин.

Місцевим судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, прокурору стало відомо про підроблення підпису керівника Центрального парку культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького, 17.04.2012 року, після отримання висновку спеціаліста НДЕКЦ при ГУМУСУ у Львівській області № 6/69 від 13.04.2012 року проведеного у кримінальній справі.

Згідно з частиною п'ятою статті 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України). У відповідності з наведеною нормою закону перебіг позовної давності у цьому випадку починається з дня, коли власне позивач дізнався про порушення свого права. З огляду на це суд погоджується з твердженням третьої особи про пропущення позивачем позовної давності.

Разом з тим, про порушення прав держави прокурору стало відомо лише в 2012 році, після чого ним, негайно (в межах одного календарного місяця) було заявлено позов в інтересах держави.

З огляду на положення нині чинного законодавства позовна давність як різновид строків за своєю природою є законним строком, встановленим державою для примусового виконання, здійснення дій з метою захисту, відновлення порушених прав через суд. ЦК України встановлює як загальну (ст. 257) так і спеціальну (ст. 258) позовну давність. Загальна позовна давність встановлена у 3 роки.

Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Прокурор або його заступник самостійно визначають і обґрунтовують в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави.

За змістом рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі № 1-1/99 представництво прокуратурою України (ст. 13 Закону України «Про прокуратуру» в т.ч. обласних, районних, міжрайонних, спеціалізованих прокуратур) інтересів держави в арбітражному суді включає не лише подання прокурором позовної заяви, але й розгляд поданих ним заяв та клопотань, дослідження доказів та інших процесуальних дій, оскільки в силу ст. 18 Закону України «Про прокуратуру» прокурор є самостійним учасником судового процесу, а відповідно до ст. 29 ГПК України, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Частина 1 ст. 261 ЦК України пов'язує початок перебігу позовної давності лише з фактом обізнаності саме тієї особи, якій належить порушене право.

Строк позовної давності не є присічним, це гарантований державою строк для відновлення і захисту порушених суб'єктивних прав, протягом якого можливий дієвий судовий захист.

В нашому випадку, оспорюваним правочином порушено інтереси держави, про порушення яких та необхідність їх захисту у судовому порядку, прокурору стало відомо лише за наслідками проведеної перевірки 17.04.2012 року та прокуратурою району порушено кримінальну справу за фактом підроблення документів з метою використання його підроблювачем за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, що підтверджується Постановою про порушення кримінальної справи від 17.04.2012р. та матеріалами даної справи.

З огляду на наведені обставини колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про підставність заяви прокурора про поновлення пропущеної позовної давності, визнав поважними причини пропущення позовної давності, а тому порушене право держави підлягає захисту.

Інші твердження скаржника викладені в апеляційній скарзі до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами в розумінні статей 33 та 34 ГПК України.

Згідно зі статтями 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, колегія суддів прийшла до висновку, рішення господарського суду Львівської області від 10 січня 2013 року у справі № 5015/1877/12 залишити без змін, апеляційну скаргу третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 - без задоволення.

Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника/третю особу у даній справі.

Керуючись ст.ст. 32 - 34, 43, 44 - 49, 98, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 10 січня 2013 року у справі № 5015/1877/12 - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/третю особу.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи повернути господарському суду Львівської області.

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Юрченко Я.О.