Ухвала суду № 29585052, 25.02.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 2514/6220/2012 Провадження № 22-ц/795/655/2013 Головуючий у I інстанції -Діденко О. П. Доповідач - Шемець Н. В.Категорія -цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2013 року АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіШемець Н.В.,суддів:Мамонової О.Є., Губар В.С.,при секретарі:Летуті Ю.М.,за участю:позивача ОСОБА_5, відповідача ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики, -

в с т а н о в и в:

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 січня 2013 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_5

Оскаржуваним рішенням суду позовні вимоги задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 7230 грн. у повернення боргу за договором позики від 26 жовтня 2012 року та 214 грн. 60 коп. у повернення витрат по сплаті судового збору, а всього стягнуто 7444 грн. 60 коп.

Незаконність рішення суду апелянт обгрунтовує неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права і порушенням норм процесуального права. Апелянт зазначає, що він позичав гроші в сумі 20230 грн. у ОСОБА_7, про що була складена розписка, а не у ОСОБА_5 Розписка зникла з кабінету, від якого були ключі у позивача ще з часів спільної співпраці. Апелянт вважає неналежним і недопустимим доказом розписку, в якій не зазначено прізвище позикодавця. ОСОБА_6 також не погоджується з висновком суду, що він не оспорював наявність боргу перед позивачем, а тільки оспорював розмір такого боргу. Крім того, апелянт вважає, що суд незаконно не визнав належними доказами показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги щодо вчинення правочину у письмовій формі сторонами дотримані; розписка знаходилась у позивача і доказів щодо неправомірного вибуття її від відповідача не надано; правочин відповідно до положень ст.204 ЦК України є правомірним; показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 суд не визнав належними доказами у підтвердження заперечень відповідача; наданими відповідачем розписками підтверджено, що відповідач частинами повернув борг в сумі 13000 грн, тому залишок суми боргу становить 7230 грн.

Такий висновок суду грунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам закону.

По справі встановлено, що згідно розписки від 26 жовтня 2012 року ОСОБА_6 зобов'язувався повернути гроші в сумі 20230 грн. до 30 листопада 2012 року (а.с.3).

09 листопада 2012 року ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_6 5000 грн. в рахунок погашення боргу, 17 листопада 2012 року - 3000 грн., 27 листопада 2012 року - 2000 грн., 02 грудня 2012 року - 3000 грн., що підтверджується відповідними розписками (а.с.26, 27, 28).

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач-апелянт підтвердив, що оригінал розписки від 26 жовтня 2012 року на а.с. 17 про зобов"язання до 30 листопада 2012 року повернути гроші в сумі 20230 грн., написаний ним особисто. Проте дана розписка написана для ОСОБА_7, у якого він брав у позику кошти, а не ОСОБА_5, з яким він, будучи СПД, облаштовував бар „От заката до рассвета" в м.Ніжині, і після звільнення останнього розрахувався, сплативши кошти в сумі 13 тис. грн.

Позивач стверджував, що він з серпня по жовтень 2012 року без офіційного працевлаштування працював у ОСОБА_6 і неодноразово давав останньому в позику гроші, а при звільненні ОСОБА_6 видав йому розписку про борг в сумі 20230 грн., з яких частково виплатив 13 тис. грн., що підтверджується розписками.

Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей того ж роду та такої ж якості.

Статтею 1047 ЦК України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Суд першої інстанції виходив з того, що підтвердженням укладення договору позики між сторонами є надана позивачем розписка, написана особисто відповідачем.

Відповідач підтвердив факт написання ним 26 жовтня 2012 року особисто зазначеної розписки, проте його заперечення зводилися до того, що зазначена розписка написана для іншої особи - ОСОБА_7, у якого і було отримано у позику кошти.

Проте розписка не містить прізвища ОСОБА_7 як позикодавця, і при цьому, апеляційний суд враховує, що розписка знаходилась у позивача, а не у ОСОБА_7, і представлена суду саме позивачем.

Згідно ст.545 ЦК України кредитор, прийнявши виконання зобов'язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Відповідно до вимог ЦК України розписка одночасно є документом, який підтверджує передачу грошей позикодавцем позичальнику, та укладення договору позики.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає, що наявність оригіналу розписки в кредитора свідчить про існування невиконаного зобов"язання, тобто, знаходження розписки у ОСОБА_5 підтверджує невиконання обов'язку ОСОБА_6 щодо повернення боргу згідно зазначеної розписки, а розписки від 09 листопада, 17 листопада, 27 листопада, 02 грудня 2012 року свідчать про часткове виконання зобов"язання.

Апелянтом жодних доказів судам на підтвердження того, що розписка у протиправний спосіб зникла з його кабінету, не надано.

Крім того, якщо відповідач оспорює факт написання розписки позивачу, то в силу положень ч.3 ст.10 ЦПК України саме він повинен довести такі обставини, а не позивач.

Однак, ОСОБА_6 у належний спосіб не доведені такі обставини, крім того, ним підтверджується факт написання особисто розписки від 26 жовтня 2012 року.

Посилання апелянта про одержання коштів в позику від ОСОБА_7, не є доказом того, що кошти не були отримані в позику від ОСОБА_5

Також позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж установлено договором (ч.1 ст.1051 ЦК України).

При цьому, за змістом ч.2 ст.1051 ЦК України, при укладенні договору позики в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошевість такого договору не може ґрунтуватися на поясненнях свідків, а може бути підтверджена лише належними та допустимими доказами (ч.2 ст.58, ст.59 ЦПК України).

За таких обставин, показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 щодо позики грошей ОСОБА_6 у ОСОБА_7 у жодний спосіб не впливають на правильність висновків суду першої інстанції у спорі, заявленому ОСОБА_5

Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскаржуване рішення суду є законним та обгрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: