Ухвала суду № 29580776, 18.02.2013, Апеляційний суд міста Севастополя

18.02.2013

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа №22ц-797/368/2013р. Головуючий в першій

інстанції Рубан М.В.

Категорія 51 Головуючий в апеляційній

інстанції Саліхов В.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2013 року колегія судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя в складі:

головуючого - Саліхова В.В.,

суддів - Алєєвої Н.Г., Моцного М.В.,

за участю секретаря - Мазнєва Ю.М.,

позивача - ОСОБА_4,

представника відповідача - Пузікової О.В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Севастополі апеляційні скарги Східно-Чорноморського басейнового управління використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства та ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду міста Севастополя від 30 листопада 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Східно-Чорноморського басейнового управління використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства, третя особа - ОСОБА_6, про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2012р. позивач звернулась до місцевого суду з позовом до відповідача, в якому просила визнати недійсним та скасувати наказ про звільнення ОСОБА_4 №202/К від 30.05.2012р., визнати недійсним запис у трудовій книжці серії НОМЕР_1 за №26 від 30.05.2012р. за прогул без поважних причин, зобов'язати відповідача поновити позивача на роботі на посаді головного спеціаліста з охорони праці Східно-Чорноморського Держрибохорони, стягнути з останнього на користь ОСОБА_4 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 30.05.2012р. по день фактичного поновлення на роботі та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Вимоги позову мотивовані тим, що позивач з жовтня 2008р. працювала у відповідача головним спеціалістом з охорони праці. На підставі наказу останнього від 30.05.2012р. позивач була звільнена з 22.07.2011р. на підставі п.4 ст.40 КЗпП України за прогул без поважних причин, про що було зроблено відповідний запис у трудовій книжці. Підставою для звільнення ОСОБА_4 стал її відсутність на роботі 21.07.2011р., що, на думку останньої, не відповідає дійсності та не підтверджено належними доказами. Крім того, наказом відповідача від 20.07.2011р. позивач була звільнена з роботи на підставі п.3 ст.40 КЗпП України, а рішенням суду від 14.05.2012р. останню поновлено на роботі, однак 30.05.2012р. відповідач знову звільнив позивача з роботи за прогул 21.07.2011р. При звільненні ОСОБА_4 відповідач не врахував, що позивач була головою первинної профспілкової організації управління. У зв'язку з незаконним звільненням, позивач просить стягнути на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 30.05.2012р. та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн., спричиненої протиправними діями відповідача.

Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 30.11.2012 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано недійсним та скасовано наказ №202/К від 30.05.2012 року про звільнення ОСОБА_4 22.07.2011 року за прогул без поважних причин. Поновлено на роботі ОСОБА_4 на посаді головного спеціаліста з охорони праці Східно-Чорноморської Держрибоохорони з 30.05.2012 року. Стягнуто з Східно-Чорноморської Держрибоохорони на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 10754,90 грн. без врахування податків та інших обов'язкових платежів, а також моральну шкоду в розмірі 1000 грн., а всього - 11774,90 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати та допущення негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Апелянт вважає, що суд першої інстанції прийняв оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають суттєве значення для справи.

Позивач також не погодилась з вищевказаним рішенням місцевого суду, у зв'язку з чим подала апеляційну скаргу, в якій просить останнє змінити в частині відмови місцевого суду у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на її користь моральної шкоди у розмірі 10 000 грн. та скасування запису у трудовій книжці серії НОМЕР_1 за №26 від 30.05.2012р. Вважає, що вирішив даний спір та поновив позивача на роботі, суд першої інстанції прийшов до необґрунтованого висновку відносно самого факту прогулу, прийнявши рішення щодо законності переобрання голови профспілки, призначив моральну шкоду у розмірі лише 1 000 грн., та не зобов'язав відповідача виправити запис у трудовій книжці, у зв'язку з чим рішення в цій частині підлягає зміні.

Заслухавши доповідь головуючого, пояснення сторін по справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах оскарження, визначених ст.303 ЦПК України, судова колегія вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог позивачки, суд першої інстанції виходив з того, що при виданні оскаржуваного наказу відповідачем було порушено встановлений ст.148 КЗпП України строк накладення дисциплінарного стягнення.

З таким висновком місцевого суду погоджується і колегія суддів.

За правилами ч.1 ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Відповідно до ст.148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленим проступком, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не враховуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

При розгляді таких спорів судам необхідно з'ясувати чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст.ст.147-1,148,149 КЗпП України та правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З матеріалів справ вбачається, що з 20.10.2008 року позивачка працювала у відповідача на посаді головного фахівця з охорони праці та була керівником профспілкової організації. На підставі наказу №395/К від 20.07.2011 року вона була звільнена з роботи з 21.07.2011 року, у зв'язку з систематичним невиконанням без поважних причин трудових обов'язків на підставі п.3 ст.40 КЗпП України(а.с.65). 21.07.2011 року, тобто в останній день роботи позивачки перед звільненням, вона без дозволу керівництва підприємства о 10 годині 55 хвилин покинула робоче місце, після чого на роботу не поверталася. Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 14.05.2012 року (а.с.14-15), залишеного в силі ухвалою Апеляційного суду м. Севастополя від 26.07.2012 року (а.с.70), позивачка була поновлена на роботі з 22.07.2011 року. Після поновлення ОСОБА_4 на роботі відповідач 30.05.2012 року видав наказ за №202/К, на підставі якого вдруге звільнив позивачку з роботи на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, за прогул без поважних причин, який вона здійснила в останній день роботи перед першим звільненням, а саме 21.07.2011 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що в матеріалах справи достатньо доказів, на підставі яких можливо зробити висновок про те, що 21.07.2011 року з 10 годин 55 хвилин до кінця робочого дня, а саме до 17 години, позивачка була відсутня на робочому місці без поважних причин, що в свою чергу підтверджує факт її прогулу, оскільки вказані обставини підтверджені матеріалами справи.

Також колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що притягнення відповідачки до дисциплінарної відповідальності відбулося поза строки, встановлені діючим законодавством, оскільки в суді першої інстанції було встановлено, що воно було покладено через 10 місяців після вчинення дисциплінарного проступку.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані сторонами докази в сукупності, встановивши, які правовідносини склалися між сторонами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що підстав до притягнення до дисциплінарної відповідальності відповідачки, у зв'язку зі спливом 10 місяців, при накладенні дисциплінарного стягнення відповідач порушив вимоги діючого законодавства, в зв'язку з чим визнав недійсним та скасував оскаржуємий наказ про звільнення, поновив позивачку на роботі, стягнувши з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про те, що вона змушена була покинути робоче місце 21.07.2011 року у зв'язку з необхідністю перевезення особистих речей, а тому у суду не було підстав вважати, що вона була відсутня на робочому місці без поважних причин, колегія суддів вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.142 КЗпП України правилами внутрішнього трудового розпорядку на підприємствах, в установах, організаціях визначається трудовий розпорядок.

Відповідно до ст.139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватись трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. Згідно із п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року №9 прогулом визнається відсутність працівника на роботі, як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Аналіз вищезгаданих нормативних актів дозволяє зробити висновок про те, що підставою тимчасового залишення працівником робочого місця може бути лише відповідний дозвіл керівництва.

Разом з тим, з матеріалів справ вбачається, що такого дозволу позивачка не отримувала.

Більш того, матеріали справи свідчать про те, що 21.07.2011 року відповідач на підтвердження тимчасової відсутності ОСОБА_4 на робочому місці склав відповідний акт на підтвердження факту прогулу позивачки та пояснення працівників даної установи з цього приводу (а.с.33-37).

Доводи апеляційної скарги позивачки про те, що суд при винесенні рішення, в порушення вимог діючого законодавства, необґрунтовано визнав факт про те, що вона на час другого звільнення не була головою профспілкової організації Східно-Чорноморського басейнового управління використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства, колегія суддів також вважає необґрунтованими.

З матеріалів справи вбачається, що ніяких висновків щодо законності або незаконності її переобрання як голови профспілки, суд при розгляді справи не робив, оскільки дані обставини не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Більш того, з тексту самого рішення вбачається, що суд лише констатував сам факт переобрання позивачки, проти якого і вона не заперечувала.

Також необґрунтованими, на думку колегії суддів, є її посилання на безпідставне зменшення судом першої інстанції суми моральної шкоди, яку останній присудив стягнути на її користь з відповідача.

Відповідно до ч.1ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судом встановлено, що дійсно при незаконному звільненні позивачка понесла моральні страждання, що виявилися у втраті нею нормальних життєвих зв'язків, у додаткових зусиллях для організації свого життя. При визначенні розміру моральної шкоди суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості та, враховуючи обставини справи, в зв'язку з чим колегія суддів вважає, що і ці доводи апелянта не є підставою для скасування або зміни рішення.

Також,на думку колегії суддів, необґрунтованими є доводи апеляції відповідача про те, що в зв'язку зі звільненням позивачки 21.07.2011 року до її поновлення на роботі на підставі рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 14.05.2012 року призупинився строк притягнення її дисциплінарної відповідальності за прогул, який вона зробила в останній день перед першим звільненням.

Як вже раніше зазначалося, відповідно до ст.148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленим проступком, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не враховуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Тобто, законодавець чітко визначив, який саме час не враховується при визначенні строку притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, та граничний строк, в рамках якого таке стягнення може бути накладене.

В зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що вищезгадані доводи позивача ґрунтуються на хибному розумінні вимог діючого законодавства, а тому також не можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.

Також необґрунтованими, на думку колегії суддів, є посилання відповідача на порушення судом першої інстанції при розгляді справи норм цивільно-процесуального законодавства, оскільки такі факти не знайшли свого підтвердження при розгляді справи в апеляційному порядку.

Рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, відповідно до наданих сторонами доказів, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, тому вони підлягають відхиленню.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги Східно-Чорноморського басейнового управління використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства та ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Ленінського районного суду міста Севастополя від 30 листопада 2012 року - залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ В.В. Саліхов

Судді: /підпис/ Н.Г. Алєєва

/підпис/ М.В. Моцний

Копія вірна:

Суддя Апеляційного суду

міста Севастополя В.В. Саліхов