Ухвала суду № 29580464, 04.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/27732/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

за участю секретаря Зозулі Ю.В.

представника позивача Нефьодова В.В.

представника відповідача Литвин Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м.Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012

у справі № 2а-14880/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче об'єднання «Вертикаль»

до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Червонозаводському районі м.Харкова від 08.04.2011 № 0000200700 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у загальній сумі 17558047,00 грн. за лютий-грудень 2010 року та січень 2011 року.

Основ'янська МДПІ м.Харкова ДПС подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а також норм процесуального права: ст.ст. 7, 9, 11, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для зменшення позивачеві спірним податковим повідомленням-рішенням бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий-грудень 2010 року та січень 2011 року слугували висновки перевірки, викладені в акті від 29.03.2011 № 1380/07-008/30750980, про порушення позивачем вимог п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.1 п. 7.4. п.п. 7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Вказавши в акті перевірки на порушення позивачем наведених вимог Законів, податковий орган виходив з того, що у позивача відсутнє право на бюджетне відшкодування за вказані вище періоди, оскільки позивачем на запит податкового органу не надано до перевірки первинних документів, що підтверджують правомірність формування податкового кредиту та право на бюджетне відшкодування. Позивач не отримав такого запиту податкового органу через те, що не знаходиться за юридичною адресою.

Суд касаційної інстанції знаходить правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо безпідставності такої позиції податкового органу. Платник податків при формуванні податкового кредиту, визначенні різниці між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду, заявленні до бюджетного відшкодування у звітних періодах, що передували такому періоду як січень 2011 року, повинен був діяти у межах п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5, п.п. 7.5.1 п. 7.5 та п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту та врахування такого кредиту при обчисленні різниці між ним та податковим зобов'язанням), а при заявленні від'ємного значення до бюджетного відшкодування за січень 2011 року -п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України (чинного на час заявлення такого відшкодування).

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на заявлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість та отримання такого відшкодування за вказані вище звітні періоди.

Як достовірно встановлено судами попередніх інстанцій з посиланням на належні докази - довідки та акти перевірок, податковим органом під час попередніх перевірок податкового кредиту позивача, що виник у спірні звітні періоди, встановлено факт підтвердження позивачем первинними документами податкового кредиту податковими та митними деклараціями.

При цьому, з огляду на доводи податкового органу, суди правильно вказали на те, що відсутність суб'єкта господарювання -платника податку на додану вартість за юридичною адресою, оскільки він знаходиться за адресою орендованого ним приміщення, не може бути підставою для зменшення йому бюджетного відшкодування, оскільки таких підстав Закон України «Про податок на додану вартість»та Податковий кодексу України не передбачають.

Суди також дійшли правильного висновку про відсутність у податкового органу визначених у п.п. 78.1.1 Податкового кодексу України підстав для проведення невиїзної документальної позапланової перевірки, за результатами якої прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, оскільки запит податкового органу про надання пояснень та їх документального підтвердження позивачем отримано не було.

Щодо посилань податкового органу у касаційній скарзі на ненадання судами оцінки реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, суд касаційної інстанції зазначає, що наведені судам попередніх інстанцій податковим органом як в акті перевірки, так і в інших матеріалах справи, підстави для зменшення позивачеві бюджетного відшкодування, не свідчать про безтоварність господарських операцій.

Висновок про безтоварність господарської операції може ґрунтуватись на належних, допустимих і достатніх доказах і не може ґрунтуватись на припущеннях. Податковий орган при вирішенні справи у судах попередніх інстанцій не обґрунтовував власну позицію щодо неправомірності формування позивачем податкового кредиту та бюджетного відшкодування безтоварністю господарських операцій та не доводив суду шляхом надання відповідних доказів даної обставини.

У касаційній скарзі також податковим органом не наведено доводів та доказів, якими б податковий орган оспорював безтоварність здійснених позивачем господарських операцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України у даній справі про протиправність рішення суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це правило означає, що податковий орган повинен доводити передбаченими процесуальним законом засобами доказування ті обставини, які покладені в основу прийняття податкового повідомлення-рішення. Водночас, якщо платник податків не згоден з доводами податкового органу, він може їх спростовувати. Це випливає зі змісту ч.1 ст.71вказаного Кодексу, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її заперечення. В іншому випадку, суд вирішує спір на підставі наявних доказів, які оцінюються за правилами ст. 86 Кодексу.

Враховуючи наведене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення -без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м.Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012 -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло