Ухвала суду № 29580459, 11.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/60270/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

за участю секретаря Зозулі Ю.В.

представників позивача Гнатченка П.М., Іванцова Я.І., Єрощенкова Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеко"

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.08.2012

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2012

у справі №2а-6911/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеко"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.08.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2012, у задоволенні адміністративного відмовлено повністю.

ТОВ «Алеко»подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нову постанову про задоволення позову повністю. Посилається на порушення судами норм процесуального права: ч. 2 ст. 71, ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначаючи, що суди не дослідили та не оцінили обставини, на які посилався позивач. Також посилається на порушення судами норм матеріального права: ст.ст. 33-37, 70-71, 78 Уніфікованого закону про переказні та прості векселі, запровадженого Верховною Радою України згідно із Законом України від 06.07.1999 № 826-XIV «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року», ст. 253 Цивільного кодексу України, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Податковою інспекцією проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт від 02.03.2012 № 1125/2305/21181738.

Підставою для визначення за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 414684 грн. основного платежу та 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п. 1.22.1, п. 1.23 ст. 1, п. 4.1 ст. 4, п.п.5.2.8 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.137.10 ст. 137 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за І квартал 2011 року у сумі 177207 грн., за ІІ квартал 2011 року у сумі 115968 грн. та за ІІІ квартал 2011 року у сумі 120509 грн.

Як вбачається з акту перевірки, порушення позивачем наведених норм закону, на думку податкового органу, полягало у тому, що позивач у І, ІІ та ІІІ кварталах 2011 року не відніс до валового доходу суми безнадійної кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності, перед рядом контрагентів.

За позицією податкового органу безнадійна заборгованість станом на 31.03.2011 у сумі 708827,00 грн. утворилася в результаті ліквідації ряду підприємств: ТОВ «Бізнес-пост», ТОВ «Антекно», ТОВ «Мегаполісбудлюкс», ТОВ «Преміям-Пласт», які у рахунок поставлених позивачеві товарів отримали від останнього векселі. При цьому податковий орган вказує на те, що такі підприємства знято з обліку у 2008, 2009 та 2010 роках відповідно.

Безнадійна заборгованість станом на 31.12.2011 у сумі 102816 грн. утворилася в результаті ліквідації ряду підприємств: ТОВ «Луганська інвестиційна компанія», ПП «Нобель Ексклюзив Брендс», ТОВ «Дистрибуція-Еко», ТОВ «Кассіда Проджектс», ТОВ «Сон екс ЛТД», які у рахунок поставлених позивачеві товарів отримали від останнього векселі. При цьому податковий орган вказує на те, що такі підприємства знято з обліку у 2011 році.

Податкова інспекція свою позицію про виникнення у позивача безнадійної заборгованості, за якою минув строк позовної давності, обґрунтовує положенням ч. 3 ст. 205 Господарського кодексу України, за яким господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб'єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням, та вважає, що у такому випадку перебіг строку позовної давності за векселями зупиняється.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки кредиторська заборгованість позивача перед підприємствами -кредиторами непогашена, а підприємства -кредитори ліквідовані і в них відсутні правонаступники, позивач зобов'язаний збільшити валовий доход відповідно до вимог п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» на суму такої заборгованості.

При цьому суди вказали, що за обставин ліквідації підприємств -кредиторів посилання позивача на те, що строк позовної давності оплати простих векселів не сплинув, є безпідставними. Застосувавши ст. 256 Цивільного кодексу України, яка передбачає підстави для зупинення перебігу строку позовної давності, суд вказав, що за обставин ліквідації підприємства-кредитора перебіг позовної давності зупиняється.

Суд касаційної інстанції не може визнати законними та обґрунтованими вказані судові рішення, оскільки вони ухвалені в результаті неповного встановлення обставин, що мають значення для справи, та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»від 23.02.2006 № 3480-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вексель -цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні»05.04.2001 № 2374-IIІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Відповідно до статті 77 Уніфікованого закону про переказний та простий векселі, ратифікованого Верховною Радою України згідно із Законом України від 06.07.1999 № 826-XIV «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі»(дата набуття чинності для України 06.01.2000) до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: індосаменту (статті 11 - 20); строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42); права регресу у разі неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54); платежу у порядку посередництва (статті 55, 59 - 63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74).

Відповідно до п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(який втратив чинність з 01.04.2011) валовий доход включає доходи у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді,

Згідно із п.п. 1.22.1. п. 1.22 ст. 1 безповоротна фінансова допомога -це, зокрема:

сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод;

сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора;

сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Пункт 1.25. ст. 1 заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності відносить до безнадійної заборгованості.

Відповідно до п.п. 135.1. ст. 135 Податкового кодексу України (далі Кодексу) доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються, зокрема інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Кодексу інші доходи включають, зокрема суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді.

При цьому згідно із п.п. 137.10. п. 137.10 Кодексу суми безповоротної фінансової допомоги та безоплатно отримані товари (роботи, послуги) вважаються доходами на дату фактичного отримання платником податку товарів (робіт, послуг) або за датою надходження коштів на банківський рахунок чи в касу платника податку, якщо інше не передбачено цим розділом.

Відповідно до п.п. 14.1.257. п. 14.1 ст. 14 Кодексу безповоротна фінансова допомога - це:

сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів;

сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості;

сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності.

основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних);

сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Отже, для віднесення сум грошових зобов'язань за переданими постачальникові товару векселями до «безповоротної фінансової допомоги»у І кварталі 2011 року мають бути наявними виключні правові підстави, визначені у п. 1.22.1. п. 1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР (чинного до 01.04.2011), а після 01.04.2011 - у п.п. 14.1.257. п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Так, однією з таких підстав є нестягнення заборгованості після закінчення строку позовної давності.

Відповідно до ст. 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі

до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, зокрема положення щодо строку платежу (статті 33 - 37) та щодо позовної давності (статті 70 і 71).

Згідно зі ст. 33 Уніфікованого закону переказний вексель може бути виданий із таким строком платежу:

за пред'явленням;

у визначений строк від пред'явлення;

у визначений строк від дати складання;

на визначену дату.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 Уніфікованого закону позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

Наведене дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності у три роки щодо погашення грошових зобов'язань за простим векселем пов'язується з настанням строку платежу за таким векселем.

І тільки після закінчення такого строку позовної давності у І, ІІ та ІІІ кварталах 2011 року непогашена заборгованість відноситься до безповоротної фінансової допомоги, а у платника податку у І кварталі 2011 виникає обов'язок збільшити валовий доход на суму такої допомоги згідно із вимогами п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а у ІІ та ІІІ кварталах 2011 року -згідно із вимогами п.п. 14.1.257. п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Застосування судами до даних правовідносин ст. 256 Цивільного кодексу України, яка передбачає підстави для зупинення перебігу строку позовної давності, є помилковим, оскільки підставою для віднесення заборгованості до безповоротної фінансової допомоги згідно із вимогами Закону є закінчення (сплив) строку позовної давності, наслідки чого передбачені у ст. 267 Цивільного кодексу України, а не зупинення його перебігу, який у випадках, передбачених ч. 3 ст. 263 Цивільного кодексу України, продовжується.

Разом з тим п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового Кодексу передбачено, що інші доходи включають інші доходи платника податку за звітний податковий період.

Отже, у разі достовірного встановлення обставини щодо припинення господарського зобов'язання згідно із ч. 3 ст. 205 Господарського кодексу України - у зв'язку з неможливістю виконання у разі ліквідації суб'єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням, у платника податку (боржника) виникає інший доход із суми непогашеної заборгованості, який відноситься до складу валового доходу звітного періоду, в якому такий доход виник (на дату ліквідації підприємства-кредитора).

Податковий орган в акті перевірки та суди попередніх інстанцій у судових рішеннях вказують на те, що ряд підприємств-кредиторів знято з обліку у 2008, 2009 та 2010 роках відповідно, а ряд -у 2011 році. Проте, обставин щодо того, з якого обліку знято підприємства судами не встановлено. При цьому не зрозуміло, чому податкова інспекція щодо підприємств, які знято з обліку у 2008, 2009 та 2010 роках, тобто вважає їх у цих періодах ліквідованими, збільшує позивачеві валовий доход за І квартал 2011 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 104 ЦК України, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Тому, підприємство вважається ліквідованим з дня внесення вказаного запису, проте суди цю обставину не дослідили.

Поряд з цим слід враховувати, що у правовідносинах, що виникають з обігу простих векселів, ліквідація векселедержателя такого векселя та відсутність у нього правонаступників не завжди може бути підставою для припинення зобов'язань векселедавця відповідно до ч. 3 ст. 205 Господарського кодексу України.

Особливістю простого векселя є те, що боржником завжди є векселедавець. Веклеледержатель може використовувати простий вексель у розрахунках зі своїми контрагентами, при цьому переводячи власну заборгованість на векселедателя. У такому випадку припиняється право вимоги одного кредитора і виникає право вимоги у іншого кредитора. Отже, вексель може і надалі використовуватися в обігу до закінчення строку платежу за ним.

У зв'язку з цим, у разі встановлення обставини щодо ліквідації векселедержателя дослідженню у даній справі підлягає обставина щодо наявності простих векселів на балансі такого векселедержателя станом на час ліквідації. Така обставина може бути вставлена шляхом дослідження ліквідаційного балансу векселедержателя, який є бухгалтерською звітністю, що складається у ліквідаційний період підприємства і до дати внесення запису до єдиного державного реєстру про припинення юридичної особи, та відображає матеріально-фінансовий стан підприємства на дату припинення діяльності. До складу ліквідаційної маси включаються всі види майнових активів (майно та майнові права, включаючи дебіторську та кредиторську заборгованості).

І тільки за достовірно встановленої обставини щодо ліквідації контрагентів позивача і наявності в їх активах на час ліквідації векселів, які не пред'явлено позивачеві до сплати, можна зробити висновок про виникнення у позивача інших доходів із сум непогашеної заборгованості, що мають бути згідно із п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового Кодексу України віднесені до складу валового доходу у періоді, коли виникла така заборгованість.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та інші обставини, що мають значення для справи, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

При цьому слід встановити господарські операції з векселями, їх сутність та зміст, реквізити векселів, строки їх пред'явлення для сплати, дослідити обставини щодо ліквідації контрагентів позивача (векселедержателів), причини ліквідації, адже банкрутами було визнано тільки частину підприємств, дати ліквідації, наявність в активах таких підприємств на дату їх ліквідації простих векселів, та в залежності від встановлених обставин вирішити спір на підставі норм Законів, що врегульовують спірні відносини.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алеко»задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.08.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2012 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло