Ухвала суду № 29578995, 05.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2013 року м. Київ К-7733/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Рибченка А.О., Федорова М.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 17.02.2006 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2009 у справі № 2а-23/1/2006 (22а-39919/08)

за позовом ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

про визнання неправомірними дій та скасування податкового повідомлення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Громадянин ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції про визнання неправомірними дії останньої та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.11.2004 № 0035891703/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності у розмірі 59 502,94 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено.

У касаційній скарзі орган податкової служби, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та у позові відмовити.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач подав до Державної податкової інспекції декларацію про доходи за 2003 рік, за даними якої одержано дохід за основним місцем роботи у сумі 10 872,35 грн., не за місцем основної роботи -302 965,21 грн. та від підприємницької діяльності -17 617,08 грн. При цьому судами встановлено, що під час здійснення підприємницької діяльності у 2003 році позивач перебував на спрощеній системі оподаткування та авансовими платежами сплатив податок у розмірі 2 400,00 грн. Прибутковий податок з доходу, отриманого за основним місцем роботи, було обчислено за ставкою відповідно до п. 1 ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»у розмірі 2 214,00 грн., а доходи, отримані за місцем роботи, яке не є основним, оподатковані року за ставкою 20 % відповідно до п. 3 ст. 7 Декрету, що склало 60 593,06 грн. податку. Податкові зобов'язання, задекларовані платником податків, були сплачені у повному обсязі, що також не оспорюється відповідачем.

На підставі цієї декларації та п. 3 ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»податковим органом було зроблено перерахунок сум податку та надіслано позивачу спірне податкове повідомлення про додатково нараховані за остаточними розрахунками суми податку, які підлягають сплаті у сумі 59 502,94 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, а також доходи не за місцем основної роботи, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачені суми єдиного податку та суми податку з отриманого доходу не за місцем основної роботи є остаточними і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань.

Так, ст. 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

З 01.01.2004 до 01.01.2011 був чинний Закон України від 22.05.2003 № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб», п. 22.10 ст. 22 якого було визначено, що Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян»втратив чинність, крім розділу IV у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, який застосовується з урахуванням положень п. 9.12 ст. 9 цього Закону та діє до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб -суб'єктів підприємницької діяльності.

При цьому слід зазначити, що законодавством було чітко обумовлено, що розділ IV Декрету (в частині оподаткування доходів фізичних осіб від заняття підприємницькою діяльністю) застосовується з положеннями п. 9.12 ст. 9 Закону, тобто без застосування норм інших статей Закону. Таким чином, розділ IV Декрету не поширювався на оподаткування так званих інших доходів громадян у розумінні Декрету (тобто доходів, отриманих суб'єктом підприємницької діяльності поза межами здійснення власної підприємницької діяльності), а також доходів осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність.

Поряд з розділом IV Декрету до набрання чинності спеціальним законом діяв також Указ Президента України від 03.07.1998 № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва».

Відповідно до ст. 2 Указу доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладаються єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною i не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так i осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

Статтею 14 Декрету, яка також діяла до набрання чинності спеціальним законом, встановлено, що доходи громадянина, одержані від здійснення підприємницької діяльності, що оподатковуються фіксованим податком, не включаються до складу його сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року, а сплачена сума фіксованого податку є остаточною i не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань такого платника податку або осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, або членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

Таким чином, беручи до уваги, що ст. 2 Указу та ст. 14 Декрету не дозволяють визначати загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід суб'єкта підприємницької діяльності, який є платником єдиного або фіксованого податку, суди вірно зазначили, що доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року платника податку.

Крім того, судами було встановлено, що протягом 2003 року позивач не отримував доходів від зайняття підприємницькою діяльністю, крім тих, що обкладались єдиним податком.

При цьому, відповідно до п. 22.6 ст. 22 Закону № 889-IV доходи платника податку, нараховані за наслідками податкових періодів до 01.01.2004, оподатковуються за ставками та нормами, що діяли до 01.01.2004, незалежно від дати їх фактичної виплати.

Тобто, порядок оподаткування доходів громадян, нарахованих їм за податкові періоди до 01.01.2004, регулювався Декретом Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян»(зі змінами та доповненнями, частково втратив чинність), ст. 11 якого, зокрема, передбачалося, що доходи громадян, одержані ними протягом календарного року від підприємств, установ, організацій і фізичних осіб -суб'єктів підприємницької діяльності не за місцем основної роботи, зокрема у вигляді орендної плати за договорами оренди земельних ділянок, часток (паїв), підлягають оподаткуванню у джерела виплати за ставкою 20 % (п. 3 ст. 7 Декрету № 13-92).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Декрету № 13-92 об'єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний доход за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаних з різних джерел, як на території України, так і за її межами.

Згідно ч. 2 ст. 8, ч. 1 ст. 9 Декрету до сукупного оподатковуваного доходу включаються одержані за місцем основної роботи (служби, навчання) доходи за виконання трудових обов'язків, у тому числі за сумісництвом, за виконання робіт за договорами підряду, а також інші доходи, що утворилися в результаті надання за рахунок коштів підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності своїм працівникам матеріальних і соціальних благ у грошовій і натуральній формі, крім сум виплат, що не включаються до сукупного оподатковуваного доходу, визначених у ст. 5 цього Декрету; нарахування, утримання і перерахування до бюджету прибуткового податку здійснюється підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які провадять виплати доходів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціїями, позивачем було подано до податкового органу декларацію за 2003 рік, в якій зазначено, що за сумісництвом з позивача ТОВ «Голден Телеком»(код юридичної особи за ЄДРПОУ 19028202) утримано податок в сумі 60 593,06 грн.

Отже, суди дійшли вірного висновку, що підстав для перерахунку сум податку за 2003 рік у відповідача не було.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, та постановив обґрунтоване рішення, що повно відображає обставини, які мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва відхилити.

Постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 17.02.2006 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2009 у справі № 2а-23/1/2006 (22а-39919/08) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді А.О. Рибченко

М.О. Федоров