Ухвала суду № 29578689, 12.02.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2013 р.Справа № 2а-10846/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2012р. по справі № 2а-10846/12/2070

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби

про скасування рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_2, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби, в якому просив суд:

- скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача, Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області ДПС, №0002491710 від 21.09.2012 р. та № 0002501710 від 21.09.2012 р.;

- визнати протиправними дії відповідача, Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області ДПС, щодо нарахування пені на занижені суми податкових зобов'язань.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2012 року адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - задоволено частково.

Скасовано в повному обсязі податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби № 0002501710 від 21.09.2012 р. та № 0002491710 від 21.09.2012 р.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ФО-П ОСОБА_2 в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст.ст. 7, 9, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Відповідно ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Враховуючи, що відповідач оскаржує постанову суду першої інстанції лише в частині задоволення позовних вимог, колегія суддів не вбачає підстав для надання правової оцінки рішенню суду першої інстанції в частині відмови у задоволенню позову.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач, ФОП ОСОБА_2, пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, на момент виникнення спірних правовідносин перебував на обліку як платник податків і зборів в ДПІ у Зміївському районі Харківської області ДПС.

В період з 16.08.2012 р. по 06.09.2012 р. ДПІ у Зміївському районі Харківської області ДПС проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.09 р. по 31.12.11р.

За результатами перевірки складено акт від 13.09.2011 року № 694/17/НОМЕР_3, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем:

- ч.ч.1, 5 ст.ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_2 з ТОВ "АКПД-ПЛЮС" та з ТОВ "Самай-10";

- п.177.2, 177.4 ст.177 Податкового кодексу України в результаті заниження податку з доходів фізичних осіб від провадження господарської діяльності за перевіряємий період на суму 31723,19 грн., в т.ч. за 2011 р. на суму 31723,19 грн.

- п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст. 185, п.198.2 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого ФОП ОСОБА_2 занижено суму податку на додану вартість за перевіряємий період на загальну суму 102484 грн., в т.ч. за липень 2009 року - 11067 грн., серпень 2009 року - 6250 грн., вересень 2009 року - 4000 грн., жовтень - 5387 грн., листопад - 7241 грн., грудень 2009 р. - 1036 грн., березень 2010 р. - 353 грн., травень 2010 року - 4000 грн., червень 2010 р. - 4196 грн., січень 2011 року - 1200 грн., лютий 2011 р. - 2595 грн., березень 2011 р. - 960 грн., квітень 2011 року - 848 грн., червень 2011 р. - 5270 грн., липень 2011 р. 16441 грн., серпень 2011 р. - 20876 грн., жовтень 2011 р. - 7463 грн. та зменшено від'ємне значення на суму 45872 грн.

21.09.2012 р. ДПІ у Зміївському районі Харківської області прийнято податкові повідомлення-рішення № 0002491710 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 39.650, 98 грн. (основний платіж - 31.723,19 грн., штрафні (фінансові) санкції - 7.930,79 грн.) та №0002501710 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ у загальному розмірі 99.619,25 грн. (основний платіж - 81.866,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 17.753,25 грн.)

Фактичною підставою для винесення спірних рішень слугували відображені в акті перевірки від 13.09.2011 р. № 694/17/НОМЕР_3 висновки податкового органу про порушення ФОП ОСОБА_2 п.177.2, 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, що спричинило заниження податку з доходів фізичних осіб від провадження господарської діяльності за перевіряємий період на суму 31.723,19 грн.; п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст.185, п.198.2 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, що спричинило заниження ПДВ на суму 102.484,00грн.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, та дотримання позивачем передбачених законом умов для формування валових витрат та податкового кредиту.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень з порушенням приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що стало обґрунтованою підставою для їх скасування.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 03.09.07 р. між позивачем, ФОП ОСОБА_2 (в якості покупця), та ТОВ "Техноторг-Дон" (в якості продавця) укладено договір б/н купівлі-продажу, згідно умов якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець у порядку й на умовах передбачених даним договором зобов'язується прийняти й оплатити сільськогосподарську техніку. ( т. 1 а.с. 99-101).

На підтвердження реального виконання умов зазначеного договору, позивачем надано до матеріалів справи наступні документи бухгалтерського та податкового обліку: специфікацію к договору купівлі-продажу від 03.09.2007 року, довідку-рахунок від 21.12.2007 року № 112292, квитанцію № 337_65.1 від 15.10.2007 р., квитанцію № 337_65.1 від 26.10.2007 р., на суму 22600,00 грн., податкову накладну від 26.10.2007 року, рахунок-фактуру № ТехА000078 від 03.09.2007 р., видаткову накладну № ТехА000078 від 02.11.2007 р. на загальну суму ПДВ 95 433,33 грн., акт приймання-передачі від 02.11.2007 року (т. 1 а.с. 102-112).

Сума податку на додану вартість за податковими накладними від ТОВ "Техноторг-Дон" включена позивачем до реєстру отриманих податкових накладних за грудень 2009 року, що відповідає додатку № 5 до податкової декларації з ПДВ та віднесена до складу податкового кредиту декларації з ПДВ за грудень 2009 р. на суму 20433 грн.

Крім того, судом встановлено, що 16.12.2008 р. між позивачем - ФОП ОСОБА_2, (в якості покупця) та ТОВ "ТПК Омега - Автопоставка" (в якості продавця) укладено договір постачання № 08112-08, предметом якого є поставка товару, а саме автомобіля КАМАЗ 6520-044. (т. 1, а.с. 127-130).

На підтвердження реального виконання умов зазначеного договору, позивачем надано до матеріалів справи наступні документи бухгалтерського та податкового обліку: акт приймання-передачі транспортного засобу від 29.08.2008 року б/н, копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 25.03.2009 року, довідку-рахунок № 719271, копію фіскального чеку на суму 60 000 грн., податкову накладну від 22.12.2008 року № 163409 на загальну суму 60000 грн., в т.ч. ПДВ 10 000 грн., фіскальний чек на суму 35 000 грн. від 23.12.2008 року, податкову накладну від 23.12.2008 року № 163410 на загальну суму 35000 грн., в т.ч. ПДВ 5833,33 грн., фіскальний чек на суму 45000,00 грн. податкову накладну від 24.12.2008 року на загальну суму 45 000,00 грн. в т.ч. ПДВ 7500 грн., фіскальний чек а суму 35000 грн., податкову накладну від 25.12.2008 року № 163412 на загальну суму 35000, в т.ч. ПДВ 5833,33 грн., фіскальний чек на суму 40000 грн., податкову накладну від 26.12.2008 року № 163415 на загальну суму 40 000 грн., в т.ч. 6666,67 грн., видаткову накладну № ХВ-0111998 від 29.12.2008 року на загальну суму 289400,00 грн., в т.ч. ПДВ 48233,33 грн., рахунок-фактуру № ХВ-0712077 від 16.12.2008 року на загальну суму 289400,00 грн., в т.ч. ПДВ 48233,33 грн. (т. 1 а.с. 134-147).

Сума податку на додану вартість по вищевказаних податкових накладних включена до реєстру отриманих податкових накладних за 2009 р. та віднесена до податкового кредиту декларації з ПДВ за липень 2009 року на суму 35833 грн.

Судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято доводи податкового органу стосовно відсутності у позивача документів, що підтверджують фактичне використання придбаної за спірними правочинами техніки у власній господарській діяльності та документального підтвердження отримання податкових накладних із запізненням.

Колегія суддів зазначає, що на підтвердження використання транспортних засобів у господарській діяльності ФОП ОСОБА_2, позивачем надано до матеріалів справи копії наступних первинних документів: копію договору з ТОВ "Донвогнетрив сировина" від 01.04.2009 року, згідно якого Камазом 6520-044 (АХ 47-48 СА) надавались послуги із перевезення вантажу (вогнетривна сировина), акт наданих послуг від 03.10.2011 року, згідно якого ФОП ОСОБА_2 у жовтні 2011 року надавав послуги екскаватора ЄО 4225 (17-569) на виконання умов договору від 28.07.2009 року, укладеного з Спеціалізованим управлінням підводно - технічних робіт "УкрПТПБ" АТФ "Укргастрой".

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Загальний порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість як для юридичних, так і для фізичних осіб, зареєстрованих платниками ПДВ, регламентується пунктом 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР .

Відповідно підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Підпунктом 7.4.5. пункту 7.4 статті 7 Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 даного Закону встановлено, що включенню до складу податкового кредиту не підлягають суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього Закону).

Згідно з п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", підставою для включення відповідних сум до складу податкового кредиту є податкова накладна.

Приписами п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 даного Закону передбачено, що дата виникнення права платника податків на податковий кредит визначається по даті здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 цього Закону податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов`язань продавця.

Проте, існують випадки, коли період виписки податкових накладних не співпадає з періодом їх отримання.

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що Законом України "Про податок на додану вартість" не передбачено будь-якої відповідальності платника податку за таке „запізнення" відображення податкового кредиту, тож і вимоги податкового органу щодо безумовного одночасного (мається на увазі із податковими зобов'язаннями) відображення податкових накладних у складі податкового кредиту є неправомірними.

При цьому слід відмітити, що право на податковий кредит позивач не втрачає, якщо на дату виникнення цього права він ним не скористався. Тобто, позивач реалізувати своє право на податковий кредит у майбутніх податкових періодах в межах 1095 днів..

Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на п.п.7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", оскільки не є обов'язком позивача подавати до відповідача заяву зі скаргою на постачальників, які на дату виникнення у позивача права на податковий кредит затримають видачу податкових накладних. Як вбачається з матеріалів справи та пояснень позивача, контрагенти позивача - ТОВ "Техноторг-Дон" та ТОВ "ТПК Омега - Автопоставка" - не відмовлялися видати позивачу податкові накладні за спірними правочинами.

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", оскільки зазначеними нормами не заборонено включати суми ПДВ до складу податкового кредиту звітного податкового періоду за податковими накладними, виписаними у минулих податкових періодах.

Матеріалами справи підтверджено, що під час перевірки, і це не спростовано представником відповідача, перевіряючим надавались спірні податкові накладні, оформлені належним чином, які були включені позивачем до складу податкового кредиту за фактом їх отримання у липні та грудні 2009 року, про що свідчить реєстр отриманих та видаткових накладних (т. 2, а.с. 40-41).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджується факт отримання товарно - матеріальних цінностей ФОП ОСОБА_2 від ТОВ "Техноторг-Дон" та ТОВ "ТПК Омега - Автопоставка" та факт використання їх позивачем під час здійснення господарської діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Колегія суддів зазначає, що оформлені сторонами договору купівлі-продажу № б/н від 03.09.2007 р. та договору постачання № 08112-08 від 16.12.2008 року, первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкові накладні - вимогам пп. 7.2.6 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що господарські операції за договорами купівлі-продажу № б/н від 03.09.2007 р. та договору постачання № 08112-08 від 16.12.2008 року, укладених позивачем з ТОВ "Техноторг-Дон" та ТОВ "ТПК Омега - Автопоставка", повністю підтверджені відповідними первинними документами.

Крім того, судом встановлено, що 01.07.2011 р. між позивачем, ФОП ОСОБА_2 (в якості замовника), та ТОВ "Самай-10" (в якості виконавця) було укладено договір про надання послуг №010711, предметом якого є надання послуг машин і механізмів.

На підтвердження факту реального виконання умов зазначеного договору, позивачем надано до матеріалів справи наступні документи бухгалтерського та податкового обліку: акти приймання-передачі виконаних послуг від 29.07.2011 р. на загальну суму 50.817,00 грн., № 310804 від 31.10.2011 р. на загальну суму 44.775,00 грн., податкову накладні № 2916 від 29.07.2011 р. на загальну суму 50.817,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 8.469,00 грн.), № 3153 від 31.10.2011 р. на загальну суму 44.775,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 7.462,50 грн.)

Оплата за надані послуги здійснювалась у безготівковій формі, шляхом перерахування безготівкових коштів на користь ТОВ "Самай -10", про що свідчать надані до матеріалів справи платіжні доручення №83 від 15.11.2011 р. на суму 44.775,00 грн., №70 від 24.10.2011 р. на суму 45.000,00 грн., №71 від 25.10.2011 р., 45.000,00 грн., №75 від 26.10.2011 р. на суму 25.760,75 грн., №58 від 50.817,00 грн.

В подальшому позивач здійснив реалізацію послуг машин та механізмів ДК "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" УБМР "Укргазспецбудмонтаж" згідно договору № 138/11 від 14.07.2011р.

25.07.2011 між позивачем, ФОП ОСОБА_2 (в якості замовника), та ТОВ "АКПД-Плюс" (в якості виконавця) укладено договір про надання послуг № 250711, предметом якого є надання послуг машин і механізмів.

На підтвердження реального виконання умов зазначеного договору, позивачем надано до матеріалів справи: акти приймання-передачі виконаних робіт та послуг №310804 від 31.08.2011 р. на загальну суму 115.760,75 грн., № 310804 від 31.10.2011 р. на загальну суму 44.775,00 грн., податкові накладні №3105 від 31.05.2011 р. на загальну суму 115.760,75 грн. (у т.ч. ПДВ - 19.293,46 грн.), №3153 від 31.10.2011 р. на загальну суму 44.775,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 7.462,50 грн.).

Сума витрат по актах виконаних робіт № 310804 від 31.08.2011 року та 31.10.2011 року включена позивачем до валових витрат декларацій про майновий стан та доходи за 2011 рік в сумі 133799,79 грн.

Як вбачається з акту перевірки, ФОП ОСОБА_2 у перевіряємому періоді сплачено за послуги машин та механізмів на загальну суму 115535,75 грн., згідно платіжних доручень: № 71 від 25.10.2011 року на суму 45000 грн., № 75 від 26.10.2011 року на суму 25760 грн., № 83 від 15.11.2011 року на суму 44775 грн.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, в подальшому позивач здійснив реалізацію послуг машин та механізмів наступним замовникам: ДК "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" УБМР "Укргазспецбудмонтаж" згідно договорів № 138/11 та №137/11 від 14.07.2011р., СУПТР "УкрПТПБ" АТФ "Укргазстрой" згідно договору №38 від 28.07.11р., ТОВ "Спецгазбуд " згідно договору № 040111 від 04.01.11р.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Пунктом 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп. 177.1. ст. 177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Згідно пп. 167.1. ст. 167 Податкового кодексу України, ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, одержаних (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.4 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу у державну та недержавну грошову лотерею, виграшу гравця (учасника), отриманого від організатора азартної гри.

У разі якщо загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою, визначеною в абзаці першому цього пункту.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Колегія суддів зазначає, що оформлені сторонами договорів про надання послуг № 250711 від 25.07.2011 року та № 010711 від 01.07.2011 року первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкові накладні - вимогам пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Посилання податкового органу на відсутність у ФОП ОСОБА_2 товарно-транспортних накладних за спірними господарськими операціями судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги, оскільки, за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання послуг, оскільки транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не за договором про надання послуг.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції за договорами про надання послуг № 250711 від 25.07.2011 року та № 010711 від 01.07.2011 року, укладеними позивачем з ТОВ «АКПД-Плюс» та ТОВ «Самай-10», повністю підтверджені відповідними первинними документами.

За таких обставин, колегія суддів вважає хибним твердження відповідача про відсутність факту реального вчинення господарських операцій за участю позивача із ТОВ «АКПД-Плюс» та ТОВ «Самай-10».

Колегія суддів зазначає, що висновок про нікчемність правочину між позивачем та вищевказаним контрагентом в акті перевірки від 13.09.2011 року № 694/17/НОМЕР_3 зроблено у зв'язку з надходженням до ДПІ у Зміївському районі Харківської області ДПС актів ДПІ у Московському районі м. Харкова від 21.11.2011 року № 7144/7/23-118 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «АКПД ПЛЮС», від 18.11.2011 року № 138/23/34756876 щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків з 01.08.2011 р. по 31.08.2011 р., яким не підтверджено реальність господарських операцій ТОВ «АКПД РЛЮС» з ФОП ОСОБА_2 за серпень 2011 року на загальну суму 115760,75 грн., в т.ч. ПДВ - 19293,46 грн., акту неможливості проведення зустрічної звірки ТОВ «АКПД ПЛЮС» від 23.12.2011 року № 165/23/34756876 щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.10.2011 року по 31.10.2011 року, яким не підтверджено реальність господарських операцій ТОВ «АКПД ПЛЮС» з ФОП ОСОБА_2 за жовтень 2011 року на загальну суму 44775 грн., в т.ч. ПДВ - 7462,50 грн., акту ДПІ у ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова від 12.10.2011 року № 6090/7/23-109 про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «Самай-10», має стан 9 - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням, акту від 05.10.2011 року № 739/23-405/373365252 за період з 01.07.2011 року по 31.07.2011 року, яким не підтверджено реальність господарських операцій ТОВ «Самай-10» з ФОП ОСОБА_2 за липень 2011 року на загальну суму 50817,00 грн., в т.ч. ПДВ-8469,50 грн.

Згідно акту неможливості проведення зустрічної звірки ТОВ «АКПД ПЛЮС» від 18.11.2011 року № 138/23/34756876 за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року, зокрема, встановлено, що ТОВ "АКПД «ЛЮС» за юридичною адресою не знаходиться, про що складено довідку від 18.11.2011 року № 1023/23/34756876 щодо не встановлення підприємства за юридичною адресою, остання звітність по ПДВ за серпень 2011 року надана 26.10.2011 року. Проведеним аналізом податкової звітності з ПДВ за серпень 2011 року встановлено, що у ТОВ «АКПД ПЛЮС» відсутні будь-які складські та інші приміщення, транспортні засоби та інша техніка чи обладнання призначене для забезпечення здійснення господарської діяльності, а саме: поставкою обладнання та виконання будівельних робіт. Відділом податкової міліції ДПІ у Московському районі м. Харкова надано інформацію від 17.11.2011 року у якій зроблено висновок, що у зв'язку з тим, що ТОВ «АКПД ПЛЮС» у серпні 2011 року формувало податковий кредит від ТОВ «Костаріка-10» у сумі 518,0 тис. грн.., ПП «Релан» у сумі 280,2 тис. грн., ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова складено висновки про неможливість здійснення підприємницької діяльності, що свідчить про неможливість проведення господарських операцій ТОВ «АКПД ПЛЮС» з вищевказаними підприємствами.

За результатами акту неможливості проведення зустрічної перевірки ТОВ «Самай-10» від 05.10.2011 року № 739/23-405/373365252 за період з 01.07.2011 року по 31.07.2011 року встановлено, що ТОВ «Самай-10» має стан 9 - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням. Відповідно висновку ВПМ ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова № 12 від 05.10.2011 року, за результатами проведених заходів відносно діяльності ТОВ «Самай-10» місцезнаходження не встановлено, опитано директора Гаврюшенко В.Г., який підтвердив своє безпосереднє відношення до здійснення фінансово-господарської діяльності, але реальності виконання функцій як керівника не вбачається. Здійснено аналіз 5 додатку податкової декларації з податку на додану вартість, складено схему, за результатами відпрацювання якої сформовано перелік ризикових підприємств контрагентів, по яким направлені запити до ВПМ ДПІ інших районів та областей з метою встановлення місцезнаходження, опитування посадових осіб підприємств «ризикової» категорії та отримання документів фінансово-господарської діяльності.

Таким чином, податковий орган дійшов висновку, що правочини з ТОВ «АКПД-Плюс» та ТОВ «Самай-10» не спричиняють реального настання наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства - є нікчемними по ланцюгу.

Інших обставин не здійснення господарської діяльності та мотивів для висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства при вчиненні правочинів з ТОВ «АКПД-Плюс» та ТОВ «Самай-10», відповідачем в акті перевірки від 13.09.2011 року № 694/17/НОМЕР_3 не вказано.

Судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято такі доводи податкового органу.

Колегія суддів зазначає, що ПК України не ставить право позивача на податковий кредит у залежність від факту сплати ПДВ постачальником товарів (послуг) (по ланцюгу) до бюджету.

Посилання відповідача в акті перевірки в обґрунтування висновку щодо неправомірного віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту суми вартості придбаних від ТОВ «АКПД-Плюс» та ТОВ «Самай-10» послуг на відсутність у контрагентів позивача трудових ресурсів, виробничого, транспортного та торгівельного обладнання у контрагентів-постачальників по ланцюгу постачання, наявність у останніх взаємовідносин з суб'єктами господарювання, які мають ознаки фіктивності, відсутність за місцезнаходженням, не може свідчити про неможливість фактичного надання позивачу послуг, оскільки такі обставини не підтверджені належними доказами.

Колегією суддів встановлено, що спрямованість спірних правочинів на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку позивача. Факт оплати позивачем отриманих у ТОВ «АКПД-Плюс» та ТОВ «Самай-10» послуг сторонами не заперечується. Також, документально підтверджується факт використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих послуг, отриманого за договорами, укладеними з вказаними контрагентами.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів вважає висновок відповідача про нікчемність правочинів, як таких, що не спричиняють реального настання правових наслідків, помилковим, та таким, що спростовується встановленими обставинами та дослідженими у справі доказами.

Також, колегія суддів зазначає, що викладені в акті перевірки висновки щодо порушення контрагентами позивача вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України "Про державну податкову службу в Україні" не наділяють податковий орган повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами при укладанні і виконанні договорів, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Крім того, у відповідності до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Таким чином, не можуть бути безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагента позивача та результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Слід відмітити, що як позивач, так і вищевказані контрагенти позивача на час здійснення спірних господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи-суб`єкти підприємницької діяльності, що не заперечується відповідачем по справі, тобто, як позивач, так і його контрагенти мали відповідний обсяг цивільної право - та дієздатності, а також обсяг прав як платника ПДВ для укладення спірних договорів.

При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що під час проведення перевірки відповідачем досліджувались первинні документи ТОВ «АКПД-Плюс» та ТОВ «Самай-10» на підтвердження реальності здійснених правочинів, натомість, усі документи, що підтверджують обставини здійснення зазначеним підприємством господарської діяльності в розрізі відносин з позивачем, наявні в матеріалах справи.

Також матеріали справи не містять податкових повідомлень-рішень, якими б ТОВ «АКПД-Плюс» та ТОВ «Самай-10» були визначені податкові зобов'язання чи застосовані штрафні (фінансові) санкції за наслідками здійснення господарської операції з позивачем у справі.

Згідно п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У відповідності до п.5.2 Порядку №984 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем в акті перевірки від 13.09.2011 року № 694/17/НОМЕР_3 висновки про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «АКПД-Плюс» та ТОВ «Самай-10» викладено без висвітлення конкретних обставин господарських операцій, які свідчать про неможливість факту їх здійснення, та без посилання на будь-які первинні документи. Крім того, колегія суддів зауважує, що висновки акту перевірки не відповідають встановленим під час перевірки обставинам, з акту перевірки взагалі не вбачається за наслідками здійснення яких господарських операцій позивачем було занижено суму податку на додану вартість за липень 2009 року на суму 11067 грн., серпень 2009 року на суму 6250 грн., вересень 2009 року на суму 4000 грн., жовтень - 5387 грн., листопад - 7241 грн., грудень 2009 року - 1036 грн., березень 2010 року - 353 грн., травень 2010 року - 4000 грн., червень 2010 року - 4196 грн., січень-червень 2011 року, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає такий висновок ДПІ таким, що зроблений з порушенням вимог Порядку № 984.

При цьому, відповідачем в акті перевірки не наведено доказів: неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників; відсутності руху активів у процесі здійснення господарських операцій; відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін правочинів; отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цих операцій в інший спосіб; отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ФОП ОСОБА_2 правомірно віднесено до складу валових витрат та до складу податкового кредиту кошти, спрямовані на оплату наданих послуг від ТОВ «АКПД ПЛЮС» та ТОВ «Самай-10», що спростовує висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 13.09.2011 року № 694/17/НОМЕР_3.

Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно ч. 2 ст.161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Так, 31.01.2011р. Верховним Судом України винесена постанова у справі у за позовом Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

В рішенні Верховного суду України по цій справі зазначено, що у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі N 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі N 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, факти вказаних в акті перевірки від 13.09.2011 року № 694/17/НОМЕР_3 порушень та правомірність винесених податкових повідомлень-рішень № 0002501710 від 21.09.2012 р. та № 0002491710 від 21.09.2012 р. належним чином не довів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкові повідомлення-рішення № 0002501710 від 21.09.2012 р. та № 0002491710 від 21.09.2012 р., відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про визнання протиправними та скасування таких рішень є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів підтверджує, що, при прийнятті судового рішення у справі в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2012р. по справі № 2а-10846/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.

Повний текст ухвали виготовлений 18.02.2013 р.