Ухвала суду № 29577971, 14.02.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2013 р.Справа № 2а-1670/6237/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Водолажської Н.С. , Філатова Ю.М.

за участю секретаря судового засідання Коцури Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07.11.2012р. по справі № 2а-1670/6237/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасуванння податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19 вересня 2012 року №0001262301/156.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.11.2012р. по справі № 2а-1670/6237/12 у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою позов задовольнити в повному обсязі.

Представники позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі з підстав та мотивів, викладених в ній.

Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат" зареєстроване як юридична особа 14 липня 2008 року виконавчим комітетом Комсомольської міської ради Полтавської області, ідентифікаційний код 35713283, про що видано свідоцтво серії А00 №648972 (а.с. 113, т.1). З 24 липня 2008 року позивач є платником податку на додану вартість, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №100130216 серії НБ №094098 ( а.с. 116, т.1).

Вказані обставини сторонами визнаються, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України не доказуються перед судом.

В період з 29 серпня 2012 року по 30 серпня 2012 року посадовими особами Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2010 року по 30 червня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 30 червня 2012 року.

Результати перевірки оформлені актом від 30 серпня 2012 року №3355/22-209/35713289 ( а.с. 16-97, т.1).

У висновках вказаного акту перевірки контролюючим органом відображено порушення позивачем приписів: пункту 7.4.4 пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування на загальну суму 4788176,00 грн., у тому числі: за жовтень 2010 року на суму 1178198,00 грн., за листопад 2010 року на суму 3609978,00 грн.; підпункту 4.1.5 пункту 4.1 статті 4, пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6 статті 201, пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування на загальну суму 126678170,00 грн., у тому числі: за червень 2011 року на суму 5322392,00 грн., за липень 2011 року на суму 7742426,00 грн., за серпень 2011 року на суму 8857753,00 грн., за вересень 2011 року на суму 8633948,00 грн., за жовтень 2011 року на суму 28339825,00 грн., за листопад 2011 року на суму 12788280,00 грн., за грудень 2011 року на суму 22052056,00 грн., за січень 2012 року на суму 21021066,00 грн., за лютий 2012 року на суму 11920424,00 грн.

На підставі вищевказаного Акту перевірки, Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Полтавської області Державної податкової служби прийнято податкове повідомлення-рішення від 19 вересня 2012 року №0001262301/156, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 193341280,00 грн., у тому числі 131466346,00 грн. - за основним платежем, 61874934,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (а.с. 13, т.1).

З дослідженого акту перевірки слідує, що фактичною підставою для прийняття контролюючим органом рішення, слугував висновок про те, що у періоді, що перевірявся, ТОВ "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат" укладав угоди на придбання основних фондів, товарів, робіт, послуг, при цьому, завідомо не використовуючи та не маючи на меті використовувати їх для отримання прибутку, не отримував доходів від ведення фінансово-господарської діяльності, про що свідчить податкова звітність підприємства та збитковість за результатами діяльності в 2010-2012 роках. При отриманні мінімальних дoxoдів від фінансово-господарської діяльності підприємство задекларувало значні суми відшкодування податку на додану вартість, що повинні відшкодовуватися з державного бюджету України (а.с. 85, т.1).

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Оцінюючи доводи, викладені позивачем з приводу проведення перевірки контролюючим органом та складання акту за її результатами з порушенням норм чинного законодавства, без достатніх на те підстав та з перевищенням повноважень, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 78.1.3 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: платником податків подано органу державної податкової служби уточнюючий розрахунок з відповідного податку за період, який перевірявся органом державної податкової служби.

Так, з матеріалів справи слідує, що підставою для проведення позапланової виїзної перевірки ТОВ "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат" слугувало подання підприємством уточнюючої декларації про прибуток підприємства від 09 серпня 2012 року № 9047688992 ( а.с. 236-239, т.1).

Згідно з пунктом 78.4. статті 78 цього ж Кодексу про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Наказом начальника Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 29 серпня 2012 року №2016 "Про проведення позапланової перевірки" призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат" по питанню дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 30 червня 2012 року ( а.с. 98,т.1).

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки (абзац 2 пункту 78.4. статті 78 Податкового кодексу України).

Пунктом 78.5. статті 78 зазначеного Кодексу встановлено, що допуск посадових осіб органів податкової служби до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Так, статтею 81 Податкового кодексу України визначено, що 81.1. посадові особи органу державної податкової служби мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування органу державної податкової служби, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (об'єкта), перевірка якого проводиться (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється), мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника органу державної податкової служби або його заступника, що скріплений печаткою органу державної податкової служби; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

Судом першої інстанціїх встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не заперечується позивачем, що посадовій особі підприємства до початку проведення перевірки пред'явлено направлення від 29 серпня 2012 року №3756/00756 та вручено під розписку копію наказу від 29 серпня 2012 року №2016 (а.с. 18-19, т.5).

Наявні в матеріалах справи, завірені належним чином копії наказу на проведення перевірки та направлення на перевірку відповідають вимогам статті 81 Податкового кодексу України (а.с. 18-19, т.5).

З огляду на той факт, що наказ на проведення перевірки та направлення на перевірку оформлено без порушень, а позивач не скористався наданим абзацом 2 пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України правом недопуску до проведення перевірки та не оскаржував зазначені рішення або дії відповідача щодо проведення позапланової виїзної перевірки, слід вважати, що сумнівів у позивача стосовно легітимності перевірки не було.

Отже, перевірка підприємства позивача проведена на підставі та у межах повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Також позивач як на одну з підстав для скасування податкового повідомлення - рішення посилається на невірне зазначення в Акті виду перевірки.

Дійсно, з матеріалів справи слідує, що на титульній сторінці Акту перевірки від 30 серпня 2012 року №3355/22-209/35713289 зазначено вид перевірки "виїзна планова перевірка".

Однак, допущена технічна помилка, а саме зазначення замість "позапланова" "планова", не можуть бути підставою для скасування податкового повідомлення-рішення.

Стосовно неподання позивачем на перевірку витребуваних податковим органом документів, колегія суддів зазначає наступне.

Судом встановлено, підтверджується підписом головного бухгалтера Захарченко Л.В. на примірнику направлення, що 29 серпня 2012 року позивачу повідомлено про проведення виїзної документальної позапланової перевірки. (а.с. 18, т.5).

Окрім того, відповідач, листом від 30 серпня 2012 року №24878/10/22, який отримано підприємством позивача 30 серпня 2012 року, повідомив позивача про необхідність надання на перевірку документів згідно переліку (а.с. 20-21, т.5).

Однак, позивач зазначив, що у нього відсутній обов'язок надання документів на перевірку Кременчуцькій об'єднаній державній податковій інспекції Полтавської області Державної податкової служби, зазначених у листі, мотивуючи зазначене тим, що на момент проведення перевірки відповідач був обізнаний та мав у наявності усі необхідні документи, які, на думку позивача, підтверджували правомірність визначення позивачем сум бюджетного відшкодування з ПДВ за відповідні періоди, оскільки суми які підлягають бюджетному відшкодуванню вже раніше перевірені Кременчуцькою ОДПІ та підтверджені згідно актів перевірки (а.с. 7,т.1).

Разом з тим, зазначені доводи позивача колегія суддів вважає необгрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно підпункту 86.1. статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, якщо такі порушення відсутні, складається довідка. В акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника.

Виходячи з наведеного, акт або довідка, що складені за результатами перевірки є лише оформленням результатів перевірки, які містять факти встановлені перевіряючими під час проведення перевірки і не можуть призводити до правових наслідків щодо можливості на їх підставі здійснювати відшкодування ПДВ.

Таким чином, доводи позивача про наявність усіх необхідних документів, які підтверджують правомірність визначення ним сум бюджетного відшкодування з ПДВ за відповідні періоди є помилковим.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи за результатами попередніх щомісячних виїзних позапланових документальних перевірок з питань встановлення обгрунтованості відшкодування наявні довідки та акти перевірок (а.с. 7, т.1), які не можуть слугувати належним доказом правомірності визначення позивачем сум, що підлягають бюджетному відшкодуванню за відповідні періоди.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необгрунтованість доводів позивача, що на момент проведення перевірки вже існували встановлені факти щодо правомірності формування позивачем сум, які підлягають бюджетному відшкодуванню за відповідні періоди.

Оскільки, під час проведення перевірки у відповідача були відсутні документи необхідні для її проведення, перевірка проводилася по наявних матеріалах та з урахуванням попередніх документальних перевірок.

Разом з тим, суд не може перебрати на себе повноваження органу ДПС, до компетенції якого входить перевірка фінансово-господарської діяльності платника податків та фактично досліджувати документи, які позивачем не надані на перевірку та, відповідно, не були досліджені відповідачем при проведенні перевірки.

Як вказано в Акті перевірки, зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість позивача здійснено виключно за підстав отримання незначних доходів від ведення фінансово-господарської діяльності, що безпосередньо впливає на обсяг оподатковуваних операцій по податку на додану вартість. У періоді, що перевірявся, ТОВ "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат" не отримувало доходів від ведення фінансово-господарської діяльності, про що свідчить податкова звітність підприємства та збитковість за результатами діяльності в 2010-2012 роках. При отриманні мінімальних дoxoдів від фінансово-господарської діяльності підприємство декларує значні суми відшкодування податку на додану вартість, що повинні відшкодовуватися з державного бюджету України (а.с. 84-87, т.1).

Окрім того, з Акту перевірки слідує, що підставою виникнення від'ємного значення та, відповідно, бюджетного відшкодування по податку на додану вартість є придбання ТОВ "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат" основних фондів, а також отримання незначних доходів від ведення фінансово-господарської діяльності, що безпосередньо впливає на обсяг оподатковуваних операцій по податку на додану вартість.

У періоді, що перевірявся, ТОВ "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат" не отримувало доходів від ведення фінансово-господарської діяльності, про що свідчить податкова звітність підприємства та збитковість за результатами діяльності в 2010-2012 роках.

Колегія суддів вважає за потрібне відмітити, що, дійсно, господарська діяльність може включати і окремі збиткові операції, які, хоча і були спрямовані на одержання прибутку, однак з обєктивних причин призвели до заздалегідь незапланованих негативних фінансово-економічних наслідків.

Тобто визначальним є саме наявність мети на отримання прибутку та здійснення платником діяльності у відповідності з визначеними цілями, однак у разі неотримання від діяльності очікуваного результату з незалежних від платника причин останню не можна розглядати як таку, що не передбачає мети отримання прибутку.

У зв'язку з необхідністю повного та всебічного встановлення фактичних обставин у справі та на виконання вимог принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбаченого ч. 4 ст. 11 КАС України, який зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі, витребування доказів, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції у позивача були витребувані додаткові докази на підтвердження наявності у останнього мети, направленої на отримання прибутку від здійснених господарських операції (а.с. 105, т.5).

Так, у позивача витребувані належним чином завірені копії: техніко-економічного обґрунтування інвестицій, розрахунки економічних ризиків та економічної вигоди від створення активів та розробки родовища з урахуванням фактично здійснених витрат та розрахунок їх прогнозованого покриття за рахунок отримання прибутку та прогнозованих запасів родовища, бізнес-план підприємства з розрахунком ринкового потенціалу, можливої конкуренції, ресурсів, необхідних для виробництва (персонал, приміщення, устаткування, матеріали, техніка тощо), необхідного капіталу (інвестиції, операційні ресурси) і наявного капіталу, потреби у фінансах, запланованої оборотності засобів і результатів діяльності.

На вимогу суду позивачем надані пояснювальні записки до поекту будівництва комбіната (а.с. 139-180, т.5, а.с. 5-43, 91-129, 145-189, т.6, а.с. 1-217, т.7), дозвільні документи на здійснення вказаного виду діяльності.

Проте, вказані документи містять виключно технічне обґрунтування та умови розробки кар'єру, доказів розрахунку економічних ризиків та економічної вигоди позивачем суду не надано, що виключає можливість доведення факту наявності ділової мети, а отже отримання прибутку від здійснення господарської діяльності.

Отже, позивачем не заперечується, що до виходу ТОВ "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат" на планові потужності видобутку залізної руди, підприємство буде планово збитковим та не надано доказів розрахунку прибутку з урахуванням здійснених витрат при виході комбінату на виробничі потужності.

Разом з тим, з матеріалів справи слідує, що при отриманні мінімальних дoxoдів від фінансово-господарської діяльності підприємство декларує значні суми відшкодування податку на додану вартість, що повинні відшкодовуватися з державного бюджету України (а.с. 38-234, т.2; а.с.1-251, т.3; а.с. 1-239, т.4).

Доводи позивача про те, що чинним законодавством не визначено обов'язку платника податку здійснювати лише прибуткову господарську діяльність, оскільки характерною ознакою господарської діяльності є її здійснення на власний ризик суб'єкта господарювання, що передбачає неоднозначність наслідків такої діяльності і не виключає її збитковості є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Виходячи із змісту пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", який був чинним на день виникнення правовідносин, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

У свою чергу, господарською може бути визнана лише правомірна діяльність платника податку, вчинювана саме з метою одержання доходу, а не з метою заниження податкових зобов'язань. Навмисні дії платників податку, спрямовані на заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість за рахунок вчинення завідомо збиткових операцій, слід розцінювати як такі, що виходять за межі господарської діяльності.

При цьому, колегія суддів вважає за потрібне відзначити, що розумні економічні причини можуть бути наявними лише за умови, що позивач має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок необґрунтованого завищення валових витрат та податкового кредиту. Намір одержати доход лише в зазначений спосіб, без здійснення реальної господарської діяльності, не можна розглядати як самостійну ділову мету.

Доводи позивача не спростовують висновків податкового органу щодо відсутності економічної вигоди від господарських операцій, оскільки отримання економічної вигоди, як ознака господарської діяльності з метою оподаткування, не може полягати тільки в отриманні податкової пільги.

Суд вважає за необхідне зазначити, що сама по собі прибутковість кожної окремої операції не є обов'язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об'єктивними причинами. Таких обґрунтованих причин позивачем наведено не було.

Пунктом 5.1. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Ця норма в повній мірі кореспондується з пп. 7.4.1. п. 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до якого право на нарахування податкового кредиту виникає при наявності у господарської операції спеціальної мети - використання товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Намір одержати дохід виключно через використання специфіки нарахування податку на додану вартість та відповідно за рахунок відшкодування з бюджету податку на додану вартість, без здійснення реальної господарської діяльності, не можна розглядати як самостійну ділову мету.

Тобто, за відсутності доказів у позивача щодо використання товарів/послуг для потреб власної господарської діяльності - отримання доходу та доказів використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності (направленої на отримання доходу) витрати, здійснені на отримання таких послуг, не повинні відображатися у складі податкового кредиту платника податку на додану вартість.

Наведений висновок відповідає самому змісту поняття бюджетного відшкодування, яке формується як різниця між податковими зобов'язаннями платника за звітний період і податковим кредитом, а отже об'ємом оподатковуваних операцій підприємства і його витратами. Такі витрнати повинні бути економічно обґрунтованими, а дохід підприємства формуватись не виключно від отримання податкової вигоди, а від здійснення господарської діяльності, яка в свою чергу призводить до виникнення податкових зобов'язань.

При цьому, відповідачем не заперечується право ТОВ "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат" на податковий кредит та бюджетне відшкодування, однак зазначене право виникає лише при господарській діяльності, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, тобто використати від'ємне значення по податку на додану вартість можливо лише в періодах, в яких фінансово-господарська діяльність підприємства направлена в першу чергу на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У ході судового розгляду відповідач, як суб'єкт владних повноважень, повністю довів правомірність прийнятого ним рішення, а тому, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовної заяви, оскільки її доводи та пояснення представника позивача у судовому засіданні не спростовують висновків, викладених в Акті перевірки та встановлених у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат" залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07.11.2012р. по справі № 2а-1670/6237/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Тацій Л.В.Судді Водолажська Н.С. Філатов Ю.М.

Повний текст ухвали виготовлений 19.02.2013 р.