Рішення № 29569773, 19.02.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" лютого 2013 р. Справа № 6/137-12

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „М'ясопереробне підприємство „Мітекс" до товариства з обмеженою відповідальністю „Поліс" про стягнення боргу,

за участю представників:

позивача: Гуля В. С. (дов. №165 від 06.12.2012р.),

Бурков В. С. (дов. №146 від 26.10.2012р.),

відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

У грудні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю „М'ясопереробне підприємство „Мітекс" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Поліс" (далі - відповідач) про стягнення боргу.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого товару за видатковими накладними у період з 06.11.2012 по 22.12.2012. У зв'язку з цим позивач просить суд стягнути з відповідача 4 117937,58 грн боргу.

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.12.2012 порушено провадження у справі № 6/137-12 та призначено її до розгляду на 21.01.2013.

21.01.2013 суд оголосив перерву в засіданні до 19.02.2013.

Окрім того, до позовної заяви позивачем додано клопотання про розстрочення сплати судового збору яке обґрунтоване тим, що товариство призупинило фінансово-господарську діяльність.

При цьому, в якості доказу відсутності коштів відповідачем до клопотання додано довідку № 171 від 14.12.2012р., підписану директором товариства, в якій зазначено, що товариство фінансово-господарської діяльності не здійснює, лист №134 від 04.10.2012р. до ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області, в якому товариство повідомляє про призупинення фінансово-господарської діяльності, довідку з банківської установи, в якому відкритий поточний рахунок позивача, про відсутність коштів на поточному рахунку товариства.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

В пункті 12 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.08.2011р. №01-061175/2011 зазначено, що єдиною підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є врахування ним майнового стану сторони. Обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на заінтересовану сторону.

В пункті 6 Листа Вищого господарського суду від 21.11.2011р. № 01-06/1625/2011 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір"" зазначено, що частиною першою статті 8 Закону передбачена можливість, зокрема, відстрочення судом сплати судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Якщо строк, на який надано таку відстрочку, закінчився, а сплату судового збору здійснено не було, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше, ніж до прийняття судового рішення у справі), або звільнити сторону від сплати судового збору (частина друга тієї ж статті Закону), або залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладені обставини, ухвалою Господарського суду Київської області від 21.01.2013 відстрочено сплату позивачем судового збору до19.02.2013.

Від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог № 32 від 18.02.2013 зі змісту якої вбачається, що він просить суд стягнути з відповідача 148352,04 грн боргу за видатковими накладними: № 3335 від 12.12.2011 на суму 122769,13 грн та № 3337 від 12.12.2011 на суму 25582,91 грн.

За таких обставин суд розглядає остаточні позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 148352,04 грн боргу, які відповідають розміру сплаченого судового збору, оскільки право позивача передбачене частиною четвертою статті 22 Господарського процесуального кодексу України щодо зменшення розміру позовних вимог було реалізоване останнім до прийняття рішення судом.

У судовому засіданні 19.02.2013 представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Відповідач свого представника в судове засідання 19.02.2013 не направив, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно до п.п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК) є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено у даному засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Відтак, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами без участі представника відповідача, так як його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомленими про судове засідання та те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, пункт 4 частини третьої 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

Як вбачається з матеріалів справи, між товариством з обмеженою відповідальністю „М'ясопереробне підприємство „Мітекс" та товариством з обмеженою відповідальністю „Поліс" була досягнута домовленість, відповідно до якої позивач зобов'язався поставити відповідачу товар, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити його вартість.

На виконання умов домовленості позивачем була здійснена відповідачеві поставка продукції у грудні 2012 року на загальну суму 148352,04 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних: № 3335 від 12.12.2011 на суму 122769,13 грн та № 3337 від 12.12.2011 на суму 25582,91 грн.

Зі змісту наданих до позовної заяви видаткових накладних вбачається, що вони, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме:

· найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ;

· назву документа(форми);

· дату і місце складення документа;

· зміст та обсяг господарської операції;

· одиницю виміру господарської операції(у натуральному та\або вартісному виразі);

· посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

· особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2. Інструкції "Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей" затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року N 99 (далі - Інструкція) сировина, матеріали, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів. При відпуску цінностей довіреність залишається у постачальника.

Наявна в матеріалах справи копія генеральної довіреності підтверджує зразок відбитку печатки відповідача, яка була поставлена на видаткових накладних.

Отже, факт передання відповідачеві матеріальних цінностей підтверджується видатковими накладними, доданими до позовної заяви, які надав позивач на підтвердження факту передачі товару, підписані та засвідчені печатками як з боку позивача так і відповідача, та генеральною довіреністю від 01.08.2011, тобто, за документами оформленими у відповідності до вимог чинного законодавства та за відсутності у відповідача заперечень щодо найменування (номенклатури), кількості, якості та щодо ціни отриманої продукції при її прийнятті.

При цьому, суд звертає увагу, що в ухвалах суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи відповідачу було запропоновано подати відзив на позовну заяву з документальним обґрунтуванням його доводів, однак останній не надав суду будь-яких доказів того, що відповідач заперечує факт отримання товару, у визначених видаткових накладних.

Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Водночас суд вважє за необхідність зазначити, що вказаний у спірних видаткових накладних (№ 3335 від 12.12.2011 та № 3337 від 12.12.2011) договір № 1407 від 02.03.2009 сторонами не виконувався (пояснення позивача № 14 від 21.01.2013), протилежного відповідачем не надано. Самого договору № 1407 від 02.03.2009 сторонами до Господарського суду Київської області не подано.

Крім того, наявна в матеріалах справи довідка ПАТ "Юнекс Банк" про оплату відповідачем на рахунок позивача коштів без зазначенням підстави сплати цих коштів додатково вказує на відсутність між сторонами домовленості що поставка відбувалася на підставі договору № 1407 від 02.03.2009.

Крім того, сума оплати згідно довідки ПАТ "Юнекс Банк" № 14.1-166 від 18.01.2013 є значно меншою ніж сума поставок за всіма видатковими накладними за грудень 2011 року (згідно позовної заяви та наявних у справі накладних за цей період), що вказує про факт існування боргу за заявленими накладними (№ 3335 від 12.12.2011 та № 3337 від 12.12.2011).

Господарський суд зазначає, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) - тобто погодженою дією двох або більше сторін.

Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписом частини першої статті 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Стаття 218 Цивільного кодексу України встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

За приписом статті 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відтак, факт передачі товару позивачем та прийняття його відповідачем свідчить про укладення між сторонами правочину, у відповідності до статей 202, 205, 207 Цивільного кодексу України, який відповідає вимогам статті 180 Господарського кодексу України, статті 181 Господарського кодексу України та містять ознаки поставки.

Статтею 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі статтею 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач в порушення свого грошового зобов'язання вартість отриманого товару не сплатив, протилежного суду не надав.

Відтак, доказів на підтвердження проведеної відповідачем оплати по видатковим накладним (№ 3335 від 12.12.2011 та № 3337 від 12.12.2011) сторонами подано не було.

Відтак, враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку, що на час вирішення спору в суді вартість не оплаченого товару відповідачем за видатковими накладними становить 148352,04 грн.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Враховуючи виконання продавцем своїх зобов'язань з передачі товару покупцю за накладними, у першого виникло право вимагати оплати вартості переданого товару.

Однак, судом встановлено, що з правовідносин як склалися між сторонами ( в тому числі зі змісту видаткових накладних та рахунків на оплату) неможливо визначити строк, за яким у відповідача виник обов'язок оплатити отриманий товар, тому, господарський суд дійшов висновку, що момент оплати товару сторонами не визначений.

Водночас, відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому підписання покупцем видаткових накладних, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частини першої статті 692 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтями 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Оскільки інший строк оплати товару сторонами у видаткових накладних встановлений не був, то відповідач мав розрахуватись з позивачем після отримання товару.

Таким чином, враховуючи дату прийняття товару за накладними та положення частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний був здійснити оплату отриманого товару саме в день його отримання.

Проте, доказів сплати відповідачем вартості отриманого товару, в розумінні статей 1087, 1088 Цивільного кодексу України та пункту 22.1. статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", матеріали справи не містять, а відтак факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати взятих на себе договірних зобов'язань доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів оплати відповідачем вартості отриманого товару у розмірі 148352,04 грн, господарський суд дійшов висновку, що на момент розгляду спору у суді борг відповідача перед позивачем становить - 148352,04 грн.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідач, на якого, відповідно до вимог статей 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, покладається обов'язок доказування, не надав доказів на підтвердження проведення оплати за отриманий товар по видатковим накладним.

Ні копій платіжних доручень, ні будь-яких інших доказів розрахунків в рахунок оплати боргу (148352,04 грн) за отриманий товар відповідачем надано не було.

З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов висновку про доведеність існування боргу відповідача перед позивачем в розмірі 148352,04 грн, а відтак заявлена позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних, в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України, сторонами доказів.

За таких обставин, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 148352,04 грн основного боргу є правомірною, обґрунтованою, документально підтвердженою, відповідачем належним чином не запереченою та не спростованою, а тому підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Поліс" (код ЄДРПОУ 05479987) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „М'ясопереробне підприємство „Мітекс" (код ЄДРПОУ 35324895) 148352,04 грн боргу, а також 2967,04 грн судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя А.Ф. Черногуз