Рішення № 29567917, 26.02.2013, Богодухівський районний суд міста Донецька (до 25.04.2025 - Будьоннівський районний суд м. Донецька)

№ 2/254/182/2013

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2013 року Будьоннівський районний суд м. Донецька в складі:

головуючого судді - Грачова Р.Р.,

при секретарі - Білусяк Є.Л.,

за участю позивача - ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2, представника відповідача - ОСОБА_3, третьої особи - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, посилаючись на наступні обставини.

Позивач був власником квартири АДРЕСА_1 у місті Донецьку, що підтверджується технічним паспортом.

З 2010 року відповідач почав телефонувати йому та питати про стан здоров'я, постійно турбуватись про те, чи вистачає йому грошей на ліки та харчування. Декілька разів відповідач приїжджав до позивача та казав, що знайде людину, яка буде піклуватись про нього та доглядати за ним.

Позивач довірився йому, оскільки він є його племінником, позивач не міг уявити, що відповідач може ввести його в оману.

На початку жовтня 2011 року відповідач знову приїхав до нього і у вказаній квартирі в присутності свідка ОСОБА_6 вмовив його укласти договір довічного утримання, запевнивши, що до кінця життя буде його доглядати, надавати їжу, одяг та все необхідне, оскільки позивач є хворою людиною, а після смерті поховає його.

На момент укладання договору позивач мав серйозні проблеми із здоров'ям, а саме: він є інвалідом першої групи, переніс контузію головного мозку, у нього присутні часті провали у пам'яті, постійно находять приступи жалю та плачу. Вказані обставини підтверджуються відповідними медичним довідками.

Також, згідно з довідкою МСЕК №036809 позивач потребує стороннього догляду та лікування у невролога.

Скориставшись цими обставинами, відповідач відвіз позивача до приватного нотаріуса ОСОБА_4, де позивач підписував різні документи, однак змісту цих документів не розумів, оскільки у нього дуже боліла голова, він дуже хвилювався, а також внаслідок поганого зору не зміг прочитати текст договору.

Відповідач разом із нотаріусом запевнили його, що він підписав договір довічного утримання, оскільки наміру дарувати будинок племіннику він не мав.

Після підписання договору, відповідач у грудні 2011 року вислав позивачу 100 доларів США,а у січні 2012 року вислав ще 5000 рублів. Позивач вважав, що такі дії відповідача свідчать про виконання ним укладеного договору довічного утримання.

Однак, більше ніяких грошей відповідач йому не вислав, іншої допомоги не надавав, тобто своїми діями відповідач порушив свої зобов'язання перед позивачем. Позивач намагався до нього додзвонитись, однак марно.

Звернувшись за правовою допомогою до адвоката, позивач дізнався, що насправді він помилився щодо природи та змісту правочину, замість договору довічного утримання підписав договір дарування і на теперішній час вже не є власником квартиру. Іншого житла у позивача немає, що підтверджується актом обстеження житлово - побутових та матеріальних умов №961 від 01.10.2012 року.

Вказані обставини свідчать про те, що у позивача не було внутрішньої волі на укладання договору дарування як того вимагають приписи статті 203 ч.3 ЦК України.

Відповідно до ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання її за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення крім випадків., встановлених законом.

Просить суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 26.10.2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрованого в реєстрі № 1878.

Позивач, а також його представник - ОСОБА_2, який діє на підставі договору про надання правової допомоги №08/10-12 від 8.10.2012 року в судовому засіданні підтримали вимоги викладені в позовній заяві, зазначили, що позивач, знаходячись у прихильному віці при укладені договору дарування помилявся щодо змісту укладеного правочину та не виявляв бажання дарувати належну йому квартиру відповідачу, в зв'язку з чим вважають вказаний договір дарування недійсним та просять позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача - ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з огляду на його необґрунтованість, зазначив, що оспорюваний правочин - договір дарування квартири від 26 жовтня 2011 року укладено з дотриманням вимог статті 203 ЦК України, позивачу було прочитано та роз'яснено зміст оспорюваного правочину і жодних нарікань з приводу правової природи правочину від нього не надходило, в зв'язку з чим вважає позовні вимоги безпідставними та в задоволенні яких необхідно відмовити.

Третя особа - приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу - ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на наступне.

Так, при укладенні договору дарування дієздатність позивача ОСОБА_1 і належність йому нерухомого майна нею перевірялась, жодної інформації щодо наявних проблем зі здоров'ям, позивачем нотаріусу не повідомлялось. Доводи позивача стосовно домовленості між сторонами про укладення договору довічного утримання є надуманими, оскільки позивачем на вказані умови які повинні були б досягнуті сторонами про нібито укладанні договору довічного утримання, зокрема, розмір щомісячного грошового утримання, їх періодичність, тощо. Крім того, укладення оспорюваного правочину передувало отримання позивачем з органів БТІ витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, тобто без надання такого Витягу укладення та посвідчення будь якого правочину є неможливим. При цьому, на вказаному Витягу була зазначена примітка «для оформлення відчуження», а тому будь яка інша угода крім угод з відчуження майна не може бути укладена. В зв'язку з чим, вважає доводи позивач надуманим та необґрунтованим та в задоволенні яких необхідно відмовити.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, третьої особи, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, дослідивши докази по справі в їх сукупності, вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Судом встановлені наступні обставини.

26 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1 в місті Донецьку, який був підписаний сторонами, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі за №1878.

28 жовтня 2011 року за ОСОБА_5 було зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_1 в місті Донецьку за даним договором дарування, що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав КП БТІ міста Донецька №31828455 від 28.10.2011 року.

Як вбачається з пояснень позивача, він вважає, що уклав з відповідачем договір дарування під впливом помилки, оскільки вважав, що укладає договір довічного утримання та під впливом поганого самопочуття не розумів змісту документів, які підписував, і тільки після того, як прийшов додому він прочитав підписаний ним договір дарування. В зв'язку з чим вважає укладений правочин недійсним.

Так, відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечить цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності зі статтею 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсний. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речей, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків встановлених законом.

Разом з тим, згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6.11.2009 року №9, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження свої вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Доводи позивача стосовно припущення помилки щодо природи правочину та наявності між ним та відповідачем домовленості щодо довічного утримання і як наслідок укладення договору дарування під впливом помилки є необґрунтованими та спростовуються наступним.

Так, позивач стверджує, що між ним та відповідачем була домовленість щодо укладання договору довічного утримання, однак позивачем не наведено жодних відомостей щодо умов укладання вказаного правочину, зокрема, визначення розміру грошового утримання, періодичності платежів, тобто види матеріального забезпечення, якими набувач має забезпечувати відчужувача, забезпечення виконання договору довічного утримання, тощо.

Разом з тим, надані суду квитанції про встановлення пам'ятнику на могилі дружини позивача та квитанції про переведення позивачу грошових коштів, не може розцінюватись судом як виконання умов нібито укладеного договору довічного утримання.

Крім того, статтею 55 ЗУ «Про нотаріат» передбачено що, угоди про відчуження майна, що підлягає реєстрації посвідчується за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується.

В зв'язку з чим, перед укладанням оспорюваного правочину (договору дарування) позивачем був наданий нотаріусу Витяг з реєстру прав власності КП БТІ м. Донецька на нерухоме майно №31802230 від 26.10.2011 року. При цьому, на вказаному Витязі в розділі примітки зазначено: «Для оформлення відчуження», що свідчить про усвідомлення позивачем укладання правочину по відчуженню майна.

Разом з тим, у витягах БТІ м. Донецька що виготовляються для укладення договору довічного утримання в розділі «Примітки» зазначається проте, що вказаний витяг виготовлено для укладення договору довічного утримання, оскільки саме через це й вчиняється нотаріусом обов'язкова заборона відчуження майна, що є предметом договору довічного утримання.

Крім того, доводи позивача стосовно поганого самопочуття внаслідок якого він не зрозумів змісту підписаних документів, внаслідок чого припустився помилки щодо укладання оспорюваного правочину також є необґрунтованими та не доведеними виходячи з наступного.

Згідно з ст. 43, 44 ЗУ «Про нотаріат», при вчиненні нотаріальної дії нотаріуси встановлюють особу учасників цивільних відносин та під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь. Визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється за паспортом громадянина України або іншими документами, визначених статтею 43 цього закону. При цьому, нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Правочин посвідчується нотаріусом якщо кожна із сторін однаково розуміє значення умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

Так, як вбачається з пояснень приватного нотаріуса ОСОБА_4 під час укладання оспорюваного правочину нею були дотримані вказані вимоги статей 43, 44 ЗУ «Про нотаріат», сторони розуміли значення умови правочину та його правові наслідки. Разом з тим, жодних скарг на погане самопочуття ОСОБА_1 та незрозумілість умов укладеного правочину від нього не надходило.

Вказані доводи суд вважає доведеним з огляду на те, що як вбачається з пояснень позивача він дізнався про допущення ним помилки щодо укладання правочину в той же день тобто 26.10.2011 року коли прийшов додому та уважно прочитав копію договору. Однак, протягом понад 2 років він не звертався до суду з вимогою про визнання вказаного правочину недійсним.

Крім того, як вбачається з пояснень позивача в судовому засіданні він і в подальшому не звертався би до суду з вказаним позовом, якщо б відповідач продовжував виконувати умови, які були узгоджені між ним за усною домовленістю.

Таким чином вказані обставини свідчать про те, що позивачем не доведено, що помилка при укладенні оспорюваного правочину дійсно мала місце, та свідчить про те, що позивач при укладанні правочину усвідомлював умови укладеного правочину та його правові наслідки.

Крім того, суду не надано жодних відомостей, які б вказували на обмеження дієздатності позивача, внаслідок якої він не міг усвідомлювати зміст укладеного ним оспорюваного правочину, його умови та правові наслідки.

Разом з тим, про підтвердження вказаних висновків свідчить заповіт складений позивачем 21.10.2011 року та посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4, у відповідності з яким ОСОБА_1 заповідав належну йому квартиру АДРЕСА_1 у місті Донецьку відповідачу ОСОБА_5, що також свідчить про волевиявлення позивача щодо відчуження відповідачу.

Відповідно до ч.1, 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 58 ЦПК України належними є докази, які місять інформацію щодо предмета доказування.

Так, позивач не надав суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження припущення помилки щодо правової природи при укладенні ним оспорюваного правочину, на наявності обставин, які зумовлюють визнання правочину недійсним.

На підставі наведеного суд приходить до висновку про те, що позивач не довів належним чином ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Разом з тим, надані суду довідка МСЕК №036809 8.11.2011 року про визнання позивача інвалідом першої групи безстроково та свідоцтво про хворобу №69, яке видане ВКК від 23.06.1998 року, а також пояснення свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, не можуть бути належними доказами щодо припущення позивачем помилки при укладенні оспорюваного правочину, не усвідомлення позивачем змісту укладеного правочину його умов та правових наслідків.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 при укладанні договору дарування з відповідачем правильно розумів значення, умови укладеного правочину, його правові наслідки, та доводи позивача стосовно припущення помилки щодо правової природи укладеного правочину не були доведені позивачем в судовому засіданні та були спростовані доказами по справі, в зв'язку з чим суд приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним необхідно відмовити.

На підставі Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6.11.2009 року №9, ЗУ «Про нотаріат», статей 14,57,58,60,203,215,229,626,627 ЦК України, ст.ст. 5, 60, 213, 214, 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення.

Особи які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Суддя: