Ухвала суду № 29562934, 19.02.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/7893/12

Головуючий у 1-й інстанції: Ковальчук А.М.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Білоуса О.В. Мельник-Томенко Ж. М.

секретар судового засідання: Лукашик М.О.

за участі:

представника відповідача: Біляк Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Хмельницькому на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 січня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватної фірми "Лінком" до державної податкової інспекції у м. Хмельницькому про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2012 року приватна фірма "Лінком" (далі - ПФ "Лінком", позивач) звернулася до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому (далі - ДПІ у м. Хмельницькому, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 січня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 січня 2013 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала у повному обсязі, просила вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Позивач в судове засідання повноважного представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Згідно із ч.4 ст.196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Керуючись положеннями даної норми та враховуючи відсутність заперечень представника позивача, колегія суддів вирішила провести розгляд справи за даної явки сторін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, працівниками ДПІ у м.Хмельницькому проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПФ "Лінком" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ "Атлант-Д" за серпень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт № 6329/22-3/14179333 від 20.11.2012 року.

В ході перевірки виявлені та відображені в акті порушення позивачем вимог: п.198.1, п.198.3, п.198.6, ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.3 ст. 200, п.201.1, ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, ПФ "Лінком" шляхом завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 22330 грн.; п.198.1, п.198.3, п.198.6, ст. 198, п.200.1, п.200.2, п.200.3, абз. "б" п.200.4 ст. 200, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, ПФ "Лінком" шляхом завищення залишку від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за серпень 2011 року на 6123 грн.; п.198.1, п.198.3, п.198.6, ст.198, п.200.1, п.200.2 ст. 200, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, ПФ "Лінком", що полягало в заниженні суми ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет за серпень 2011 року на 21766 грн.

На підставі висновків перевірки, викладених в акті, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 05.12.2012 року № 0001562304/4097, яким визначено суму завищення від`ємного значення податку на додану вартість в розмірі 22330 грн. та №0001552304/4098, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача по податку на додану вартість на 27208 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ПФ "Лінком", суд першої інстанції виходив з того, що вказані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки висновки перевірки, на підставі яких вони прийняті, є необґрунтованими.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, висновки ДПІ у м. Хмельницькому базуються на тому, що позивачем неправомірно сформовано податковий кредит, оскільки господарські операції з придбання у ТОВ "Атлант-Д" товарів не мали реального товарного характеру. Також встановлено відсутність у ТОВ "Атлант-Д" ресурсів, необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначений статтею 198 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, за змістом положень статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку на додану вартість виникає в разі придбання товару, що підтверджене податковими та видатковими накладними.

Пунктом 200.1. ст. 200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Судом встановлено, що між ПФ "Лінком" та ТОВ "Атлант-Д" укладено договір поставки № 03/07 від 29 липня 2011 року.

На виконання даного договору ТОВ "Атлант-Д" поставлено товар (кам`яне вугілля марок Г (0-200) та ДГР (0-200)) на загальну суму 301316 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, отриманий товар був реалізований позивачем в серпні 2012 року відділам освіти Славутської РДА, Чемеровецької РДА, Новоушицької РДА, Хмельницької РДА, Ярмолинецької РДА на підставі укладених договорів поставки, копії яких наявні в матеріалах справи.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-Х1V зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

Відповідно до вимог пункту 3.2 статті 3 вищезазначеного Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з вимогами Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операцій, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за №168/704, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Також необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена і пунктом 1.2 статті 1, пунктом 2.1 статті 2 наведеного Положення.

Крім того, відповідно до пункту 2.1 статті 2 Положення, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства. Понесені витрати на послуги повинні оформлятись відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тієї чи іншої послуги.

Виконання зобовязань ПФ "Лінком" та ТОВ "Атлант-Д" за договором поставки № 03/07 від 29 липня 2011 року підтверджується податковою накладною № 4 від 01.08.2011 року на загальну суму 43500 грн., в тому числі ПДВ 7250 грн., видатковою накладною № РН-4 від 01.08.2011 року на загальну суму 43500 грн., в тому числі ПДВ 7250 грн., податковою накладною № 5 від 01.08.2011 року на загальну суму 40040 грн., в тому числі ПДВ 6673,33 грн., видатковою накладною № РН-5 від 01.08.2011 року на загальну суму 40040 грн., в тому числі ПДВ 6673,33 грн., податковою накладною № 6 від 01.08.2011 року на загальну суму 41976 грн., в тому числі ПДВ 6996 грн., видатковою накладною № РН-6 від 01.08.2011 року на загальну суму 41976 грн. в тому числі ПДВ 6996 грн., податковою накладною № 24 від 05.08.2011 року на загальну суму 49300 грн., в тому числі ПДВ 8216,67 грн., видатковою накладною № РН-24 від 05.08.2011 року на загальну суму 49300 грн., в тому числі ПДВ 8216,67 грн., податковою накладною № 34 від 08.08.2011 року на загальну суму 42400 грн., в тому числі ПДВ 7066,67 грн., видатковою накладною № РН-34 від 08.08.2011 року на загальну суму 42400 грн., в тому числі ПДВ 7066,67 грн., податковою накладною № 39 від 09.08.2011 року на загальну суму 40600 грн., в тому числі ПДВ 6766,67 грн., видатковою накладною № РН-39 від 09.08.2011 року на загальну суму 40600 грн., в тому числі ПДВ 6766,67 грн., податковою накладною № 56 від 12.08.2011 року на загальну суму 43500 грн., в тому числі ПДВ 7250 грн., видатковою накладною № РН-56 від 12.08.2011 року на загальну суму 43500 грн., в тому числі ПДВ 7250 грн.

Підприємство перерахувало кошти ТОВ "Атлант-Д" за придбаний товар в сумі 301316 грн., що підтверджується: банківськими виписками ПАТ "ВТБ БАНК" від 14.09.2011 року, від 19.09.2011 року, від 13.09.2011 року.

На думку суду, первинні документи надані позивачем складені відповідно до вимог чинного законодавства, є належними, допустимими та достовірними доказами, які документально підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Щодо висновків відповідача про нікчемність правочинів позивача із ТОВ "Атлант-Д" суд звертає увагу на таке.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Водночас, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого вказаною статтею міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Крім того, при кваліфікації правочину за цією статтею, має враховуватись вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма пов'язує недійсність господарського зобов'язання з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідачем не надано доказів порушення позивачем при укладанні/виконанні правочину конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договору, як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угод.

Відповідно до листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16 вересня 2011 року №7319, яким роз'яснено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладанні та виконанні договору, не є підставою для визнання правочину нікчемним, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість висновку податкового органу, щодо визначення правочинів, укладених ПФ "Лінком" та ТОВ "Атлант-Д" нікчемними.

Окрім того, відповідач зазначив, що контрагент позивача (ТОВ "Атлант-Д") не здійснює господарської діяльності, оскільки в останнього відсутні основні фонди, а тому вищевказані операції є фіктивними.

В цій частині колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу відповідача на наступне.

Загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Невиконання контрагентом свого зобов'язання зокрема зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення позивача як платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначене підтверджується також практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судова колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Хмельницькому, - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 січня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 26 лютого 2013 року .

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Білоус О.В.

Мельник-Томенко Ж. М.