Ухвала суду № 2955775, 24.10.2008, Донецький апеляційний адміністративний суд

                                                                                                                            Суддя-доповідач – Міронова Г.М.

                                                                                                                                  Головуючий у 1 інстанції – Бахар С.В.                                                                                    

                                                                               Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД   

УХВАЛА

Іменем України

24 жовтня 2008року                                                                                            № 22-а-11665/08

зал судового засідання № 2  у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді:                              Міронової Г.М.

суддів:                                                    Горбенко К.П., Яманко В.Г.

при секретарі Білоус К.І.за участю представників від позивача:

від відповідача:Тіняєва В.А., Удод М.І.

не з’явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Красноармійської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного судувід25 липня 2008 рокуу адміністративній справі№ 2-а-11821\08   за позовомКрасноармійської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької областідо

товариства з обмеженою відповідальністю «Вега»

приватного малого підприємства «Ягуар»прозастосування наслідків недійсності нікчемного правочину та стягнення коштів у сумі 2183010 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

   Красноармійська об'єднана державна податкова інспекція звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Вега» та Приватного малого підприємства «ЯГУАР» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину відносно господарських зобов'язань за договором від 5 березня 2003 року № 05/03-1 та додаткових угод до нього, а також за договором підряду від 2 серпня 2003 року № 02/08 р, стягнення з приватного малого підприємства «ЯГУАР» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Вега» всього отриманого за угодою у сумі 2183010 грн. та стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Вега» в дохід держави 2183010 грн.

 В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на нікчемність вчиненого правочину, підтвердженням чого є вирок Київського районного суду м. Донецька від 26 вересня 2006 року та рішення Господарського суду Донецької області від 27 квітня 2006 року, а також на частину 1 статті 208 Господарського кодексу України як на правову підставу стягнення всього отриманого за нікчемним правочином.

            Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25 липня 2008 року у задоволенні позову Красноармійської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області до товариства з обмеженою відповідальністю «Вега», приватного малого підприємства «Ягуар» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та стягнення коштів у сумі 2183010 грн. було відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати і прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, вважаючи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: приписів ст. 208 Господарського Кодексу  України та ст. 215 Цивільного Кодексу України, а також всупереч нормам Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 року № 509-XII, відповідно до якого органи державної податкової служби мають право на подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними, стягнення в доход держави коштів, одержаних без установлених законом підстав.

     Суд першої інстанції встановив, що відповідно до статті 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною -  з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї, першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. Частина 2  цієї статті  передбачає,  що у разі  визнання  недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

     Крім цього, суд першої інстанції зазначив, що оскільки санкції, передбачені частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частини 1 статті 238 Господарського кодексу України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України.

У судовому засіданні представники позивача наполягали на задоволенні апеляційної скарги, представники відповідачів до суду не з’явились, були повідомлені належним чином.

Заслухавши   доповідача, пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а постанову суду першої інстанції необхідно залишити без змін з наступних підстав.

   Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського  суду  Донецької області від 27 квітня 2006 року щодо припинення юридичної особи,  приватне мале підприємство "Ягуар" було виключено з державного реєстру 26.05.2006 року, про що зроблено відповідний запис за № 12661310000018643 та анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість.

 Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" № 755-ІV від 15 травня 2003 року набрав чинності з 1 липня 2004 року, за Прикінцевими положеннями якого підприємства зобов'язані були провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. Нездійснення цих дій та не внесення  даних до Єдиного державного реєстру не є ознакою ліквідації підприємства, оскільки приватне мале підприємство "Ягуар" до набрання вказаним законом чинності було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України за № 31615492, про що зазначив позивач у вступній частині позову,  який протилежного не встановлював. До того ж за частиною 3 статті 18 Закону  України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. Оскільки Красноармійська ОДПІ  не встановлювала та не доводило факту того, що ТОВ «Вега» знало або повинно було знати про припинення юридичної особи  ПМП "Ягуар", то позивач не може використати довідку реєстратора проти першого відповідача.

В спірних угодах ТОВ «Вега» виступало як покупець, яке отримало товар та сплатило грошові кошти, невідповідність договору № 05/03-1 від 05.03.03 року та додаткових до нього угод від 10, 12.03.03, 03, 22, 28.04.03, 05.05.03, 02.07.03, 02.08.03, а також за договором підряду № 02/08 р від 02 серпня 2003 року приписам статей 655, 656 Цивільного кодексу України позивач не доводив.

Посилання позивача на наявність вироку Киівського районного суду м. Донецька від 26.09.06 року стосовно засновників підприємств – відповідачів  у справі – не може бути доказом нікчемного правочину, тим більше, що стосовно договорів, які є предметом спору у даній справі, у зазначеному вироку взагалі не йдеться мова.

Щодо застосованих податковим органом норм цивільного законодавства, то системний їх аналіз свідчить про наступне.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочин це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір – це домовленість (погоджена дія) двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (стаття 626 ЦК). За змістом правочин не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1  статті 203 ЦК).  Приписи частини 1 статті 203 ЦК узгоджуються з наступними нормами: Під нікчемним правочином необхідно розуміти правочин, недійсність якого встановлена законом. Під порушенням публічного порядку розуміється пошкодження майна держави, незаконне заволодіння ним, але у даній справі порушення публічного порядку укладенням та виконанням договорів купівлі-продажу шляхом незаконного заволодіння майна держави не було, оскільки правовідносини склалися між фізичною особою – підприємцем та приватним підприємством та майно держави в цьому правочині не було предметом купівлі-продажу, а порушення податкового обліку не є ознакою нікчемності угоди.

Колегія суддів зазначає, що статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена  презумпція  правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин, яки вчиняючи правочин діють правомірно. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями встановленими законом, проте у спірних правовідносинахподатковий орган всупереч вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів ні факту нікчемності правочину, ні підстав для застосування санкції до відповідача у вигляді стягнення отриманого за правочином в дохід держави.

Правові наслідки нікчемного правочину статтею 228 Цивільного кодексу України не передбачені. Такі санкції встановлені лише статтею 208 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (далі за текстом – ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Частиною 1 статті 208 ГК передбачено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. Санкції, встановлені цією нормою, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) чи за факт неправильного відображення результатів господарської операції у бухгалтерському  та податковому обліку однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

За частиною 1 статті 250 ГК адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Так, акт перевірки позивачем був складений 02 листопада 2005 року, договори  укладені та виконані протягом березня-серпня 2003 року, позов Красноармійської ОДПІ  був поданий 04 червня 2008 року, тобто з порушенням річного строку відносно спірних господарських операцій.

     Згідно приписів ст.216 Цивільного Кодексу України оскільки дійсність чи недійсність нікчемного правочину визначається безпосередньо законом і не залежить від волі сторін, то наслідки його недійсності визначаються безпосередньо законом. При цьому правові наслідки недійсності нікчемного правочину, встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

     Проте, суд з власної ініціативи, керуючись власними переконаннями і матеріалами справи, має право визначати, які саме наслідки недійсності нікчемного правочину будуть застосуватися у кожному окремому випадку. При цьому пропозиції або бажання сторін не мають правового значення. 

Так як судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. 

Повний текст виготовлено  29 жовтня 2008 року.

Керуючись статтями 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,  колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

            Апеляційну скаргу Красноармійської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 липня 2008 року у справі № 22-а-11821\08 за позовом Красноармійської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області до товариства з обмеженою відповідальністю «Вега», приватного малого підприємства «Ягуар» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та стягнення коштів у сумі 2183010 грн. –  залишити без задоволення, а постанову суду -  без змін.

            Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

            Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом одного місяця з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції – Вищого адміністративного суду України, а в разі виготовлення повного тексту у відповідності до ч. 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України – з дня виготовлення повного тексту.

Головуючий:                                                                                                    Г.М.Міронова                                                                   

Судді:                                                                                                                            В.Г.Яманко

                                                                                                                           К.П.Горбенко