Постанова № 29556557, 13.02.2013, Ленінський районний суд міста Севастополя

Справа №2703/10715/2012

2-а/764/30/2013

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2013 року Ленінський районний суд міста Севастополя у складі:

головуючого - судді Фисюк О.І.

при секретарі - Руднєвій А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Севастополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ленінської районної у м. Севастополі ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Ленінської районної у м. Севастополі ради, просить визнати незаконним і скасувати рішення № 982 Ленінської районної у м. Севастополі ради від 22.05.2009 «Про передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_2», мотивуючи вимоги тим, що Ленінською районною у м. Севастополі радою при прийнятті рішення про приватизацію гр. ОСОБА_2 земельної ділянки була незаконно передана їй у власність частина земельної ділянки по АДРЕСА_1, що перебуває у його користуванні, а також користуванні членів його сім'ї, що призвело до порушення його прав землекористувача, встановлених ст. 95 Земельного кодексу України.

У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали у повному обсязі, зазначали, що на земельній ділянці, що була передана ОСОБА_2 у власність, відбулося будівництво багатоквартирного будинку, будівництво якого було проведено з порушенням встановлених норм і правил, будівництво здійснено також на частині його земельної ділянки, яка була незаконно приватизована третьою особою.

Представник Ленінської районної у м. Севастополі ради позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, просила відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень посилалась на те, що прийняття рішення про передачу земельної ділянки у власність відбулося у повній відповідності з чинним законодавством у межах компетенції районної у місті ради.

У судовому засідання представник третьої особи позов не визнав у повному обсязі з тих підстав, що при приватизації земельної ділянки будь-яких порушень земельного законодавства допущено не було, ОСОБА_2 була приватизована земельна ділянка, яка знаходилась у її фактичному користуванні, а тому будь-якого захоплення земельної ділянки позивача не відбувалось, також підтвердив той факт, що на земельній ділянці побудовано багатоквартирний житловий будинок, квартири в якому були відчужені на користь фізичних осіб, які і є власниками окремих квартир, а позивач не являється землекористувачем у розумінні Земельного кодексу України, а тому не може захищати права, які у нього відсутні, також зазначив, що позивачем взагалі не надано доказів захоплення частини його земельної ділянки.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши письмові матеріали справи, знаходить позов таким, що не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що 22 травня 2009 року рішенням Ленінської районної у м. Севастополі ради прийняте рішення № 982 «Про передачу у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_2», яким у приватну власність ОСОБА_2 передано земельну ділянку площею 0,0855 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 отримано державний акт на право власності на земельну ділянку.

09 грудня 2009 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Севастополі третій особі ОСОБА_2, а також іншим особам, які не є часниками цієї справи - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 видано дозвіл на виконання будівельних робіт з будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1.

17 листопада 2010 року в порядку ч.2 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» складений і підписаний акт готовності об'єкта до експлуатації.

07 грудня 2010 року Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у м. Севастополі видано сертифікат серії СТ № 000291 відповідності побудованого будинку по АДРЕСА_1 проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1 зазначає, що при виготовленні технічної документації із землеустрою та прийняття Ленінською районною у м. Севастополі радою рішення про передачу ОСОБА_2 земельної ділянки у власність, не був врахований той факт, що нею була незаконно приватизована земельна ділянка площею 0,0266 га, що знаходилася в користуванні позивача ОСОБА_1 і членів його сім'ї.

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона зобов'язана довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, в даному адміністративному позові обов'язок доказування покладений на відповідача, що, однак, не звільняє позивача від виконання вимог, передбачених ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України.

В обґрунтування своїх тверджень позивач вказує на те, що з моменту вселення в будинок по АДРЕСА_1 він разом зі своєю родиною користувався земельною ділянкою, відведеною під капітальне будівництво згідно рішенню виконавчого комітету Севастопольської міської ради депутатів і трудящих від 24.11.1949 № 32/21.

Разом з тим, позивачем не доведено, що зазначене рішення виконавчого комітету Севастопольської міської ради депутатів і трудящих, прийняте 24.11.1949, має будь-яке відношення до земельної ділянки по АДРЕСА_1, тим більш з рішення цього не убачається. До того ж, рішення виконкому Севастопольської міської ради депутатів і трудящих від 24.11.1949 № 32/21 не містить в собі посилань на ім'я позивача як користувача земельної ділянки, а посилання в цьому рішення на вулицю Часника взагалі не може бути визнано судом доказом прийняття цього рішення саме відносно земельної ділянки по АДРЕСА_1, оскільки рішення суду не може будуватись на припущеннях.

Тому суд вважає, що твердження позивача ОСОБА_1 про те, що він здійснював користування земельною ділянкою на підставі зазначеного вище рішення, не підтверджено належними доказами.

Також суд звертає увагу на те, що в рішенні виконкому Севастопольської міської ради депутатів і трудящих від 24.11.1949 № 32/21 мова йдеться про передачу земельної ділянки у користування Інженерному Управлінню ЧФ, однак у довідці про правовий статус і форму власності земельної ділянки, що міститься у проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_2 по АДРЕСА_1, зазначено, що приватизована земельна ділянка знаходиться у державній власності і не має жодних обтяжень.

На думку суду, дана обставина підтверджує той факт, що при приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 не була здійснена приватизація земельної ділянки, яку позивач вважає частиною земельної ділянки, що знаходиться у його користуванні.

Також суд не може прийняти до уваги посилання позивача в обґрунтування площі земельної ділянки, що перебуває в його користуванні, на технічний план земельної ділянки, що міститься в Технічному паспорті на житловий будинок АДРЕСА_1

Як убачається з технічного паспорту, наданого позивачем, він складений 16.11.2009, тобто після прийняття Ленінською районною у м. Севастополі радою рішення про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_2 і отримання останньою державного акту на право власності на земельну ділянку. Але, технічний паспорт на домоволодіння ОСОБА_1 не містить в собі інформації, що площа земельної ділянки під його домоволодінням змінилась після приватизації суміжної земельної ділянки ОСОБА_2 у 2008 році.

До того ж в технічному паспорті на житловий будинок по АДРЕСА_1 є план садибної ділянки, яка за своєю конфігурацією, площєю повністю відповідає кадастровому плану земельної ділянки, що знаходиться в проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 і плану земельної ділянки на державному акті на право власності на землю на її ім"я.

Згідно з пояснювальною запискою до технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка міститься в Проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2, в результаті встановлення меж та площі земельної ділянки в натурі (на місцевості) виконання точних вимірювань встановлено, що площа земельної ділянки по фактичному землекористуванню становить 0,0855 га.

Відповідно до Висновку державної експертизи землевпорядної документації від 25.03.2009 № 1472/08, затвердженого начальником Головного Управління Держкомзему у м. Севастополі, площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 по фактичному землекористуванню становить 0,0855 га.

Таким чином, доказами, наданими позивачем, а також іншими учасниками процесу не підтверджується факт приватизації ОСОБА_2 частини земельної ділянки, яка б знаходилась у позивача у законному користуванні.

Також суд не може погодитись з доводами позивача, який вказує про себе як користувача земельної ділянки.

Виходячи із загальних принципів земельного права, земля може перебувати у власності або у користуванні. Право користування землею, в свою чергу, підрозділяється на право постійного користування землею (ст. 92 Земельного кодексу України) та право оренди земельної ділянки (ст. 93 Земельного кодексу України). Можливі також інші правові підстави володіння землею, однак, у спірних правовідносинах вони не застосовні.

Крім того, чинне земельне законодавство України визначає порядок набуття і виникнення права власності на землю та права користування землею.

Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України (на момент прийняття рішення Ленінською районною у м. Севастополі радою) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації.

Зі змісту частин 1-4 ст. 126 Земельного кодексу України випливає, що право власності на земельну ділянку посвідчується: державним актом; цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою, свідоцтва про право на спадщину (в разі набуття права власності на землю без зміни меж, цільового призначення); державним актом на право постійного користування земельною ділянкою; договором оренди землі.

Позивачем під час розгляду справи не надано жодного з перелічених вище документів, який би засвідчив його право на земельну ділянку по АДРЕСА_1. На технічному паспорті на домоволодіння по АДРЕСА_1 комунальним підприємством СМР «БТІ і ДРОНМ» зроблено позначку, що до реєстратора документ, що посвідчує право на землю, не надавався.

Проаналізувавши докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що у позивача як на момент приватизації ОСОБА_2 земельної ділянки, так і на момент розгляду цивільної справи в суді відсутній документ, який посвідчував би його право на землю, розташовану в м. Севастополі по АДРЕСА_1.

Згідно зі статтею 193 Земельного кодексу України єдиною документацією, що встановлює процедуру визнання факту виникнення права користування земельною ділянкою є документація державного земельного кадастру, до складу якої входить державна реєстрація земельних ділянок (ст. 202 Земельного кодексу України), яка ведеться Головним управлінням Держкомзему в м. Севастополі (ст. 203 Земельного кодексу України та підпункт 17 пункту 4 Положення про це Управлінні).

Відповідно до ст. 194 Земельного кодексу України одним з призначень державного земельного кадастру є забезпечення необхідною відповідною інформацією під час здійснення контролю за використанням їх охороною земель.

Позивачем не надано доказів того, що в СФ ДП «Центр державного земельного кадастру» є записи про нього як про користувача земельною ділянкою по АДРЕСА_1.

Також суд вважає неспроможними посилання позивача на положення статей 92, 95 Земельного кодексу України, оскільки позивач не може бути суб'єктом постійного користування землею, а в іншому випадку його користування землею при відсутності документа, що посвідчує таке право, є самовільним, а тому не підлягає захисту в порядку, встановленому ст. 95 Земельного кодексу України, оскільки ОСОБА_1 не придбав ніяких прав на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1

Крім того, як убачається з матеріалів справи, приватизація будинку була проведена позивачем і членами його сім'ї 06.10.2010, тобто значно пізніше придбання ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1.

Слід також визнати безпідставним твердження позивача про порушення відповідачем положень ст. 81 Земельного кодексу України, оскільки він не позбавлений можливості в установленому законом порядку приватизувати земельну ділянку, що знаходиться в його фактичному користуванні в порядку та розмірі, що встановлені Земельним кодексом України.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 97, 99, 158-163,186 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Ленінської районної у м. Севастополі ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду м. Севастополя через Ленінський районний суд м. Севастополя шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя - підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Ленінського

районного суду м. Севастополя О.І.Фисюк