Рішення № 29555605, 11.01.2013, Центрально-Міський районний суд м. Горлівки

11.01.2013 Суддя: Грицаюк Н. М.

Справа № 0551/5157/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

11 січня 2013 року Центрально-Міський районний суд м. Горлівки Донецької області в складі: головуючого судді - Грицаюк Н.М.,

при секретарі Кобець О.П.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Груцинової І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Горлівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»про визнання кредитно-заставного договору від 30.05.2008 року № GOC0AN70180701 - удаваним ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 30.05.2008 року між ним та відповідачем був укладений кредитно-заставний договір № GOC0AN70180701, за яким позивачу передані грошові кошти в розмірі 11089,87 доларів США. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 29.05.2015 року.

Вказує, що кредитно-заставний договір передбачає, що кредит видається в іноземній валюті доларах США та розрахунки між позивачем та відповідачем мають здійснюватися у тій самій валюті. Вважає, що надання відповідачем позивачу кредиту, тобто проведення розрахунків за своїми зобов*язаннями по кредитно-заставному договору, в іноземній валюті та здійснення позивачем виконання своїх обов*язків, тобто проведення розрахунків за своїми зобов*язаннями по кредитно-заставному договору, в іноземній валюті за своєю природою є валютною операцією. Наявність у спірному кредитно-заставному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов*язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання відповідачем долару США як засобу платежу за кредитно-заставним договором суперечить статті 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; статті 524 ЦК України, яка визначає, що зобов*язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України гривні; Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов*язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України.

Вказує, що видаючи йому кредит для придбання автомобіля, відповідач усвідомлював, що бере на себе зобов*язання задовольнити потребу позивача саме в національній валюті України гривні, оскільки розрахунки по договору купівлі-продажу будуть проводитися саме в гривні; той факт, що купівлю позивачем автомобіля було здійснено у гривні підтверджується навіть умовами самого кредитно-заставного договору, а саме п. 17.4, де банк зобов*язується перерахувати цю суму на рахунок автосалону ТОВ "АвтоПриват" і також це підтверджується сертифікатом на придбання автомобіля.

Вказує, що відповідач заздалегідь знав про формальне порушення позивачем кредитно-заставного договору, адже за цим договором на купівлю автомобіля було видано кредит розміром 11089,87 доларів США, а розрахунок з продавцем автомобіля повинен був проводитися у гривнях; наведене свідчить про те, що відповідач усвідомлював , що акт видачі позивачу в кредит готівкової іноземної валюти носить формальний характер, а насправді ця валюта виступає не як засіб платежу, а як еквівалент Національної валюти України, необхідної для використання кредиту за цільовим призначенням. Вважає, що наведені обставини переконливо свідчать про те, що спірний договір є удаваним правочином, адже сторони насправді уклали між собою договір кредитування в національній валюті України, що не суперечить законодавству України, але приховали його під договором кредитування в іноземній валюті, який суперечить вищезгаданому Декрету КМУ.

Просив визнати кредитно-заставний договір № GOC0AN70180701 від 30.05.2008 року, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1, удаваним правочином.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2, позивач ОСОБА_1 позов підтримали, підтвердили обставини, викладені в позовній заяві, просили позов задовольнити.

Представник відповідача ПАТ КБ «Приватбанк»ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечувала з підстав, викладених в запереченні на позовну заяву. Представник відповідача зазначав, що оспорюваний кредитно-заставний договір № GOC0AN70180701 від 30.05.2008 року цілком відповідає цивільному законодавству, оскільки укладений на підставі волевиявлення його сторін та з досягненням згоди з усіх істотних його умов. Стверджував, що позивач був ознайомлений і погодився з умовами кредитування, своїм підписом в договорі підтвердив факт надання повної інформації про умови кредитування, а саме: мету, форми забезпечення, наявні форми кредитування, тип відсоткової ставки, орієнтовану сукупну вартість кредиту та вартість послуги за оформлення, тому просить суд відмовити позивачу в задоволені його вимог.

Суд, вислухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи,прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підстави своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України.

Судом встановлено, що між позивачем -ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством ( наразі Публічним акціонерним товариством ) Комерційний банк «ПриватБанк»30.05.2008 року був укладений кредитно-заставний договір № GOC0AN70180701, за умовами якого позивачу передані грошові кошти в розмірі 11089,87 доларів США. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 29.05.2015 року.

Посилання позивача на те , що кредитний договір є удаваним правочином, так як його було вчинено з метою приховання іншого правочину, який сторони вчинили в дійсності, а саме: було здійснено надання кредиту в національній валюті України гривні не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні та, окрім зазначеного вище, спростовується наступним.

Згідно ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України, «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», роз'яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Отже, мета удаваного правочину - це приховати інший правочин, але для досягнення цієї мети повинні бути умисні дії сторін. З матеріалів справи вбачається, що відповідач має право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії та дозволів.

З укладеного сторонами по справі кредитного договору, пояснень сторін по справі, не вбачається, що відповідач намагався приховати інший правочин, укладаючи кредитно-заставний договір № GOC0AN70180701 від 30.05.2008 року, в іноземній валюті. Той факт, що кредитні кошти мали цільове призначення , і що згідно договору купівлі-продажу автомобіля розрахунок проводився у гривні також не свідчить про те, що кредитний договір є удаваним правочином.

Відповідно до положень ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Статтями 1049, 1050 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути кредитодавцеві кредит у такій самій сумі, у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови що визначені законом як істотні , або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із кредитного договору вбачається, що позивачу кредитні кошти були надані саме в іноземній валюті - доларах США, згідно його анкети-заяви по програмі «Авто у кредит за 30 хвилин» від 30 травня 2008 року , та взято зобов'язання за кредитним договором щодо повернення кредиту саме в іноземній валюті, банком були перераховані кошти на автосалон для придбання позивачем автомобіля , і ним сплачувались кошти на погашення кредиту. Внаслідок зазначених операцій, позивач отримав у свою власність автомобіль , та користується ним по теперішній час, та свої обов'язки щодо повернення кредитних коштів перед банком виконує належним чином .

Спрямованість внутрішньої волі позичальника на укладення кредитного договору саме в іноземній валюті підтверджується анкетою-заявою позичальника по програмі «Авто у кредит за 30 хвилин» від 30 травня 2008 року., в якій валютою договору визначається долар США, а також діями позичальника, який прийняв від банку кредитні кошти у доларах США та здійснював платежі на виконання обов'язків за кредитним договором також в іноземній валюті.

Підписи позивача у кредитному договорі, за умовами якого кредит надавався у доларах, у заяві про продаж іноземної валюти від 30.05.2008 року, якими передбачалося повернення кредиту у доларах, а не у гривнях, свідчить про те, що позивач погодився на такі умови договору, в тому числі і на отримання кредиту та його погашення в доларах США; що позивачу було відомо про надання банком та отримання нім кредиту у доларах, а не у гривнях.

В подальшому, з відома позичальника , іноземна валюта була конвертована у національну валюту - гривню, що стверджується заявою про продаж іноземної валюти від 30.05.2008 року, та п. 17.4 кредитно-заставного договору № GOC0AN70180701 від 30.05.2008 року , ОСОБА_1 провів з рахунку НОМЕР_1 оплату ТОВ «АвтоПриват»48000.00 гривень за автомобіль марки exia-ND16». Вказані документи були підписані ОСОБА_1 та представниками банківської установи.

Ці обставини спростовують твердження позивача, про те, що відповідач самостійно, без відома позичальника, провів обмін валюти на гривні та провів оплату за автомобіль.

Твердження позивача про те, що він вважав, що кредитний договір укладається в гривнях, спростовується тим, що ним кредит беззаперечно погашався в доларах США, що підтверджується квитанціями позивача, з яких вбачається, що усі поточні платежі за оспорюваним кредитним договором сплачувалися позивачем у валюті кредиту -доларах США.

Вищенаведене свідчить про природу оспорюваного договору, укладеного між позивачем та відповідачем, який по своїй сутності є кредитним договором, що представником позивача та позивачем в суді не заперечувалось. Наведені позивачем в позовній заяві та в суді докази свідчать про те, що між сторонами фактично був укладений кредитний договір. Будь-яких доказів укладення оспорюваного кредитного договору з метою приховання іншого правочину, який сторони нібито хотіли укласти, і який саме правочин, позивач не надав.

Дії як позивача, так і відповідача були спрямовані на виникнення між ними кредитних правовідносин, які виникають на підставі кредитного договору, і для виникнення цих правовідносин не має значення валюта кредитування. Доказів того, що їх дії фактично були спрямовані на виникнення інших правовідносин, позивач суду не надав.

Навпаки, позивач в суді підтвердив, що сторони мали на меті укласти саме кредитний договір, однак цей договір мав бути укладений в іншій грошовій одиниці, не в доларах США, а у гривнях, що на думку позивача є підставою для визнання кредитного договору удаваним правочином.

Посилання позивача на те, що насправді між ОСОБА_1 та ПАТ КБ«Приватбанк»було укладено договір кредитування в національній валюті України, який вони замаскували під договір кредитування в іноземній валюті, що є підставою для визнання кредитного договору удаваним правочином, є безпідставним та необґрунтованим, оскільки валюта кредитування не породжує виникнення інших правовідносин, крім кредитних.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання оспорюваного кредитного договору удаваним правочином, суд враховує і те, що позивач в суді не вказав, вчинення якого правочину намагались приховати сторони, уклавши оспорюваний правочин, який же насправді правочин уклали ОСОБА_1 та ПАТ КБ«Приватбанк».

Представник позивача в обґрунтування позовних вимог посилався на те, що удаваною є істотна умова оспорюваного кредитного договору, якою передбачена валюта надання кредиту і погашення його в доларах, оскільки між сторонами фактично укладався кредитний договір в національній валюті, а не в доларах, що на його думку є підставою для визнання кредитного договору удаваним правочином. Однак таке посилання є безпідставним, оскільки відповідно до ст.235 ЦК України удаваним визнається правочин, а не окремі його умови.

Відповідно до ч.2 ст.192, ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійсненні розрахунків, на території України за зобов'язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Згідно зі ст.2 ЗУ «Про банки та банківську діяльність»кошти - це гроші у національній чи іноземній валюті. А тому, надання банком позивачу кредиту в іноземній валюті із зобов'язанням повернення такого та сплати процентів за користування ним також в іноземній валют, є правомірним.

Визначення валюти відбулося саме за ініціативою позичальника, який звернувся із заявою на отримання кредиту в іноземній валюті, погодився із умовами договору, підписавши його, а також прийняв його виконання від банку у повному обсязі.

В свою чергу, банк, маючи можливість надавати кредити , як у національній, так і у іноземній валюті, перш за все керувався заявою позичальника.

Будь-яких доказів на те, що позивач не був вільним у виборі кредитодавця, і у визначенні умов договору, позивач, суду не надав. Кредитний договір сторонами укладався без жодного примусу.

На момент укладання правочину для позивача суттєвою була не стільки умова, в якій валюті він фактично отримає кредит, скільки інші супутні умови валютного кредитування: строк, розмір процентної ставки, спосіб забезпечення виконання обов*язків за договором, тощо.

Зважаючи на те, що долар є вільноконвертованою валютою, відсотки за користування кредитними коштами на умовах кредитного договору, укладеного в доларах США, є нижчими, аніж відсотки, що сплачуються за кредитами, виданими в гривнях, і що на момент укладення кредитного договору курс долара протягом досить тривалого часу був стабільним, позивач обрав валютою кредитного договору саме долар США.

Тим самим підтверджено, що в укладеному правочині внутрішня воля сторін знайшла своє об*єктивне відображення, і сторони дійсно бажали настання передбачених кредитним договором наслідків.

Той факт, що кредитні кошти мали цільове призначення і що згідно договору купівлі-продажу автомобіля із ТОВ «АвтоПриват» розрахунок проводився у гривні також не свідчить про те, що кредитно-заставний договір № GOC0AN70180701 від 30.05.2008 року є удаваним правочином.

Суд вважає також і безпідставними посилання представника позивача на ті обставини, що відповідач, як агент валютного контролю, не мав права за законом надавати позивачу кредит в іноземній валюті для розрахунку з резидентом за придбання автомобілю, так як згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до п. 1 глави 3 розділу 2 «Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», затвердженою Постановою Правління НБУ №281 від 10.08.2005р., резиденти мають право купувати, обмінювати іноземну валюту з метою виконання зобов'язань за кредитними операціями та платежами за цими операціями (проценти, комісійні винагороди, неустойки тощо) в іноземній валюті на підставі кредитних договорів і таке інше.

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривні, однак ч.3 цієї статті встановлює, що використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 4 Закону України «Про банки та банківську діяльність»банки мають право на підставі банківської ліцензії здійснювати банківські операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, при цьому встановлено, що термін «кошти»у цьому Законі вживається у значенні гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Даний пункт дозволяє банкам на власний ризик, при наявності ліцензії проводити операції з кредитування, і не зобов'язує банки брати на себе будь-які ризики пов'язані з цим кредитуванням.

Пункт «г»ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»від 19.02.1993 N 15-93 визначає, що використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання особою індивідуальної ліцензії.

Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 N 483 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 за N 1429/10028, надає право уповноваженим банкам використовувати іноземну валюту як засіб платежу без отримання індивідуальної ліцензії за умови, що банк є ініціатором або отримувачем за валютною операцією.

Відповідач має банківську ліцензію, дозвіл та додаток до дозволу , на підставі яких він і здійснює операції з валютними цінностями.

Позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження того факту, що на момент укладення кредитного договору він був не згодний з кредитно-заставним договором № GOC0AN70180701 від 30.05.2008 року , або вважав його таким, що не відповідає закону. ОСОБА_1 отримав грошові кошти , прострочення заборгованості по кредиту відсутнє, погашення кредиту здійснюється ним відповідно до вимог договору - в порядку, в сумах і в строки, що передбачені статтями 12.2.6 та 17.1.5 договору .

Таким чином, положення кредитно-заставного договору № GOC0AN70180701 від 30.05.2008 року являються законними, і не порушують принципи рівності сторін договору.

Відповідно до положень ст.ст. 11, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому кожна зі сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оскільки позивач не довів, а в судовому засіданні не здобуто жодних доказів удаваності кредитно-заставного договору № GOC0AN70180701 від 30.05.2008р., укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанком» , суд доходить до висновку про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог про визнання кредитного договору удаваним правочином.

Крім того, способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів осіб визначені ст..16 ЦК України, позивач крім вимог стосовно визнання правочину недійсним, не навів які ж саме повинні бути застосовані наслідки визнання правочину недійсним , а способи захисту, наведені в позові , взагалі не передбачені ст..16 ЦК України.

Згідно ст..257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності і просив суд відмовити в позові з цієї підстави .

Судом встановлено, що кредитно-заставний договір № GOC0AN70180701 укладений між сторонами 30.05.2008 року. Факт підписання договору не заперечив позивач в судовому засіданні.

Отже, позивач з моменту підписання договору, отримав від банку інформацію про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, а відтак мав можливість дізнатися про неповноту надання відповідачем такої інформації.

Із матеріалів справи вбачається, що після укладення договору, з 30.05.2008 року позивач за власною згодою здійснював погашення кредиту на умовах, визначених в кредитному договорі з додатками до нього, що підтверджується позивачем . Такі дії позивача свідчать про погодження ним при здійснення платежів з умовами кредитування, розмірами та строками повернення кредитних коштів.

Враховуючи наведене, а також ту обставину, що оспорюваний договір був підписаний позивачем у травні 2008 року , однак він звернувся до суду із даним позовом лише в травні 2012 року , то суд приходить до висновку, що останній пропустив строк позовної давнини без поважних причин..

Враховуючи викладене, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити у повному обсязі.

Питання судових витрат слід вирішити на підставі ст.88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 10,60,88, 159, 212-215 ЦПК України, ст.ст.192, 235, 533, 627, 638, 1048-1050, 1054 ЦК України, ЗУ «Про банки та банківську діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» про

- визнання кредитно -заставного договору № GOCOAN70180701 від 30. 05. 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приват Банк» - удаваним правочином;

- застосування наслідків удаваного правочину та визнання кредитно - заставного договору № GOCOAN70180701 від 30. 05. 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приват Банк»таким, що укладений в національній валюті України -гривні. А саме вважати, що кредит був наданий в сумі 62000 гривень, на умовах визначених в договору;

- застосування наслідків удаваного правочину та затвердити в якості додатку № 1 до кредитно - заставного договору № GOCOAN70180701 від 30. 05. 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приват Банк»- новий графік платежів, складений із розрахунку того, що кредит наданий в українській гривні на суму 62000 грн., в порядку визначеному договором;

- застосування наслідків удаваного правочину та визнання що станом на 14.05.2012р., ОСОБА_1 сплатив ПАТ КБ «Приват Банк»по кредитно - заставному договору № GOCOAN70180701 від 30. 05. 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приват Банк»- 100532,72 гривень -

відмовити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 107 (сто сім) гривен 30 копійок на користь Державного бюджету у Центрально - міському районі м. Горлівки 22030001 на р/р № 31219206700021 код за ЄДРПОУ 34686448.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення

Суддя Н. М. Грицаюк