Постанова № 29539836, 21.02.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2013 р.Справа № 5024/1761/2012Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Журавльова О.О.,

суддів Михайлова М.В., Ярош А.І.

при секретарі судового засідання Мікулі К.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на рішення господарського суду Херсонської області від 10 січня 2013 року

по справі №5024/1761/2012

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Югтранс"

про стягнення 79109,73 грн., -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Югтранс" про стягнення 79109,73 грн., з яких: 69869,52 грн. основної заборгованості, 5240,21 грн. пені та 4000 грн. витрат на правову допомогу.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 10 січня 2013 року у справі №5024/1761/2012 (суддя Ємленінова З.І.) у задоволенні позову ФО-П ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не обґрунтував належними та допустимими доказами виконання покладених на нього обов'язків за договором від 02.02.2011р. та не довів факту передачі відповідачу пального на суму позову, а також надіслання йому рахунків, які є підставою оплати вартості товару, тому його вимоги про стягнення з відповідача боргу за товар в сумі 69869,52 грн. задоволенню не підлягають. З огляду на відсутність підстав для стягнення основної суми боргу, місцевий господарський суд також прийшов до висновку про відсутність підстав для стягнення 5240,21 грн. пені. також господарський суд першої інстанції прийшов до висновку, що не підлягають задоволенню і позовні вимоги в частині стягнення 4000 грн. витрат за надання правової допомоги, оскільки такі витрати не входять до складу судових витрат передбачених ст. 49 ГПК України, до того ж позивачем не було надано документального підтвердження надання цих послуг (акту виконаних робіт). Крім того, відповідно до ст. 49 ГПК України зазначена сума в будь - якому випадку відноситься на позивача у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивач (ФО-П ОСОБА_1.) звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, з посиланням при цьому на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

У судовому засіданні скаржник підтримав вимоги викладені в апеляційній скарзі та наполягав на її задоволенні.

Представник відповідача (ТОВ „Компанія „Югтранс") в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги належним чином повідомлений, про що свідчить відповідне повідомлення про вручення поштового відправлення від 28.01.2013р.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд визнав за можливе розглянути апеляційну скаргу ФО-П ОСОБА_1 за відсутністю представника відповідача.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представника позивача, апеляційний господарський суд дійшов до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 02.02.2011р. між ФО-П ОСОБА_1 (позивач, продавець) та ТОВ „Компанія „Югтранс" (відповідач, покупець) було укладено договір №1/02 купівлі-продажу нафтопродуктів (надалі - договір), за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця дизельне паливо (надалі - товар), а покупець зобов'язався прийняти товар і сплатити за нього відповідну грошову суму (вартість).

Відповідно до п.п.1.2, 1.3 договору кількість товару, що поставляється за договором, дата і місце поставки визначаються покупцем в письмових заявках, що направляються на адресу продавця по факсу, телефонограмою або електронною поштою. Покупець приймає товар від продавця з сертифікатом якості, рахунком фактури, видатковою накладною, податковою накладною та паспортом якості.

Пунктами 2.2, 2.3 договору встановлено, що позивач передає відповідачу нафтопродукти на умовах: оплата за фактом постачання. Дизельне паливо підлягає прийманню за кількістю згідно з даними товарно-транспортної або видаткової накладної.

Згідно із п. 3.2.1 договору покупець зобов'язаний є забезпечити приймання, перевірку дизельного палива за кількістю, з відміткою в товарно-транспортній накладній, видатковій накладній, видати довіреність.

За п.4.2 договору оплата товару здійснюється покупцем на підставі рахунків продавця, за датою зазначеної в рахунку-фактурі. Рахунок на оплату товару виставляється продавцем за фактом прийому дизельного палива покупцем.

Приписами п.5.6 договору встановлено, що сторона, яка порушила цей договір, зобов'язана відшкодувати збитки, завдані таким порушенням, незалежно від вжиття іншою стороною будь-яких заходів щодо запобігання збиткам або зменшення збитків, а також сплатити пеню у розмірі 0,02% від вартості невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання за весь період.

Термін дії договору до 31.12.2011р. з моменту підписання та його скріплення печатками сторін, а в частині не виконаних зобов'язань до повного їх виконання.

Вказаний договір підписано належними представниками сторін та скріплено печатками підприємств.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог договору №1/02 від 02.02.2011р. позивачем було передано, а відповідачем отримано дизельне пальне, що в свою чергу підтверджується видатковою накладною №РН-12 від 27.04.2011р. на суму 9540 грн., в т.ч. ПДВ, яка підписана представниками сторін та скріплена печатками позивача та відповідача.

Також з матеріалів справи вбачається видаткові накладні, видані позивачем відповідачу за договором №ДГ-01/05 від 02.02.2011р., а саме:

- видаткова накладна №РН-15 від 29.04.2011р. на суму 19764,54 грн., в т.ч. ПДВ, яка підписана представника сторін та скріплена печатками підприємств;

- видаткові накладні: №РН-2/05 від 12.05.2011р. на суму 9547,20 грн., в т.ч. ПДВ; №РН-4/05 від 18.05.2011р. на суму 9504,60 грн., в т.ч. ПДВ; №РН-3/05 від 16.05.2011р. на суму 5101,20 грн., в т.ч. ПДВ; №РН-6/06 від 24.05.2011р. на суму 18754,20 грн., в т.ч. ПДВ; №РН-5/05 від 20.05.2010р. на суму 26962,32 грн., в т.ч. ПДВ, які в свою чергу мають підпис та скріплені печаткою позивача і мають підпис незасвідченої особи, при цьому, вказані накладні не скріплені печаткою покупця.

З наявних в матеріалах справи прибуткових касових ордерів №1 від 01.04.2011р., №2 від 02.04.2011р. та №3 від 03.04.2011р. вбачається, що позивачем прийнято від відповідача передплату за товар у розмірі 9540 грн. за касовим ордером №1, 10000 грн. за касовим ордером №2 та 9764,54 грн. за касовим ордером №3.

Матеріалами справи встановлено, що 16.08.2011р. ФО-П ОСОБА_1 було відправлено відповідачу по справі лист-претензію №01/11, в якому позивач просив оплатити в повному обсязі товар, поставлений відповідачу на підставі договору №1/02 від 02.02.2011р., та підписати і надіслати ФО-П ОСОБА_1 акт звірки взаємних розрахунків до договору №1/02 від 02.02.2011р.

Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Також, в матеріалах справи наявний акт №1 звірки взаємних розрахунків між сторонами по справі за договором №1/02 від 02.02.2011р., відповідно до якого позивачем передано відповідачу товар на суму 99174,06 грн., вказаний акт підписано та скріплено печаткою позивача.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Статтею 175 ГК України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 662 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вже було зазначено вище, сторони погодили п.1.2 договору, що кількість товару, що поставляється за договором, дата і місце поставки визначаються покупцем в письмових заявках, що направляються на адресу продавця по факсу, телефонограмою або електронною поштою.

При цьому, апеляційний господарський суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні письмові заявки, які могли б свідчити про погодження сторонами кількості товару, що поставляється за договором, та дати і місця поставки.

Порядок оплати товару сторони погодили п.4.2 договору, відповідно до якого оплата товару здійснюється покупцем на підставі рахунків продавця, за датою зазначеної в рахунку-фактурі. Рахунок на оплату товару виставляється продавцем за фактом прийому дизельного палива покупцем.

Проте, позивачем ані до господарського суду першої інстанції, ані до апеляційного господарсько суду не надавались відповідні рахунки фактури, передбачені п.4.2 договору, за якими відповідач повинен був би здійснити оплату поставленого товару.

За вимогами ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Статтею 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено перелік основних реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із п.2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних доручень на отримання цінностей, затвердженої наказом Мінфіну України №99 від 16.05.1996р. зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.06.1996р. за №293/1318, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувача.

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги матеріали та обставини справи, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження підстав для відвантаження товару відповідачу, яким відповідно до пункту 1.2 договору купівлі-продажу є письмові заявки відповідача, які направляються на адресу продавця по факсу, телефонограмою або електронною поштою.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що у видаткових накладних, які надані до матеріалів справи, підписи про отримання товару зі сторони відповідача здійсненні невідомими особами, без зазначення прізвища, посади, номера і дати довіреності відповідача, якою б він уповноважувався на отримання товару у позивача та відсутні печатки підприємства відповідача.

Окрім того, апеляційний господарський суд зазначає, що надані позивачем на підтвердження поставки відповідачу товару видаткові накладні №РН-15 від 29.04.2011р. на суму 19764,54 грн.; №РН-2/05 від 12.05.2011р. на суму 9547,20 грн., в т.ч. ПДВ; №РН-4/05 від 18.05.2011р. на суму 9504,60 грн., в т.ч. ПДВ; №РН-3/05 від 16.05.2011р. на суму 5101,20 грн., в т.ч. ПДВ; №РН-6/06 від 24.05.2011р. на суму 18754,20 грн., в т.ч. ПДВ; №РН-5/05 від 20.05.2010р. на суму 26962,32 грн., в т.ч. ПДВ, не приймаються до уваги, оскільки за переліченими накладними товар поставлявся за договором №ДГ-01/05 від 02.02.2011р., в той час як позовні вимоги ФО-П ОСОБА_1 ґрунтуються на невиконанні відповідачем зобов'язань за договором №01/2 від 02.02.2011р.

При цьому, колегія суддів зауважує, що видаткова накладна №РН-5/05 від 20.05.2010р. на суму 26962,32 грн. складена у 2010р., в той час як договір купівлі продажу нафтопродуктів №1/02, невиконання відповідачем умов якого стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду, укладено 02.02.2011р., з огляду на що вказана накладна також не приймається апеляційним господарським судом як належний доказ передання позивачем відповідачу товару.

Апеляційний господарський суд не приймає до уваги надані позивачем податкові накладні, розшифровки податкових зобов'язань, акт звірки взаєморозрахунків та листування між позивачем та ДПІ, як докази отримання відповідачем товару на суму 99174,06 грн., оскільки такі документи не доказують факт отримання відповідачем товару у розумінні ст. ст. 32-33 ГПК України.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на доводи суду, викладені в Ухвалі Господарського суду Херсонської області по справі №5024/1909/2011 від 22.05.2012р., які, на думку скаржника, не потребують доказування і засвідчують визнання відповідачем даній справі виконання грошових зобов'язань за договором №1/02 від 02.02.2011р. на суму 99174,06 грн., оскільки обставини описані в ухвалі місцевого господарського суду не входять в перелік, передбачених ст. 35 ГПК України підстав звільнення від доказування і на підставі лише цієї ухвали апеляційний господарський суд не може зробити висновок, чи дійсно відповідачем по справі №5024/1761/2012 визнається виконання грошових зобов'язань за договором №1/02 від 02.02.2011р. та отримання товару.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що позивачем не доведено належними доказами в розумінні ст.ст. 32-33 ГПК України факту передачі відповідачу товару на суму 69869,52 грн. та факту прийняття відповідачем товару на суму 69869,52 грн.

Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ФО-П ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача 69869,52 грн. основної заборгованості.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 5240,21 грн. пені, апеляційний господарський суд зазначає, що такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено факту передачі відповідачу спірного товару та наявності за відповідачем заборгованості, що в свою чергу не породжує обов'язку відповідача сплачувати відповідні санкції у вигляді пені.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи приписи ст. ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору слід покласти на позивача.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ФО-П ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача 4000 грн. витрат за надання правової допомоги у зв'язку із відмовою в задоволенні позовних вимог.

Таким чином, оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, та матеріали справи не спростовують вищенаведені висновки суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване судове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

За таких обставин оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Рішення господарського суду Херсонської області від 10 січня 2013 року у справі №5024/1761/2012 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (74900, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) до державного бюджету України (отримувач коштів: ГУ ДКСУ в Одеській області; код ЄДРПОУ отримувача: 37607526; банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області; МФО 828011; № рахунку: 31217206782002; код бюджетної класифікації 22030001 „Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050), символ звітності 206; код ЄДРПОУ суду 26016990) 18 (вісімнадцять) грн. 25 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

3. Доручити господарському суду Херсонської області видати відповідні накази із зазначенням реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписаний 25 лютого 2013 року.

Головуючий суддя Судді О.О. Журавльов М.В. Михайлов А.І. Ярош