Постанова № 29533567, 20.02.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2013 р. Справа № 5023/4362/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретаріСіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача - Савін О.С. - дов. № 958 від 23.07.2012р.

відповідача - Пятаха Ю.В. - дов. б/н від 08.01.2013р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №4063Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 11.12.2012р. у справі № 5023/4362/12

за позовом Ізюмського комунального виробничого водопровідно - каналізаційного підприємства, м. Ізюм

до Комунального житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №1, м. Ізюм

про зобов'язання укласти договір

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про зобов'язання відповідача укласти договір на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.12.2012 р. (суддя Денисюк Т.С.) у задоволенні позову відмовлено.

Позивач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 11.12.2012 р. у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги скаржник посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необов'язковість укладання спірного договору між позивачем та споживачем. Як зазначив позивач, відповідач визнав, що він є балансоутримувачем спірних будинків, але від підписання договору відмовився, мотивуючи свою відмову тим, що відповідно до рішень Ізюмської міської ради Харківської області № 0824 від 02.11.2011р. та № 3529 від 25.12.2009р. спірним будинкам надано статус гуртожитків сімейного типу та дозволено мешканцям здійснювати приватизацію житла.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а також таким, що прийняте без порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідач зазначив, що стаття 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" не містить зобов'язань на укладення договору на надання саме комунальних послуг між балансоутримувачем та підприємством з водопостачання. На думку відповідача, послуги з утримання будинків (споруд) та при будинкових територій надаються Комунальним житловим ремонтно-експлуатаційним підприємством №1 самостійно на підставі договорів на надання житлово-комунальних послуг, укладених між власниками, орендарями чи наймачами квартир у багатоквартирних житлових будинках відповідно до рішення виконавчого комітету Ізюмської міської ради № 0797 від 09.09.2009р.

У судовому засіданні 21.01.2013р. було оголошено перерву до 11:00 13.02.2013р., в межах якої відповідачем надано додаткові пояснення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.09.2012р. Ізюмське комунальне виробниче водопровідно-каналізаційне підприємство направило на адресу Комунального житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства № 1 лист (№1191), в якому просив укласти договір (два примірника договору №42/12 від 06.09.2012р. додавались) на поставку питної води приймання стічних вод через приєднані мережі до багатоквартирних будинків (гуртожитки), що знаходяться за адресами: Харківська область, м. Ізюм, вул. Соборна, буд.18; Харківська область, м. Ізюм, вул. Соборна, буд. 54; Харківська область, м. Ізюм, вул. Пролетарська, буд. 2-а; Харківська область, м. Ізюм, вул. Куйбишева, буд. 28-в; Харківська область, м. Ізюм, вул. Толстого, буд. 3.

Комунальне житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство № 1, в свою чергу, листом № 682 від 17.09.2012р. відмовилось від підписання договору №42/12 від 06.09.2012р. на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі та повернуло його примірники Ізюмському комунальному виробничому водопровідно-каналізаційному підприємству за відсутністю підстав для укладання запропонованого проекту договору.

Предметом спору є зобов'язання укласти договір на поставку питної води приймання стічних вод через приєднані мережі в редакції договору запропонованого позивачем.

Так, порядок укладання договорів визначений ст.ст.179-188 ГК України.

В силу ч. 3 ст.179 ГК України укладання господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 181 ГК України встановлено, що проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. При цьому, відповідно до частин 3, 4 названої статті, сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору; за наявності заперечень щодо окремих умов договору, сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірника протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

В силу ч. 5 ст.181 ГК України, сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, у цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. За змістом ч.7 цієї норми, якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладання якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Отже, частини 3, 4, 5, 7 статті 181 ГК України застосовуються у випадку, коли сторони мають намір укласти відповідний договір, але не можуть дійти згоди щодо окремих його умов. При цьому, розбіжності до суду передаються лише якщо на це є згода обох сторін, за виключенням випадку, коли договір заснований на державному замовленні або укладання якого, є обов'язковим для сторін на підставі закону або виконавцем є монополіст, на якого покладається обов'язок передати відповідний спір на вирішення суду, у разі отримання ним договору з протоколом розбіжностей, з якими він не згоден.

Відповідно до ст. 187 ГК України, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Стаття 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" визначає, що послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності. Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг, відповідно до частин 2, 4 статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", є власник, споживач, виконавець і виробник. Особливими учасниками цих відносин є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником. Договір на надання житлово-комунальних послуг в багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою. У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем (ч. 1,2 ст. 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

При цьому частина 2 ст. 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" не встановлює обов'язку балансоутримувача, статус якого набув відповідач щодо гуртожитків, укладати договір з виробником послуг - позивачем.

Таким чином, укладання спірного договору не є обов'язковим для відповідача, оскільки відсутня пряма вказівка Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" та Закону України "Про житлово-комунальні послуги" про це, і останній не має наміру укладати такий договір. Такої правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України в постановах від 10.05.2011р. по справі № 5002-30/5228-2010 та від 19.04.2012р. по справі № 9/5009/6312/11.

Відсутність же договору, який є підставою для виникнення у позивача обов'язку надавати послуги з питного водопостачання та водовідведення надає право позивачу їх не надавати відповідній особі.

Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом; виконавець послуги - це суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник послуги - це суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.

Статутом Комунального житлового ремонтно - експлуатаційного підприємства № 1 не передбачено надання квартиронаймачам та власникам житла територіальної громади міста Ізюм послуг з водопостачання та водовідведення, тобто, відповідач не відноситься до суб'єктного складу осіб, з якими відповідно до частини 2 статті 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" підприємства питного водопостачання безпосередньо повинні укладати договори про надання відповідних послуг.

До того ж, як вбачається з рішення Ізюмської міської ради № 3529 від 25.12.2009р. Комунальному житловому ремонтно - експлуатаційному підприємству №1 дозволено здійснення приватизації та реєстрації жилих і допоміжних приміщень в гуртожитках житлового фонду Ізюмської міської територіальної громади, які розташовані за адресами: м. Ізюм вулиця Соборна, 54, Соборна, 18, Пролетарська, 2-А, Куйбишева, 24-В та провулок Толстого, 3.

Надана відповідачем довідка № 111 від 06.02.2013р. свідчить про те, що значна частина кімнат гуртожитків на даний час приватизована та належать на праві приватної власності їх мешканцям. Як зазначає відповідач, інформація щодо загальної кількості кімнат та їх квартиронаймачів по гуртожитку № 2-А по вулиці Пролетарській у нього відсутня, оскільки виконавцем послуг з обслуговування даного будинку відповідно до рішення виконавчого комітету Ізюмської міської ради № 0795 від 27.08.2010р. визначена інша юридична особа - ПП "Ізюмжитлосервіс". Також, на підтвердження належності мешканцям гуртожитків на правах приватної власності квартир у вищезазначених будинках відповідач надав вибірково копії свідоцтв про право власності на житло за адресами: вул. Соборна 18 к. 76, 77; вул. Соборна 18 к. 60; вул. Соборна 54 к. 23; вул. Соборна 54 к. 54; вул. Пролетарська 2-А к. 108; вул. Пролетарська 2-А к. 106 (а.с. 38-43 том ІІ), оскільки в повному обсязі таких доказів не має.

Більш того, матеріали справи свідчать про те, що позивачем із наймачами та власниками квартир у житлових будинках, перелічених у спірному договорі, укладені відповідні договори про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення (а.с. 9-34 том ІІ), на підставі яких споживачі (мешканці вищезазначених гуртожитків) самостійно оплачують послуги з водопостачання та водовідведення. Позивачем відкрито відповідні особові рахунки на мешканців даних будинків, нарахування плати за надані комунальні послуги проводиться позивачем відповідно до показань індивідуальних засобів обліку води.

Враховуючи наведене та виходячи з системного аналізу вищезазначених законодавчих приписів, слід дійти висновку, що укладення договорів на послуги з водопостачання та водовідведення між позивачем як виробником цих послуг та Комунальним житловим ремонтно-експлуатаційним підприємством №1 можливе якщо останній є споживачем чи виконавцем послуг та/або самостійно здійснює функції балансоутримувача будинку чи управителя. Проте, як вже встановлено, статутом не передбачено надання відповідачем квартиронаймачам та власникам житла послуг з водопостачання та водовідведення, фактичні обставини справи свідчать, що відповідач самостійно не здійснює функції балансоутримувача будинку чи управителя.

За приписами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Тобто, саме на позивачеві лежить обов'язок доведення того факту, що відповідач є споживачем або виконавцем послуг з водопостачання та водовідведення, балансоутримувачем чи управителем вищевказаних будинків, втім, позивачем за допомогою належних і допустимих доказів не доведено обов'язку відповідача та наявності у нього повноважень на укладення спірного договору.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позову з посиланням на те, що позивач не обґрунтував належними та допустимими доказами зобов'язання відповідача укласти договір на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі.

На підставі викладеного, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в матеріалах справи.

Судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, викладені в рішенні висновки відповідають обставинам справи, а тому рішення господарського суду Харківської області від 11.12.2012 р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Ізюмського комунального виробничого водопровідно - каналізаційного підприємства залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 11.12.2012 р. у справі № 5023/4362/12 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 18.02.2013р.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.