Ухвала суду № 29531884, 25.02.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

2

Справа № 916/3863/12

Провадження №22ц/779/517/2013

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Гавриш Я.М.

Суддя-доповідач Горблянський Я.Д.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Горблянського Я.Д.,

суддів Горейко М.Д., Девляшевського В.А.

секретаря Городецької У.С.

з участю: апелянта ОСОБА_2 та його представників

ОСОБА_3, ОСОБА_4

позивача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та відшкодування моральної шкоди, - за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тлумацького районного суду від 30 листопада 2012 року, -

в с т а н о в и л а:

В жовтні 2012 року ОСОБА_5 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення з останнього боргу за договором позики в сумі 28841 грн.43 коп. відповідно до договору позики та моральної шкоди в сумі 5000 грн.

Рішенням Тлумацького районного суду від 30.11.2012 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 24170 грн. боргу за договором позики, 3407 грн.97 коп. інфляційних збитків, 1263 грн. 46 коп. три проценти річних від простроченої суми, а разом 28841 грн.43 коп., 345 грн. сплаченого судового збору та 650 грн. витрат на правову допомогу.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема вказує, що його неналежним чином повідомлено про судовий розгляд справи через ЗМІ, оскільки справжня адреса була відома позивачу, що підтверджується листом з вимогою-попередженням надісланим відповідачу на вірну адресу.

Апелянт не погоджується з розміром відшкодування боргу через його завищення, оскільки відповідно до заяви на відправлення валютного переказу від 11.03.2008 року вбачається, що ним здійснено переказ коштів позивачу в сумі 400 доларів США в якості погашення заборгованості.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, з урахуванням часткового повернення боргу.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, оцінивши зібрані докази, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Даним вимогам законодавства оскаржуване рішення суду відповідає.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходив з того, що відповідач належним чином не виконав договірних зобов'язань за договором позики, а тому з нього слід стягнути борг, інфляційні збитки та три проценти річних від простроченої суми.

Такий висновок суду є законним, обґрунтованим та відповідає дійсним обставинам справи.

На підставі досліджених в судовому засіданні доказів, судом першої інстанції правильно встановлено, що згідно боргової розписки від 03.09.2010 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 3000 доларів США, і зобов'язувався повернути всю суму 30.12.2010 року, однак свої зобов'язання не виконав.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того самого роду і такої самої якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надано суду розписку, де зазначені сторони зобов'язання (позикодавець та позичальник), грошова сума, яка передається та підпис позичальника.

Таким чином, письмова розписка є належним доказом, що свідчать про укладення сторонами договору позики.

Отже, між сторонами було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов договору позики й розписка свідчить про його укладення відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України.

Зі змісту ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не виконав свого зобов'язання по поверненню боргу у встановлений в розписці строк.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Оскільки у визначений термін кошти не були повернуті, то суд першої інстанції відповідно до вимог ст.ст.545, 625 ЦК України дійшов правильного висновку, що згідно проведеного позивачем розрахунку на його користь слід стягнути з відповідача ОСОБА_2 24170 грн. основного боргу за договором позики, 1263,46 грн. - три відсотки річних, та 3407,97 грн. інфляційних витрат.

Доводи апелянта, що частину своїх зобов'язань у сумі 400 доларів США щодо повернення боргу він виконав, на підтвердження чого він представив суду заяву на відправлення грошового переказу, суд сприймає критично, так як дана заява була оформлена 11.03.2008 року, тобто перед укладенням договору позики.

Також суд критично оцінює пояснення апелянта щодо написання ним розписки під тиском, оскільки жодним доказом воно не підтверджено і є голослівним.

Враховуючи викладене, судом першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин, з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду викладених в оскаржуваному рішенні, тому не можуть бути підставою для скасування по суті правильного рішення суду.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для скасування рішення за доводами апеляційної скарги не встановлено.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 307,308,313-315,317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Тлумацького районного суду від 30 листопада 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання нею законної сили.

Судді: Я.Д. Горблянський

М.Д. Горейко

В.А. Девляшевський