Рішення № 29529766, 29.01.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2013 р.Справа № 5007/1903/12-5023/5709/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Поповичї І.М.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кетер" МТ, м. Житомир до Публічного акціонерного товариства "Миропільська паперова фабрика", м. Харків про стягнення коштів за участю сторін:

Представник позивача - Кривенко О.О. (дов. б/н від 27.12.2012р.).

Представник відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кетер" МТ звернулось до господарського суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Миропільська паперова фабрика", в якій просить суд стягнути з відповідача 103 247,73 грн. заборгованості, посилаючись на укладення між сторонами договору №22/08 від 30.06.2011 року, відповідно до умов якого, позивач передав відповідачеві товарно - матеріальні цінності: крохмаль катіонний за період: жовтень - листопад 2012 р. в кількості 10 800,0 кг. на суму 129 600,00 грн., які були прийняті відповідачем, однак, як зазначає позивач, відповідач свої зобов'язання щодо оплати товару здійснив частково в сумі 27 882,0грн., в зв'язку з чим, в зв*язку з чим, вказані обставини стали причиною звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Крім того, позивач керуючись ст.ст. 66,67 ГПК України, просить суд в порядку забезпечення позову накласти арешт на банківські рахунки відповідача (зокрема на поточний рахунок №26001441331050 в ХМ.ФАТ"Брокбізнесбанк" м. Хмельницький, МФО 315858) в обсязі достатньому для сплати суми основного боргу а також відшкодування судових витрат.

Ухвалою господарського суду від 13.12.2012 року порушено провадження у справі №5023/5709/12, розгляд справи призначено на 08.01.2013 року.

Ухвалою господарського суду від 08.01.2013 року, у зв*язку із неявкою в судове засідання представника відповідача, розгляд справи відкладено до 22.01.2013 року.

В судовому засіданні оголошена перерва з 22.01.2013 по 29.01.2013 року, в зв*язку з заявленим усним клопотанням відповідачем про відкладання розгляду справи та наголошенні останнього про неотримання копії позовної заяви.

Представник позивача в процесі розгляду справи за вх.№2194 від 21.01.2013 року надав заяву про уточнення позовних вимог, в якому позивач розмежував заявлені до стягнення суму основного боргу та нараховану позивачем пеню, в зв*язку з чим, зазначив, що просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 101 718,00 грн., пеню в сумі 1 529,73 грн. та судові витрати в сумі 2 064,97 грн. Вказана заява прийнята до розгляду на підставі ст.22 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні 29.01.2013 року підтримує уточнені позовні вимоги, через канцелярію господарського суду за вх.№3543 від 29.01.2013р. надав заяву про уточнення позовної заяви у зв*язку з технічною помилкою, посилаючись на те, що при виготовленні повного тексу позовної заяви було допущено технічну помилку, яка полягала у зайвому зазначенні у якості окремої підстави позову видаткову накладну №131 від 11.10.2012 року на суму 14 400,0грн., оскільки на момент виготовлення тексту позовної заяви вказана видаткова накладна була сплачена відповідачем у повному обсязі, але помилково зазначена позивачем у позовній заяві.

Також, вказував на те, що наявність цієї помилки жодним чином не впливає ані на предмет ані на інші зазначені підстави позову та розмір позовних вимог, а тому з огляду на викладене, просив суд розглядати позовну заяву без врахування в тексті позову посилання на видаткову накладну № 131 від 11.10.2012 року.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, через канцелярію господарського суду за вх. № 3253 від 28.01.2013р. звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, у зв*язку із тим, що ПАТ "Миропільська паперова фабрика" не отримувало копії позовної заяви, а також, беручи до уваги те, що новий представник відповідача Мінко К.В. не ознайомлений з матеріалами справи.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладання розгляду справи на інший строк, господарський суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні вказаного клопотання, оскільки відповідно норм діючого ГПК України заміна представника у справі не являється достатньою правовою підставою для відкладення розгляду справи. Крім того, суд не приймає до уваги посилання відповідача, як такі, що не відповідають дійсності щодо неотримання ним копії позовної заяви, оскільки відповідні докази надсилання позивачем на адресу відповідача відповідної копії позовної заяви з додатками містяться в матеріалах справи (арк. спр. 120).

Враховуючи вищевикладені обставини, господарський суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. При цьому, питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи.

Провадження у справі порушено 13.12.2012 року, тобто дана справа слухається судом досить тривалий час, в зв*язку з чим, сторони, зокрема, відповідач, мали достатньо часу для надання відповідних доказів по справі, ознайомлення з матеріалами справи, а тому враховуючи приписи статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), відповідно до якої кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону, суд не вбачає правових підстав для подальшого відкладання розгляду справи, оскільки наявних у матеріалах справи доказів достатньо для подальшого розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані учасником судового процесу докази, суд встановив наступне.

30.06.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кетер" МТ, (постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Миропільська паперова фабрика" (покупець) укладено договір №22/08.

Згідно з умовами п.1.1., п.1.2. договору сторонами передбачено, що на умовах даного договору постачальник зобов*язується передати у власність покупцеві продукцію, визначену у п.1.2. цього договору, а покупець зобов*язується прийняти та оплатити продукцію. Відповідно п. 1.2 сторонами визначено найменування продукції - крахмал катіонний.

Розділом другим договору сторонами визначено строки та порядок поставки продукції, а саме п.2.1.,2.2. договору передбачено, що поставка продукції за цим договором здійснюється на протязі 2011-2012 р.р., місце здійснення поставки продукції постачальником - м. Житомир.

Розділом третім договору сторони встановили ціну та порядок розрахунків, зокрема, відповідно п.3.1., п.3.2. договору, ціна за одиницю продукції, що поставляється за цим договором, визначена сторонами і фіксується в рахунку - фактурі на оплату. Загальна вартість продукції, що може бути поставлена за цим договором, складає:1000000,00 грн.

Відповідно умов пункту 3.4. договору, строк оплати продукції, що поставляється за цим договором, становить сім календарних днів з моменту відвантаження товару покупцю.

Розділом сьомим договору сторони визначили строк дію договору, зокрема, п.7.1, п.7.2. договору визначено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.7.1. цього договору та закінчується 31.12.2012 року.

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачеві товар по видатковим накладним:

№133 від 16.10.2012 року на суму 14 400,0грн.,

№137 від 23.10.2012 року на суму 14 400,0грн.,

№138 від 26.10.2012 року на суму 14 400,0грн.,

№145 від 02.11.2012 року на суму 14 400,0грн.,

№147 від 07.11.2012 року на суму 14 400,0грн.,

№149 від 09.11.2012 року на суму 14 400,0грн.,

№151 від 15.11.2012 року на суму 14 400,0грн.,

№153 від 16.11.2012 року на суму 14 400,0грн., відповідачем товар було прийнято через своїх представників, що діяли за довіреностями №253 від 11.10.2012 року, №260 від 15.10.2012 року, №268 від 22.10.2012 року, №272 від 25.10.2012 року, №280 від 02.11.2012 року, №282 від 06.11.2012 року, №286 від 09.11.20912 року, №292 від 14.11.2012 року, №295 від 16.11.2012 року, проте останній свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару в повному обсязі не здійснив, здійснивши оплату лише частково по видатковій накладній №133 від 16.10.2012 року в сумі 13482,00 грн., в зв*язку з чим, неоплаченим залишився товар на суму 101 718,00 грн., вищевказані обставини стали причиною звернення до суду з відповідним позовом до суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов*язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов*язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не передбачено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

За договором купівлі-продажу (ст. 655 ЦК України) одна сторона (продавець) передає або зобов*язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов*язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з вимогами ст. 692 ЦК України покупець зобов*язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Виходячи з наведеного, строк виконання зобов*язання з оплати придбаного товару є умовою, що забезпечує порядок виконання зобов*язання купівлі-продажу. Якщо строк оплати товарів, послуг не визначений договором або законодавчими актами, такий строк наступає з моменту виникнення у кредитора права на вимогу.

Таким чином, видаткова накладна є документом, що фіксує здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин та є підставою виникнення обов*язку у відповідача щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону, інших правових актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов*язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов*язання, якщо не приступив до виконання зобов*язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Разом з цим, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з п. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов*язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Станом на момент розгляду справи відповідач 101 718,00 грн., заборгованості за отриманий за договором поставки товар не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості, в зв*язку з чим, визнається судом таким, що прострочив виконання зобов*язання з оплати поставленого позивачем товару на загальну суму 101 718,00 грн..

З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору, виконання належним чином зобов'язань позивачем щодо поставки товару та не проведення при цьому всіх належних розрахунків відповідачем за отриманий товар, позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 1529,73грн.

Згідно з умовами п.4.3. договору сторонами передбачено, що за прострочення в оплаті продукції покупець виплачує постачальникові за вимогою останнього пеню у розмірі 0,1% (не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Позивачем нарахована пеня станом на 26 листопада 2012 року в розмірі 1529,73 грн. за несвоєчасну сплату товару.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, суд зазначає, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Такої ж позиції дотримується Верховний суд України в постановах № 25/187 від 24.10.2011 р., № 5002-2/5109-2010 від 07.11.2011 р.

Судом зроблений перерахунок пені з урахуванням розміру подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми заборгованості, згідно з яким до стягнення підлягає пеня за періоди, що заявлені в розрахунку позивача, на підставі викладеного, суд вважає, що розмір пені (з урахуванням того, що 2012 рік складався з 366 днів та розрахунок пені складений позивачем станом на 26 листопада 2012 року) становитиме:

за накладною №133 від 16.10.2012 року - 918,00грн.х7,5%х2/366х35 = 13,17грн.

за накладною №137 від 23.10.2012 року - 14400,0грн.х7,5%х2/366х28 = 165,24 грн.

за накладною №138 від 26.10.2012 року - 14400,0грн.х7,5%х2/366х25 = 147,24грн.

за накладною №145 від 02.11.2012 року - 14400,0грн.х7,5%х2/366х18 = 106,23 грн.

за накладною №147 від 07.11.2012 року - 14400,0грн.х7,5%х2/366х13 = 72,72грн.

за накладною №149 від 09.11.2012 року - 14400,0грн.х7,5%х2/366х10 = 59,02грн.

за накладною №151 від 15.11.2012 року - 14400,0грн.х7,5%х2/366х4 = 23,61грн.

за накладною №153 від 16.11.2012 року - 14400,0грн.х7,5%х2/366х3 = 17,70 грн.

Разом: 604,93 грн.

Враховуючи викладені обставини, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 604,93 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені на суму 924,80 грн. суд відмовляє.

Крім того, господарський суд, розглянувши клопотання позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на банківські рахунки відповідача (зокрема, на поточний рахунок №26001441331050 в ХМ ФАТ "Брокбізнесбанк" м. Хмельницький, МФО 315858) в обсязі достатньому для сплати суми основного боргу, вважає за необхідне відмовити в задоволенні вказаного клопотання з наступних підстав.

Вирішуючи це клопотання суд керується ст.ст. 66, 67 ГПК України. Згідно ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Суд також враховує Постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", в частині 1 якої вказано, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Враховуючи вищевикладене, оскільки позивачем не надано відповідних доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заявленого заходу до забезпечення позову, суд вважає за необхідне в задоволені заяви відмовити.

Вимогами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.11, 509, 655, 692, 712 ЦК України, 173, 174, 181, 265 ГК України, 33, 43, 44, 49, 78, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Миропільська паперова фабрика" (61172, Харківська область, місто Харків, Орджонікідзевський район, вулиця Роганська, буд.159, код 05773698) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кетер" МТ (10002, Житомирська область, місто Житомир, Корольовський район, вулиця Бальзаківська, буд.12, кв.48, код 37604703, р/р 26000799995194 ПАТ ТКБ "Правекс - банк", МФО 380838) - 101 718,00 грн. основного боргу, пеню в сумі 604,93 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 2046,46 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 31.01.2013 р.

Суддя Попович І.М.