Постанова № 29529667, 25.02.2013, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

20.02.2013 р. справа №5006/41/116пд/2012

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого: суддівРадіонової О.О. Дібрової Г.І., Зубченко І.В. секретаря Федорової Ю.І.від позивача:Наюк Є.О.- предст. за дов. №б/н від 07.12.2012р.від відповідача:Голіков Д.Д.- предст. за дов №93 від 22.10.2012р. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон» м.Донецьк на рішення господарського суду Донецької областівід27.12.2012 рокуу справі№5006/41/116пд/2012 (суддя Чернова О.В.)за позовомПублічного акціонерного товариства «Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів «Донбасшляхбуд» м.Донецькдо відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю «Регіон» м.Донецькпровизнання договору позики грошових коштів №0608з від 12.06.2008р. з усіма змінами та доповненнями до нього недійснимВСТАНОВИВ:

22.11.2011 року Публічне акціонерне товариство «Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів «Донбасшляхбуд» м.Донецьк звернулося до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон» м.Донецьк про визнання договору позики грошових коштів №0608з від 12.06.2008р. з усіма змінами та доповненнями до нього недійсним (а.с.2-5).

Рішенням господарського суду Донецької області від 27.12.2012р. позов задоволено. Визнано недійсним договір позики грошових коштів №0608з від 12.06.2008р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Регіон", м. Донецьк та Відкритим акціонерним товариством "Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів "Донбасшляхбуд", м.Донецьк з усіма змінами та доповненнями до нього (а.с.84-86).

Рішення господарського суду мотивоване тим, що спірний договір підписаний особою не уповноваженою на вчинення таких дій.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіон» звернувся із апеляційною скаргою, в якій зазначив, що рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення господарського суду Донецької області від 27.12.2012р. по справі №5006/41/116пд/2012 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити (а.с.93-94).

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник вказує на те, що суд першої інстанції не витребував будь-які реєстри протоколів Наглядової ради за певний період, інші докази не існування згоди, а встановив, що її не існує лише з пояснень позивача, чим порушив права відповідача на подання доказів.

У скарзі апелянт зазначає, що згідно Протоколу Наглядової ради ПАТ «Трест «Донбасшляхбуд» №26 від 16.09.2009р. заборгованість перед ТОВ «Регіон» становить 514780,46грн. та Наглядовою радою надається згода правлінню у якості забезпечення та гарантії погашення заборгованості, що виникла, зокрема, перед ТОВ «Регіон», передати майно вартістю 514780,46грн. в іпотеку.

Розпорядженням Донецького апеляційного господарського суду №9 від 18.02.2013р. щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ у зв'язку з відпусткою судді Колядко Т.М., відповідно до п.3.1.7 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та рішенням загальних зборів суддів Донецького апеляційного господарського суду від 21.01.2011р., було призначено повторний автоматичний розподіл справи №5006/41/116пд/2012.

Розпорядженням в.о. голови Донецького апеляційного господарського суду № 04-08/1179/13 від 20.02.2013р. на підставі автоматичного розподілу справи між суддями, пункту 3.1.6 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, пункту 5 рішення загальних зборів суддів Донецького апеляційного господарського суду від 16.12.2010р., у зв»язку з відпусткою суддів Колядко Т.М., Ломовцевої Н.В. та зайнятістю у іншому процесі судді Скакуна О.А. для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон» м.Донецьк по справі №5006/41/116пд/2012 на рішення господарського суду Донецької області від 27.12.2012р. за позовом Публічного акціонерного товариства «Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів «Донбасшляхбуд» м.Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон» м.Донецьк про визнання договору позики грошових коштів №0608з від 12.06.2008р. з усіма змінами та доповненнями до нього недійсним, сформовано колегію суддів у наступному складі: суддя Радіонова О.О. - головуючий (суддя-доповідач), - члени колегії суддя Діброва Г.І., суддя Зубченко І.В.

Абзацом четвертим пункту 3.8 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України №18 від 26.12.11р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що у разі зміни складу суду розгляд справи починається заново, а отже спочатку починається й перебіг строку вирішення спору.

19.02.2013р. позивач, Публічне акціонерне товариство «Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів «Донбасшляхбуд», надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду від 27.12.2012р. - без змін, який судом розглянуто, прийнято до уваги та долучено до матеріалів справи (а.с.108-109).

Представник апелянта у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити без змін рішення суду першої інстанції, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до частини другої статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв»язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 5 «Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визначається рішення, в якому повно відображено обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини справи і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються двосторонніми доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Заслухавши представників сторін, розглянувши апеляційну скаргу та матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів «Донбасшляхбуд», яке раніше було Відкрите акціонерне товариство «Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів «Донбасшляхбуд» є юридичною особою (ідентифікаційний код 03450063), що підтверджено Статутом (а.с. 9-22).

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіон» є юридичної особою (ідентифікаційний код 25096372), що підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (а.с. 61, 62).

12.06.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Регіон" (за договором - Позикодавець, далі - відповідач) та Відкритим акціонерним товариством "Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів "Донбасшляхбуд", яке змінило назву на Публічне акціонерне товариство "Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів "Донбасшляхбуд" (за договором - Позичальник, далі - позивач) був укладений договір позики грошових коштів (безвідсотковий) №0608з (далі-Договір), згідно п.1 якого, позикодавець передає у власність Позичальника грошові кошти у сумі 200 000,00грн, що за курсом НБУ на день укладення договору складають еквівалент 41 209,92 дол. США, шляхом їх перерахування на розрахунковий рахунок позичальника одноразово, без сплати відсотків за користування позикою. Позикодавець зобов'язується до 20.06.2008р. (з дати підписання Договору) передати вищевказану суму шляхом її перерахування на розрахунковий рахунок Позичальника або іншим, не забороненим законодавством шляхом (п.1 договору).

Відповідно до п.3 договору, зазначену вище суму позики Позичальник зобов'язується повернути в повному обсязі з урахуванням вищевказаного еквіваленту протягом одного року з дня зарахування суми позики на розрахунковий рахунок Позичальника шляхом її перерахування на розрахунковий рахунок Позикодавця або іншим, не забороненим законодавством шляхом.

Договір набуває чинності та вважається укладеним з моменту передачі грошових коштів та діє до закінчення виконання сторонами своїх зобов'язань по даному договору. В підтвердження факту передачі грошових коштів видається розписка (п.10 договору).

02.09.2008р. сторони уклали Додаткову угоду №1, якою пункт 1 Договору виклали в наступній редакції: "Позикодавець передає у власність Позичальника грошові кошти в сумі 450 000,00грн., шляхом перерахування суми позики на розрахунковий рахунок Позичальника поетапно, а саме: 12.06.2008р. - 200 000,00грн., що за курсом НБУ на дату перерахування грошових коштів складає еквівалент 41 209,92 дол. США; 02.09.2008р. - 250 000,00грн., що за курсом НБУ на дату перерахування грошових коштів складає еквівалент 51 578,30 дол. США, без сплати відсотків за користування позикою. Позикодавець зобов'язується у вказаний період часу передати вищевказану суму шляхом її перерахування на розрахунковий рахунок Позичальника або іншим, не забороненим законодавством шляхом (а.с.25).

28.05.2009р. сторони уклали Додаткову угоду №2, в якій дійшли згоди пункт 3 Договору викласти в наступній редакції: "Суму позики в розмірі 450 000,00грн. Позичальник зобов'язується повернути в повному обсязі в строк до 12.06.2010р. шляхом її перерахування на розрахунковий рахунок Позикодавця або іншим, не забороненим законодавством шляхом" (а.с.26).

28.05.2009р. сторони уклади Додаткову угоду №3 до Договору №0608з від 12.06.2008р., якою пункт 3 Договору доповнили п.3.1: "Гарантія повернення позики забезпечується заставою нерухомого майна, про що має бути укладений нотаріально посвідчений договір застави (а.с.27).

Додатковою угодою № 4 від 11.06.2010р. до Договору №0608з від 12.06.2008р. пункт 3 викладено в наступній редакції: "Суму позики в розмірі 450 000,00грн. Позичальник зобов'язується повернути в повному обсязі в строк до 31.12.2010р. шляхом її перерахування на розрахунковий рахунок Позикодавця або іншим, не забороненим законодавством шляхом" (а.с.28).

Додаткові угоди №№ 1, 2, 3, 4 підписані сторонами, скріплені печатками підприємств та є невід»ємними частинами договору №0608з від 12.06.2008р.

Як зазначає позивач, відповідно до Статуту, що діяв на час укладання спірного Договору позики, голова правління мав право укладати угоди на суму понад 50 000,00 гривень від імені позивача лише на підставі відповідного рішення наглядової ради та вважає спірний Договір таким, що підписаний особою, не уповноваженою на вчинення таких дій.

За таких обставин позивач звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача про визнання договору позики грошових коштів №0608з від 12.06.2008р. з усіма змінами та доповненнями до нього недійсним.

Суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питання щодо визнання недійсним договору позики грошових коштів з усіма змінами та доповненнями до нього.

Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законом України „Про акціонерні товариства" від 17.09.2008р. № 514-У1 №514 (далі-Закон №514).

Загальні положення про позику передбачені главою 71 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України).

Позичальник, як передбачено ст.1049 ЦК України, зобов»язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір позики як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки ЦК України не містить жодного виключення як щодо суб»єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких і порядок їх одержання встановлюється договором (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Стаття 207 ЦК визначає вимоги до письмової форми правочину. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про акціонерні товариства», господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Статтею 4 вказаного Закону передбачено, що акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі статуту, повне і командитне товариство - засновницького договору. Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

За змістом статті 58 Закону України "Про акціонерні товариства", виконавчий орган акціонерного товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу належить вирішення всіх питань, пов'язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради. Виконавчий орган акціонерного товариства підзвітний загальним зборам і наглядовій раді, організовує виконання їх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом. Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) або одноосібним (директор, генеральний директор).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до пункту 9.14 Статуту позивача, керівництво поточною діяльністю товариства здійснює правління у кількості 7 членів. Голова та члени Правління обираються і відкликаються Загальними зборами акціонерів строком на 3 роки.

Згідно п. 9.16 Статуту, Голова Правління Товариства в межах своєї компетенції і відповідно до діючого законодавства керує роботою апарату управління ВАТ.

В підпункті 12) п. 9.16 Статуту, визначено повноваження голови правління на укладення господарських та інших договорів відповідно до статуту Товариства та чинного законодавства України.

Пунктом 9.15 Статуту встановлено, що Правління вирішує всі питання діяльності Товариства, крім тих, що віднесені до компетенції Загальних зборів акціонерів і наглядової ради.

Згідно п.п.14. п. 9.11 Статуту, право приймати рішення про укладення угод, а також надання гарантій і отримання кредитів на суму, що перевищує 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень віднесено до повноважень Наглядової ради, яка, відповідно до п.9.7 Статуту є органом управління Товариства, а в перерві між Загальними зборами акціонерів - вищим органом управління Товариства.

Абзацом першим частини третьої статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Таким чином, голова правління повноважний укладати угоди, в тому числі позики, якщо її розмір перевищує 50 000грн. (п'ятдесят тисяч) гривень виключно на підставі та керуючись відповідним рішенням Наглядової ради. При цьому, таке рішення Наглядової ради має передувати укладенню договору.

Колегія суддів дослідивши наявні у справі документи встановила те, що спірний Договір та додаткові угоди до нього підписані від імені позивача головою правління товариства Курганським Євгенієм Мстиславовичем без отримання згоди Наглядової ради позивача на вчинення таких дій, що прямо суперечить п.п.14. п 9.11 Статуту ВАТ "Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів "Донбасшляхбуд», затвердженого Протоколом загальних зборів акціонерів відкритого акціонерного товариства «Трест «Донбасшляхбуд» №1 від 26.04.2007р. (а.с.9).

Крім того, в преамбулі оспорюваного договору передбачено, що сторони попередньо ознайомлені із загальними вимогами цивільного законодавства України стосовно недійсності договорів, діють добровільно, розуміючи значення своїх дій та правові наслідки укладеного договору.

Статтею 203 Цивільного кодексу України зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до пункту 8 Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу, саме на момент вчинення правочину і закон не пов'язує недійсність правочину з обізнаністю сторін щодо невідповідності законодавству певних пунктів договору.

Відповідно до приписів статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочинну.

Як вбачається з матеріалів справи, доказів подальшого схвалення спірного Договору позивачем сторонами не надано.

Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені обставини у даній справі, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо визнання недійсним договору позики грошових коштів № 0608з від 12.06.2008р.

Колегія суддів зазначає, що протокол Наглядової ради № 26 від 16.09.2009р. (а.с.93) не досліджувався у суді першої інстанції, доводи заявника щодо неможливості його подання суду першої інстанції з причин, що від нього не залежали, викладені в апеляційній скарзі, жодним чином не доведені, тому в якості додаткового доказу колегією суддів не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішення інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Донецької області у справі про банкрутство №42/167Б від 02.03.2011р., визнані вимоги кредиторів: Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон» м. Донецьк - 450000,00грн. - грошові зобов»язання першої черги; 1488529,98грн. - грошові зобов»язання четвертої черги.

Зі змісту вказаної ухвали вбачається, що питання стосовно недійсності або дійсності договору позики грошових коштів №0608з від 12.06.2008р. в межах справи про банкрутство не розглядалось, оскільки це питання, яке вирішується в порядку позовного провадження.

Отже, доводи відповідача з посиланням на ст. 35 ГПК України в даному випадку є необґрунтованими та такими, що не можуть бути прийняті до уваги.

З матеріалів справи вбачається, що 06.12.2012р. відповідач надав суду заяву про застосування строків позовної давності з посиланням на ст. 257 ЦК України, в якій зазначив, що оспорюваний договір №0608з від 12.06.2008р. та додаткову угоду №1 від 02.09.2008р. було укладено понад 4 роки (а.с.65).

Статтями 256-257 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Донецької області від 19.09.2012р. за результатами попереднього засідання по справі №42/167б виконання обов'язків керівника боржника Відкритого акціонерного товариства "Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів "Донбасшляхбуд" покладено на розпорядника майна - арбітражного керуючого Шарий Андрія Миколайовича (а.с. 29-36).

Статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992р. №2343-XII (в редакції, що діяла станом на 04.11.2012р.) визначено, що розпорядник майна - це фізична особа, на яку у встановленому цим Законом порядку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст.13 вказаного Закону з метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ухвалі господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, вказується про введення процедури розпорядження майном боржника і призначається розпорядник майна у порядку, встановленому цим Законом.

Розпорядник майна зобов'язаний вживати заходів для захисту майна боржника. При здійсненні своїх повноважень розпорядник майна зобов'язаний діяти добросовісно, розумно, враховувати інтереси боржника та його кредиторів.

З матеріалів справи вбачається, що в.о. директора - розпорядник майна Шарий А.М. звернувся до суду із зазначеним позовом 22.11.2012р., мав змогу довідатися про порушення права з моменту призначення його в.о. директора - розпорядником майна, тобто з 19.09.2012р.

Отже, висновок суду першої інстанції про звернення із позовом розпорядника майна -арбітражного керуючого Шарий А.М. в межах строку позовної давності, колегія суддів вважає правильним.

Судова колегія вважає за необхідне звернути увагу про наступне.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Судом першої інстанції при винесені рішення в мотивувальній частині зазначено про покладення судових витрат на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

Проте, в резолютивній частині судового рішення не зазначено розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до статті 88 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо, зокрема, не вирішено питання про розподіл господарських витрат або про повернення судового збору з бюджету.

Господарському суду слід врахувати приписи ст. 88 ГПК України щодо розподілу судового збору за подання позову.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 104 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду у випадках, встановлених п.п.1-7 цієї статті. Проте, перелічене вище процесуальне порушення не віднесено до цих випадків, а відтак, підстав для скасування рішення у даному випадку немає.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що підстав для скасування рішення господарського суду Луганської області від 31.10.2012р. у справі №21/5014/1943/2012 та задоволення апеляційної скарги немає.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статями 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон» м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 27.12.2012р. у справі №5006/41/116пд/2012 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 27.12.2012р. у справі №5006/41/116пд/2012 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий О.О.Радіонова

Судді Г.І.Діброва

І.В.Зубченко

Надр.5 прим:1 -у справу; 1-позивачу;1 -відповідачу;1 -ДАГС;1-ГС Донецької обл.