Постанова № 29529541, 14.02.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 лютого 2013 року 10:47 № 826/448/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщук І.О. при секретарі судового засідання Самаренко Х.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Реле" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0005082270 від 24.10.2012 за участю представників сторін:

від позивача: Мацюк Т.В. (паспорт НОМЕР_1), Стельмащук А.В. (дов.від 15.01.2013 №10/2)

від відповідача: Шуневич В.В. (посвідчення 32147905)

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 14.02.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.2 ст. 167 КАС України.

ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги заявлені про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 24.10.2012 №0005082270, виданого Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі ДПС.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за перевіряємий період. Відповідачем не враховані ті обставини, що господарські взаємовідносини позивача з контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, оформлені договорами, підтверджені первинними документами, а саме: актами здачі-приймання робіт (надання послуг), податковими накладними та ін..

На його думку, недотримання контрагентом платника податку вимог законодавства щодо оподаткування, зокрема, невиконання обов'язку щодо сплати податку до бюджету, не може мати наслідком позбавлення такого платника податку права на податковий кредит

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю та просили суд позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, безпідставне віднесення позивачем до податкового кредиту податку на додану вартість на загальну суму 63192,13 грн., по взаємовідносинах з контрагентами - ПП «Кримспецтехнолоджи» та фірма «Капітель», чим порушено п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України.

В судовому засіданні представник відповідача зазначив, що контрагенти позивача, були створені без мети здійснення підприємницької діяльності та отримання від такої діяльності прибутку, директора зазначених підприємств були в одній особі - засновниками та головними бухгалтерами, які фактично на підприємстві не працювали, статутні фонди не формували, ніяких внесків до них не робили, матеріальних цінностей не вносили.

Наведені обставини на думку податкового органу дають підстави вважати, що фінансово-господарська діяльність контрагента позивача здійснювалась поза межами правового поля, що свідчить про фіктивність укладених правочинів, тобто відсутність у позивача правових підстав для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

В судовому засіданні представник податкового органу підтримав свою позицію, та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Співробітниками податкового органу було проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Реле» (код ЄДРПОУ 19124569) за період з січня 2009 по березень 2012.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 10.10.2012 №347/1-22-70-19124549, яким встановлено порушення позивачем п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.ст. 201 Податкового кодексу України та п.5 наказу Міністерства фінансів України від 01.11.2011 №1379 «Про затвердження форми податкової звітності та порядку заповнення податкової накладної», пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 63192,13 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.10.2012. №0005082270, яким позивачу за порушення п.198.1, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201 ст. 201 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 78178,63 грн. з яких за основним платежем - 63192,13 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями - 14986,50грн.

Відповідно до акту перевірки від 10.10.2012 №347/1-22-70-19124549 та пояснень представника відповідача підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали використані під час перевірки наступні документи:

Податкові декларації з податку на додану вартість за період з січня 2009 по березень 2012, складені позивачем;

Додаток №5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за період з січня 2009 по березень 2012, позивача;

Акт від 06.04.2012 №17/22/36693441 про неможливість проведення зустрічної перевірки ПП «Кримспецтехнолоджи»;

Акт від 11.04.2012 №38/22/31095815 про неможливість проведення зустрічної перевірки фірми «Капітель Плюс».

Із вищевказаних актів перевірки відповідачем встановлено, що в порушення ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині здійснення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, по правочинам, здійсненим позивачем з контрагентами-постачальниками ПП «Кримспецтехнолоджи» та фірми «Капітель Плюс».

Також відповідачем було проведено аналіз звітності позивача згідно даних реєстру виданих та отриманих податкових накладних, додатку №5 до податкової декларації з податку на додану вартість відповідно до бази даних «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» встановлено, що позивачем завищено податковий кредит за період серпень 2010 по грудень 2011, що в свою чергу призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 63192,13 грн.

З огляду на вищевикладене, суд не погоджується з висновками податкового органу та зазначає наступне.

Так, згідно з пунктом 198.1 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Суд зазначає, що пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами податкового кодексу України.

Позивачем на підтвердження реальності та фактичного здійснення фінансово-господарських операцій було надано договори купівлі-продажу укладені з ПП «Кримспецтехнолоджи» та фірмою «Капітель Плюс» (продавці) №188 від 01.07.2011 та №724 від 01.07.2011.

Відповідно до умов яких, «Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю належне Продавцю майно, а Покупець зобов'язується його прийняти майно та оплатити».

На виконання умов договорів між сторонами були складені акти виконаних робіт від 20.11.2011, видаткові накладні за 2010 - 2011 р.р. податкові накладні за 2010 - 2011 р.р. та платіжні доручення за 2010 -2011 р.р. (том І а.с. 37-127).

Із наданих позивачем первинних документів, встановлено, що контрагентами позивача були надані послуги з виконанню монтажних робіт, технічному обслуговуванню, з поставки металопластікових виробів, монтажу кондиціонерів, поставки дверей та інші.

По зазначеним договорам інших документів, які б підтверджували реальність договорів купівлі-продажу, їх оприбуткування, призначення матеріально відповідальних осіб, інвентаризаційних документів щодо прийняття товарів, не надано.

Суд зазначає, що в ході проведення перевірки не встановлено факт передачі товарів від ПП «Кримспецтехнолоджи» та фірми «Капітель Плюс» до позивача, у зв'язку з відсутністю (не наданням), довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів, які б підтверджували фактичність виконання договорів.

Судом встановлено, що договори купівлі -продажу від 01.07.2011 укладені пізніше, ніж підписані сторонами первинні документи у 2010 році, тобто до підписання договорів купівлі - продажу.

Предметом зазначених договорів між позивачем та ПП «Кримспецтехнолоджи» та фірмою «Капітель Плюс» є купівля - продаж товарно-матеріальних цінностей, однак надані позивачем первинні документи на виконання умов договорів свідчать про відносини з виконання підрядних робіт, які не містять посилання на зазначені договори. Зміст цих первинних документів не дає змоги встановити їх зв'язок з укладеними договорами. Надані копії платіжних доручень щодо розрахунків з ПП «Кримспецтехнолоджи» та фірмою «Капітель Плюс» не містять доказів, що такі розрахунки велись на виконання умов цих договорів.

Позивач також не довів суду факт існування договірних відносин щодо виконання будівельно-монтажних робіт на оздоровчому комплексі «Мрія» у урочищі Ласпі, м.Севастополь, Автономної Республіки Крим та залучення до цих робіт субпідрядників - фірму «Капітель Плюс» та ПП «Кримспецтехнолоджи». Саме до робіт на цьому об'єкті, за твердженням позивача, залучались зазначені контрагенти.

Надані позивачем копії Актів Державної приймальної комісії про прийняття а експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 19.12.2008 та Дозволу на виконання будівельних робіт від 25.12.2009 №580 підтверджують лише факт прийняття Державною приймальною комісією об'єкта - оздоровчого комплексу «Мрія», але ж не свідчать про наявність правових підстав статусу позивача як генерального підрядника, оскільки таким доказом може бути наявність договору підряду (генерального підряду), укладеному відповідно до умов гл. 61 Цивільного кодексу України. Крім того, в Акті Державної приймальної комісії про прийняття а експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 19.12.2008 зазначені інші, ніж контрагенти позивача (ПП «Кримспецтехнолоджи» та фірмою «Капітель Плюс») субпідрядники, які залучалися до робіт на будівельному об'єкті.

Як зазначалось відповідачем, в ході досудового слідства порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності ПП«Кримспецтехнолоджи» та фірмою «Капітель Плюс» з метою прикриття незаконної діяльності, за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 та ч. 2 ст. 205 КК України.

Суд також звертає увагу на наступне. Листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11 зазначено, що про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини:

- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);

- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість; "тимчасова" поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо);

- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції. При цьому в податкових відносинах не може застосовуватися ст.204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги правову позицію викладену у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11, а також керуючись внутрішнім переконанням, суд приходить до висновку про відсутність факту реального здійснення господарських операцій, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст. 2, 70, 71, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Реле» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ДПС, відмовити.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук