Постанова № 29529475, 06.02.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2013 року 2а-5581/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Терлецької О.О., при секретарі судового засідання: Іванову Д.О.,

за участю представників сторін:

від позивача - Опарін О.Л.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Державного підприємства «Димерське лісове господарство»

до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Державне підприємство «Димерське лісове господарство» (далі - позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2012 справу після надходження з Вищого адміністративного суду України було прийнято до провадження та призначено до судового слухання.

В судове засідання з'явились представники сторін.

Представник позивача підтримав позов повністю, просив скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 28.05.2009 року №0000332300/0 та №0000322300 (далі - оскаржувані рішення). Позовні вимоги представник позивача обґрунтовує невірним застосуванням відповідачем норм законодавства щодо справляння податку на прибутку підприємств, що перебувають у державній власності (далі - податок на прибуток) та податку на додану вартість (далі - ПДВ).

Щодо нарахування відповідачем ПДВ представник позивача пояснив, що відповідач невірно прийшов до висновку, що відшкодування збитків землекористувачу при відчуженні земель з постійного користування не може вважатись об'єктом оподаткування ПДВ, оскільки таке відшкодування виникає не з договірних правовідносин, а є гарантією права власності на земельну ділянку.

Щодо нарахування податку на прибуток представник позивача пояснив, що відповідач, вирішуючи питання щодо правильності нарахування позивачем валового доходу у зв'язку з отриманням відшкодування збитків після вилучення земельних ділянок, помилково дійшов висновку, що датою збільшення валового доходу від надходження такого відшкодування у платника податку на прибуток має вважатись дата прийняття відповідним органом рішення про вилучення (викуп) земельної ділянки щодо якої має відбутись відшкодування, а не дата фактичного отримання відшкодування.

Представник відповідача проти позову заперечив. В обґрунтування своїх заперечень посилався на норми законодавства у сфері справляння податку на прибуток та ПДВ. Відповідач вважає, що у зв'язку з несвоєчасним декларуванням позивачем валового доходу (не за датою винесення рішення повноваженим органом про виплату відшкодування, а за пізнішою датою - датою отримання позивачем відшкодування) позивачем було допущено порушення ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що є підставою для нарахування штрафних санкцій. Також відповідач вважає, що відшкодування позивачу збитків, які є по змісту вартістю насаджень (деревини) належних позивачу, підпадає під визначення об'єкта оподаткування ПДВ, визначеного ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість», тому несплата ПДВ позивачем у зв'язку з отриманням відшкодування є протиправною.

Розглядаючи дану справу, суд також враховує висновки Вищого адміністративного суду України, відображені в Ухвалі від 18.10.2012 у справі №К-26730/10, про необхідність дослідження в межах даної справи первинних документів бухгалтерського та податкового обліку відносно позивача. Такі документи були судом витребувані у позивача та досліджені.

Дослідивши обставини справи та заслухавши пояснення сторін, суд встановив наступне.

Відповідачем у травні 2009 року була проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині оподаткування збитків, отриманих власниками землі та землекористувачами за період з 1.04.2005 по 31.12.2008. За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено акт від 19.05.2009 №446/23-1/00992036 (далі - Акт перевірки).

В Акті перевірки відповідач дійшов висновків про порушення позивачем:

- п.11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, в результаті чого позивачем несвоєчасно включено до складу валового доходу суму збитків в розмірі 544 961 грн.;

- п.п. 3.1.1 п.3.1 ст.3 та п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3.04.1997 року №168/97-ВР, в результаті чого позивачем було занижено ПДВ в підзвітному періоді на загальну суму 631 878,18 грн., в тому числі:

- за червень 2005 р. - на 11 361,94 грн.,

- за серпень 2005 р. - на 11 055,57 грн.,

- за листопад 2005 р. - на 5 190 грн.,

- за травень 2006 р. - на 78 123,7 грн.,

- за червень 2006 р. - на 2 000 грн.,

- за вересень 2006 р. - на 1 459,52 грн.,

- за грудень 2006 р. - на 92 560 грн.,

- за січень 2007 р. - на 116 540 грн.,

- за лютий 2007 р. - на 103 761,15 грн.,

- за березень 2007 р. - на 10 000 грн.,

- за квітень 2007 р. - на 73 684,19 грн.,

- за червень 2007 р. - на 429,16 грн.,

- за липень 2007 р. - на 15 982,46 грн.,

- за лютий 2008 р. - на 108 992,2 грн.,

- за грудень 2008 р. - на 738,29 грн.

На підставі зазначених висновків Акта перевірки, відповідач виніс оскаржувані рішення, якими:

- нарахував штрафні санкції за порушення порядку декларування при справлянні податку на прибуток (рішення №0000322300/0);

- додатково нарахував у підзвітному періоді ПДВ на суму 604 270, 67 грн. та нарахував штрафні санкції за прострочення сплати зазначеної суми ПДВ (рішення №0000332300/0);

Досліджуючи обставини, у зв'язку з якими були винесені оскаржувані рішення, суд встановив наступне.

ДП «Димерське лісове господарство (позивач) створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту та раціонального використання та відтворення лісів. Відповідно до статуту позивача, основними напрямками діяльності підприємства, серед іншого, є: проведення заходів з відновлення лісів, створення насаджень, організація лісонасіннєвої справи та лісових розсадників, облік лісових користувань, проведення лісозаготівельних та лісопильно-деревообробних робіт тощо. Також відповідно до статуту позивача, майно йому належить на праві господарського відання, яке відображається в самостійному балансі позивача та передбачає вільну (на свій розсуд) реалізацію повноважень володіння, користування та розпорядження щодо майна.

На підставі Розпорядження Ради міністрів УРСР від 12.10.1990 №473-р позивачу було передано у постійне користування 30 877,2 га земель лісового фонду на території Вишгородського району.

У підзвітному періоді підприємство (позивач) займалось лісозаготівельними та лісопильно-деревообробними роботами. Додатково, відповідаючи на запитання суду, представник позивача пояснив, що насадження (деревина), за які він отримав відшкодування, належали йому, як і решта майна, на праві господарського відання та перебували на його балансі.

Представником позивача було подано завірені належним чином копії документів за період з 1.04.2005 о 31.12.2008, які опосередковували відшкодування збитків позивачу при вилученні земельних ділянок, які перебували у позивача на праві постійного користування:

- проект організації та розвитку лісового господарства позивача;

- розпорядження Київської обласної державної адміністрації про вилучення та зміну цільового призначення земельних ділянок № 172 від лютого 2008 року та №№ 549 - 564 від квітня 2008 року;

- розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (далі - Вишгородська райдержадміністрація) №№604 - 606 від жовтня 2004 року про передачу в оренду земельних ділянок ПП «Зодіак», ПП «Рубін», ПП «Маяк»; № 486 від червня 2007 про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ «Фалькон»; №114 від лютого 2008 року про продаж земельної ділянки ТОВ «Фазан»;

- листи-дозволи Вишгородської райдержадміністрації на надання третім особам згоди на розробку проекту землеустрою;

- договір оренди, укладений між Вишгородською райдержадміністрацією та ТОВ «Станція Київського річкового яхт-клубу»;

- листування позивача щодо можливості відчуження чи передачі у користування земель та відшкодування збитків у зв'язку з такими діями;

- розрахунки збитків лісогосподарського виробництва;

- таксаційні описи насаджень на земельних ділянках;

- касові ордери від СТ «Ветеран-ІІ», Димерської сільської ради, ЗАТ «ЗМТ»;

- банківські виписки щодо надходження сум відшкодування на рахунок позивача.

Розпорядженнями Вишгородської райдержадміністрації №№604 - 606 від жовтня 2004 року, № 486 від червня 2007 року та №114 від лютого 2008 року питання сплати відшкодування позивачу не вирішувалось. Розпорядженнями № 172 від лютого 2008 року та №№ 549, 551 - 563 від квітня 2008 року Київська обласна державна адміністрація зобов'язувала Вишгородську райдержадміністрацію забезпечити відшкодування збитків землекористувачу у зв'язку з відчуженням земельних ділянок.

За підзвітний період позивач отримав кошти, як відшкодування збитків, при вилученні земельних ділянок юридичним та фізичним особам у загальній сумі 3 159 390, 87 грн. Кошти були отримані позивачем від наступних осіб:

- ПП «Маяк», ПП «Зодіак» та ПП «Рубін» - у сумі 56 809,7 грн.;

- ЗАТ «Агрокомплекс Агомарс» - у сумі 55 277,84 грн.,

- ПП «Юлія» - у сумі 25 950 грн.,

- Руднє-Димерська сільська рада - у сумі 20 082, 5 грн.,

- ПП «Енергопродукт» - у сумі 27 186,02 грн.

- ТОВ «Синапс-Маркет» - у сумі 343 350 грн.,

- ТОВ «Станція Київського річкового яхт-клубу» - у сумі 206 682,78 грн.,

- СТ «Ветеран-ІІ» - у сумі 7 297,58 грн.,

- СТ «Техагросфера» - у сумі 92 548,26 грн.,

- СТ « Зоряні вікна» - у сумі 92 548,26 грн.,

- СТ ТД «Малюк» - у сумі 92 548,26 грн.,

- СТ Арт «Меридіан» - у сумі 92 548,26 грн.,

- СТ «Промінь» - у сумі 92 548,26 грн.,

- СТ «Лада 2002» - у сумі 67 531,6 грн.,

- СТ «Арксі Енергія» - у сумі 87 298,48 грн.,

- СТ «Магнус» - у сумі 92 548,26 грн.,

- СТ «Газресурс» - у сумі 92 548,26 грн.,

- СТ «Авалон» - у сумі 92 548,26 грн.,

- СТ «Газімпекс» - у сумі 92 548,26 грн.,

- СТ «Укрбухексперт» - у сумі 92 548,26 грн.,

- СТ «Альпен» - у сумі 67 531,6 грн.,

- СТ «Іскра» - у сумі 92 548,26 грн.,

- СТ «Арксі Побут» - у сумі 87298,48 грн.,

- СТ «Арксі» - у сумі 89 931,96 грн.,

- ТОВ «Фалькон» - у сумі 368 420,94 грн.,

- ПП «Бенефіт» - у сумі 2 145,78 грн.,

- ТОВ «Комерційна компанія» - у сумі 79 912,3 грн.,

- ТОВ «Фазан» - у сумі 544 961 грн.,

- ЗАТ «ЗТМ» - у сумі 3 691,45 грн.

Позивач в порядку виконання вимог законодавства щодо податку на прибуток задекларував отримані кошти як відшкодування вартості збитків, понесених лісовим господарством при вилученні земельних ділянок юридичним особам, вказавши ці кошти в складі валового доходу (рядок 01.6 декларацій з податку на прибуток). Зокрема суму відшкодування від ТОВ «Фазан» в розмірі 544 961 грн. позивач задекларував у складі валового доходу за півріччя 2008 року (декларація №27267 від 8.08.2008 за півріччя 2008).

Зазначене відшкодування було отримано позивачем відповідно до банківської виписки від 10.04.2008 №76 у квітні 2008 року.

Таким чином, позивач включив суму відшкодування від ТОВ «Фазан» за фактом оплати такого відшкодування. Однак відповідач в судовому засіданні наполягав на тому, що відповідно до вимог чинного законодавства датою декларування позивачем відшкодування від ТОВ «Фазан» є розпорядження Вишгородської райдержадміністрації від 20.02.2008 №114, яким було прийнято рішення про продаж земельної ділянки. Тому, на думку відповідача, позивач мав вказати суму 544 961 грн. в складі валового доходу у декларації за 1 квартал 2008 року. У зв'язку з зазначеним відповідач застосував до позивача наслідки передбачені п.17.1.3 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-III, чинного на момент винесення оскаржуваного рішення №0000322300/0. Однак в судовому засіданні було встановлено, що розпорядження Вишгородської райдержадміністрації від 20.02.2008 №114 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення ТОВ «Димерське дослідно-спеціалізоване господарство «Фазан» під розміщення виробничої бази на території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області» питання щодо виплати позивачу будь-якого відшкодування не вирішувалось, і стосується винятково рішення про відчуження земельної ділянки.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, які складають предмет позову в цій справі, суд виходить з наступного.

Предметом даного позову є діяльність відповідача з приводу донарахування ПДВ (оскаржуване рішення №0000332300/0) та нарахуванням штрафних санкцій за несвоєчасне декларування валового доходу (оскаржуване рішення №0000322300/0), у зв'язку з отриманням позивачем у підзвітному періоді відшкодування при вилученні земельних ділянок на користь третіх осіб.

Щодо обставин декларування позивачем валового доходу, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, а тому - про скасування оскаржуваного рішення №0000322300/0, яким позивачу було нараховано штрафні санкції у розмірі 54 496,1 грн. Такий висновок суд обґрунтовує наступним.

Відповідно до п. 11.3.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» 28.12.1994 №334, - датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Розпорядження Вишгородської райдержадміністрацією щодо від 20.02.2008 №114 не вирішує питання будь-якого відшкодування позивачу вартості насаджень (деревини) та не навіть формою встановлення зобов'язання для ТОВ «Фазан» відшкодувати такі витрати позивачу. Та навіть у разі передбачення у розпорядженні зобов'язання ТОВ «Фазан» відшкодувати позивачу вартість насаджень, - таке розпорядження не є датою самого відшкодування, тому не може вважатись за нормою п. 11.3.1 вищезазначеного Закону «датою фактичного надання результатів робіт (послуг)».

Окрім того за своїм змістом зобов'язання ТОВ «Фазан» полягало винятковою у оплаті позивачу суми відшкодування. Таким чином, подія за якою позивач мав право нарахувати валовий дохід в розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» полягала і могла полягати виняткового у сплаті ТОВ «Фазан» на користь позивача 544 961 грн.

Відповідно до виписки банківської виписки від 10.04.2008 №76, позивач отримав відшкодування від ТОВ «Фазан» у квітні 2008 року.

Відповідно до п. 11.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», - для цілей цього Закону використовуються такі податкові періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік. Податковий період починається з першого календарного дня податкового періоду і закінчується останнім календарним днем податкового періоду, крім виробників сільськогосподарської продукції, визначених статтею 14 цього Закону, для яких річний податковий період починається з 1 липня поточного звітного (бюджетного) року.

Застосовуючи цю норму Закону та беручи до уваги, що суму відшкодування позивач отримав у квітні 2008 року, суд приходить до висновку, що позивач правомірно задекларував у складі валового доходу суму 544 961 грн. в декларації за півріччя 2008 року. Відповідно, - висновки відповідача суд вважає необґрунтованими, та такими, що суперечать законодавству та досліджуваним обставинам.

За таких умов суд спростовує саму підставу нарахування штрафних санкцій відповідно до п.17.1.3 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що нівелює необхідність встановлення судом співрозмірності застосованих відповідачем санкцій до вчиненого правопорушення.

Щодо нарахування ПДВ та штрафних санкцій за прострочення сплати цього податку, суд вважає, позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Свій висновок суд обґрунтовує наступним.

У період 2005-2008 років земельні ділянки, які належали позивачу на праві постійного користування, та на яких знаходились насадження належні позивачу, були передані у користування третім особам.

Згідно пояснень представника позивача використання третіми особами земельних ділянок передбачало вирубку насаджень, належних позивачу. Тому на підставі статей 156, 157 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-III та Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04. 1993 №284 (далі - Порядок відшкодування), Київська обласна державна адміністрація в розпорядженнях про вилучення та зміну цільового призначення земельних ділянок зобов'язувала Вишгородську райдержадміністрацію забезпечити відшкодування позивачу збитків, спричинених вилученням землі.

Відповідно до статті 156 Земельного кодексу України, землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, серед іншого, - вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;

Відповідно до статті 157 Земельного кодексу України, - відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

З зазначених статей слідує, що Земельний кодекс України відмежовує відшкодування збитків у зв'язку зі зміною умов використання земельної ділянки від власне використання та інших речових прав на земельну ділянку. Суд не може погодитись з позивачем, що відшкодування збитків в розумінні статей 156 та 157 Земельного кодексу України є гарантією та способом захисту права на землю, оскільки дані статті закріплюють право на компенсацію витрат пов'язаних з використанням землі, а не компенсацію вартості самої земельної ділянки (викуп земельної ділянки).

Спростовуючи пояснення позивача, суд звертає увагу, що законодавець чітко відмежував гарантії права на землю від відносин відшкодування збитків землевласнику чи землекористувачу у зв'язку зі зміною використання земельної ділянки. Так гарантії права власності на земельну ділянку передбачені статтею 153 Земельного кодексу України. Під такими гарантіями законодавець розуміє вичерпний перелік права землевласника, а саме:

- власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України;

- у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами України, допускається викуп земельної ділянки. При цьому власникові земельної ділянки відшкодовується її вартість;

- колишній власник земельної ділянки, яка викуплена для суспільних потреб, має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсним чи розірвання договору викупу земельної ділянки та відшкодування збитків, пов'язаних з викупом, якщо після викупу земельної ділянки буде встановлено, що земельна ділянка використовується не для суспільних потреб.

Таким чином під гарантією права на землю законодавець розуміє винятково компенсацію вартості самої земельної ділянки у передбачених законом випадках, а не вирощеної на цій земельній ділянці продукції.

Відповідно до ч.1 Порядку відшкодування, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям

земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Відповідно до ч.3 Порядку відшкодування, відшкодуванню підлягає, серед іншого, вартість багаторічних, лісових і деревно-чагарникових насаджень.

Відповідно до ч. 2 Порядку відшкодування, розміри збитків визначаються комісіями, створеними районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

Суд врахував при цьому пояснення представника позивача про те, що розмір відшкодувань розраховував безпосередньо сам позивач на підставі балансової вартості насаджень.

Підтвердженням того, що об'єктом господарських операцій по відшкодуванню була не земельна ділянка, а товар, - є розрахунки збитків складені позивачем, на підставі яких треті особи здійснювали відшкодування позивачу. В цих розрахунках зміст збитків складають суми вартості деревини (половника, будлісу, дров технологічних та дров паливних).

Таким чином відшкодування, отримане позивачем від третіх осіб є фактичною операцією з купівлі-продажу насаджень (деревини), оскільки відбувалось відчуження майна (насаджень, деревини) від позивача третім особам за еквівалентну плату (розмір відшкодування).

Той факт, що відшкодування відбувалось у зв'язку та під час вилучення земельних ділянок у позивача не впливає зобов'язальну природу правовідносин, які склались між позивачем та третіми особами щодо відшкодування вартості насаджень (деревини).

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що земельні відносини щодо відчуження земельних ділянок, не є предметом даного позову, а тому суд не вважає за можливе їх дослідження та оцінку з огляду на вимоги статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України та принцип диспозитивності адміністративного процесу.

Відповідно до п. 3.1.1 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168 від 03.04.1997 (в редакції від 17.03.2009, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення), - об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Враховуючи зазначену норму Закону України «Про податок на додану вартість», а також те, що відшкодування, отримане позивачем від третіх осіб за належні йому насадження (деревину) є фактичною операцією купівлі-продажу, тобто «операцією платників податку з поставки товарів», - то суд приходить до висновку про правомірність висновків відповідача про те, що господарські операції, які склались між позивачем та третіми особами щодо відшкодування вартості насаджень - є об'єктом оподаткування ПДВ.

Відповідно до п.4.1. Закону України «Про податок на додану вартість», - база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

В судовому засіданні факт отримання суми відшкодування в розмірі 3 159 390, 87 грн. позивачем не заперечувався. Тому нарахування відповідачем ставки ПДВ на цю суму суд вважає правомірним.

Відповідно до п.17.1.3 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-III від 21.12.2000, - у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Беручи до уваги ту обставину, що строк недекларування позивачем ПДВ за господарськими операціями з відшкодування вартості насаджень та умови санкції, передбаченої п.17.1.3 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», - суд не знайшов порушень при нарахуванні відповідачем штрафних (фінансових) санкцій в оскаржуваному рішенні №0000332300/0.

Зважаючи на викладене вище, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.05.2009 № 0000322300/0, прийняте Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби.

В решті позовних вимог, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні -протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Терлецька О.О.

Повний текст постанови виготовлено та підписано - 08 лютого 2013 р.