Рішення № 29525991, 12.02.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2013 р.Справа № 922/192/13-г

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Попович І.М.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши справу

за позовом Публічне акціонерного товариства "Слов'янський завод "Тореласт", м. Слов*янськ, Донецької області до ТОВ ВКФ "Промтехобладнання", м. Харків про стягнення коштів за участю сторін:

Представник позивача - Маяцька О.Ю. (дов. № 3199 від 07.12.2012р.), Портянов А.С. (дов. № 260 від 11.02.2013р.).

Представник відповідача - Корж-Андрієнко В.В. (дов. б/н від 01.01.2013р.).

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Слов'янський завод "Тореласт" звернулось до господарського суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ "Промтехобладнання", в якій просить суд стягнути з відповідача 79999,98 грн. основного боргу, пеню в сумі 6 725,44 грн., 3%річних в сумі 1345,07 грн., та судові витрати, посилаючись на те, що позивач на підставі укладеного між сторонами договору поставки №47/141 від 23.03.2011 року, поставив відповідачеві товар на підставі накладної №663 від 30.05.2012 року на суму 115 125,30 грн., проте відповідач свої зобов'язання щодо оплати товару здійснив частково, неоплаченим залишився товар на суму 79 999,98 грн., вказані обставини стали причиною звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Ухвалою господарського суду від 17.01.2013 року порушено провадження у справі 922/192/13-г, розгляд справи призначено на 30.01.2013 року.

Ухвалою господарського суду від 30.01.2013 року задоволено клопотання позивача про відкладення розгляд справи на інший строк, розгляд справи відкладено до 12.02.2013 року.

Позивач через канцелярію господарського суду 12.02.2013р. надав заяву про уточнення позовних вимог, в яких просить суд стягнути з відповідача :

- 79 999,98 грн. основного боргу за отриманий товар,

- 3% річних в сумі 1 341,68 грн.,

- пеню в сумі 6 708,48 грн.

Господарський суд зазначає, що нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема статтею 22 цього Кодексу не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

Розглянувши вищевказані уточнення позивача до позовної заяви, господарський суд кваліфікує їх як подання заяви про зменшення позовних вимог в частині нарахованої до стягнення пені та 3% річних та приймає її до розгляду як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству.

Представник позивача в судовому засіданні 12.02.2013 року підтримує зменшені позовні вимоги, з підстав заявлених в уточнених позовних вимогах.

Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення по справі, в яких визнає позовні вимоги в частині нарахування основного боргу на суму 79 999,98 грн. в повному обсязі.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

23.03.2011 року між позивачем Публічним акціонерним товариством "Слов'янський завод "Тореласт" (постачальник) та відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю ВКФ "Промтехобладнання" було укладено договір поставки №47/141.

Згідно з умовами п.1.1. договору сторонами передбачено, що продавець зобов*язується поставити, а покупець прийняти та оплатити покриття полівінілхлоридне декоративне на підоснові відповідно з умовами цього договору. Асортимент, кількість і ціна продукції, товару, поставленого за цим договором, узгоджуються сторонами у відповідних специфікаціях, які складаються у письмовій формі та підписуються сторонами і являються невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.2.2. договору сторонами передбачено, що при поставці продукції постачальник зобов*язується надати покупцю наступні документи:

- рахунок - фактуру,

- товарно - транспортну накладну,

- податкову накладну,

- паспорт якості.

Відповідно до п.2.3. договору датою поставки вважається дата, вказана в товаро - транспортній накладній.

Пунктом 4.1. договору сторонами передбачено, що розрахунки за поставлену продукцію здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на умовах вказаних у додатках (Специфікаціях) до цього договору.

В п. 9 договору сторони визначили строк дії цього договору та встановили, що цей договір діє з моменту підписання сторонами до 31 грудня 2011 року, а в частині взаєморозрахунків до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач поставив відповідачеві товар, що підтверджується товаро-транспортною накладною від 30.05.2012 року, накладною №663 від 30.05.2012 року.

Відповідачем товар було прийнято через свого представника, що діяв за довіреністю №042402 від 23.05.2012 року, проте останній свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару в повному обсязі не здійснив, здійснивши оплату лише частково, згідно платіжних доручень №36 від 18.07.2012 року на суму 10 000,00 грн., №81 від 19.07.2012 року на суму 9 000,00 грн., №85 від 27.07.2012 року на суму 10 000,00 грн., №1 від 12.11.2012 року на суму 6 125,30 грн., неоплаченим залишився товар на суму 79999,98 грн., вищевказані обставини стали причиною звернення до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не передбачено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

За договором купівлі-продажу (ст. 655 ЦК України) одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з вимогами ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Підставою виникнення у покупця грошового зобов'язання за загальним правилом є передача продавцем майна.

Таким чином, видаткова накладна є документом, що фіксує здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин та є підставою виникнення обов'язку у відповідача щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону, інших правових актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Разом з цим, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з п. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В судовому засіданні відповідач визнав позовні вимоги в сумі основного боргу.

Відповідно ч. 5 ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Станом на момент розгляду справи відповідач 79 999,98 грн., заборгованості за отриманий за договором поставки товар не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості, в зв'язку з чим, визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару на загальну суму 79 999,98 грн.

З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору поставки, виконання належним чином зобов'язань позивачем щодо поставки товару та не проведення при цьому всіх належних розрахунків відповідачем за отриманий товар, позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 6 708,48 грн. (з урахуванням зменшених позовних вимог).

Згідно з умовами п.7.4. договору сторонами передбачено, що у випадку прострочки оплати покупець сплачує постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в прострочений період, від суми заборгованості за кожний день прострочки виконання зобов*язань.

Позивачем за порушення умов договору поставки щодо своєчасної оплати відповідачем товару, нарахована пеня в розмірі облікової ставки НБУ за період з 21.06.2012 року по 20.12.2012 року, яка складає 6 708,48 грн.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Такої ж позиції дотримується Верховний суд України в постановах № 25/187 від 24.10.2011 р., № 5002-2/5109-2010 від 07.11.2011 р.

Враховуючи викладені обставини, господарським судом перевірено розрахунок нарахованої пені та встановлено, що даний розрахунок здійснено відповідно до вимог діючого законодавства, зокрема Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", у зв'язку із чим, позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 6 708,48 грн. визнані судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 1 341,68 грн.

Господарський суд констатує, що належним виконанням зобов'язання є виконання прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування позивачем на суму боргу 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, то такі кошти нараховуються незалежно від вини боржника та входять до складу грошового зобов'язання.

На підставі викладеного, враховуючи, що відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості або обґрунтованих заперечень проти позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3%річних в сумі 1 341,68 грн. обґрунтовані, перевірені судом, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Вимогами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 655, 692, 712 ЦК України, 173,174, 181, 265 ГК України, 33, 43, 44, 49, 78, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо - комерційна фірма "Промтехобладнання" (61124, Харківська область, місто Харків, Комінтернівський район, проспект Гагаріна, будинок 127-А, код 316446300) на користь Публічного акціонерного товариства "Слов*янський завод "Тореласт" (84122, Донецька область, місто Слов'янськ, вулиця Під'їздна, буд.3, код 00300363) - 79 999,98 грн. основного боргу, 3%річних в сумі 1 341,68 грн., пеню в сумі 6 708,48 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1 761,00 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 13.03.2013 р.

Суддя Попович І.М.