Рішення № 29525988, 04.02.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2013 р.Справа № 5023/5908/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Попович І.М.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "ДУМЕТО", м. Запоріжжя до Приватного підприємства "Український центр екології", м. Харків про визнання недійсним правочину за участю сторін:

Представник позивача - Калугіна М.І. (дов. б/н від 11.01.2013р.).

Представник відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "ДУМЕТО" звернулось до господарського суду із позовною заявою до Приватного підприємства "Український центр екології", в якій просить суд визнати недійсним правочин, укладений 15.04.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю НВФ "ДУМЕТО" та Приватним підприємством "Український центр екології". Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на поставку відповідачем товару на суму 22 800,00 грн. на підставі накладної №15/04 від 15.04.2011року та оплату позивачем вищевказаного товару на підставі виставленого відповідачем рахунку №14/04 від 14.04.2011 року на суму 22800,0 грн., однак, як посилається позивач, згідно з висновками ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя, викладеним в акті перевірки №266/22-1108/22157831 від 02.11.2012 року, правочин укладений між ТОВ НВФ "ДУМЕТО" та ПП "Український центр екології" щодо поставки 15.04.2011 року відпрацьованого різцевого інструмента, що був у вживанні, зі сталі (Р6М5), не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та суперечать інтересам держави та суспільства, оскільки, ДПІ зазначено, що на дату складання акту перевірки до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу - ПП "Український центр екології", в зв'язку з чим, такий правочин, на думку позивача, повинен бути визнаний недійсним. Вказані обставини стали причиною звернення позивача з відповідним позовом до суду. Ухвалою господарського суду від 26.12.2012 року порушено провадження у справі №5023/5896/12, розгляд справи призначено на 16.01.2013 року.

Ухвалою господарського суду від 16.01.2013 року, у зв'язку із неявкою в судове засідання представника відповідача, розгляд справи відкладено до 04.02.2013 року.

Представник позивача в судовому засіданні 04.02.2013 року підтримує заявлені позовні вимоги, через канцелярію господарського суду 16.01.2013р. надав з супровідним листом витяги з ЄДРПОУ на позивача та відповідача.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, документів не надав, ухвали суду від 26.12.2012 року та від 16.01.2013р., які направлялась за адресою відповідача, що зазначена в позовній заяві та у витягу з ЄДРПОУ, повернулись до господарського суду з приміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до підпункту 3.9.1 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 75 ГПК України.

З*ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасником судового процесу докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач поставив позивачеві товар на суму 22 800,00 грн. на підставі накладної №15/04 від 15.04.2011року, згідно виставленого рахунку №14/04 від 14.04.2011 року на суму 22800,00 грн., вищевказаний товар був сплачений позивачем 15.04.2011 року, про що свідчить відповідна банківська виписка доучена до матеріалів справи.

Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог, з підстав, викладених у позовній заяві, при цьому посилається на те, що при проведенні документальної планової виїзної перевірки Державна податкова інспекція Орджонікідзевського району м. Запоріжжя зробила висновки, що правочин вчинений ТОВ "НВФ "ДУМЕТО" та ПП "Український центр екології" щодо поставки 15.04.2011 року відпрацьованого різцевого інструмента, що був у вживанні, зі сталі ( Р6М5), не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та суперечать інтересам держави та суспільства.

Спираючись на доводи та висновки податкового органу позивач просить визнати недійсним правочин, укладений 15.04.2011р. між ТОВ "НВФ "ДУМЕТО" та ПП "Український центр екології" щодо поставки 15.04.2011 року відпрацьованого різцевого інструмента, що був у вживанні зі сталі ( Р6М5).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Статтею 11 Цивільного кодексу України закріплено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до п. 2 цієї статті підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з вимогами ч.1 ст.181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Господарським судом встановлено, що фактично укладений між сторонами правочин вчинений на підставі видаткової накладної №15/04 від 15.04.2011року, який за своєю правовою природою є договором поставки та відповідає положенням ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач поставив позивачеві товар на суму 22 800,00 грн. на підставі накладної №15/04 від 15.04.2011року, згідно виставленого рахунку №14/04 від 14.04.2011 року на суму 22800,0грн., вищевказаний товар був сплачений позивачем 15.04.2011 року.

Зобов'язанням, відповідно до п. п. 1, 2 ст. 509 цього Кодексу, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Приписами статті 638 Цивільного кодексу України встановлено що, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В позовній заяві Позивач посилається на зміст акту перевірки Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 02.11.2012р. № 266/22-1108/22157831 як підставу для визнання правочину недійсним.

З висновками та доводами, викладеними податковим органом в акті документальної планової виїзної перевірки ТОВ НВФ «ДУМЕТО» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009р. по 30.06.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009р. по 30.06.2012р. № 266/22-1108/22157831 не погоджується виходячи з наступного.

На погляд податкової інспекції зазначений правочин відповідно до ч. 1,2 ст. 215, ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст. 216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Але, відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990р. № 509 - XII (з змінами та доповненнями). За п. 11) ст. 8 Закону державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують функції подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними.

З вказаного вбачається, що Державна податкова інспекція у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя не наділена правом самостійного визнання недійсними правочинів, укладених суб'єктами господарювання. До суду вказаний податковий орган з відповідним позовом не звертався. Тож, висновки акту перевірки Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 02.11.2012 року № 266/22-1108/22157831, на які спирається позивач в позовній заяві, є необґрунтованими.

Що стосується висновків ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя про нікчемність правочину відповідно до ч. 1, 2 ст. 215, ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, слід зазначити, що згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. За ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин, укладений між сторонами у справі, повністю відповідає приписам вказаної норми права, що не спростовується змістом позовної заяви та наданими доказами

- в акті перевірки ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя та в позовній заяві ТОВ НВФ «ДУМЕТО» не наводиться доказів суперечності спірного правочину Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам

- позивач та відповідач мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, оскільки є зареєстрованими суб'єктами господарювання

- сторони не заперечують вільності їх волевиявлення при укладенні правочину від 15.04.2011 року, підтвердження чого є фактична передача товару, згідно видаткової накладної №15/04 від 15.04.2011 року, та оплата позивачем в повному обсязі поставленого відповідачем товару, що підтверджується банківськимии виписками, які знаходяться в матеріалах справи.

Що стосується спрямованості правочину на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені, то вона доводиться вищевикладеними фактичними обставинами та первинними документами, які надані позивачем, а також змістом самої позовної заяви, в якій зазначається, що ні позивачем, ні відповідачем не оспорюється справжність правочину або факт приймання послуги і її оплату.

Щодо посилань на ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, згідно якої недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, господарський суд не приймає до уваги, оскільки, акт перевірки ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя та позовна заява ТОВ НВФ «ДУМЕТО» не містять посилання на відповідні правові норми, які б встановлювали нікчемність спірного правочину.

Враховуючи викладене та те, що позивач не надав належних документальних та нормативних доказів в підтвердження правомірності заявлених позовних вимог, в зв*язку з чим, позов про визнання недійсним правочину від 15.04.2011 року не підлягає задоволенню.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ст.4-3 ГПК України).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог заперечень.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Відповідно до ст. 44, 49 ГПК України, витрати зі сплати судового збору у сумі 1073,0 грн. покладаються на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.124,129 Конституції України, ст. ст. 203,204, 215,526,638 Цивільного кодексу України, ст. 193,265 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Повне рішення складено 06.02.2013 р.

Суддя Попович І.М.